Справа № 420/31230/24
17 лютого 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 155450005440 від 13 серпня 2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 16 липня 1979 року по 07 липня 1980 року у професійному училищі текстильної промисловості при Херсонському ордена Леніна бавовняному комбінаті, період роботи з 25 червня 1997 року по 17 серпня 2006 року в УМВС України в Одеській області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 серпня 2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Ухвалою суду від 14.10.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 22.10.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Справу розглянуто з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05.08.2024 вона звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком, однак рішенням №155450005440 від 13.08.2024 їй відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з недостатністю страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає, що пенсійним органом протиправно не зараховано до її страхового стажу період навчання з 16 липня 1979 року по 07 липня 1980 року та період роботи з 25 червня 1997 року по 17 серпня 2006 року.
14.10.2024 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому відповідач вважає вимоги, викладені у позовній заяві необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Необхідний страховий стаж згідно з статтею 26 Закону України № 1058 становить 31 рік, при цьому страховий стаж позивача становить 29 років 07 місяців 02 дні. За доданими документами до стахового стажу не зараховано: - період навчання з 16.07.1979 по 07.07.1980 згідно диплома № НОМЕР_1 , оскільки зазначене ім'я ОСОБА_2 , не відповідає паспортним даним. Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку про період та форму навчання видану на підставі первинних документів; - період з 03.03.1997 по 30.04.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки виправлення номеру наказу про прийняття на роботу не завірено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів; - період з 25.06.1997 по 17.08.2006 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки наказ на прийняття записано іншою ручкою, а в довідці № 9/128 від 15.07.2024 наказ відрізняється від того, що зазначено в трудовій. Відповідач зазначив, що позивачу ОСОБА_1 частково страховий стаж з 01.12.2000 зараховано згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Позивач матиме право на пенсійну виплату згідно підтверджуючих документів з 06.07.2027.
12.11.2024 до Одеського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що до позовної заяви додано довідку Державного професійно-технічного навчального закладу «Херсонський професійний ліцей зв'язку та поліграфії» № 01-21/28/09-02 від 10 вересня 2024 року відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчалася у Професійному училищі текстильної промисловості м. Херсон з 16 липня 1979 року по 07 липня 1980 року за професією «Мотальниця», форма навчання денна, що підтверджується відповідною довідкою № 01-21/28/09-02 від 10 вересня 2024 року, у зв'язку з чим вказаний період навчання підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки у повному обсязі. Крім того, трудовою книжкою позивача і довідками підтверджується факт її роботи у період з 25 червня 1997 року по 17 серпня 2006 року в УМВС України в Одеській області, розбіжностей в датах прийняття на посаду та звільнення з посади немає, однак відрізняються номери наказів про прийняття її на роботу в трудовій книжці та довідці № 9/128/л/с від 15 липня 2024 року.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
05.08.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із з заявою про призначення пенсії за віком, однак за принципом екстериторіальності заяви про призначення пенсії та документи які були надані позивачем до заяви, передані до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.08.2024 №155450005440 заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що необхідний страховий стаж становить 31 рік, натомість страховий стаж позивача становить 29 років 07 місяців 02 дні. За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано: період навчання з 16.07.1979 по 07.07.1980 згідно диплома № НОМЕР_1 , оскільки зазначене ім'я ОСОБА_2 , не відповідає паспортним даним; період з 03.03.1997 по 30.04.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки виправлення номеру наказу про прийняття на роботу не завірено належним чином; період з 25.06.1997 по 17.08.2006 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки наказ на прийняття записано іншою ручкою, а в довідці № 9/128 від 15.07.2024 наказ відрізняється від того, що зазначено в трудовій.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 8 Закон № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Позивач, вважаючи наявним у неї необхідного страхового стажу, 05.08.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Матеріалами справи підтверджується, що обчислений Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області (визначений для розгляду документів за принципом екстериторіальності) страховий стаж позивача становить 29 років 07 місяців 02 дні. Період навчання позивача з 16.07.1979 по 07.07.1980 згідно диплома № НОМЕР_1 не зараховано до страхового стажу, оскільки зазначене ім'я ОСОБА_2 , не відповідає паспортним даним; період роботи з 03.03.1997 по 30.04.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_2 не зараховано до страхового стажу, оскільки виправлення номеру наказу про прийняття на роботу не завірено належним чином; період роботи з 25.06.1997 по 17.08.2006 згідно трудової книжки НОМЕР_2 не зараховано до страхового стажу, оскільки наказ на прийняття записано іншою ручкою, а в довідці № 9/128 від 15.07.2024 наказ відрізняється від того, що зазначено в трудовій. При цьому, з 01.12.2000 страховий стаж зараховано частково згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Так, згідно форми РС-право позивачу зараховано до страхового стажу, зокрема наступні періоди: з 01.12.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 02.08.2004 по 30.11.2004, з 01.01.2005 по 15.02.2005, з 01.07.2005 по 31.07.2005, з 01.08.2005 по 31.05.2006, з 01.06.2006 по 31.12.2006.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
З огляду на наведене, страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктом д частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вважає, що зазначення в дипломі № НОМЕР_1 ім'я " ОСОБА_2 ", яке не відповідає паспортним даним слугує підставою для не зарахування періоду навчання до страхового стажу позивача.
Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Арцизьким РВ УМВС України в Одеській області 17 квітня 1997 року, по ім'я позивача зазначено « ОСОБА_2 » (українською мовою) та « ОСОБА_2 » (російською мовою).
У свою чергу, в матеріалах справи наявна копія атестату № НОМЕР_1 виданого 08.07.1980, який підтверджує період навчання " ОСОБА_1 " з 16.07.1979 по 07.07.1980 в Професійному училищі текстильної промисловості м.Херсон.
Разом з тим, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 навчалась в ПУПП з 16.07.1979 по 07.07.1980.
На переконання суду, така невідповідність в зазначенні імені позивача є формальною неточністю, а формальні неточності в документах за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).
Крім того, з наданої суду довідки Державного професійно-технічного навчального закладу "Херсонський професійний ліцей зв'язку та поліграфії" від 10.09.2024 №01-21/28/09-02, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно навчалася у Професійному училищі текстильної промисловості м. Херсон з 16.07.1979 за професією "Мотальниця" та 07.07.1980 відрахована у зв'язку із закінченням курсу навчання.
З огляду на наведене, відповідач повинен був врахувати період навчання позивача з 16.07.1979 по 07.07.1980 до її страхового стажу.
Стосовно незарахування до страхового стажу позивача період роботи з 25.06.1997 по 17.08.2006 оскільки наказ на прийняття записано іншою ручкою, а в довідці № 9/128 від 15.07.2024 наказ відрізняється від того, що зазначено в трудовій, суд зазначає наступне.
Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 :
- 25.06.1997 прийнято тимчасово на посаду паспортиста Арцизького МРЕО ГАИ УМВД України в областях (запис №18 на підставі наказу №42 о/с від 25.06.1997);
- 17.08.2006 звільнено за статтею 38 (за власним бажанням) КЗпП України (запис №54 о/с від 16.08.2006).
Згідно довідки Головного управління МВС України в Одеській області №9/128 від 15.07.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно працювала в УМВС України в Одеській області з 25.06.1997 (наказ УМВС України в Одеській області від 03.07.1997 №191 о/с) до 17.08.2006 (наказ УДАІ УМВС України в Одеській області від 16.08.2006 №54 о/с).
На момент внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_2 спірних записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 1.5 Інструкції № 58 передбачено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1. Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Положеннями пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Суд наголошує, що відповідно до положень Інструкції № 58 заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником, тому відповідальним за заповнення трудової книжки, є роботодавець, а позивач не може нести відповідальності за допущені роботодавцем порушення при внесенні записів до трудової книжки.
Аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови № 301).
Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
З огляду на наведене, доводи відповідача про те, що наказ на прийняття записано іншою ручкою, а в довідці № 9/128 від 15.07.2024 наказ відрізняється від того, що зазначено в трудовій книжці не можуть спростовувати факт наявності у позивача страхового стажу у спірний період.
Також в матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача.
Отже, доводи відповідача про те, що наказ на прийняття записано іншою ручкою, а в довідці № 9/128 від 15.07.2024 наказ відрізняється від того, що зазначено в трудовій книжці мають наслідок незарахування періоду роботи до страхового стажу суд вважає безпідставними.
Крім того, період роботи позивача з 01.12.2000 частково зараховано до страхового стажу позивача, що свідчить про факт працевлаштування позивача у спірний період.
Відтак, суд приходить до висновку, що період роботи позивача з 25.06.1997 по 30.11.2000, 01.08.2004, з 01.12.2004 по 31.12.2004, з 16.02.2005 по 30.06.2005 слід зарахувати до її страхового стажу.
В сукупності встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом з тим, судом встановлено, що згідно розрахунку страхового стажу (форма РС-право) ОСОБА_1 зараховано до страхового стажу періоди з 01.12.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 02.08.2004 по 30.11.2004, з 01.01.2005 по 15.02.2005, з 01.07.2005 по 31.07.2005, з 01.08.2005 по 31.05.2006, з 01.06.2006 по 31.12.2006, тобто спірний період з 25.06.1997 по 17.08.2006 частково зараховано до страхового стажу позивача.
За наведеного, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу позивача період її навчання з 16.07.1979 по 07.07.1980 та роботи з 25.06.1997 по 30.11.2000, 01.08.2004, з 01.12.2004 по 31.12.2004, з 16.02.2005 по 30.06.2005 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.
Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області підлягає частковому задоволенню.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд вважає необхідним у відповідності до вимог статті 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Необхідно зауважити, що часткове задоволення позовних вимог, у даному випадку, не впливає на розмір судового збору, який підлягає стягненню, оскільки обсяг задоволених вимог фактично не відрізняється від кількості тих, за які такий збір був сплачений.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Михайловою Катериною Анатоліївною укладено договір про надання правової допомоги від 04.09.2024, предметом якого є надання правової допомоги Клієнту. Згідно пункту 3.2 додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 04.09.2024 оплата за надання правової допомоги складає 10000,00 грн.
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу позивачем надано Акт приймання-передачі наданих послуг від 04.10.2024 та квитанцію про оплату послуг за договором про надання правової допомоги від 04.09.2024.
Згідно Акту приймання-передачі наданих послуг від 04.10.2024, Виконавець надав Замовнику правову допомогу, а Замовник прийняв наступні надані послуги:
- вивчення матеріалів справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання здійснити зарахування періодів роботи до страхового стажу - 1000,00 грн;
- складання адвокатського запиту до Державного професійно-технічного навчального закладу "Херсонський професійний ліцей зв'язку та поліграфії" - 1000,00 грн;
- складання адвокатського запиту до Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України - 1000,00 грн;
- складання процесуальних документів (позовної заяви) - 3000,00 грн;
- складання процесуальних документів (клопотання про витребування доказів) - 1000,00 грн.
Разом з тим, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що визначений позивачем розмір понесених судових витрат на правничу допомогу не співмірний із складністю справи, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань та виклику учасників справи.
Виходячи з наведеного, з урахування критеріїв пропорційності суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягнення на його користь з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 155450005440 від 13.08.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її навчання з 16.07.1979 по 07.07.1980 та роботи з 25.06.1997 по 30.11.2000, 01.08.2004, з 01.12.2004 по 31.12.2004, з 16.02.2005 по 30.06.2005 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 05.08.2024
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.