17 лютого 2025 року Справа 160/4455/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
11.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період з 09.06.2022 по 10.12.2022, з 18.01.2023 по 27.05.2023, виходячи з розміру 100 000 гривень з розрахунку за один місяць, але пропорційно усьому часу участі в бойових діях чи за здійснення заходів з національної безпеки і оборони для відсічі і стримування збройної агресії, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період з 09.06.2022 по 10.12.2022, з 18.01.2023 по 27.05.2023, виходячи з розміру 100 000 гривень з розрахунку за один місяць, але пропорційно усьому часу участі в бойових діях чи за здійснення заходів з національної безпеки і оборони для відсічі і стримування збройної агресії, з урахуванням раніше виплачених сум.
До позовної заяви позивачем додано заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що останню виплату відповідачем проведено 11.01.2025 року, у зв'язку з чим пропущений строк підлягає поновленню.
Відповідно до пунктів 3 та 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.
Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за періоди з 09.06.2022 по 10.12.2022, з 18.01.2023 по 27.05.2023, виходячи з розміру 100 000 гривень.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, з 19 липня 2022 року частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті до 19 липня 2022 року було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року право на заробітну плату не обмежувалось будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення позивачу охоплювався застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, до 19 липня 2022 року звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежувались будь-яким строком.
Позивач у цій справі звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. Отже, застосуванню до спірних правовідносин стосовно строків звернення до суду підлягають положення КЗпП України.
Разом з цим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби. Такий строк з 19 липня 2022 року становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, у період служби позивача з 09.06.2022 року по 19.07.2022 року частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому вона і підлягає застосуванню до спірних правовідносин у вказаний період.
Суд, при визначенні початку строку звернення до суду, з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушеного її права, а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Так з позовної заяви судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.07.2023 року №499 позивача виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.
Крім того, позивачем до позовної заяви долучено лист начальника фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 від 25.10.2023 року №7726/ФЕС, в якому позивачу повідомлено, що всі належні виплати згідно наказів командира Військової частини НОМЕР_1 були нараховані та зараховані на його картковий рахунок Приватбанку в повному обсязі та картку особового рахунку №7725/ФЕС від 25.10.2023 року військовослужбовця ОСОБА_1 про нараховане грошове забезпечення, зокрема за 01/2023-12/2023.
Отже з моменту ознайомлення позивача з листом начальника фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 від 25.10.2023 року №7726/ФЕС та карткою особового рахунку №7725/ФЕС від 25.10.2023 року йому достеменно стало відомо про те, що додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, виходячи з розміру 100 000 гривень з розрахунку за один місяць, пропорційно часу участі в бойових діях чи за здійснення заходів з національної безпеки і оборони для відсічі і стримування збройної агресії за період з 09.06.2022 по 10.12.2022, з 18.01.2023 по 27.05.2023, відповідач в розрахунок при звільненні позивачу не включив.
Позовна заява надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему “Електронний суд» 11.02.2025 року, про що свідчить відбиток штемпелю вхідної кореспонденції суду, тобто з пропуском встановленого трьох місячного строку звернення до суду.
Суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 року у справі № 380/14933/22.
Не можуть бути визнані судом поважним причинами пропуску строку звернення до суду з цим позовом посилання позивача на виписку з карткового рахунку від 07.02.2025 року як на підтвердження того, що останню виплату відповідачем проведено 11.01.2025 року, в якій в графі «деталі операції» зазначено: «Зарплата, військова частина НОМЕР_1 , коментар до платежу: грошове забезпечення за грудень 2024 року», в той час як позивача звільнено у липні 2023 року.
Позивач не надав суду доказів об'єктивних та переконливих причин, які завадили позивачу надіслати позовну заяву до суду у строк встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
За наведених обставин, суд не вбачає підстав для визнання поважними причин пропуску строків звернення до суду та поновлення такого строку.
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки позовна заява подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху.
Керуючись статтями 160-161,169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме: вказати інші підстави та надати докази поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити особі, що звернулася із адміністративним позовом.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя С.І. Озерянська