Справа № 420/36771/24
17 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Лебедь В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65102, м. Одеса, вул. 1-Сортувальна, буд. 36г; код ЄДРПОУ 41405348) про визнання протиправною бездіяльність щодо не зняття арешту та зобов'язання скасувати обтяження на підставі постанови ВП №46565509 від 27.02.2015 року, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з належного ОСОБА_1 на праві власності нерухомого майна;
зобов'язати уповноважених осіб Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати обтяження, яке накладене на майно ОСОБА_1 на підставі постанови головного державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Пуркар Ярослава Кириловича серія та номер: 46565509 від 27.02.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, номер запису про обтяження : 9010625 (спеціальний розділ).
Ухвалою від 10.02.2025 року прийнято до свого провадження справу №420/36771/24.
14.02.2025 року (вх. №ЕС14019/25) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу на підставі свідоцтва про право власності серія та номер: НОМЕР_2 , виданого 16.08.2003 р. Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради належить 1/3 частка квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно інформаційної довідки № 396753665 від 26.09.2024р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі постанови головного державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Пуркар Ярослава Кириловича серія та номер: 46565509 від 27.02.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладено арешт на все майно ОСОБА_1 , номер запису про обтяження : 9010625 (спеціальний розділ). Позивач 27.09.2024 р. звернулась до відповідача із заявою про зняття арешту з майна, проте отримала відповідь від 23.10.2024р. (вих. № 159415), за змістом якої 17.06.2016р. виконавчий документ повернуто стягувачу. Згідно відомостей з автоматизованої системи виконавчого провадження, інформація про відкриті або закриті виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 відсутня. Також відсутня інформація про внесення відомостей про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру боржників.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що виконавче провадження №46565509 було закрито та винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження», а тому на думку відповідача, останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Так, статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
У відповідності до п. 1 ч.1 ст. 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Частиною 1 ст.18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII передбачено обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно пунктів 6, 7 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно, кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до ч.1 ст.48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Приписами частин 1, 2 ст.56 Закону №1404-VIII визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що під час примусового виконання рішення майнового характеру виконавець накладає арешт на майно боржника у виконавчому провадженні.
За приписами ч.1 ст.40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 5 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (зі змінами; далі Інструкція №512/5), основною інформаційною базою про здійснення виконавчого провадження є автоматизована система виконавчого провадження (далі - автоматизована система). Відомості про боржників (крім відомостей щодо боржників, визначених у частині п'ятій статті 9 Закону) вносяться до Єдиного реєстру боржників, що є складовою автоматизованої системи.
Згідно із пунктом 23 розділу ІІІ Інструкції №512/5 за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо:
при повторному пред'явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена);
після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред'явлено;
після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першої статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає);
відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.
До заяви про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників додається документ / копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви боржника перевіряє викладені у цій заяві обставини та додані до неї документи, у тому числі за допомогою автоматизованої системи (щодо стану відповідного виконавчого документа; відомостей про орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, у якого перебував на виконанні виконавчий документ, тощо), Єдиного державного реєстру судових рішень (щодо наявності відповідного судового рішення).
Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься не пізніше наступного робочого дня з дня отримання виконавцем підтвердження наявності обставин для винесення такої постанови.
Заява боржника та додані до неї документи, а також документи за результатом розгляду такої заяви приєднуються до матеріалів виконавчого провадження, в межах якого виноситься постанова про виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників.
Пунктом 2 розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за № 1126/29256 (зі змінами; далі Положення № 2432/5), визначено, що терміни, наведені у цьому Положенні, вживаються в таких значеннях: Єдиний реєстр боржників - систематизована база даних про боржників, що є складовою Системи та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
За приписами пунктів 1, 2 розділу ХІ Положення № 2432/5 Єдиний реєстр боржників формується з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Система забезпечує обробку даних про боржника та вносить відомості про нього до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, крім боржників, визначених пунктом 4 цього розділу. В Єдиному реєстрі боржників міститься інформація щодо боржників, відносно яких виконавчі провадження зареєстровані в Системі після впровадження Єдиного реєстру боржників та боржників за виконавчими провадженнями про стягнення періодичних платежів (аліментів) за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.
Відповідно до пункту 6 розділу ХІ Положення № 2432/5 система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України Про виконавче провадження; про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження; про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів; про скасування заходів примусового виконання згідно з частиною четвертою статті 40 Закону України Про виконавче провадження; про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Аналізуючи зміст вищевказаних норм суд зазначає, що законодавством визначено вичерпний перелік підстав, за яких відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
За змістом відповіді Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23.10.2024р. (вих. № 159415), на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 46565509 з примусового виконання виконавчого листа № 815/3632/14, виданого Одеським окружним адміністративним судом від 23.01.2025р. про стягнення з ОСОБА_1 суми на користь ДПІ у Суворовському районі м. Одеси у розмірі 195539,51 грн. 17.02.105р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 27.02.2015р. державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. 17.06.2016р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно інформації з електронного кабінету Державної податкової служби України, 28.08.2020р. керівником податкового органу прийнято рішення відповідно до п.п. 2.2, 2.5 ст. 101 ПК України про списання з ОСОБА_1 безнадійної заборгованості № 2430558-51 від 28.08.2020р.
Таким чином, у відповіді Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23.10.2024р. (вих. № 159415) зазначено, що 17.06.2016р. виконавчий документ повернуто стягувачу.
При цьому зазначено, що згідно відомостей з автоматизованої системи виконавчого провадження, інформація про відкриті або закриті виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 відсутня. Також відсутня інформація про внесення відомостей про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру боржників.
З урахуванням неведеного, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з належного ОСОБА_1 на праві власності нерухомого майна та зобов'язання Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати обтяження, яке накладене на майно ОСОБА_1 на підставі постанови головного державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Пуркар Ярослава Кириловича серія та номер: 46565509 від 27.02.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, номер запису про обтяження : 9010625 (спеціальний розділ).
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65102, м. Одеса, вул. 1-Сортувальна, буд. 36г; код ЄДРПОУ 41405348) про визнання протиправною бездіяльність щодо не зняття арешту та зобов'язання скасувати обтяження на підставі постанови ВП №46565509 від 27.02.2015 року - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з належного ОСОБА_1 на праві власності нерухомого майна.
Зобов'язати Суворовський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати обтяження, яке накладене на майно ОСОБА_1 на підставі постанови головного державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Пуркар Ярослава Кириловича серія та номер: 46565509 від 27.02.2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, номер запису про обтяження : 9010625 (спеціальний розділ).
Стягнути з Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65102, м. Одеса, вул. 1-Сортувальна, буд. 36г; код ЄДРПОУ 41405348) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі грн. 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім грн. 96 коп.).
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 17.02.2025 року.
Суддя О.М. Тарасишина