17 лютого 2025 року справа № 580/8775/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення: з 01.02.2020 по 31.12.2020 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого 3аконом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 рік; з 01.01.2023 по 31.12.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 рік; з 01.01.2024 по 20.05.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення: з 01.02.2020 по 31.12.2020, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт; з 01.01.2021 по 31.12.2021, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт; з 01.01.2022 по 31.12.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт; з 01.01.2023 по 31.12.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт; з 01.01.2024 по 01.07.2024, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити недоплачену різницю одноразових грошових виплат (грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) сплачених у період з 2020 по 2024 роки включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати грошового забезпечення з 01.02.2020 по день фактичної виплати.
Додатково у позовній заяві позивач просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 подати у двотижневий строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду (ст. 382 КАС України).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач під час нарахування грошового забезпечення позивача та одноразових видів грошових видів грошового забезпечення застосовував в якості розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. На думку позивача відповідач безпідставно не здійснив перерахунку розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та на 01.01.2024 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким, зокрема, у пункт 4 Постанови № 704 були внесені відповідні зміни. Отже, зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені пунктом 6 Постанови № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню. Позивач зазначає, що відповідно до пункту 4 Постанови № 704, починаючи з 29 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року, у зв'язку із чим зазначає, що його грошове забезпечення за спірний період та виплати при звільненні мали обчислюватися із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня календарного року.
Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок грошового забезпечення та інших виплат за період з 01.02.2020 по 01.07.2024 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 14 січня відповідного року, однак відповідач відповіді на заяву не надав.
Ухвалою від 09.09.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
25.09.2024 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити повністю звернувши увагу на вибіркове застосування норми п. 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року № 704. Звернув увагу, що на момент виникнення спірних правовідносин (з 23.04.2020 по 30.11.2022) п. 4 Постанови № 704 є нескасованим, незміненим і відповідає повністю пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови КМ № 103 від 21.02.2018. В подальшому, в Постанову № 704, а саме 20.05.2023 було внесено зміни, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14». Кабінет Міністрів України жодних інших нормативно-правових актів з цього приводу не ухвалював, у зв'язку із чим вважає, що в діях відповідача немає протиправності, оскільки її дії відповідають вимогами чинної редакції Постанови № 704.
Відповідач вважає, що спірні правовідносини є наслідком здійснення делегованих та дискреційних повноважень Кабінетом Міністрів України та не належать до компетенції відповідача. Норма п. 4 Постанови № 704 у своїй первинній редакції реально застосованою не була та фактично навіть не діяла до 24 лютого 2018 року, оскільки пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (яка набрала чинності 24 лютого 2018 року) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції.
Крім того зазначив, що позивачу стало відомо про розмір нарахованого та виплаченої йому грошового забезпечення у час здійснення виплати грошового забезпечення, однак не пізніше дати виключення позивача зі списків особового складу військової частини, коли із позивачем проведено повний розрахунок та надано грошовий атестат, у зв'язку із чим вважає, що станом на дату виключення позивача з особового складу військової частини (можливо і раніше) позивачу вже було відомо про порушення, на його думку прав, однак звернувся до суду лише 03.09.2024 в порушення місячного терміну, передбаченого вимогами ч. 5 ст. 122 КАС України. З урахуванням зазначеного просив залишити позов без розгляду.
Щодо заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду, суд врахував таке.
Ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 07.09.2023 у справі № 280/1340/23.
Суд врахував, що до 18.07.2022 положення статті 233 КЗпП України не обмежували строком звернення право особи на звернення із заявою про вирішення трудового спору.
У свою чергу, у період з 19.07.2022 по 01.07.2024 в спірних правовідносинах законодавчо слід застосовувати тримісячний строк звернення до суду, з огляду на таке.
Згідно з частинами 1, 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, обставиною з якою розпочинає перебіг строку звернення у спірних правовідносинах є одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд врахував, що грошовий атестат ВЧ НОМЕР_1 від 01.07.2024 № 625/7/382 виданий у зв'язку із переведенням позивача до іншого місця служби. Разом з тим, жодних доказів, що вказували б про повідомлення позивача про нараховані суми грошового забезпечення/розрахункову величину застосовану під час обчислення грошового забезпечення до 01.07.2024 матеріали справи не містять, відповідач таких доказів до суду не надав.
Таким чином, позивач звернувся із цим позовом до суду 03.09.2024, тобто у тримісячний термін, встановлений статтею 233 КЗпП України, у зв'язку у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду належить відмовити.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що згідно довідки ВЧ НОМЕР_1 про нараховане та виплачене грошове забезпечення та витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 01.07.2024, позивач у період з 01.02.2022 по 01.07.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та з 01.07.2024 виключений зі списків особового складу частини.
Бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 01.07.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року позивач вважає протиправною, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення відповідних категорій службовців.
Відповідно до п. 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01.03.2018.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній до прийняття Постанови № 103, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з п. 6 Постанови № 103 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких п. 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, а саме: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Пункт 6 постанови КМУ № 103 втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.
Тобто, саме з 29.01.2020 була відновлена дія п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Таким чином, з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникли підстави для встановлення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
З вищевикладених підстав суд відхиляє доводи відповідача про те, що останнє підвищення грошового забезпечення військовослужбовців за рішенням КМУ відбулося 01.03.2018 з прийняттям Постанови № 704, в результаті якого у складі грошового забезпечення діючих військовослужбовців посадовий оклад і оклад за військове звання визначено множенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018, у розмірі 1762 грн.
Суд також враховує, що згідно з п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення п. 4 Постанови № 704 та п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня 2020 року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями - не впливає.
Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудні 2019 року у справі № 240/4946/18, щодо застосування п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідач у цій справі не заперечує, що у спірний період здійснював нарахування позивачу грошового забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Таким чином у період з 01.02.2020 відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача у період з 01.02.2020 має бути перераховане в сторону збільшення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт.
Під час вирішення питання щодо кінцевої дати періоду, за який грошове забезпечення позивача має бути перераховане виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, суд зазначає таке.
Постановою від 12.05.2023 № 481 (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності з 20.05.2023, Кабінет Міністрів України абзац перший пункту 4 Постанови № 704 виклав в такій редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, Постановою № 481 визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вказана постанова є чинною, у зв'язку із чим грошове забезпечення позивача має бути перераховане в сторону збільшення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік до 19.05.2023.
З урахуванням зазначеного, вимоги позивача у частині за період з 20.05.2023 до 01.07.2024 суд вважає необґрунтованими.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві грошового забезпечення за період з 01.02.2020 до 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2020-2023 роки на відповідний тарифний коефіцієнт.
Крім того, грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, виплачені позивачу у період з 01.02.2020 до 28.02.2023 (згідно довідки ВЧ НОМЕР_1 про нараховане та виплачене грошове забезпечення) мають бути перераховані в сторону збільшення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт.
Вимогу позивача щодо перерахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2024, яка нарахована та виплачена у лютому 2024 року суд вважає необґрунтованою у зв'язку із набранням 20.05.2023 чинності Постановою від 12.05.2023 № 481, про що суд зазначив вище.
Стосовно вимог позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Статтею 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до п. 7 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21.02.2001 № 159, компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати.
Аналіз вказаних приписів закону вказує на те, що обов'язок виплати компенсації втрати частини доходів неодмінно пов'язується із подією несвоєчасної виплати належних особі сум коштів.
Суд зазначає, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно питання щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії є похідним і повинне вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок.
Суд зауважує, що відповідач у відповідь на заяву позивача повідомив йому про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення. Відтак, обставин виплати позивачу грошового забезпечення у спірному розмірі на час звернення позивача до суду у цій справі не існувало.
Також відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку позивачу грошового забезпечення на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні перерахунку та виплаті будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Щодо вимоги позивача встановити контроль за виконанням рішення суду, шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Суд зазначає, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є диспозитивним правом суду, що може використовуватись залежно від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що рішення суду в цій справі буде відповідачем тривалий час не виконано, у зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права, а тому суд доходить висновку, що у задоволенні вимоги про встановлення контролю за виконанням рішення суду належить відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір» та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2022 до 19.05.2023 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 01.02.2020 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) за період з 01.02.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; за період з 01.01.2023 до 19.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, а також здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (виплачені у період з 01.02.2020 до 28.02.2023) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 17.02.2025.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК