01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"01" листопада 2010 р. Справа № 4/167-10
01 «листопада»2010р. Справа № 4/167-10
Суддя господарського суду Київської області Щоткін О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс", м. Вишгород
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомир, м. Житомир
про визнання договорів недійсними
за участю представників сторін:
прокурор- Сорочко О.О. -помічник прокурора, дов. № 5169 від 18.10.2010р.;
позивач -Примак А.І. -предст., дов. № 220/713/д від 13.11.2009р.
відповідач -не з'явився;
третя особа -Капелюкх В.О. -предст., дов. № 3778 від 29.10.2010р.
Обставини справи:
В провадженні господарського суду Київської області перебуває справа №4/167-10 за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс", за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомир про визнання недійсним Інвестиційного договору № 16/03-06150 від 16.03.2006 року про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м. Житомир, вул. Саєнка 54-а, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальність «Аудиторська фірма «Енерго - аудит плюс», а також визнати недійсним договір 16/03-06250 від 16.03.2006 року про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 16 березня 2006 року № 16/03-06150 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м. Житомир, вул. Саєнка 54-а, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Енерго - аудит плюс».
Ухвалою господарського суду Київської області від 05.10.2010р. було порушено провадження у справі та призначено розгляд на 18.10.2010р.
Ухвалою суду від 18.10.2010р. розгляд справи було відкладено на 01.11.2010р. та зобов'язано сторони виконати вимоги суду викладені в ухвалі від 05.10.2010р.
01.11.2010р. присутні в судовому засіданні представники позивача, третьої особи та прокурора позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав викладених у позові.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами суду від 05.10.2010р. та 18.10.2010р., в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до п. 3.6 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. N 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України за відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представників позивача та третьої особи, суд,
встановив:
16 березня 2006 року між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" ОСОБА_1 та ТОВ «Аудиторська фірма «Енерго - аудит плюс»укладений договір № 16/03-06150 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м. Житомир, вул. Саєнка 54-а, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (Договір-1).
Предметом даного Договору є спільна діяльність по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Саєнка 54-а.
Пайовим внеском Міністерства оборони України за договором складали об'єкти нерухомого майна, які знаходяться на території будівельного майданчика, перелік яких наведено в п. 2.6 Договору-1. Загальна вартість, наведеного нерухомого майна становить 168000 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.
Відповідно до підпункту «б»п. 6.1. Договору Позивач передає Відповідачу пайовий внесок у спільну діяльність для цілей цього договору.
У п. 5.1 та підпункту «а»п. 6.1 Договору-1 зазначено, що Міністерство оборони України забезпечує оформлення землевпорядної документації стосовно користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту і передає будівлі та споруди зазначені у договорі.
Згідно п. 6.5 Договору-1 передбачено, що Відповідач здійснює реєстрацію нерухомого майна та перереєстрацію земельної ділянки, що підлягає забудові за цим договором.
Пунктами 10.1., 10.2 Договору-1 передбачено право Відповідача здійснити достроковий викуп вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України, що полягає в укладені цивільно-правових угод за якими буде здійснено перехід права власності на майно у цьому Договорі. Передача нерухомого майна, що складає розмір паю здійснюється шляхом підписання актів прийому-передачі.
16.03.2006 року відповідно до наведених вище пунктів Договору-1, між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" ОСОБА_1 та ТОВ «Аудиторська фірма «Енерго - аудит плюс»укладений договір № 16/03-06250 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 16 березня 2006 року № 16/03-06150 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м. Житомир, вул. Саєнка 54-а, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені договори не відповідають вимогам закону, у зв'язку з чим підлягають визнанню недійсним повністю з моменту укладення у зв'язку з наступним.
Розглянувши подані прокурором документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне:
Статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено, що майно військових частин Збройних Сил України є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України і далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Стаття 3 цього ж Закону зазначає, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.
Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно з ст.2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.
Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Згідно з пунктом 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.1997 № 888 (у редакції чинній на момент укладання спірного правочину) Міноборони України у своїй діяльності керується виключно Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Міністерство оборони України.
Відповідно до цього Положення на Міністерство оборони України як на центральний орган управління Збройних Сил України покладено завдання щодо управління майном державних підприємств, які належать до його сфери управління. При цьому завдання з управління державним майном Міноборони зобов'язано здійснювати лише відповідно до закону.
4.10.1979 року рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів № 605 «Про підтвердження права користування КЕЧ ПрикВО земельними площами в межах міста Житомира»було підтверджено право користування військових частин, установ та організацій земельними площами в межах м. Житомира, в тому числі і земельною ділянкою, яка розташована за адресою: м. Житомир, вул. Київське шосе, 42 (до складу якої входить і земельна ділянка за адресою: м. Житомир, вул. Саснка 54-а), на якій дислокується військове містечко № 109.
10.11.1994 року рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів № 603 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель Міністерства оборони України»було підтверджено право користування військових частин, установ та організацій земельними площами в межах м. Житомира, в тому числі і земельною ділянкою, яка розташована за адресою: Київське шосе, 42 (до складу якої входить і земельна ділянка за адресою: м. Житомир, вул. Саенка 54-а) на якій дислокується військове містечко № 109.
На підставі Директиви МО України № Д322/1/010 від 20.04.2005 року Житомирська квартирно - експлуатаційна частина району переформована в квартирно - експлуатаційний відділ м. Житомир з 10.11.2005 року.
Таким чином, станом на 24.09.2010 року на обліку в КЕВ м. Житомир перебуває земельна ділянка військового містечка № 109 (м. Житомир, вул. Київське шосе, 42 ) загальною площею 114 га на якій розмішені будівлі їдальні (площею 282,2 м. кв.), свинарника (площею 92,9 м. кв.), овочесховища (площею 80,5 м. кв.), овочесховища (площею 34,3 м. кв.), які перебувають на обліку в КЕВ м. Житомирі.
З урахуванням викладеного власником спірного військового майна, що розташоване на території військового містечка № 109 є держава уповноваженим органом управління яким є Міністерство оборони України.
Порядок відчуження військового майна встановлений ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (далі - Закон) та постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 "Про затвердження Положення про порядок відчуження військового майна Збройних Сил".
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна і використовується лише за своїм цільовим та функціональним призначенням.
Особливості статусу військового майна полягають також і в тому, що його облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та відчуження здійснюються в спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 "Про затвердження Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" (далі - Положення).
Відповідно до пункту 2 Положення відчуження військового майна - це, серед іншого, вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).
Згідно з пунктом 6 Положення рішення про порядок відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за погодженням з Мінекономіки переліку такого майна, а абзацом 2 пункту 12 Положення встановлено, що реалізація військового майна проводиться уповноваженими підприємствами (організаціями).
З наведених вище нормативних актів вбачається, що відчуження військового майна здійснюється у спеціальному порядку визначеному Кабінетом Міністрів України, при цьому Міністерство оборони України та Філія Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" не уповноважені на реалізацію військового нерухомого майна.
Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Згідно з положенням ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також: підприємств та інших юридичних осіб.
Статтею 36-1 Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі №1 -1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Згідно зі ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Частиною 1 ст. 1134 ЦК України встановлено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
Таким чином, враховуючи норми Цивільного кодексу України, за спірним договором учасники об'єднують свої вклади, після чого ці вклади набувають статусу спільного майна та використовуються в інтересах усіх учасників договору.
16.03.2006 на виконання п. 6 Договору № 16/03-250 від 16.03.2006 року, Міністерство оборони України за актом прийому передачі розміру пайової участі передало ТОВ "Аудіторська фірма «Енерго - аудіт плюс"" у спільну діяльність майно що знаходиться на території військового містечка № 109, а саме: будівлі їдальні (площею 282,2 м. кв.,), свинарника (площею 92,9 м. кв.), овочесховища (площею 80,5 м. кв.), овочесховища (площею 34,3 м. кв.).
На підставі вказаного акту прийому передачі відбулась фактична зміна правового статусу військового майна (будівель та споруд військового містечка № 109), чим грубо порушено порядок відчуження державного майна визначений Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.
Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст. 215 ЦК України, за якою підставою недійсності угоди є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Міністерство оборони України не мало обсягу повноважень щодо передачі майна у спільну власність. ОСОБА_1, якого уповноважено діяти довіреністю Міністра оборони України від 09.03.2006 N 610 (ВСР N 232423) вийшов за межі своїх повноважень, оскільки зазначені вище договори ОСОБА_1 мав право укладати лише за погодженням з Міністром оборони України.
Таким чином, при укладенні оспорюваних договорів у березні 2006 року ОСОБА_1 не мав належного обсягу повноважень.
Згідно вимог ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект є інвестиціями.
При цьому, згідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.
Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" містить загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, зокрема у ст. ст. і, 11, 14, 16 Закону.
Разом з тим, в порушення вимог вказаних Законів, положення оспорюваного договору не містять жодного із зазначених у названих законах механізму залучення коштів інвесторів у будівництво житла, а тому зміст Договору суперечить вимогам закону та з підстав визначених у п. 1 ст. 215 ЦК України є недійсним.
Враховуючи вищенаведене, Міністерство оборони України не наділено повноваженнями відчужувати спірне майно, шляхом передачі його як внесок у спільну власність.
Згідно вимог ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожен має право на захист своїх прав та інтересів, які відповідно до ст. 16 ЦК України захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними правочинів.
Таким чином, при укладенні спірного договору позивачем та відповідачем не були додержані в момент вчинення правочину вимоги, встановлені ч. 1,2 ст. 203 ЦК України, іншими вищезазначеними актами цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, а тому вони підлягають визнанню недійсними з підстав, передбачених ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України.
Частина 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч.3 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач письмового відзиву на позов не подав, доводів прокурора не спростував, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Оскільки позов поданий прокурором, який звільнений від сплати державного мита, державне мито та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача в доход бюджету.
Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 34, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір № 16/03-06150 від 16.03.2006 року про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м. Житомир, вул. Саєнка 54-а, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальність «Аудиторська фірма «Енерго - аудит плюс».
3. Визнати недійсним договір 16/03-06250 від 16.03.2006 року про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 16 березня 2006 року № 16/03-06150 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: м. Житомир, вул. Саєнка 54-а, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Енерго - аудит плюс».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул.. Київська, 10, код ЄДРПОУ 33293897) в доход Державного бюджету України (№ рахунку - 31118095700001, Банк -ГУ ДКУ у Київській області, отримувач -ГУ ДКУ у Київській області, МФО 821018, код ЄДРПОУ 24074109, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095) -85 (вісімдесят п'ять гривень) 00 коп. державного мита.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Енерго-аудит плюс" (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул.. Київська, 10, код ЄДРПОУ 33293897) на користь Головного управління Державного казначейства України (р/р 31217264700001, банк отримувача: ГУ ДКУ у Київській області м. Київ, МФО 821018, ЄДРПОУ 24074109, отримувач платежу: державний, Київська область 22050003, код бюджетної класифікації: 22050003, призначення платежу: надходження від оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах, символ звітності банку: 264) -236 (двісті тридцять шість гривень) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.В. Щоткін
Дата підписання та складення повного тексту рішення: 09.11.2010р.