П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/17668/24
Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.,
повний текст судового рішення
складено 18.09.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою військова частина НОМЕР_1 на рішення Одеського кружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вичинити певні дії, -
06 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив суд:
- невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.04.2022 року по 06.04.2024 року включно;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.04.2022 року по 06.04.2024 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходила службу у в/ч НОМЕР_3 , звідки була звільнена 20.03.2022 та знята з усіх видів забезпечення. Через те, що при звільненні відповідачем не було проведено остаточного розрахунку, позивач вимушена була звертатися до суду, в результаті чого на виконання судових рішень 06.04.2024 сплачено на її користь 215008,56 грн та 4696,76 грн індексації грошового забезпечення, а 29.03.2024 - 4696,76 грн. Через несвоєчасний розрахунок позивач звернулася до відповідача через контактний центр Державної прикордонної служби України з проханням нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.04.2022 по день фактичного розрахунку 06.04.2024, проте відповіді не отримала, у зв'язку із чим звернулася до суду із даним позовом.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Частиною першою ст. 117 КЗпП визначено строк виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Тобто, законодавцем чітко визначено, що максимальна сума виплатити працівникові його середнього заробітку за весь час затримки не повинна перевищувати сумі середнього заробітку більш як за шість місяців. Відповідно для розрахунку суми виплати позивачу необхідно рахувати 181 днів (з 23.04.2022 по 22.10.2022). Для визначення суми, яку належить стягнути, як середній заробіток за несвоєчасну розрахунок при звільненні з 23.04.2022 по 22.10.2022 у сумі 38232, 09 грн.: тривалість строку між звільненням позивача з військової служби (22.04.2022) і, відповідно, не проведенням з ним повного розрахунку (06.04.2024), співмірність ймовірного розміру майнових втрат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні військовослужбовця та заявлених позивачем до виплати сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, застосовуючи до даних правовідносин принцип співмірності, враховуючи механізм розрахунку, який зазначений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, розрахунок буде наступний. У цій справі загальний розмір належних позивачеві сум при звільненні виплат складав 377674,23 гривень, з яких: грошове забезпечення 146678,20 гривень (38,8%) та виплачені 06.04.2024 грошові кошти 230993,03 гривень (61,2%). Обрахована до обчислення середня заробітна плат, суми середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 20068,6 гривень. Отже, сума (з урахуванням принципу співмірності) становить: 297 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 61,2% х 181 (максимальна кількість днів затримки розрахунку, за якими робиться виплата, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП) = 32899,28 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вичинити певні дії - задоволений частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.04.2022 по 06.04.2024 включно.
Стягнуто з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.04.2022 по 06.04.2024 у розмірі 73134,46 грн (сімдесят три тисячі сто тридцять чотири грн 46 коп.).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ). Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 20.03.2022 №122-ОC була звільнена з військової служби та в подальшому відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 22.04.2022 №l75-OC була виключена зі списків особового складу та знята з усіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 у справі № 420/12693/22 зобов'язано НОМЕР_2 прикордонной загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідно до довідки розрахунку індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 22.04.2022 року, у тому числі щодо застосування фіксованої величини ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (підвищено розміри посадових окладів та окладів за військове звання всіх категорій військовослужбовців), тому базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року та склав 0,00 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 у справі № 420/ 19033/23, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2024, зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 22.04.2022 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
На виконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 по справі №420/19033/23 військовою частиною НОМЕР_1 06.04.2024 позивачу виплачена індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 22.04.2022 року включно у розмірі 215 008, 56 грн. та 4 696, 76 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі № 420/10711/22, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024, зобов'язано НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення ОСОБА_1 за 2016 та 2017 роки з урахуванням додаткової грошової допомоги згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 по справі №420/10711/22 військовою частиною НОМЕР_1 29.03.2024 на картковий рахунок позивача зараховано кошти у розмірі 4 696, 76 грн.
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 22.04.2022, а останні виплати відповідачем здійснено 06.04.2024, то відповідачем затримано розрахунок при звільнені, у зв'язку із чим позивачем ініційовано заяву до відповідача через контактний центр Державної прикордонної служби України з проханням нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 23.04.2022 по день фактичного розрахунку 06.04.2024 із розрахунку середньоденного заробітку.
Не отримавши відповіді у місячний на строк на вищезазначене звернення та зважаючи на порушення відповідачем своїх прав та інтересів несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 по справі №420/19033/23 військовою частиною НОМЕР_1 06.04.2024 року позивачу виплачена індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 22.04.2022 року включно у розмірі 215 008, 56 грн. та 4 696, 76 грн.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 по справі №420/10711/22 військовою частиною НОМЕР_1 29.03.2024 року на картковий рахунок позивача зараховано кошти у розмірі 4 696, 76 грн.
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 22.04.2022, а останні виплати відповідачем здійснено 06.04.2024, то відповідачем затримано розрахунок при звільнені, у зв'язку із чим позивачем ініційовано заяву до відповідача через контактний центр Державної прикордонної служби України з проханням нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 23.04.2022 по день фактичного розрахунку 06.04.2024 із розрахунку середньоденного заробітку.
Вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною 1 цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У своїй постанові від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно слід поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 Верховного Суду і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 11.01.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 05.06.2024 включно.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п.5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Керуючись абз.1-3 п.2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Встановлено, що п.5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі з урахуванням відрахувань з грошового забезпечення позивача одноразових видів грошового забезпечення (додаткова винагорода визначена постановою Кабміну № 168 від 28.02.2022, винагорода за бойове чергування, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань), які не входять до його складу, грошове забезпечення дорівнює: за лютий 2022 року в сумі 14858,50 грн. та за березень 2022 року в сумі 21379,46 грн. Враховуючи ці виплати, розмір середньомісячної заробітної плати складає: (14858,50 грн. + 21379,46 грн.) / 2 міс. = 18118,98 грн., тобто розрахунку позивача середньоденне грошове забезпечення складає 297 грн.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 справа №816/1640/17, зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19.
Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у даній справі.
Отже, враховуючи, що розмір належних позивачеві сум при звільненні виплат складав 377674,23 гривень, з яких: грошове забезпечення 146678,20 гривень (38,8%) та виплачені 06.04.2024 грошові кошти 230993,03 гривень (61,2%).
Отже, сума (з урахуванням принципу співмірності) становить: 297 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 61,2% х 87 днів (кількість днів затримки в періоді з 23.04.2022 (дня, що є наступним після виключення зі списків) по 19.07.2022 (набрання чинності нової редакції ст. 117 КЗпП України)) = 15813,46 грн.
Період стягнення з 19.07.2022 до 06.04.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період з 19.07.2022 до 19.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 70461,46 грн (297 грн х 184).
Разом з тим, як вбачається судом першої інстанції помилково зазначено час затримки (за період з 19.07.2022 до 19.01.2023) в кількості 183 днів, замість 184 днів, що призвело до невірного розрахунку суми.
Колегія суддів вважає, що дана помилка є арифметичною тому, вважає, що в цій частині рішення підлягає зміні.
Підсумовуючи викладене, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у справі №560/9586/22, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення з військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.04.2022 року до 06.04.2024 року у сумі 70461,46 грн.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції.
На підставі зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, шляхом заміни третього абзацу резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року, в іншій частині рішення - слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року - змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини у такій редакції:
«Стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.04.2022 по 06.04.2024 у розмірі 70461,46 (сімдесят тисяч чотириста шістдесят одна грн. 46 коп.).
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко