П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/9960/24
Головуючий І інстанції: Бжассо Н.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Турецької І.О., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області і Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 25.06.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.03.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Херсонській області та ГУ ПФУ в Закарпатській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 01.02.2024р., №213050012941 про часткову відмову у перерахунку його пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до стажу державної служби період його роботи на посаді директора Херсонської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини ім. Л.С. Ценковського з 24.10.1994р. по 17.08.1999р. включно; перевести з 25.01.2024р. на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснивши перерахунок пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату від 25.01.2024р. №14.6.2-2-09/518-24, видану ГУ Держпродспоживслужби в Миколаївській області, де зазначено оклад, надбавки за ранг та за вислугу років та довідки від 25.01.2024р. №14.6.2-2-09/520-24 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII та ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ та виплатити йому недоотримані кошти.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про перерахунок його пенсії (перехід на пенсію по Закону України «Про державну службу») на підставі довідки ГУ Держпродспоживслужби в Миколаївській області від 25.01.2024р. за №14.6.2-2-09/518-24, де зазначено оклад, надбавки за ранг та за вислугу років та довідки від 25.01.2024р. №14.6.2-2-09/520-24 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби. Однак, ГУ ПФУ в Закарпатській області, який розглянув заяву позивача, 01.02.2024р. прийнято рішення №213050012941 про часткову відмову у перерахунку пенсії, яке мотивоване тим, у позивача станом на 01.05.2016р. стаж роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, - менше 20 років.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення ГУ ПФУ у Закарпатській області від 01.02.2024р. №213050012941 про часткову відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано ГУ ПФУ в Херсонській області зарахувати до стажу державної служби періоду роботи ОСОБА_1 на посаді директора Херсонської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини ім. Л.С. Ценковського з 24.10.1994р. по 17.08.1999р. включно та перевести позивача з 25.01.2024р. на пенсію за віком на підставі Закону України «Про державну службу» здійснивши перерахунок пенсії з урахуванням довідки ГУ Держпродспоживслужби в Миколаївській області від 25.01.2024р. №14.6.2-2-09/518-24 про заробітну плату, де зазначено оклад, надбавки за ранг та за вислугу років, а також довідки від 25.01.2024р. №14.6.2-2-09/520-24 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII та ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ. В іншій частині позову - відмовлено. Стягнуто з ГУ ПФУ в Закарпатській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачі 04.07.2024р. та 29.07.2024р. подали апеляційну скаргу, в якій зазначили, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просили скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2024р. та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
17.07.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами відповідачів та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідачів, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Херсонській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
25.01.2024р. позивач звернувся до органів ПФУ із заявою, в якій просив перевести його з одного виду пенсії на інший - пенсію державного службовця.
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 було передано на розгляд до ГУ ПФУ в Закарпатській області, яким прийнято рішення від 01.02.2024р. №213050012941 про відмову йому у переході на пенсію згідно із Законом України «Про державну службу», у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позовні вимоги, суд 1-ї інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності заявлених ОСОБА_1 позовних вимог і, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII.
За змістом п.2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01.05.2016р. втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ , крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.п.10 і 12 цього розділу.
Згідно з ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80% суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011р. -страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80% заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011р. - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону №1058-IV.
При цьому, зазначений вік визначається ст.26 вказаного Закону.
Тобто, до 01.05.2016р. (тобто дати набрання чинності Законом №889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків та 60 років для жінок) та мають передбачений законом страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016р., відповідно до ст.90 Закону №889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058-IV.
Разом з тим, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ.
Згідно з п.10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
За правилами п.12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, розділом ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст.37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи вищезазначені норми чинного законодавства, судова колегія доходить висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ і розділом ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016р. зберігають право на призначення пенсії державного службовця згідно зі ст.37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10,12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ, та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі № 822/524/18, а також у постанові Верховного Суду від 02.04.2020р. у справі №687/545/17.
У відповідності до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення від 01.02.2024р. №213050012941, прийнятого ГУ ПФУ в Закарпатській області, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії (переведенні на пенсію) за ст.37 Закону №889-VIII стала недостатність стажу державної служби.
Що ж стосується заявленого у позові спірного періоду роботи (стажу державної служби) ОСОБА_1 з 24.10.1994р. по 17.08.1999р. на посаді директора Херсонської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини ім. Л.С. Ценковського, то колегія суддів звертає увагу на наступне.
Так, за ст.10 Закону України «Про ветеринарну медицину» від 25.06.1992р. №2498-XII (введеного в дію постановою Верховної Ради України від 25.06.1992р. №2499-ХІІ), управління ветеринарною медициною в країні здійснює Головне управління ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Міністерства сільського господарства і продовольства України, підпорядковане безпосередньо Міністру сільського господарства і продовольства України. Керівництво ветеринарною медициною в областях, містах Києві та Севастополі здійснюють відповідно обласні, Київське та Севастопольське міські управління державної ветеринарної медицини.
Обласне, Київське і Севастопольське міське управління очолює начальник, який призначається на посаду Головним управлінням ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Міністерства сільського господарства і продовольства України за погодженням з органами місцевої державної адміністрації.
Керівництво ветеринарною медициною в районах, містах здійснюють відповідно районні та міські підприємства (лікарні) ветеринарної медицини.
Ці підприємства очолюються начальниками, які є одночасно головними лікарями ветеринарної медицини районів, міст і призначаються на посаду начальником обласного управління ветеринарної медицини за погодженням з органами місцевої державної адміністрації.
Відповідно до «Порядку обчислення стажу державної служби» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994р. за №283), та додатку до нього, до стажу державної служби зараховуються всі періоди безперервної роботи службовцем на посадах керівних працівників і спеціалістів виконавчих комітетів місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управлінь, самостійних відділів, інших структурних підрозділів, місцевих органів державного управління міністерств і відомств УРСР та інших республік, а також СРСР, які передували переходу на посаду державного службовця.
У цьому контексті, слід зазначити про те, що згідно з «Положенням про управління ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією обласної державної адміністрації» і «Положенням про районне підприємство (лікарню) державної ветеринарної медицини» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №285), Управління ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією, організоване відповідно до вимог Закону №2498-XII, є місцевим органом Головного управління ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Мінсільгосппроду і йому підпорядковується та входить до складу обласної державної адміністрації за принципом подвійного підпорядкування.
Управління в межах своєї компетенції здійснює функції та повноваження обласної державної адміністрації у галузі контролю та організації заходів щодо профілактики, діагностики, лікування та ліквідації інфекційних, інвазійних і незаразних хвороб тварин, а також із правового, організаційного і матеріально-технічного забезпечення установ та організацій державної ветеринарної медицини області.
Управлінню підпорядковуються, з-поміж інших, обласні і міські державні підприємства (лікарні) ветеринарної медицини, районні державні підприємства (лікарні) ветеринарної медицини на правах управління, обласна та районні державні лабораторії ветеринарної медицини, а також інші установи державної ветеринарної медицини, що можуть бути створені управлінням у відповідності до Закону №2498-XII.
Районне підприємство (лікарня) державної ветеринарної медицини на правах управління районної державної адміністрації організоване відповідно до положень Закону №2498-XII, є місцевим органом державної мережі ветеринарної медицини, входить до складу районної державної адміністрації та підпорядковується обласному управлінню державної ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією з питань, віднесених до його компетенції.
Також, як вірно зауважив суд першої інстанції, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом №889-VIII, за приписами п.8 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону, обчислюється у порядку та на умовах, установлених чинним на той час законодавством.
Згідно з п.2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у ст.14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001р. №2493-III, а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Разом з тим, вказаний Порядок №283 втратив чинність у зв'язку із затвердженням 25.03.2016р. постановою Уряду №229 нового «Порядку обчислення стажу державної служби», відповідно до п.4 якого, до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493-III.
У п.4 ч.2 ст.46 Закону №889-VIII визначено, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493-III.
Відповідно, час перебування на посадах у органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493-III, входить до стажу державної служби.
Такої ж правової позиції дотримувався Верховний Суд у своїй постанові від 26.06.2018р. у справі №735/939/17 під час вирішення подібних спірних правовідносин.
Таким чином, заявлений у позові ОСОБА_1 період роботи з 24.10.1994р. по 17.08.1999р. на посаді директора Херсонської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини ім. Л.С. Ценковського мав бути зарахований відповідачем, як такий, що надає право на призначення пенсії державного службовця.
Жодного спростування встановлених обставин відповідачем під час розгляду справи наведено не було та відповідних доказів не надано.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.
Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідачів, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 17.02.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: І.О. Турецька
В.О. Скрипченко