Справа № 420/24370/24
17 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач-2), в якій позивач просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 05.06.2024 року №155250028900 щодо відмови у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 починаючи з 29.05.2024 зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 20.07.1991 року по 31.08.2000 року та зарахувавши у повному обсязі період ведення підприємницької діяльності 25.06.2009 року по 31.12.2009 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою від 29.05.2024 року щодо призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 05.06.2024 року №155250028900 повідомлено позивача про неможливість призначення пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідач не зарахував до страхового стажу періоди роботи з 20.07.1991 року по 31.08.2000 року через відсутність завіреної печатки підприємства. Згідно до реєстру застрахованих осіб вбачається, що позивачу не зарахований період ведення підприємницької діяльності з 25.06.2009 року по 31.12.2009 року через відсутність доказів сплати страхових внесків. Позивач вважає рішення про відмову в призначення йому пенсії протиправним, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою від 06.08.2024 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/24370/24 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
До Одеського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області надійшли відзиви на позовну заяву, в яких відповідачі просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Заперечуючи проти позову, відповідачі послалися на те, що відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, розгляд документів, наданих для призначення пенсії ОСОБА_1 провадився за принципом «екстериторіальності». Розглянувши заяву позивача від 29.05.2024 року та надані документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення по відмову у призначенні пенсії від 05.06.2024 №155250028900 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідно до статті 26 Закону №1058 право на призначення пенсії за віком, мають особи, які досягли віку 60 років при наявності страхового стажу не менше 30 років. Страховий стаж позивача становить 20 років 05 місяців 07 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Згідно із п. 3 Порядку №22-1 передбачено, що у разі відсутності трудової книжки, а також тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Пунктом 18 Порядку №22-1 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Період здійснення фізичного особою підприємницької діяльності за спрощеною системного оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 року довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
До страхового стажу не зараховано: - період трудової діяльності з 20.07.1991 по 31.08.2000 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис про звільнення з роботи не завірено печаткою підприємства, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58; - період ведення підприємницької діяльності з 25.06.2009 по 31.12.2009 через відсутність доказів сплати страхових внесків.
Оскільки ОСОБА_1 наразі не має достатнього страхового стажу, то він не має права виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 05.06.2024 року №155250028900, про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - є законним та обґрунтованим. Таким чином, органи Пенсійного фонду України діяли в порядку передбаченому законодавством, обґрунтовано, а тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 - відсутні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.05.2024 року звернув до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Органом, що приймає рішення за заявою позивача, за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
05.06.2024 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 155250028900 відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком за ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В обґрунтування рішення зазначено, що необхідний страховий стаж становить 30 років, страховий стаж заявника становить 20 років 05 місяців 07 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: - період трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 20.07.1991 року по 31.08.2000 року, оскільки запис про звільнення з роботи не завірено печаткою підприємства. Також зазначено, що в разі надання уточнюючої довідки страховий стаж буде переглянуто.
Не погоджуючись із вказаних рішенням позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, межі дій суб'єкта владних повноважень - органу пенсійного фонду чітко визначені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема, Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
За змістом частини першої статті 26 Закону №1058-IV (в редакції, чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 56 Закону №1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно положень пункту 1 Порядку №637 (у відповідній редакції) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За вимогами пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком, зокрема, додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.
Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 (у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії) при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви (пункт 4.3 розділу IV Порядку №22-1).
Як установлено пунктом 4.7 розділу IV Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ (пункт 39 Порядку № 22-1).
Зміст наведених правових норм свідчить, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб в установленому порядку. Водночас рішення за результатами розгляду заяви приймається на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак, за наслідком звернення позивача щодо призначення пенсії за віком працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення права особи на соціальний захист, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства зобов'язаний перевірити, зокрема, чи має заявник вік, страховий стаж не менше 30 років, сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення документів, а у випадку їх невідповідності, роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення вказаних недоліків.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
В контексті обставин цієї справи та доводів відповідача 2, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, суд враховує те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У даному випадку судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ в Одеській до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періоду роботи та страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 .
Орган пенсійного фонду, відмовивши у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду, не скористався наданими йому законодавством інструментами, спрямованими на надання допомоги у зборі необхідних даних, не вчинив жодних заходів щодо перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у його трудовій книжці відомостей щодо періоду роботи, а також не запропонував позивачу усіх можливих способів отримання такої інформації.
Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 певного періоду роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), ГУ ПФУ в Закарпатській області, тягар доказування переклало на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті орган Пенсійного фонду, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певний період.
Суд зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов'язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, слід дійти висновку, що, відмовляючи у зарахуванні спірного періоду роботи (з 20.07.1991 року по 31.08.2000 року) до страхового стажу позивача внаслідок його непідтвердження коректними записами у трудовій книжці та іншими поданими ОСОБА_1 документами й, як наслідок, у призначенні позивачу пенсій за віком, ГУ ПФУ в Закарпатській області не діяло обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Аналогічні правові висновки викладені в постанові КАС ВС від 31 січня 2025 року у справі №120/8471/23.
Щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду здійснення ним підприємницької діяльності з 25.06.2009 року по 31.12.2009 року при призначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Пунктом 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, визначено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядок № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.
За період роботи, починаючи з 01.01.2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Згідно п. 6 Указу Президента України № 727/98 від 03.07.1998 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", суб'єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Системний аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).
Разом з тим, органи Пенсійного фонду України наділені компетенцією здійснювати перевірку відомостей про особу, зокрема при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для призначення їй пенсії і реалізація такого обов'язку покликана забезпечити непорушне конституційне право кожного на пенсійне забезпечення.
У свою чергу, законодавчо визначеною умовою для врахування періоду трудової діяльності особи, яка в проміжок часу з 2000 по 2017 рік займалася підприємництвом, для його страхового стажу є сам лише факт сплати ним страхових внесків, незалежно від їх розміру.
Водночас, вказаній законодавчій прерогативі кореспондують вищенаведені норми спеціального Порядку № 22-1, яким керується у своїй діяльності Пенсійний фонд України та його структурні підрозділи.
З огляду на вказане, до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме: до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків; з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків; з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
На підставі аналізу наведених правових норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності за таких умов:
- з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців, якщо вони підтвердженні довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; сплатою фіксованого податку (патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян); спеціальним торговим патентом; свідоцтвом про сплату єдиного податку; довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; а з 01 липня 2000 - додатково лише за умови сплати страхових внесків;
- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Так, позивач вказує, що в період з 25.06.2009 року по 31.12.2009 року він здійснював підприємницьку діяльність, на підтвердження чого надав лист Головного управління ДПС в Одеській області від 05.07.2024 року № 26565/6/15-32-24-07-10, та у нього наявні докази сплати страхових внесків за 3 квартал 2009 року у сумі 600 грн. та за 4 квартал 2009 року у сумі 600 грн., на підтвердження чого надав Звіти суб'єкта малого підприємництва-фізичної особи - платника єдиного податку 3, 4 квартали 2009 року, з відмітками про отримання Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси.
Згідно форми РС-право період з 25.06.2009 року по 31.12.2009 року не зараховано до страхового стажу позивача.
В оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області 05.06.2024 року №155250028900, лише вказано, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: - період трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 20.07.1991 року по 31.08.2000 року, оскільки запис про звільнення з роботи не завірено печаткою підприємства.
Лише у відзивах на позовну заяву відповідачами зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період ведення підприємницької діяльності з 25.06.2009 року по 31.12.2009 року через відсутність доказів сплати страхових внесків, згідно довідки із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Суд зазначає, що до 01.10.2013 року функції з адміністрування єдиного внеску, сплати страхових внесків перебували в органах Пенсійного фонду України, а з 01.10.2013 року функції з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) перейшли до органів Міндоходів в повному обсязі, після завершення всіх процедур щодо приведення нормативної бази у відповідність з чинним законодавством.
Відсутність даних про сплату страхових внесків (єдиного внеску) сама по собі не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періоду зайняття позивачем підприємницькою діяльністю.
Суд наголошує, що позивач не має відповідати за незбереження відповідачем 1 документів про нарахування страхових внесків/ збору на загальнообов'язкове державне страхування. Доказів наявності заборгованості перед пенсійним органами зі сплати необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності за спірний період, відповідачами не надано.
Водночас, відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно із частиною 1 статті 64 Закону № 1058, виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду та порядок їх використання; порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Тобто, у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу та сплати страхових внесків за цей період страхового стажу, відповідачі мали право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо, а не відмовляти позивачу у належному зарахуванні стажу.
Таким чином, відповідачі, отримавши заяву позивача від 29.05.2024 року, мали виконати покладені на них чинним законодавством обов'язки, зокрема, встановлені в пунктах 4.2, 4.3, 4.7 Порядку № 22-1 та статті 64 Закону № 1058 та вчинити всі належні дії для призначення позивачу пенсії за віком.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 05.06.2024 року №155250028900 протиправним та таким, що належить до скасування.
Стосовно способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Беручи до уваги, що конституційне право на соціальний захист включає право на пенсійне забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області 05.06.2024 року №155250028900 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком, та наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.05.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд робить висновок, що позовні вимоги позивача належать до задоволення частково.
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки саме Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області було відмовлено в призначенні пенсії, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна,83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, 4, м. Ужгород, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 05.06.2024 року №155250028900 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.05.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, 4, м. Ужгород, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 17.02.2025 року.
Суддя Г. В. Лебедєва