18 лютого 2025 року Справа № 280/8980/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр.Соборний, буд. 158-б, м.Запоріжжя, 69057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №254050004125 від 17.04.2024 про відмову в призначенні пенсії та зобов'язати відповідача врахувати стаж набутий на території російської федерації (з 09.04.1993 по 25.10.1993 та з 20.01.1997 по 31.07.2001) та призначити позивачці пенсію, починаючи з 17.04.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що до її страхового стажу було протиправно не зараховано період роботи на території російської федерації, відповідно до записів трудової книжки, в зв'язку з припиненням дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року. Позивачка вважає, що позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки її право на пенсійні виплати не може пов'язуватися з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди. Також вважає, що відповідач незаконно позбавляє її права на призначення та нарахування пенсії за віком, неправомірно не враховуючи весь наявний в неї страховий стаж. Неврахування набутого на території російської федерації стажу послугувало підставою для прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії, в зв'язку з чим дане рішення є протиправним. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 30.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
10.10.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що згідно з рішенням від 17.04.2024 №254050004125 до загального страхового стажу відповідачем не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 09.04.1993 по 25.10.1993 та з 20.01.1997 по 31.07.2001 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1981. Зазначений період не зарахований до страхового стажу в зв'язку з тим, що з 19.06.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Таким чином вважає, що відповідач діяв правомірно відповідно до діючого законодавства, оскільки права на пенсію за віком згідно з Законом №1058-ІV у позивачки немає у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
10 квітня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
Заява позивачки від 10.04.2024 в порядку екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області, яке своїм рішенням від 17.04.2024 №254050004125 відмовило у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.
У рішенні від 17.04.2024 №254050004125 зазначено, що пенсійний вік визначений пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 55 років.
Вік заявника (позивачки) 63 роки 25 днів.
Необхідний страховий стаж зазначений пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 20 років.
Страховий стаж особи становить 19 років 4 місяців 12 днів.
Згідно з рішенням від 17.04.2024 №254050004125 до загального страхового стажу відповідачем не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 09.04.1993 по 25.10.1993 та з 20.01.1997 по 31.07.2001, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1981, оскільки з 19 червня 2023 року для Україні припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв'язку з чим, стаж роботи зараховується по 31.12.1991.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Частиною 1 ст. 30 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність ІІ - ІІІ групи, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб у віці від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років.
Обчислення загального страхового стажу особи здійснюється органами Пенсійного фонду України у відповідності до норм ст. 24 Закону №1058-IV, якою визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж з 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, виходячи із суми сплачених страхових внесків.
Страховий стаж, набутий до 01.01.2004 підтверджується трудовою книжкою, документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.04.1981 позивачка:
09.04.1993 - прийнята на посаду операційної медсестри ЛОР відділення Військової частини пп НОМЕР_2 ;
25.10.1993 - звільнена із займаної посади за власним бажанням, ст. 31 КЗпП РСФСР;
20.01.1997 - прийнята на посаду процедурної медичної сестри до дорослої поліклініки Дмитровської міської лікарні;
31.07.2001 - звільнена за власним бажанням, ст. 31 КЗпП РФ.
При цьому зауважень до всіх записів в трудовій книжці відповідачем не зазначено.
Суд звертає увагу, що з відомостей трудової книжки чітко вбачаються дати зачислення та звільнення, розбірливо внесені записи про роботу (навчання), зазначені номера та дати документів, на підставі яких внесені ці записи, наявні підписи осіб, які заповнювали трудову книжку та печатки підприємств (установ, організацій), що відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
З огляду на це суд зазначає, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58)
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивачки - 01.04.1981.
В спірному рішенні відповідач зазначає, що до загального страхового стажу відповідачем не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 09.04.1993 по 25.10.1993 та з 20.01.1997 по 31.07.2001, оскільки з 19 червня 2023 року для Україні припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Проте суд не погоджується з таким висновком пенсійного органу з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Республіка Казахстан (далі - Угода).
При цьому, метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
На підставі викладеного, суд зазначає, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі №174/421/17(2-а/174/64/2017), від 29.03.2023 у справі №360/4129/20 та інших.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивачки права на пенсію відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті нею на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
Як вже зазначалось судом вище, 01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 яким постановила зупинити дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., №26, ст. 162).
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м.Москві.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.
На підставі викладеного, суд відхиляє доводи відповідача про припинення Україною участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, як підставу для неврахування набутого позивачкою страхового стажу, оскільки вказані обставини не стосуються періодів трудової діяльності позивачки, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Крім того, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
На думку суду, рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком від 17.04.2024 №254050004125 не відповідає вищезазначеним принципам, а отже не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Також з урахуванням викладених обставин суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки період її роботи на території російської федерації з 09.04.1993 по 25.10.1993 та з 20.01.1997 по 31.07.2001.
Зі спірного рішення відповідача вбачається, що єдиною підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії за віком було недостатність страхового стажу менш ніж 8 місяців.
З урахуванням безпідставно не зарахованого страхового стажу набутого на території російської федерації, страховий стаж позивачки складає більше 20 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, оскільки недостатність страхового стажу було єдиною підставою для відмови у призначення пенсії, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити позивачці пенсію за віком.
Відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Разом з тим ч.2 ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З урахуванням вимог ч.2 ст.9 КАС України, слід зобов'язати відповідача призначити позивачці пенсію за віком з 17.04.2024, як і просить ОСОБА_1 в позовній заяві.
Враховуючи викладене суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду з даним позовом позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення - ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр.Соборний, буд. 158-б, м.Запоріжжя, 69057) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій №254050004125 від 17.04.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 стаж роботи з 09.04.1993 по 25.10.1993 та з 20.01.1997 по 31.07.2001 та призначити їй пенсію за віком з 17.04.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «18» лютого 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль