18 лютого 2025 року м. Суми Справа № 480/4347/24
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Сидорук А.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу
за позовом ОСОБА_1
до - Державної установи ''Сумський слідчий ізолятор'',
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та стягнення шкоди.
1. Суть спору. Заяви сторін. Процесуальні дії суду.
1.1. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовною заявою, в якій просили суд: визнати протиправними дії або бездіяльність працівників ДУ ''Сумський слідчий ізолятор''; притягнути до адміністративної відповідальності відповідно до вимог ч.7 ст.212-3 КУпАП; зобов'язати відповідача не вчиняти відповідних дій. Крім того, позивачі у позові зазначали (заявили про відшкодування одразу), про компенсацію моральної шкоди у розмірі 2000 грн за кожен день позбавлення прогулянки.
1.2. Судом 28.05.2024 було відмовлено у відкритті провадження, а саме в частині вимог про притягнення до адміністративної відповідальності відповідно до вимог ч.7 ст.212-3 КУпАП. В іншій частині вимог судом 28.05.2024 відкрито провадження у справі.
1.3. В рамках даної справи судом розглядаються виключно позовні вимоги ОСОБА_1 , оскільки 17.02.2024 судом залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_2 , оскільки ним було подано заяву від 24.07.2024.
1.4. Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що відповідач незаконно позбавив позивача щоденної прогулянки 29.02.2024, 12.04.2024 та 07.05.2024. Вказана бездіяльність є протиправною. Також цим позивачу було заподіяно моральну та матеріальну шкоду. Тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
1.5. До суду 14.06.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.
1.6. Відзив мотивовано тим, що ув'язнені мають право на щоденну прогулянку тривалістю 1 година, яка проводиться згідно з графіком, затвердженим начальником слідчого ізолятора. Ув'язнених виводять на прогулянку по камерно - одночасно всі з однієї камери. 29.02.2024 з 10 год. до 11 год. позивача не виводили на прогулянку, оскільки він відмовився від неї. 12.04.2024 та 07.05.2024 позивача не виводили на прогулянку, оскільки у визначений графіком час для прогулянки він перебував на слідчих діях поза межами слідчого ізолятора, що не залежало від дій відповідача. Надані докази не доводять факту погіршення здоров'я позивача та не встановлюють причинно-наслідкового зв'язку між станом здоров'я і умовами тримання в слідчому ізоляторі. Отже, підстави для стягнення матеріальної та моральної шкоди відсутні.
1.7. До суду 01.07.2024 надійшло клопотання позивача про витребування доказів. 17.02.2025 судом постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
1.8. До суду 28.06.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді зазначено, що відповідачем у відзиві зазначено недостовірні відомості. Позивач не відмовлявся від прогулянки 29.02.2024. Відповідач міг 12.04.2024 та 07.05.2024 вивести позивача на прогулянку після проведення слідчих дій. Відповідач не надав документи, що він має право визначати ступінь медичного характеру або надавати певну оцінку в області медицини, встановлювати зв'язок між станом здоров'я погіршення чи полібшення. Надані до позову копії медичних довідок вказують на факт звернення до медичної частини, ненадання медичної допомоги та встановлення погіршення стану здоров'я.
1.9. До суду 08.08.2024 надійшла заява позивача про долучення доказів до позовної заяви та заява позивача, в якій він зазначає про протиправну бездіяльність відповідача, а саме в частині щоденної прогулянки. Суд залучає зазначені вище заяви сторін до розгляду.
2. Встановлені судом фактичні обставивни. Висновки суду та їх мотиви.
2.1. Позивач - ОСОБА_1 , є ув'язненим, який 29.02.2024 утримувався СІЗО, а саме у камері № 66, а 12.04.2024 та 07.05.2024 - у камері № 71. Вказане не заперечується сторонами.
2.2. Згідно з графіком виводу спецконтингенту на прогулянку на лютий 2024 року згідно ізоляції, для камери № 66 передбачена 29.02.2024 щоденна прогулянка з 9 год. до 10 год.
2.3. Згідно з графіком виводу спецконтингенту на прогулянку на квітень 2024 року згідно ізоляції, для камери № 71 передбачена 12.04.2024щоденна прогулянка з 9 год. до 10 год.
2.4. Згідно з графіком виводу спецконтингенту на прогулянку на травень 2024 року згідно ізоляції, для камери № 71 передбачена 07.05.2024 щоденна прогулянка з 11 год. до 12 год. Копії вказаних вище графіків надані відповідачем (а.с.40-48).
2.5. Позивач стверджує, що 29.02.2024, 12.04.2024 та 07.05.2024 його протиправно позбавили щоденної прогулянки. Зазначене порушило його законні права та завдало моральної шкоди. Тому він звернувся до суду з даним позовом.
2.6. Отже, основним питанням по даній справі є те, чи повинен був відповідач 29.02.2024, 12.04.2024 та 07.05.2024 вивести позивача на щоденну прогулянку та чи були вчинені ним такі дії. Відповідаючи на вказане питання, суд зазначає, що повинен був, проте відповідач не довів перед судом, що право на такі прогулянки було забезпечена.
2.7. Щодо щоденної прогулянки.
2.8. Частиною 1 ст.9 Закону України ''Про попереднє ув'язнення'' № 3352-XII передбачено, що особи, взяті під варту, мають право на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Аналогічне положення закріплено у п.1 глави 4 розділу І Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби № 1769/5.
2.9. Для проведення прогулянок ув'язнених на території режимної зони або на даху будинку режимного корпусу розташовуються прогулянкові дворики. Прогулянкові дворики слід обладнувати так, щоб нічого не перешкоджало природному освітленню, а також козирком для захисту від атмосферних опадів (п.3 глави 2 розділу ІІІ Правил).
2.10. Відповідно до глави 9 розділу ІV Правил № 1769/5 ув'язнені, у тому числі поміщені в карцер чи дисциплінарний ізолятор, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), мають право на щоденну прогулянку тривалістю не менше однієї години. Тривалість прогулянки адміністрація СІЗО може зменшувати на прохання ув'язнених у разі несприятливих погодних умов, а також у разі виникнення надзвичайних обставин.
2.11. Прогулянка проводиться згідно з графіком, затвердженим начальником СІЗО, на території відповідно обладнаних двориків.
2.12. У разі відмови ув'язнених від прогулянки вони залишаються в камері під постійним наглядом персоналу СІЗО.
2.13. Ув'язнених і засуджених виводять на прогулянку покамерно - одночасно всі з однієї камери. Ув'язнені і засуджені, яких виводять на прогулянку, повинні бути одягнені за сезоном. У разі порушення ув'язненими чи засудженими режиму під час перебування в прогулянкових двориках за рішенням начальника СІЗО, його заступника, а в разі їх відсутності - чергового помічника прогулянка припиняється для проведення перевірки.
2.14. Ув'язненим і засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година. У разі потреби на час виходу з приміщення видається верхній одяг (абзац 2 п.10 глави 7 розділу VІІІ Правил).
2.15. Згідно з Типовим розпорядком дня для засуджених і ув'язнених, які тримаються у СІЗО, за формою згідно додатку 11 Правил, у період з 9 год. до 18 год. передбачено час для проведення слідчих дій, побачень та прогулянки.
2.16. Отже, Законом України ''Про попереднє ув'язнення'' гарантовано ув'язненим право на щоденну прогулянку протягом однієї години. Законодавцем не позбавлено ув'язнених права на прогулянку у разі перебування їх на слідчих діях або не надано право не виводити на прогулянку в цей день взагалі. Така прогулянка може бути зменшена на прохання ув'язнених у разі несприятливих погодних умов, а також у разі виникнення надзвичайних обставин. Саме відповідачем повинні доводитись наявність вказаних обставин, чи факт відмови від прогулянки. Натомість підзаконним актом, а не Законом, який гарантує ув'язненим таке право, визначено, що щоденна прогулянка здійснюється одночасно зі всіма особами, які перебувають в одній камері.
2.17. Як встановлено судом, 04.03.2024 відповідачу було подано колективне звернення осіб, які утримувались у камері № 66 СІЗО, в тому числі підписане позивачем, в якому зазначено, що 29.02.2024 їх було незаконно позбавлено щоденної прогулянки, яка повинна була відбутися за графіком з 9 год. У зверненні, в тому числі позивач, просв надати відповідь, у зв'язку з чим він був позбавлений прогулянки, а також просив копії відео, які підтверджують або спростовують вищезазначені обставини.
2.18. Суд не приймає заяву ОСОБА_2 від 18.03.2024, яка підписана і позивачем, як доказ відкликання заявниками колективного звернення від 04.03.2024, оскільки хоча звернення містить 4 підписи заявників, у ньому зазначено виключно прохання ОСОБА_2 залишити всі його заяви та клопотання без розгляду, а не заяви та клопотання всіх 4 заявників, в тому числі позивача. Крім того, факт відмови від звернення не спростовує фактів, які повинен довести належними та допустимими доказами саме відповідач.
2.19. Суд не приймає до уваги пояснення від 04.06.2024 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в яких зазначено про відмову всіх осіб, які перебували у камері № 66, в тому числі і позивача, від щоденної прогулянки 29.02.2024, у зв'язку з поганими погодними умовами. Вказані пояснення складені у червні 2024 року, фактично більше ніж через три місяці після події 29.02.2024. В той час, як позивачем і вказаними особами 04.03.2024 було написано звернення в якому зазначено, що прогулянка не відбулася. Крім того, надалі позивач все ж звернувся до суду для захисту своїх прав.
2.20. Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, що міститься у справі.
2.21. Суд звертає увагу, що позивач фактично перебував під контролем відповідача, а тому зміну пояснень у бік відмови від них і відповідні докази, суд оцінює критично.
2.22. Відповідач належних та допустимих доказів відмови позивача від прогулянки 29.02.2024, в тому числі відеозапису відмови, доказів поганих погодних умов, тощо, не надав, в той час як, відповідно до ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
2.23. Отже, відповідач не довів перед судом факту гарантування позивачу права на щоденну прогулянку 29.02.2024, як і не довів факту відмови позивача від такої прогулянки, оскільки відповідачем не надано до суду відеозапису такої відмови або письмової відмови позивача, тощо, а надані відповідачем докази суд не враховуєз підстав, про які зазначено вище.
2.24. Сторонами не спростовуються факти того, що 12.04.2024 та 07.05.2024, в час щоденних прогулянок, затверджених графіком начальника слідчого ізолятора, позивач перебував за межами установи, а саме у зв'язку з перебуванням у Зарічному районному суді м. Суми.
2.25. Відповідач зазначає, що не може спрогнозувати всіх відлучень ув'язнених, а прогулянка відбувається покамерно та згідно графіку, а не індивідуально з кожною особою. Оскільки у вказаний графіком час для прогулянки 12.04.2024 та 07.05.2024 позивач не перебував у слідчому ізоляторі, то його правомірно не виводили на прогулянку.
2.26. Суд ще раз звертає увагу відповідача, що право на щоденну прогулянку встановлено законом. Вказаним Законом не передбачено право відповідача не наавати позивачу прогуляку протягом 1 години, у разі перебування ув'язненого у суді (участю у слідчих діях).
2.27. Тому відповідачем не доведено, що він не мав можливості реалізувати право позивача на прогулянку (наприклад шляхом складання окремого графіку прогулянок, його уточнення, організації індивідуальної чи групової прогулянки осіб, які були відсутні у СІЗО з причин які, не залежали від їх волі, у час, який відведений загальним графіком, тощо), оскільки саме на відповідача покладається обов'язок забезпечення прав ув'язнених та врегулювання вказаного питання, для гарантування прав людини, які передбачені Законом України "Про попередн'є ув'язнення", а вказаний Закон не передбачає права відповідача взагалі відмовити у наданні прогулянки протягом 1 години.
2.28. Отже, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо не проведення позивачу щоденних прогулянок 29.02.2024, 12.04.2024 та 07.05.2024 не спростована відповідачем та не відповідає критеріям правомірності, які встановлені нормою ч.2 ст.2 КАС України.
2.29. Крім того, вказану протиправну бездіяльність позивач пов'язує з завданою йому моральною шкодою, а тому вимога про відшкодування заявлена ним разом з вимогою про визнання протиправною бездіяльності. Відповідачу було відомо про таку вимогу і відповідач у відзиві надав відповідні заперечення.
2.30. Позивач зазначає, що оскільки йому було обмежено право на щоденну прогулянку у вказані вище дати, а він має захворювання, відповідно до висновку № 014473 і був обмежений до доступу до свіжого повітря, то це призвело до погіршення стану здоров'я, а саме печії в області шлунку, нудоти та підвищення артеріального тиску.
2.31. Щодо стягнення шкоди.
2.32. Відповідно до ч.ч.1-2 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
2.33. Суд звертає увагу, що позивач у позові не зазначає яких саме збитків йому завдано та в чому це виражається. Тому суд розцінює зазначену позивачем компенсацію шкоди як 2000 грн за кожен день позбавлення прогулянки саме як моральну шкоду, оскільки, на переконання позивача, наслідком протиправної бездіяльності відповідача стало погіршення стану здоров'я.
2.34. Згідно з ч.ч.1-2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
2.35. Відповідно до норми ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
2.36. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; або в інших випадках, встановлених законом.
2.37. Суд звертає увагу, що для стягнення моральної шкоди необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення та підтверджуючі докази, які дають суду змогу оцінити рівень моральних страждань особи.
2.38. На переконання суду, що протиправна поведінка завжди констатується судом у разі задоволення позову, а також діє презумпція вини. Тому питання питання наявності факту діяння (бездіяльності), а також вини у даному випадку не є спірним. Крім того, суд звертає увагу, що не буває "нешкідливих" порушень. Оскільки підставою виникнення обов'язку відшкодувати моральну шкоду є правопорушення, то завжди є і моральні страждання з приводу порушення прав фізичної особи. Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
2.39. Порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, тощо.
2.40. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Проте необхідно враховувати зміст, причини порушень, їх тривалість, наслідки, причинно-наслідковий звязок. Правомірність діяння і відсутність вини доводить відповідач, а наслідки і причинно-наслідковий зв'язок - позивач.
2.41. Суд розуміє позивача, що неправомірна бездіяльність відповідача може завдати певних негативних емоцій. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
2.42. Суд ще раз звертає увагу позивача, що обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
2.43. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
2.44. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
2.45. Тому наслідки і вплив діяння повинен доводитися позивачем та підтверджуватися відповідними доказами (лікарськими довідками, конкретними посиланнями на певні факти, які можна перевірити, скарги, звернення, тощо).
2.46. Наданий позивачем протокол дослідження № 014473 жодним чином не підтверджує факту завдання моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено, що 29.02.2024 та 12.04.2024 він звертався до відповідача, в тому числі просив викликати лікаря, який зафіксує певні скарги, які пов'язані із погіршенням стану здоров'я. Про вказані факти не свідчить і інформація, яка міститься у колективному зверненні. В той же час, позивач не стверджує, що йому не гарантували права скористатись можливістю виклику лікаря.
2.47. Отже, з наданих позивачем доказів неможливо встановити негативні наслідки для позивача, а саме у вигляді погіршення стану здоров'я після відсутності прогулянок протягом однієї години 29.02.2024 та 12.04.2024. Також не доведений причинно-наслідковий зв'язок, оскільки не можна говорити про зв'язок, якщо відсутні (не доведені) певні наслідки. Крім того, суд звертає увагу, що 12.04.2024 позивач все ж перебував на повітрі та в інших приміщеннях, з якими можна по'язати певні обставини (погіршення самопочуття), а не лише у камері, оскільки вказане відбувалось під час переміщення його з слідчого ізолятора до суду і назад.
2.48. Саме позивачем у позові було зроблено висновок, що відсутність 3 прогулянок протягом декількох місяців стали причиною погіршення стану здоров'я, хоча таке погіршення після вказаних фактів не зафіксовано, як і не стверджується про звернення до лікаря одразу після таких фактів. Суд ще раз звертає увагу, що проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
2.49. Не підтверджує вказаних обставин і консультативне заключення від 07.06.2023 та магнітно-резонансна томографія, оскільки вказане стосується виявлених ознак остреохондрозу поперекового відділу хребта.
2.50. Наявна в матеріалах справи довідка лікаря ОСОБА_5 не підтверджує заподіяння позивачу моральних страждань у зв'язку з порушенням права позивача на прогулянку 29.02.2024, 12.04.2024 та 07.05.2024, оскільки в ній зазначено про скарги позивача на головний біль та здійснення контролю артеріального тиску 02.05.2024, що значно передує даті 07.05.2024, однак і значно віддалена від 12.04.2024. Не обґрунтовано і позивачем, як факт звернення до лікаря 02.05.2024 пов'язується з подіями 29.02.2024, 12.04.2024.
2.51. Натомість позивачем не спростовується, що в інші дні лютого - травня 2024 року, а ніж ті, які зазначено вище, позивача виводили на прогулянку. Крім того, при перевірці артеріального тиску 05.03.2024 лікарем було зазначено, що скарги відсутні.
2.52. Також суд ще раз звертає увагу, що з урахуванням наданих доказів не вбачається, що відповідач перешкоджав позивачу у фіксації певних фактів, поданні заяв та скарг, виклику лікаря, тощо.
2.53. Отже, матеріали справи не містяь доказів, з урахуванням зазначеного вище, а також обсягу та тривалості порушень, що доводять факт завдання моральної шкоди на суму 6000 грн (по 2000 грн за кожен з трьох днів), оскільки не доведено наслідків та причинно-наслідкового зв'язку між діянням і наслідком, що є обов'язком позивача. Тому відсутній склад цивільного правопорушення.
2.54. Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем заподіяння йому моральної шкоди у сумі 2000 грн за кожен день позбавлення прогулянки. Тому вимоги в цій частині судом не задовольняються.
2.55. Спосіб захисту.
2.56. Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення позивачу щоденних прогулянок 29.02.2024, 12.04.2024 та 07.05.2024.
2.57. В задоволенні вимоги стягнути моральну шкоду суд відмовляє, у зв'язку з необґрунтованістю.
2.58. В задоволенні вимоги зобов'язати відповідача не вчиняти дії щодо позбавлення позивача прогулянок, то суд відмовляє, у зв'язку з передчасністю, оскльки вказана вимога заявлена на майбутнє, а судовому захисту підлягають виключно реально порушені права.
2.59. Суд звертає увагу, що нормою ч.2 ст.19 Конституції України для відповідача встанволено обов'язок діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а не на власний розсуд, а ч. 1 ст.9 Закону України ''Про попереднє ув'язнення'' передбачено, що особи, взяті під варту, мають право на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Тому такий обов'язок не встановлюється судом, а є наявним в силу вказаного Закону і Конституції України.
3. Судові витрати.
3.1. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.17 ч.1 ст.5 ЗУ "Про судовий збір", питання щодо розподілу судового збору судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 90, 143, 241-246, 250, 255, 287, 295, 297 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та стягнення шкоди - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" (проїзд Гайовий, 19, м. Суми, 40002, код ЄДРПОУ 08565090) щодо не проведення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) щоденних прогулянок 29.02.2024, 12.04.2024 та 07.05.2024.
3. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" - відмовити.
4. Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складено та підписано суддею 18.02.2025.
Суддя А.І. Сидорук