Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
18 лютого 2025 року № 520/34246/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачка, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, який в якому просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , щодо не нарахування та не виплати з 07.02.2023р. по 23.09.2024р. грошового забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01 січня 2023року та 01 січня 2024року відповідно;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 , нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 07.02.2023р. по 31.12.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023р. за ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податкових зборів;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 , нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024р. по 23.09.2024р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024р. за ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податкових зборів;
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024р. по 23.09.2024р. із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р.;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 , нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024р. по 23.09.2024р. із застосуванням положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р.;
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 , нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила що у результаті протиправних дій військовою частиною НОМЕР_2 , нарахування та виплата грошового забезпечення за період з 07.02.2023р. по 23.09.2024р. проводилось з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів №704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18. Крім того,відповідачем не здійснено виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024р. по 23.09.2024р. та не нараховувалась та не виплачувалося одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби згідно частини 2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Вважаючи свої права порушеними позивачка звернулась до суду.
По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана сторонам та отримана ними.
Відповідач надав відзив на позов, у якому просить в задоволені позову відмовити, посилаючись на його безпідставність, оскільки жодних бюджетних призначень для оплати грошового забезпечення військовослужбовців, обчисленого із прожиткового мінімуму для працездатної особи понад 1 762,00грн. у Державному бюджеті України за 2023-2024рр. не передбачалось. Щодо нарахування індексації відповідачем зауважено, що військова частина НОМЕР_2 діяла в межах повноважень та відповідно до законодавства України, а саме в серпні 2024р. було нарахована індексація у розмірі 130,20грн., у вересні 99,82грн.. Крім того, при звільненні позивачці з військова частина ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснило усі необхідні виплати, тому вимоги позивачці є безпідставними та просить у задоволені позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить із наступного.
Судом встановлено, що позивачкою на підтвердження своїх позивних вимог надано копію військового квітка серія НОМЕР_4 від 26.02.2022р., посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_5 , довідку про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України у якій значиться, в період з 04.05.2023р. по 08.06.2023р.; з 29.06.2023р. по 09.08.2023р. та з 23.09.2023р. по 31.10.2023р..
Матеріали справи містять виписку із медичної картки амбулаторного і стаціонарного хворого №6400в у який значиться, що ОСОБА_1 з 16.06.2023р. по 27.06.2023р. знаходилась на стаціонарному лікуванні КНП «МКЛ №14 ім.проф.Л.Л.Гіршмана'ХМР з діагнозом рецидівуючий кератоувеіт, артіфакія правого ока, міопія високого ступеня лівого ока.
З виписки із медичної картки амбулаторного і стаціонарного хворого №9733в значиться, що ОСОБА_1 з 20.08.2024р. по 03.09.2024р. знаходилась на стаціонарному лікуванні КНП «МКЛ №17 ХМР» з діагнозом рецидівуючий кератоувеіт, артіфакія правого ока, міопія високого ступеня лівого ока.
Довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серія 12ААВ №158322 ОСОБА_1 встановлено 3 група інвалідності.
Позивачка у позовній заяві зазначила, що за період проходження служби в військовій частині НОМЕР_2 , нарахування належних їй виплат проводилась з порушенням вимог законодавства, тому звернулась до суду для відновлення своїх прав на належні виплати.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону України №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно частин другої, третьої статті 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008р. розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294.
У подальшому, Кабінетом Міністрів України 30.08.2017р. з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було прийнято постановою "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі по тексту - Постанова Кабінету Міністрів України №704). Згідно пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 згадане рішення набирало чинності з 01.01.2018р..
Згідно пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1052 до пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 були внесені зміни у частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.
Таким чином, станом на 01.01.2018р. Постанова Кабінету Міністрів України №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України №1294.
При цьому, пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції Постанова Кабінету Міністрів України №103 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 01.03.2018 Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 діяв до моменту скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.
З 29.01.2020 була відновлена юридична дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Проте, згідно пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017р.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, у редакції до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України №103, перевагу належить віддати положенням закону як акту вищої юридичної сили.
З вказаного слідує, що з 29.01.2020р., настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020р., а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.
З 01.10.2020р. набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020р. №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Приписами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Суд зауважує, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18. тобто з 30.01.2020, набула чинності попередня редакція пункту 4 Постанови №704. яка була чинною до внесення змін Постановою № 103 та яка визначає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1,12,13,14, тобто без прив'язки саме до 2018 року.
Слід зазначити, що пунктом 3 розділу 11 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIІІ визначено: «Установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій».
Оскільки пункт 3 розділу 11 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIІІ не втратив чинності і за юридичною силою с вищою за положення пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, то правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із використанням норми «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на І січня календарного року», тобто застосування величини мінімальної заробітної плати підстав немає. З огляду на зазначене, вважаю, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
На підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та приписів ч. 2 ст. 265 КАС України, саме з 30.01.2020 змінився нормативно-правовий підхід, та військовослужбовці знову отримали право на збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військове звання, а отже і грошового забезпечення, у зв'язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 рік встановлено на рівні 1720 грн, законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» - станом на 01.01.2019 рік встановлено на рівні 1921 грн, законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - станом на 01.01.2020 рік - 2102 грн, законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» - станом на 01.01.2021 рік - 2270 грн, законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» - станом на 01.01.2022 рік - 2481 грн, законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» - станом на 01.01.2023 рік - 2684 грн.; законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» - станом на 01.01.2024 рік - 3 028,00 грн..
Позивачкою зазначено, що з 07.02.2023р. по 23.09.2024р. розмір грошового забезпечення , який було нарахоно та фактично виплачувався відповідачем не змінювався.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року №623 було затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).
Відповідно до п. 14 розділу 1 Інструкції №623 індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).
перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади. Будь-яких застережень чи виключних випадків, за яких індексація доходу не проводиться, законодавство, що регулює спірні правовідносини, не містить.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18 та від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17.
Згідно п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-ХІ)І військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
В силу приписів пунктів 1, 2, 4 розділу XXXII Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні зі служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 р. № 460 (далі - Порядок та умови № 460).
Згідно пунктів 1, 2, 5 Порядку та умов № 460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої п.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Однак, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження права позивачці на зазначені у позовній заяві виплати, крім того відсутні докази дій позивачці, щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_2 вчинити дії, стосовно проведення належних виплат.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України у рішенні 19-рп/2011 від 14.12.2011, зокрема, зазначив: Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Тобто, Конституційний Суд України визначив залежність виникнення права особи на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, виключно із існуванням порушення, створенням перешкод для реалізації конкретних прав і свобод такої особи. Наведене підтверджується також положеннями частин третьої-п'ятої статті 55 Конституції України, у яких чітко вказано про захист своїх прав і свобод.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Суд вважає за необхідне підкреслити, що гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.
Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 18.06.2018 у справі 800/587/17.
Також, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі 522/3665/17 (провадження К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статтей 2, 5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б доводили наявність порушеного права. Якщо право особи не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Таким чином, з огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 122, 139, 243-246, 250, 255, 264, 295, 297 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Заічко О.В.