17 лютого 2025 рокуСправа №160/32688/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
11 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо неналежного розгляду рапорту позивача ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та звільнити його зі служби на підставі підпункту «г» пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .
У зв'язку з інвалідністю батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 26 липня 2024 року звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його зі служби на підставі підпункту «г» пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», долучивши необхідний пакет документів.
Відповіді щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від командування військової частини НОМЕР_1 не отримав.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з чим представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/32688/24 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
03 січня 2025 року на адресу військової частини НОМЕР_1 направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
09 січня 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 06 102 197 634 36, яка міститься в матеріалах справи.
10 лютого 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№6627/25, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Рапорт старшого солдата ОСОБА_1 було розглянуто відповідачем та відмовлено в задоволені рапорту.
Таким чином, по рапорту поданому позивачем військовою частиною НОМЕР_1 було прийнято рішення та в разі незгоди з цим рішенням, ОСОБА_1 мав звернутись з позовом про визнання протиправним та скасування рішення, яким йому було відмовлено у задоволенні рапорту, тобто про визнання протиправним та скасування індивідуального акту.
Адвокат Тобота Юлія Сергіївна, яка певний час представляла інтереси позивача, неодноразово подавала запити та скарги через різні інстанції.
На всі такі запити та скарги відповідачем надавались відповіді органу, від якого вони надходили, з наявністю підстав для відмови.
Питання звільнення радіотелефоніста 4 відділення командно - штабних машин радіовзводу роти зв'язку командного пункту польового вузла зв'язку військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 не вирішено у зв'язку з тим, що відсутні належні підстави для звільнення позивача.
У поданому рапорті від 26.07.2024 на звільнення з військової служби старший солдат ОСОБА_1 просить звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Із доданих до рапорту документів вбачається, що батько старшого солдата ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є інвалідом І групи та потребує постійного стороннього догляду.
Серед членів сім'ї першого ступеня споріднення є ОСОБА_3 та дружина ОСОБА_2 та мати старшого солдата ОСОБА_1 .
Серед доданих до рапорту документів відсутній висновок лікарсько-консультативної комісії, який би належним чином підтверджував потребу в постійному догляді.
Крім того, не надано доказів відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 .
З урахуванням викладеного, представник відповідача вважає, що відсутні законні підстави для звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби.
Представник відповідача просив врахувати викладене та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 №4841/17/27 від 07.11.2023 року.
Батько позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертизи серія 12ААГ №570681 від 18.04.2024 року є інвалідом першої Б групи та потребує постійного стороннього догляду.
Мати позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися, самообслуговуватися та потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №126 від 25.04.2024 року потребує паліативного догляду вдома.
26 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, надавши необхідний перелік документів.
Як зазначено в позові, відповіді щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від командування військової частини НОМЕР_1 не отримав.
Однак, з матеріалів справи судом вбачається, що листом командира військової частини НОМЕР_1 №10219 від 27 серпня 2024 року розглянуто адвокатський запит ОСОБА_4 від 14 серпня 2024 року щодо розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1
За результатами розгляду повідомлено про наступне.
«Відповідно до пункту 233 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи (належним чином завірені), які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Рапорти щодо звільнення з військової служби від 22.07.2024 солдат ОСОБА_1 подавав до Міністерства оборони України, до Генерального штабу Збройних Сил України, але жодного разу не подавав по команді, як це передбачено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Крім того, в поданому рапорті від 22.07.2024 року про звільнення з військової служби радіотелеграфіст 5 відділення командно - штабних машин радіовзводу роти зв'язку командного пункту польового вузла зв'язку військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_1 просить звільнити його з військової служби на підставі пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 та абз. 13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Із доданих до рапорту документів вбачається, що батько старшого солдата ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є інвалідом І групи і потребує постійного стороннього догляду, Серед членів сім'ї першого ступеня споріднення є ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_2 та мати старшого солдата ОСОБА_1 .
Серед доданих до рапорту документів відсутній висновок лікарсько-консультативної комісії, який би належним чином підтверджував потребу ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді.
У зв'язку з викладеним відсутні законні підстави для звільнення старшого солдата ОСОБА_5 з військової служби.
Принагідно повідомляю, що старший солдат ОСОБА_1 26.07.2024 подав аналогічний рапорт по команді, який було розглянуто та відмовлено у звільненні з військової служби з вищевказаних підстав»
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з чим представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу вимог статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин, визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Абзацом 5 статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до частин 3, 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно із положеннями частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
У даному випадку, відповідно до абзацу 5 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: необхідності постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку.
Таким чином, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації.
Предметом позову у цій справі є неналежний, на думку представника позивача, розгляд рапорту про звільнення з військової частини НОМЕР_1 .
З матеріалів справи судом вбачається, що 26 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, надавши необхідний перелік документів.
Листом командира військової частини НОМЕР_1 №10219 від 27 серпня 2024 року було розглянуто адвокатський запит ОСОБА_4 від 14 серпня 2024 року щодо розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1
За результатами розгляду повідомлено про наступне.
«Відповідно до пункту 233 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи (належним чином завірені), які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Рапорти щодо звільнення з військової служби від 22.07.2024 солдат ОСОБА_1 подавав до Міністерства оборони України, до Генерального штабу Збройних Сил України, але жодного разу не подавав по команді, як це передбачено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Крім того, в поданому рапорті від 22.07.2024 року про звільнення з військової служби радіотелеграфіст 5 відділення командно - штабних машин радіовзводу роти зв'язку командного пункту польового вузла зв'язку військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_1 просить звільнити його з військової служби на підставі пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 та абз. 13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Із доданих до рапорту документів вбачається, що батько старшого солдата ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є інвалідом І групи і потребує постійного стороннього догляду, Серед членів сім'ї першого ступеня споріднення є ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_2 та мати старшого солдата ОСОБА_1 .
Серед доданих до рапорту документів відсутній висновок лікарсько-консультативної комісії, який би належним чином підтверджував потребу ОСОБА_3 у постійному сторонньому догляді.
У зв'язку з викладеним відсутні законні підстави для звільнення старшого солдата ОСОБА_5 з військової служби.
Принагідно повідомляю, що старший солдат ОСОБА_1 26.07.2024 подав аналогічний рапорт по команді, який було розглянуто та відмовлено у звільненні з військової служби з вищевказаних підстав».
З викладеного листа вбачається, що командуванням військової частини НОМЕР_1 належним чином розглянуто рапорт ОСОБА_1 , при цьому досліджено всі долучені докази, на які посилається представник позивача як на підставу для звільнення позивача з військової служби.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 зі служби, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України №3543-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частини 9 статті 26 Закону України №3543-ХІІ військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008, передбачено порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та визначені питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби.
Відповідно до абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 визначено, що накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо, зокрема, для його прийняття виконано всі умови, визначені законом.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому, суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює розгляд рапорту та приймає рішення про відмову/задоволення рапорту про звільнення з військової частини НОМЕР_1 . Відтак, вказані вимоги станом на дату вирішення справи по суті є, на думку суду, передчасними та віднесені до дискреційних повноважень відповідача.
В той же час, враховуючи обставини справи, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №1740/2004/18 (ЄДРСР 83105330), від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18 (ЄДРСР 81858144), від 25.10.2019 у справі №0340/1834/18 (ЄДРСР 85207548), від 12.11.2019 у справі № 816/2183/18 (ЄДРСР 85574619).
Відповідно до абзацу 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.97 №2-зп в справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 №9- рп/2008 у справі №1-10/2008 зазначено, що при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 969,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "ПУМБ" №8T3L-R2FL-S1LE від 10 грудня 2024 року.
З урахуванням часткового задоволення адміністративного позову, відповідно до вимог ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 500,00 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», з урахуванням обставин, які склалися на час розгляду справи.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 500,00 грн. (п'ятсот гривень нуль копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник