18 лютого 2025 р.Справа №160/5094/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:
-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 29.01.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.01.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», прийнявши за результатами її розгляду рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з урахуванням висновків суду.
Разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення адміністративного позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони для ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов'язані з мобілізацією ОСОБА_1 до набрання законної сили рішення суду в адміністративній справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що заявник є особою, яка має дружину з числа осіб з інвалідністю ІІ групи та має всі підстави, на його думку, для отримання відстрочки за пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Отже, в даному випадку, на думку заявника, без вжиття заходів забезпечення позову мобілізаційні заходи щодо позивача можуть будуть завершені, що може спричинити вкрай негативні наслідки.
Позивач зазначає, що на його вихованні і утриманні знаходяться двоє неповнолітніх дітей - донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Дружина позивача ОСОБА_4 визнана інвалідом II групи через онкологічне захворювання. На протязі останніх десяти місяців, ОСОБА_4 більшість часу проводить на стаціонарному спеціалізованому лікуванні в хіміотерапевтичному відділенні КНП «Міська клінічна лікарня № 4». Це підтверджується виписками із медичної карти стаціонарного хворого. Позивач вказує, що у сім'ї нема нікого іншого з дорослих, хто міг би доглянути двох неповнолітніх дітей.
Тому, позивач вважає, що будь-яке рішення у справі не поновить порушені права, про які ним наголошено, без постановлення ухвали про забезпечення позову. Позивач вважає, що реалізація рішення відповідача про його мобілізацію, неможлива до надання судом оцінки на предмет її правомірності, оскільки в іншому разі при задоволенні цього позову, поновити порушені права позивача та його неповнолітніх дітей буде неможливо.
Отже, на думку заявника, наявна підстава для забезпечення позову, яка передбачена пунктом 1 частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Положенням частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням приписів частини 1 статті 154 КАС України суд вважає за можливе розглянути заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із частиною 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (частина 4 статті 150 КАС України).
З огляду на приписи наведеної статті, небезпека заподіяння шкоди до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Частиною 1 статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічна правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
У спірному випадку, предметом заявленого позову є визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За змістом заяви про забезпечення позову, підставою для звернення позивача до суду із позовом є, на його переконання, протиправна бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки отримавши заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідач відмовив у її розгляді, оскільки, на думку відповідача, позивач повинен особисто написати і особисто подати відповідну заяву разом з наданням копій документів.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник наголошує, що у даному випадку не вжиття заходів забезпечення позову може призвести до вчинення відповідачем дій по мобілізації позивача, що, як наслідок, змінить його статус з військовозобов'язаного на військовослужбовця і це унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також виконання рішення суду.
Надаючи правову оцінку вказаним аргументам, суд зазначає, що відповідно до частини 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України щодо військового обов'язку поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560) на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «;Про військовий обов'язок і військову службу» та цим Порядком.
Пунктом 6 Порядку №560 передбачено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Тобто, документальному оформлення призову на військову службу під час мобілізації та відправленню призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби, передує, зокрема, перевірка підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення.
Отже, до завершення процедури перевірки підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення та подальшого зарахування до особового складу військової частини на підставі відповідного наказу, особа не набуває нового статусу військовослужбовця.
Таким чином, твердження заявника про унеможливлення реалізації права на відстрочку не прийнятні.
При цьому, докази на підтвердження здійснення відповідачем заходів щодо призову заявника на військову службу під час мобілізації в матеріалах справи відсутні.
Щодо унеможливлення виконання рішення у даній справі, суд зазначає, що забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
При цьому, обґрунтовуючи заяву, заявник наголошує, зокрема, на явних ознаках протиправної бездіяльності відповідача. Втім, щодо «очевидності» ознак протиправності дій (бездіяльності) відповідача та порушення прав позивача, суд зазначає, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони (дії чи бездіяльність) повинні свідчити про протиправність поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності дій/бездіяльності у спірних правовідносинах, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що такі дії (бездіяльність) явно суперечать вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 КАС України, порушують права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
При цьому, твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Безумовно, рішення чи дії/бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
В даному випадку заявником не надано доказів унеможливлення захисту порушених прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або доказів, що в майбутньому для відновлення цих прав, свобод та інтересів необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Також не надано доказів очевидності ознак протиправності бездіяльності відповідача поза розумним сумнівом, що в свою чергу, має бути досліджено при вирішенні справи по суті та стане предметом розгляду справи в суді.
За таких обставин, наведені доводи у межах поданої заяви про забезпечення позову не є достатніми та обґрунтованими, у зв'язку із чим суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
З огляду на викладене, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та у строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська