Справа № 420/26785/24
17 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.07.2024 року № 156050021846, яким відмовлено в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 10.12.1993 року по 13.06.1998 року у ТОВ «Оптико-Мед», з 05.11.2007 року по 28.02.2014 року у ТОВ «НЕКСТАР», та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 07.08.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 10.07.2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Заява про призначення пенсії була передана до розгляду Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за екстериторіальним принципом. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.07.2024 року № 156050021846 було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно рішення про відмову від 17.07.2024 року, страховий стаж заявниці на дату звернення становить 25 років 00 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. При цьому, в рішенні зазначено, що «за доданими документами зараховано всі періоди роботи». Проте, з розрахунку стажу «форма РС-право» можливо встановити, які саме періоди роботи ОСОБА_1 не були зараховані до страхового стажу: - період роботи з 10.12.1993 року по 13.06.1998 року у ТОВ «Оптико-Мед»; - період роботи з 05.11.2007 року по 28.02.2014 року у ТОВ «НЕКСТАР». Так, як вбачається із записів у трудовій книжці № 5, № 6, № 12, № 13 у період з 10.12.1993 року по 13.06.1998 року ОСОБА_1 працювала продавцем у ТОВ «Оптико-Мед», а з 05.11.2007 року по 28.02.2014 року у ТОВ «Некстар» на посаді менеджера. Однак, в рішенні від 17.07.2024 року № 156050021846 відсутня аргументація та пояснення з приводу не зарахованих періодів роботи до страхового стажу. Позивач вказує, що трудова книжка заповнена відповідно до вимог Інструкції № 58 та містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнята на таку роботу. Окрім того, записи засвідчені відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності, а відтак повністю підтверджують відповідний період роботи.
Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.07.2024 року № 156050021846 протиправним та таким, що підлягає скасування, а тому звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом.
Ухвалою від 02.09.2024 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/26785/24 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
12.09.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що згідно з наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача становить 25 років 0 місяців 18 днів. До страхового стажу не зараховано: - період роботи з 10.12.1993 року по 13.06.1998 року у ТОВ «Оптико-Мед», оскільки в записі про прийняття на роботу відсутня назва підприємства; - період робот з 05.11.2007 року по 28.02.2014 року у ТОВ «НЕКСТАР», оскільки відсутні відомості про сплату внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 156050021846 від 17.07.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію позивачу, відповідач зазначає про те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області. Орган ПФУ, який первинно розглядав заяву, в подальшому не має доступу до електронної пенсiйної справи, i у випадку зобов'язання його судом вчинити певнi дiї, як то зарахувати певнi перiоди до стажу, повторно розглянути заяву або призначити пенсію, цей орган позбавлений можливостi вчинити такi дії внаслiдок вiдсутностi доступу до електронної пенсiйної справи.
Разом з відзивом відповідачем надано до суду матеріали пенсійної справи позивача.
17.10.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що в рішенні від 17.07.2024 року № 156050021846 відсутня аргументація та пояснення з приводу не зарахованих періодів роботи до страхового стажу, такі пояснення були надані лише у відзиві на позовну заяву. 01.08.2024 року представником позивача було направлено адвокатський запит на електронну пошту ГУ ПФУ в Донецькій області, з приводу уточнення вищевказаних питань. Станом на час подання відповіді на відзив, відповідь відсутня. Як вбачається із записів у трудовій книжці №5, №6, №12, №13 у період з 10.12.1993 р. по 13.06.1998 р. ОСОБА_1 працювала продавцем у ТОВ «Оптико-Мед», а з 05.11.2007 року по 28.02.2014 року у ТОВ «Некстар» на посаді менеджера. При цьому, трудова книжка заповнена відповідно до вимог Інструкції № 58 та містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких Позивач прийнята на таку роботу. Окрім того, записи засвідчені відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності, а відтак повністю підтверджують відповідний період роботи. 01.08.2024 року представник позивача звернувся до Департаменту архівної справи та діловодства ОМР з проханням надати копії наказів про прийняття на роботу та звільнення ОСОБА_1 з ТОВ «Оптико-Мед». Департамент архівної справи та діловодства ОМР в листі № 1295-11.1-34 від 02.08.2024 року повідомили про те, що документи з кадрових питань (особового складу) ТОВ «Оптико-Мед» на зберігання до Департаменту не надходили. 08.08.2024 року представник позивача направив відповідний адвокатський запит Укрпоштою за адресою ТОВ «Некстар». Станом на теперішній час відповідь відсутня. Отже, ОСОБА_1 не має змоги надати додаткових документів на підтвердження періоду роботи на відповідному підприємстві.
Представник позивач вказує,що трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Натомість, ГУ ПФУ в Донецькій області не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. При цьому, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства, у даному випадку щодо відсутності назви підприємства в записі про прийняття на роботу.
Також представник позивача зазначає, що застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 23.07.2019 у справі №617/927/17, від 09.09.2019 р. по справі № 242/5448/16-а, від 31.10.2019 р. по справі № 235/7373/16. Отже, враховуючи підтвердження трудового стажу відповідними записами у трудовій книжці, як громадянин України, позивач наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Ухвалою від 17.02.2025 року відмовлено у клопотанні Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про залучення другого відповідача.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.07.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Органом, що приймає рішення за заявою позивача, за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
17.07.2024 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 156050021846 відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком за ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. В обґрунтування рішення зазначено, що необхідний страховий стаж згідно зі статтею 26 Закону № 1058 становить 31 рік. Страховий стаж особи становить 25 рік 00 місяців18 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи.
Як вбачається із записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , а саме записів № 15, № 16, № 22, № 23: у період з 10.12.1993 року по 13.06.1998 року позивач працювала продавцем у ТОВ «Оптіко-Мед», а з 05.11.2007 року по 28.02.2014 року у ТОВ «Некстар» на посаді менеджера.
Згідно форми РС-право вказані періоди не зараховані до страхового стажу позивача.
Позивач вважає, що при ухвалені рішення 17.07.2024 року від 17.07.2024 року Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправно не не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 10.12.1993 року по 13.06.1998 року у ТОВ «Оптико-Мед», з 05.11.2007 року по 28.02.2014 року у ТОВ «НЕКСТАР», а тому звернулася до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ), Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до п.а ч.1 ст.3 Закону №1788-ХІІ право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів (далі іменуються - підприємства та організації, якщо не обумовлено інше), - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV встановлено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Згідно з частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Порядок прийняття та оформлення документів для призначення пенсії за віком врегульовано "Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Згідно пункту 1.8 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія, днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через веб-портал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача веб-порталу або засобу Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на веб-порталі або засобами Порталу Дія.
Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон).
Умови призначення пенсії за віком наведені у статті 26 розділу ІІІ ("Пенсії за віком у солідарній системі") Закону №1058-IV.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV).
Як установлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.07.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності її заява була розглянута Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Згідно позиції відповідача, у позивача відсутній необхідний страховий стаж не менше 31 років (в наявності страховий стаж 25 рік 00 місяців 18 днів).
До загального страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки:
- період роботи з 10.12.1993 року по 13.06.1998 року у ТОВ «Оптіко-Мед», оскільки в записі про прийняття на роботу відсутня назва підприємства;
- період роботи з 05.11.2007 року по 28.02.2014 року у ТОВ «НЕКСТАР», оскільки відсутні відомості про сплату внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру
Перевіряючи правомірність не зарахування періоду з 10.12.1993 року по 13.06.1998 року у ТОВ «Оптіко-Мед» до загального страхового стажу позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберіганням, виготовленням, постачанням і обліком, регулюються, зокрема, Кодексом законів про працю України, постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" (надалі - Постанова №301), Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (надалі - Інструкція №58).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993" або « 1993.01.05» (відповідно до граф трудової книжки). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.6 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Системний аналіз вищезазначених положень дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити особу права на включення певних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Разом з тим, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у період з 10.12.1993 року по 13.06.1998 року у ТОВ «Оптіко-Мед», а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи, записи засвідчені відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача, а відповідальність за належне і правильне оформлення документів щодо відомостей про періоди роботи та трудової книжки покладається на керівника підприємства, організації.
Суд звертає увагу, що позивач зверталася до Департаменту архівної справи та діловодства ОМР з проханням надати копії наказів про прийняття на роботу та звільнення ОСОБА_1 з ТОВ «Оптико-Мед».
Департамент архівної справи та діловодства ОМР в листі № 1295-11.1-34 від 02.08.2024 року повідомили про те, що документи з кадрових питань (особового складу) ТОВ «Оптико-Мед» на зберігання до Департаменту не надходили.
Доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача, як і доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо означених періодів роботи позивача, відповідачем суду не надано.
В контексті вищевикладеного, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У даному випадку слід застосувати правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 06 квітня 2022 року у справі № 607/7638/17, який полягає у наступному.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а та від 10 грудня 2020 року у справі №195/851/17 (2-а/195/161/17).
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Відтак, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідачі наділені правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористалися.
Серед критеріїв, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб'єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відтак, на переконання суду, не може слугувати причиною порушення прав та інтересів особи на належне соціальне забезпечення сумніви пенсійного органу щодо певних записів у трудовій книжці та відсутність інших підтверджуючих документів.
Натомість судом не здобуто доказів на вчинення відповідачем дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.
Тому, суд вважає, що відсутні підстави для неврахування періоду роботи з 10.12.1993 року по 13.06.1998 року до страхового стажу позивача.
Щодо не зарахування періоду роботи з 05.11.2007 року по 28.02.2014 року у ТОВ «НЕКСТАР», суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 40 Закону № 1058, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Статтею 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Трудовий стаж (загальний)- це періоди офіційної трудової діяльності, що підтверджуються записами в трудовій книжці.
Основною відмінністю страхового стажу від трудового є те, що наявність стажу прямо пов'язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тобто з 01 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційних сплаченим внескам.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, які зараховуються до страхового стажу, визначені законодавством, яке діяло до прийняття Закону №1058, а саме ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, визначено періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу.
Зокрема, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах.
До стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
На виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794, від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років.
Починаючи з 01.07.2002 року обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 року за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794).
З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 року є обов'язковим.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регламентований статтею 21 Закону № 1058-IV.
Так, відповідно до частини першої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від:
державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
роботодавців;
застрахованих осіб;
фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру;
податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією;
державної служби зайнятості;
інших підприємств, установ, організацій та військових частин;
компаній з управління активами;
зберігачів;
інших джерел, передбачених законодавством.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфіковані відомості, внесені до персональної електронної облікової картки застрахованої особи, зберігаються в Пенсійному фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті - протягом 75 років на паперових носіях та/або в електронній формі за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форм документа.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування надають Пенсійному фонду інформацію для ведення персоніфікованого обліку в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Відомості про осіб, які підлягали загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття та отримували допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, подаються державною службою зайнятості.
Згідно з частиною шостою статті 20 Закону № 2464-VI відомості про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплаченого єдиного внеску та інші дані, що містяться в реєстрі застрахованих осіб, використовуються для обчислення та призначення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно даних індивідуальних відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) відомості про дохід та сплату позивачем страхових внесків за період роботи з 05.11.2007 року по 28.02.2014 року у ТОВ «НЕКСТАР» відсутні.
Позивач, окрім трудової книжки, не надав додаткових документів для підтвердження стажу роботи у ТОВ «НЕКСТАР та отримання доходу у вказаний період.
Суд зазначає, що Постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562; у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1; далі - Положення № 10-1). Це Положення визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 4 розділу І Положення № 10-1 Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Нормами пункту 2 розділу ІІ Положення № 10-1 визначено, що у Реєстрі застрахованих осіб накопичується, зберігається, автоматично обробляється інформація про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інформація, необхідна для обчислення і призначення страхових виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування із: звітності та повідомлень про прийняття працівника на роботу; системи персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; електронних пенсійних справ; системи обліку сплати страхових внесків; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; відомостей, що подаються застрахованими особами у випадках, передбачених законами та цим Положенням; реєстру страхувальників Державного реєстру; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану; звернень громадян до органів Пенсійного фонду України; інших джерел, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 3 розділу IV Положення № 10-1 відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до пункту 4 розділу IV Положення №10-1 у разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником. У разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.
Згідно пункту 3 розділу IV Положення №10-1 відомості про застрахованих осіб та звіти щодо сум нарахованих страхових внесків за період до 01 січня 2011 року подаються лише за результатами перевірки, здійсненої за заявою страхувальника, та вносяться до Реєстру застрахованих осіб на підставі наказу керівника відповідного територіального органу у десятиденний строк після узгодження результатів перевірки.
Обов'язок подання відомостей про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та іншої інформації, необхідної для обчислення, призначення та здійснення пенсійних виплат та, відповідно, відповідальність за правильність заповнення звітності та достовірність даних покладено саме на страхувальника.
Доказ того, що страхувальник позивача на момент розгляду справи ліквідований у матеріалах справи відсутній, а тому страхувальник позивача зобов'язаний подати до органу Пенсійного фонду відсутню у реєстрі інформацію за період роботи позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до страхувальника з питань внесення до персоніфікованих даних відомостей про дохід та сплату страхових внесків за період з 05.11.2007 року по 28.02.2014 року.
Щодо посилання представника позивача на правові позиції висловлені Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 23.07.2019 у справі №617/927/17, від 09.09.2019 по справі № 242/5448/16-а, від 31.10.2019 по справі № 235/7373/16, то вони не є релевантними до даної справи, оскільки зроблені відносно неналежного виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків, тобто страхові внески вже були нараховані на заробітну плату (дохід), але не сплачені, а в даному випадку відсутні будь-які відомості про отримання позивачем заробітної плати (доходу) за спірний період.
З огляду на викладене суд вважає, що під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії у відповідача були відсутні підстави для зарахування до її страхового стажу періоду роботи з 05.11.2007 року по 28.02.2014 року.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що відповідачем протиправно не враховано період роботи з 10.12.1993 року по 13.06.1998 року до страхового стажу позивача.
При цьому суд зауважує, що в оскаржуваному рішенні № 156050021846 від 17.07.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області вказало, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Пояснення з приводу не зарахування періоду роботи з 10.12.1993 року по 13.06.1998 року у ТОВ «Оптіко-Мед» до страхового стажу, були надані лише у відзиві на позовну заяву.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 156050021846 від 17.07.2024 року протиправним та таким, що належить до скасування, оскільки відповідач діяв не обґрунтовано, тобто без з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.07.2024 року № 156050021846, яким відмовлено в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд робить висновок, що позовні вимоги позивача належать до задоволення частково.
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Матеріалами справи підтверджено, що при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, 106, м. Дніпро, 49008, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.07.2024 року № 156050021846, яким відмовлено в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, 106, м. Дніпро, 49008, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 17.02.2025 року.
Суддя Г. В. Лебедєва