17 лютого 2025 рокуСправа №160/33098/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,-
16 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 , в якій просить:
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №127 від 30.04.2024 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 №314 від 02.11.2024 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини.
зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та звільнити ОСОБА_1 від проходження військової служби.
В обґрунтування позову представником позивача зазначено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 29.04.2024 видано наказ №122 про призов на військову службу під час загальної мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
За результатами розгляду справи №160/21758/24, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 року по справі №160/27158/24 визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.04.2024 року №122 про призов на військову службу під час загальної мобілізації в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
У подальшому ОСОБА_1 було переміщено до військової частини НОМЕР_2 , наказом №314 від 02.11.2024 року зараховано до списків останньої, де останній проходить військову службу на даний час, про що свідчить відповідний запис у розділі 17 військового квитку серії НОМЕР_4 та довідка від 13.11.2024 року, згідно якої солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 вважає, що визнання протиправним прийнятого ІНФОРМАЦІЯ_2 наказу про призов на військову службу під час загальної мобілізації є підставою для скасування прийнятих відносно ОСОБА_1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №127 від 30.04.2024 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та наказу командира військової частини НОМЕР_2 №314 від 02.11.2024 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 грудня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/33098/24 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову - відмовлено.
19 грудня 2024 року на адресу військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
20 грудня 2024 року військовою частиною НОМЕР_1 та військовою частиною НОМЕР_2 отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
14 січня 2025 року на адресу суду від представника військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву вх.№2494/25, в якому представник відповідача-2 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (по особовому складу) від 30 жовтня 2024 року №407-РС ОСОБА_1 призначено на посаду солдата резерву 16 запасної роти військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №314 від 02.11.2024 року солдата ОСОБА_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_1 , було зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення. Цім же наказом позивача було призначено на посаду солдата резерву 16 запасної роти військової частини НОМЕР_2 .
Місце проходження служби ОСОБА_1 було визначено наведеним вище наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " від 30 жовтня 2024 року №407-РС, відтак наказ до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 є похідним від наказу старшого начальника.
Військова частина НОМЕР_2 не є належним відповідачем за позовною вимогою про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 №219 від 02.08.2024 року.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 року по справі №160/27158/24 станом на дату звернення до суду не набрало законної сили, оскільки ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження.
З урахуванням викладеного, представник відповідача-2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-1 відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є працівником публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Згідно з копією посвідчення № НОМЕР_6 від 08.11.2023 року про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час, яке видано ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 надано відстрочку на 6 місяців до 08 травня 2024 року.
ОСОБА_1 було вручено повістку № 3103216970 про явку 19.04.2024 на 07:00 до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 №122 від 29.04.2024 здійснено призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації в складі команди НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 09.05.2024 року №452/88 ОСОБА_1 мобілізований та перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 30.04.2024 року.
Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» направило до ІНФОРМАЦІЯ_6 листа від 30.04.2024 року 201.03-02/1253-1, в якому просило анулювати номер посвідчення про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час працівника ОСОБА_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року по справі №160/21758/24 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання наказу протиправним та його скасування задоволено і вирішено:
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 квітня 2024 року №122 про призов на військову службу під час загальної мобілізації в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
У подальшому наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (по особовому складу) від 30 жовтня 2024 року №407-РС ОСОБА_1 призначено на посаду солдата резерву 16 запасної роти військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №314 від 02.11.2024 року солдата ОСОБА_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_1 , було зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення та призначено на посаду солдата резерву 16 запасної роти військової частини НОМЕР_2 .
А отже, місце проходження служби ОСОБА_1 було визначено наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " від 30 жовтня 2024 року №407-РС.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року по справі №160/21758/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 в адміністративній справі №160/21758/24.
ОСОБА_1 вважає, що визнання протиправним прийнятого ІНФОРМАЦІЯ_2 наказу про призов на військову службу під час загальної мобілізації є підставою для скасування прийнятих відносно ОСОБА_1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №127 від 30.04.2024 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та наказу командира військової частини НОМЕР_2 №314 від 02.11.2024 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Разом з тим, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.
Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:
1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;
2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;
3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
На час виникнення спірних правовідносин на території України продовжує діяти воєнний стан.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII.
Стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з частиною 5 статті 4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
За змістом статті 2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Частиною 3 статті 22 Закону №3543-XII передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ.
Частина 2 статті 1 Закону України №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з частиною 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом частиною 9 статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з частиною 1 статті 39 Закону України №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі та не заброньовані у встановленому порядку на період мобілізації.
Підстави надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначені статтею 23 Закону №3543-XII.
Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За правилами статті 24 Закону №3543-XII бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Згідно з вимогами статті 25 вказаного Закону бронюванню підлягають військовозобов'язані, які працюють:
1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів;
2) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);
3) на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;
4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Військовозобов'язані, зазначені у частині першій цієї статті, не підлягають прийняттю на службу у військовому резерві.
Порядок та організація бронювання, переліки посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, визначаються цим законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Під час дії воєнного стану бронювання військовозобов'язаних може також здійснюватися за списком військовозобов'язаних, поданим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку відповідним органом державної влади, іншим державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, зазначеними в частині першій цієї статті.
Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання бронювання військовозобов'язаних в умовах правового режиму воєнного стану" від 03.03.2022 №194 встановлено, що в умовах правового режиму воєнного стану бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями, які задовольняють потреби Збройних Сил, інших військових формувань, населення здійснюється у порядку, визначеному постановою.
Пунктами 2, 3 Постанови №194 передбачалося, що органи державної влади, інші державні органи подають Міністерству економіки погоджені Міністерством оборони пропозиції щодо бронювання військовозобов'язаних у відповідних сферах управління, галузях національної економіки, на підприємствах, в установах і організаціях за формою згідно з додатком 1 в друкованій формі та/або в електронній формі з відповідним обґрунтуванням.
Міністерство економіки узагальнює подані органами державної влади, іншими державними органами пропозиції щодо бронювання військовозобов'язаних і протягом одного робочого дня приймає відповідне рішення та надсилає його копію Міністерству оборони, а також зазначеним органам.
У рішенні Міністерства економіки зазначається строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, який не може перевищувати шість місяців.
Аналіз наведених положень законодавства свідчить, про те, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом.
Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, належить до військової служби за призовом.
З матеріалів справи судом встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 №122 від 29.04.2024 про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації в складі команди НОМЕР_1 , призвано, зокрема солдата ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 09.05.2024 року №452/88 ОСОБА_1 мобілізований та перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 30.04.2024 року.
Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» направило до ІНФОРМАЦІЯ_6 листа від 30.04.2024 року 201.03-02/1253-1, в якому просило анулювати номер посвідчення про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час працівника ОСОБА_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного по справі №160/21758/24 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання наказу протиправним та його скасування задоволено та вирішено:
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29 квітня 2024 року №122 про призов на військову службу під час загальної мобілізації в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року по справі №160/21758/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №160/21758/24.
На цей час рішення в справі №160/27158/24 не набрало законної сили, оскільки апеляційний розгляд справи триває.
В межах спірних правовідносин, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №314 від 02 листопада 2024 року солдата ОСОБА_1 , призваного під час мобілізації призначеного наказом Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (по особовому складу) від 30 жовтня 2024 року №407-РС на посаду солдата резерву 16 запасної роти військової частини НОМЕР_2 , який прибув з військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що 02 листопада 2024 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2470,00 гривень на місяць.
З 02 листопада 2024 року зарахувати до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Виплачувати щомісячну премію в розмірі 590% місячного посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
Вислуга у Збройних Силах станом на 02 листопада 2024 року становить: календарна 00 років 06 місяців 03 дні.
Зарахувати на відповідні види котлового забезпечення з 03 листопада 2024 роки.
Вступний інструктаж з питань охорони праці пройшов 02 листопада 2024 року.
Підстава: наказ Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (по особовому складу) від 30 жовтня 2024 року №407-РС, припис командира військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2024 року №11452, рапорт про прийом справ та посади від 02.11.2024.
З викладеного вбачається, що наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №314 від 02 листопада 2024 року є похідним від наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №314 від 02 листопада 2024 року, крім того призначення на посаду здійснюється на підставі рапорту про прийом справ та посади від 02.11.2024 року, що фактично є наданням згоди солдата на подальший перебіг проходження військової служби.
Приймаючи рішення в справі, суд, насамперед, враховує, що рішення в справі 160/27158/24, на яке посилається представник позивача в позові як на основну підставу для задоволення даного позову, не набрало законної сили.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ "Приватбанк" №0.0.3393445396.1 від 03 січня 2024 року.
З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник