11 лютого 2025 рокуСправа №160/7947/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/7947/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
28 березня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 [код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2023 року по 23.01.2024 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити - ОСОБА_1 середній заробіток за час Затримки розрахунку при звільненні 3 29.12.2023 року по 23.01.2024 року включно;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я у розмірі передбаченому Постановою КМУ № 460 від 17.09.2014 року в сумі 27092,55 грн.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за станом здоров'я відповідно до положень абзацу першого пункту 2 статті 15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у порядку, визначеному пунктом 1 Розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням раніше сплаченої суми;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що належало до видачі;
- зобов'язати Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) Виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 20100,00 грн., визначених постановою Кабінету міністрів України від 28.02.2022р. №168 за період з 27.07.2023 року по 29.12.2023 року.
- зобов'язати Військову частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову винагороду, визначену постановою КМУ від 28.02.2022р. №168 починаючи з 27.07.2023 року по дату звільнення 29.12.2023 в розмірі 20100 грн. щомісячно.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність поведінки відповідача щодо невиплати позивачу усіх належних до сплати коштів. Позивач зазначає, що відповідач повинен виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що належало до видачі, одноразову грошову допомогу при звільненні в належному розмірі, а також додаткову винагороди, однак без належних правових підстав такі виплати відповідачем не здійснені.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/7947/24 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Сидоренку Д.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/25547/24, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
08 квітня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає:
1) оскільки в цій справі вирішується спір про розмір належних позивачу при звільненні коштів, підстави для застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України наразі відсутні;
2) щодо одноразової грошової допомоги при звільненні посилається на п. 2 ст. 15 Закону №2011-ХІІ, а також зазначає, що позивачем не надано доказів неотримання одноразової грошової допомоги при попередньому звільненні;
3) щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно зазначає, що позивачем не надано доказів неотримання будь-якого речового майна, не конкретизовано майно, за яке він вимагає компенсацію. Також позивачем не подано рапорту на отримання такої компенсації;
4) щодо додаткової винагороди зазначає, що позивач не надав доказів належності до категорій осіб, які вказані у п. 1-1 Постанови №168.
19 квітня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає:
1) правові підстави для застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України наявні;
2) щодо одноразової грошової допомоги при звільненні зазначає, що в 1998 році йому така допомога не виплачувалася, в зв'язку з чим він має право на її отримання;
3) щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно зазначає, що право на компенсацію зберігається і після звільнення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року призначено адміністративну справу №160/7947/24 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 12 вересня 2024 року.
29 липня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву на виконання ухвали, яка надійшла від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд».
30 липня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву на виконання ухвали, яка надійшла від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд».
В підготовче судове засідання, призначене на 12 вересня 2024 року, з'явився позивач, який підтримав витребування доказів у справі. В судовому засіданні оголошено перерву, наступне судове засідання призначено на 10 жовтня 2024 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином посвідчені копії матеріалів особової справи старшого лейтенанта ОСОБА_1 .
24 вересня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
02 жовтня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву справи без участі відповідача, яка надійшла від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд».
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 04.10.2024 року №620д призначено повторний автоматизований розподіл заяви по справі №160/7947/24 у зв'язку зі звільненням ОСОБА_2 з посади судді за його поданням заяви про відставку.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 справу №160/7947/24 передано для розгляду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року прийнято до свого провадження справу №160/7947/24. Підготовче судове засідання призначено на 22 жовтня 2024 року.
18 жовтня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву на виконання ухвали суду про витребування доказів, яка надійшла від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд».
Підготовче судове засідання, призначене на 22 жовтня 2024 року, відкладено у зв'язку з необхідністю витребування доказів у справі. Наступне судове засідання призначено на 05 листопада 2024 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року витребувано докази у справі.
24 жовтня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ІНФОРМАЦІЯ_1 на виконання ухвали суду про витребування доказів.
05 листопада 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Підготовче судове засідання, призначене на 05 листопада 2024 року, відкладено у зв'язку з необхідністю витребування доказів у справі. Наступне судове засідання призначено на 19 листопада 2024 року.
11 листопада 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву на виконання ухвали суду про витребування доказів, яка надійшла від представника Командування Десантно-штурмових військ в підсистемі «Електронний Суд».
Підготовче судове засідання, призначене на 19 листопада 2024 року, відкладено у зв'язку з необхідністю витребування доказів у справі. Наступне судове засідання призначено на 10 грудня 2024 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року витребувано докази у справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №160/7947/24 на тридцять днів.
05 грудня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про розгляд справи без участі відповідача, яка надійшла від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд».
Підготовче судове засідання, призначене на 10 грудня 2024 року, відкладено у зв'язку з ненадходженням витребуваних доказів у справі. Наступне судове засідання призначено на 21 січня 2025 року.
16 грудня 2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву на виконання ухвали суду про витребування доказів, яка надійшла від представника ІНФОРМАЦІЯ_2 в підсистемі «Електронний Суд».
Підготовче судове засідання, призначене на 21 січня 2025 року, знято з розгляду в зв'язку з перебуванням судді Боженко Н.В. у відпустці. Наступне судове засідання призначено на 28 січня 2025 року.
21 січня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про розгляд справи без участі відповідача, яка надійшла від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд».
24 січня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позивач підтримує заявлені позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 лютого 2025 року.
29 січня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву справи без участі відповідача, яка надійшла від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд».
В судове засідання, призначене на 11 лютого 2025 року, учасники справи не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, раніше подали заяви про розгляд справи без їх участі.
Суд, вивчивши матеріали справи та об'єктивно оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.
Наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 15.05.2022 року №91 позивача увільнено із займаної посади і зараховано у розпорядження командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України з 15.05.2022 року.
Наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 12.12.2023 року №357 позивача звільнено з військової служби у відставку за пп. «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців).
Наказом відповідача від 29.12.2023 року №261 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 29.12.2023 року і направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
06 лютого 2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив:
- здійснити нарахування додаткової винагороди за період з 27.07.2023 року по 29.12.2023 року;
- здійснити нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно;
- здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні;
- здійснити нарахування грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік.
Згідно рекомендованого повідомлення №5127000291321 про вручення поштового відправлення №4903700644825 таке відправлення отримано відповідачем 15.02.2024 року.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу усіх належних до сплати сум, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Щодо позовних вимог про виплату грошової компенсації вартості за неотримане майно.
За ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі - Постанова №178).
За п. 2 Порядку виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Відповідно до п. 3 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.
Згідно з п. 4 Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Пунктом 5 Порядку передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
За обставин цієї справи позивачу спірна компенсація не виплачена, відповідач наполягав на відсутності підстав для її виплати, посилаючись при цьому на відсутність доказів щодо неотримання позивачем конкретного майна, а також на неподання позивачем рапорту з цього питання при звільненні.
Вирішуючи ці позовні вимоги суд зазначає наступне.
Посилання відповідача на постанову у справі від 27.01.2021 року у справі №340/680/20 є правильним в цілому, однак відповідач не повністю цитує викладені в ній висновки, в зв'язку з чим викривлено подає її зміст як аргумент у справі. Так, у п. 60 цієї постанови констатовано, що з аналізу приписів пункту 4 Порядку вбачається, що особа має право отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно:
- перед звільненням у разі подання відповідного рапорту під час проходження служби.
- після звільнення у разі подання відповідного рапорту після звільнення.
Тобто, йдеться не про те, що особа не має право отримати відповідну компенсацію після звільнення як таку, а про те, що особа не має право отримати таку компенсацію без подання рапорту про це (наприклад, просто очікувати її отримання).
Військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Тотожне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 24.12.2024 року у справі №160/9509/24, від 03.10.2024 року у справі №280/4041/24.
Суд зазначає, що таке тлумачення положень Порядку є очевидним та єдиним можливим, оскільки дійсно словосполучення «у разі звільнення» не дорівнює змісту словосполучення «при звільненні». Більш того, зворотній підхід не відповідав би суті спірних правовідносин, адже фактично позбавляв би осіб, які мають певне право, такого права з формальних підстав (наприклад, подання рапорту не в день звільнення, а на наступний день).
В цій справі позивач подав відповідачу заяву зі спірного питання 06.02.2024 року, відповідач її отримав, адже долучив її копію з резолюціями уповноважених осіб до матеріалів справи.
Щодо подання «заяви», а не «рапорту» суд зазначає, що згідно Інструкції з діловодства у Збройних Силах України рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Отже, позивач не міг подати рапорт, бо вже на мав статусу військовослужбовця. Більш того, рапорт і заява є одним і тим самим документом за змістом - письмовим зверненням з певного питання, в зв'язку з чим відсутні підстави для відхилення заяви чи рапорту з підстав їх найменування, оскільки зміст цих документів має визначальне значення, а вказані терміни в самій інструкції вказані як альтернативні одне одному.
Таким чином, позивач подав заяву щодо отримання спірної компенсації, яка відповідь на яку наразі не надано.
За змістом п. 4 Порядку виплаті компенсації має передувати видача відповідачем наказу на підставі заяви позивача, тобто - обов'язковим є розгляд такої заяви по суті, формування на його підставі наказу, лише після чого може бути виплачена відповідна компенсація. При цьому для виконання завдання адміністративного судочинства в разі покладання на відповідача зобов'язання саме виплатити спірну компенсацію необхідним було б конкретизувати її розмір або перелік речей, однак позивачем в цілому не наведено жодних пояснень щодо того, стосовно якого майна та в якому розмірі має бути виплачена така компенсація.
В заяві від 18.10.2024 року (а.с. 78) відповідач повідомив, що відповідь на заяву позивача від 06.02.2024 року відсутня, хоча заява розписана на виконавця. Тобто, в наявності підтвердження невирішення відповідачем по суті цього питання.
В своїй сукупності вищевказані обставини свідчать, що належним вирішенням цього спору буде покладання на відповідача зобов'язання розглянути подану позивачем заяву від 06.02.2024 року в частині виплати компенсації вартості за неотримане речове майно, а також прийняття в зв'язку з цим юридично значущого рішення (видача наказу про компенсацію або відмова у компенсації з підстав відсутності майна, вартість якого підлягає компенсації).
З цих же підстав суд визнає протиправною бездіяльність відповідача не щодо невиплати спірної компенсації, а щодо нездійснення розгляду по суті заяви позивача у відповідній частині.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.
Відповідач у відзиві наголошував, що для позивача розмір такої виплати встановлений спеціальною нормою права як для особи, призваної на військову службу за призовом під час мобілізації. Йдеться про п. 2 ст. 15 Закону №2011-XII, а також Порядок №460, згідно яких розмір спірної виплати дорівнює 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби.
Позивач в свою чергу наполягав на тому, що Порядок №460 не повинен застосовуватися для визначення розміру спірної виплати, натомість належить застосувати абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону №2011-XII і визначити розмір такої виплати як 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Позивача призвано на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується наказом відповідача від 26.02.2022 року №39 (а.с. 91), тобто - позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації. Зазначене узгоджується з послужним списком позивача (а.с. 106), згідно якого позивача саме мобілізовано для проходження військової служби. Також в наявності безпосередньо наказ, яким позивача саме як мобілізованого зараховано на посаду у відповідача - від 26.02.2022 року №39 (а.с. 109).
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби за станом здоров'я.
При цьому ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XII також передбачає, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).
Відповідно до п. 1 розділу XXXII Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Пунктом 4 розділу XXXII Порядку №260 встановлено, що військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.
За п. 5 розділу XXXII Порядку №260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року №460 (далі - Порядок №460).
За п. 1-5 Порядку №460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (ЗП України, 1992 р., № 7, ст. 182).
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи в цій частині позовних вимог, суд зазначає наступне.
Первинно належить вирішити питання про період, за який позивачу належить обчислити розмір допомоги, після чого перейти до визначення самого розміру як такого.
Позивач проходив військову службу в період з 1990 року по 1998 рік. Отже, слід встановити чи набув позивач право при попередньому звільненні на отримання спірної допомоги.
В матеріалах справи наявні накази, якими завершено перший період служби позивача (в 1998 році), в т.ч. в наявності наказ Військової частини НОМЕР_4 від 16.10.1998 року №205 по стройовій частині, тобто - саме той, яким вирішується питання про здійснення усіх належних виплат (а.с. 174).
В цьому наказі вказано виплатити вихідну допомогу позивачу.
Спірні правовідносини були врегульовані розділом XXXVIII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 11.06.2008 року №260. Також право на таку виплату встановлювала і ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XII у відповідній редакції.
При цьому суд зауважує, що термін «вихідна допомога» не згадується у вказаній Інструкції або редакції Закону №2011-XII на дату звільнення позивача, змістовним замісником є саме «грошова допомога» та «одноразова грошова допомога». Як наслідок, суд констатує, що йдеться про одну й ту ж виплату.
Таким чином, позивач є таким, що набув право на отримання спірної грошової допомоги при первісному проходженні служби, адже наказом про звільнення позивача від 16.10.1998 року №205 вказано таку допомогу виплатити.
Згідно ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, в той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.
Обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19.
Суд підкреслює, що доказів невиконання згаданого наказу щодо виплати позивачу спірної допомоги матеріали справи не містять. При цьому сам по собі факт такої виплати не має юридичного значення, адже ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XII використовує словосполучення «не набули права на отримання такої грошової допомоги» (заміст «не отримали таку грошову допомогу»), тобто визначальним є саме набуття такого права.
Отже, позивач набув право на таку допомогу під час першого проходження військової служби, а тому розмір такої допомоги після завершення другого проходження військової служби обчислюється лише за період з дня призову, що в наявній юридичній ситуації є 26.02.2022 року (і до 29.12.2023 року).
Надалі належить оцінити доводи сторін щодо того яким чином належить обчислювати розмір такої допомоги щодо періоду проходження позивачем військової служби за мобілізацією в період з 26.02.2022 року по 29.12.2023 року.
Позивач посилався на загальну норму права - абз. 2 п. 1 ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XII (50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби), в той час як відповідач виплату здійснював згідно п. 4 розділу XXXII Порядку №260 та Порядку №460.
Суд визнає такі дії відповідача обґрунтованими, оскільки положення ч. 2 Закону №2011-XII містять окрім загального правила, на яке посилався позивач і яке стосується військовослужбовців як таких, також спеціальне правило - одноразова грошова допомога при звільненні для військовослужбовців, які були мобілізовані (тобто - саме для тієї категорії осіб, до якої належить позивач), здійснюється в порядку та за умовами, які визначає Кабінет Міністрів України.
Таким чином, норма вищого нормативно-правового акту (Закону №2011-XII уповноважує уряд визначати умови та порядок здійснення спірної виплати, що наявне у п. 4 розділу XXXII Порядку №260 та Порядку №460.
Як наслідок, суд констатує, що відповідач керувався належною нормою права та обґрунтовано визначав позивачу розмір одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби саме згідно положень законодавства, які врегульовують звільнення з військової служби мобілізований військовослужбовців. При цьому суд констатує що підстав обчислювати розмір такої допомоги у спосіб, на якому наполягав позивач, відповідач не мав, а тому обґрунтовано не діяв відповідним чином.
Тотожне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 22.10.2024 року у справі №160/32903/23.
Отже, в задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити.
Щодо позовних вимог про виплату додаткової винагороди у розмірі 20100,00 грн.
Позивач зазначав, що 27.07.2023 року повернувся з відпустки за станом здоров'я і з цієї дати його було зараховано у розпорядження командира частина, тому з 27.07.2023 року по 26.12.2023 року позивач отримував грошове забезпечення у розмірі 1620,00 грн, однак мав би отримувати 20100,00 грн згідно абзацу 7 п. 1-1 Постанови №168.
Відповідач в свою чергу наполягав на тому, що позивач не надав доказів своєї належності до категорій, вказаних у цій нормі.
Згідно довідок відповідача від 12.02.2024 року №1014 та №1014/1 (а.с. 21) позивач дійсно в спірний період отримував лише оклад за військовим званням та надбавку за вислугу років сумарно 1620,00 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.09.2023 року №1001 у Постанові№168 абзац 7 п. 1-1 викладено в наступній редакції: військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісяця виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.
При цьому вказано, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується в частині виплати додаткової винагороди з 1 червня 2023 року .
Таким чином, умовами для отримання додаткової винагороди за даною нормою права є:
1) отримання військовослужбовцем поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини - в юридичній ситуації позивача підтверджується довідкою відповідача від 30.05.2022 року №715 (а.с. 110). При цьому довідка видана на підставі наказу відповідача від 26.05.2022 року №168/нод. Також в наявності свідоцтво про хворобу від 18.08.2023 року №1046/164, складене позаштатною ВЛК, в якому також підтверджується пов'язаність поранення із захистом Батьківщини. Відповідач цю обставину також не заперечував;
2) визнання такого військовослужбовця ВЛК обмежено придатною або непридатною до військової служби - в юридичній ситуації позивача є обставиною, з відсутністю якої відповідач пов'язував нездійснення позивачу виплати спірних сум;
3) зарахування такого військовослужбовця у розпорядження - в юридичній ситуації позивача у наказі від 27.07.2023 року №150 (а.с. 81) вказано, що позивач знаходиться у розпорядженні за станом здоров'я з 27.07.2023 року). Відповідач цю обставину також не заперечував.
Отже, визначальним є вирішення питання про те, чи був позивач визнаний військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
Згідно наказу Командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 12.12.2023 року №357 позивача звільнено «на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
Таким чином, поза розумним сумнівом, що стосовно позивача наявна така обставина як існування постанові ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
Така ВЛК проведена 18.08.2023 року в КНП «Міська клінічна лікарня №16» ДМР» (а.с. 111). Згідно результату ВЛК (п. 13) позивач має статус саме «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».
Тобто, хоча в нормативному визначенні підстави для звільнення позивача і згадується «непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців», фактичною ж підставою для звільнення є інший вид непридатності, згаданий у відповідній нормі права: «непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку».
Вказане має суттєве значення, адже у абз. 7 п. 1-1 Постанови №168 чітко визначено категорію непридатності, в зв'язку з якою особа набуває право на відповідну виплату.
Непридатність та непридатність з переоглядом у Положенні про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженому Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402 є різними юридичними статусами.
Отже, згідно положень Постанови №168 право на додаткову винагороду мають лише особи, яким ВЛК встановило один з двох статусів:
1) визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби;
2) визнані військово-лікарською комісією непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
Позивач в свою чергу ВЛК встановило інший, третій варіант юридичного статусу:
3) визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Ця категорія осіб не згадується у Постанові №168, а тому відповідні особи не набувають право на додаткову винагороду.
В своїй позовній заяві позивач лише цитував відповідний абзац 7 п. 1-1 Постанови №168, не наводячи жодного обґрунтування щодо того в зв'язку з чим він відповідає умовам для отримання додаткової винагороди, вказаної у цій нормі права. У відповіді на відзив цій частині позовних вимог не присвячено жодних доводів.
Таким чином, суд констатує, що позивач не відповідає умовам для отримання спірної додаткової винагороди у розмірі 20100,00 грн.
Отже, в задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити.
Щодо позовних вимог про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позивача звільнено 29.12.2023 року наказом відповідача від 29.12.2023 року №261 (а.с. 13).
Згідно платіжного документу від 23.01.2024 року №38522545276 відповідач виплатив позивачу «остаточний розрахунок при звільненні» у розмірі 107024,39 грн 23.01.2024 року. Це ж підтверджується і наданою відповідачем відомістю нарахування коштів №14
Таким чином, остаточний розрахунок при звільненні проведено не в день звільнення.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції з 19.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду від 28.09.2023 року у справі №640/36441/21,
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 27.07.2023 року у справі №420/436/22, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, постанова Касаційного адміністративного суду від 23.11.2023 року у справі №160/171/20.
Єдиним запереченням відповідача проти цієї частини позовних вимог було твердження, що позивач у цій справі порушив спір про розмір належних йому при звільненні сум.
Суд відхиляє цей аргумент, оскільки законодавством не пов'язано можливість стягнення середнього заробітку з остаточною виплатою усіх належних працівнику сум. При цьому відповідач має саме обов'язок проводити здійснювати усі належні до сплати виплати, а тому суд критично оцінює позицію, згідно якої особа не має право на компенсацію, для виплати якої вже наявні правові підстави, через поведінку самого відповідача, яка зумовлює виникнення судових спорів щодо існування інших правових підстав для виплати компенсації.
Відповідач при цьому підтвердив затримку у виплаті позивачу остаточного розрахунку, спір про тривалість затримки також відсутній.
Суд враховує, що відповідач не навів жодного аргументу на підтвердження відсутності його вини у непроведенні з позивачем своєчасного розрахунку при звільненні, судом відповідних обставин не встановлено.
Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Щодо розміру відшкодування в цій справі.
Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.
Компенсація відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.
Першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є [день] наступний за днем виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 року у справі №240/9951/19.
В цій справі позивача звільнено 29.12.2023 року, остаточний розрахунок проведено 23.01.2024 року. Отже, період затримки розрахунку при звільненні складає з 30.12.2023 року по 22.01.2024 року.
Отже, ця позовна вимога підлягає лише частковому задоволенню, оскільки межі періоду, за який позивач має право на отримання середнього заробітку, є меншими, ніж заявлені позивачем.
Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує наступне.
У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22.
Оскільки наявна затримка мала місце після 19.07.2022 року, принцип пропорційності згідно вищевказаного правового висновку Верховного Суду застосуванню не підлягає. Адже він фактично втілений в обмеженні періоду затримки розрахунку, за який особа має право на компенсацію, шістьма місяцями, однак в даній справі період затримки є ще меншим.
Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.
Відповідач надав довідку від 16.10.2024 року №8941 (а.с. 87), згідно якої середньоденне грошове забезпечення позивача становить 53,11 грн. Позивач цю суму не заперечив, в зв'язку з чим вона приймається судом.
Період затримки склав з 30.12.2023 року по 22.01.2024 року, тобто - 24 дні.
Отже, розмір компенсації складає: 53,11*24 = 1274,64 грн.
Як вже зазначав суд, згідно правових висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 до цього періоду принцип співмірності не застосовується.
Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а. Тотожне правозастосування здійснено і Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача.
Щодо розподілу судових витрат.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 06 лютого 2024 року в частині виплати компенсації вартості за неотримане речове майно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути та вирішити по суті заяву ОСОБА_1 від 06 лютого 2024 року в частині виплати компенсації вартості за неотримане речове майно, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1274,64 гривень (одна тисяча двісті сімдесят чотири гривні 64 копійки), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювався.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко