27 січня 2025 рокуСправа №160/30904/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі адміністративну справу №160/30904/24 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
20.11.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі пп. г п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28 серпня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі пп. г п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", оскільки батько позивача є інвалідом ІІ групи, внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, позивач не був звільнений з військової служби під час воєнного стану, а рапорт позивача відповідачем розглянутий не був.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подачі до суду відзиву на позовну заяву.
Станом на день розгляду справи відповідач з відзивом на позовну заяву до суду не звертався.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», був призваний на військову службу, та зарахований до особового складу Військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою №3.29/935 від 08.04.2024.
ОСОБА_1 звернувся з рапортом від 28.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявність батька - інваліда ІІ групи.
До рапорту позивачем додано копії: свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; паспорта на РНОКПП ОСОБА_1 ; паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 ; довідки до акту огляду МСЕК; висновку про наявність порушень функцій організму через як невиліковні особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; довідки № 1919 про склад сім'ї або зареєстрованих осіб за адресою:% АДРЕСА_3 ; пенсійного посвідчення ОСОБА_3 .
До матеріалів справи відповідач надав лист від 19.10.2024 №3.27/7844, адресований позивачу, в якому указано про розгляд рапорту позивача від 28.08.2024 зі змісту якого вбачається, що наразі відповідними службами військової частини НОМЕР_2 розглядається рапорт на звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 . Разом з тим, про результати розгляду питання щодо звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 буде повідомлено встановленим порядком.
Позивач у позові зазначає про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді рапорту позивача, та вважає, що ним були подані всі документи, які дають йому право для звільнення з військової служби під час воєнного стану. Наведені обставини й стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спіним правовідносинам, що склались між сторонами, суд таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон №2232). Цей Закон також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч.1 ст.2 Закону №2232).
Згідно з ч.3 ст.2 Закону №2232, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232 визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому дія воєнного стану неодноразово продовжувалась і станом на час розгляду справи воєнний стан продовжує свою дію.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України був виданий Указ від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як установив суд, позивач, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», був призваний на військову службу.
Згідно з ч.4 ст.2 Закону №2232, Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Стратегія залучення, розвитку та утримання людського капіталу в силах оборони України визначається Міністерством оборони України.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-ХІV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Згідно зі ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення). Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
Згідно з п.п.2 п.225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється, під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, зокрема, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшин) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Порядок звільнення, регламентований п.233 Положення, яким, зокрема, установлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.4 п.241 Положення).
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Отже, рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути розглянутий командиром військової частини протягом 30 календарних днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається той рапорт, по якому прийнято рішення (наказ, відповідь на рапорт та інше) та таке рішення (відповідь на рапорт) доведена до військовослужбовця належним чином.
Суд установив, що позивач звернувся з рапортом від 28.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за його батьком, який є особою з інвалідністю I чи II групи.
З урахуванням наведених норм законодавства та встановлених обставин, суд зазначає, що рапорт позивача від 28.08.2024, який був отриманий військовою частиною, мав бути розглянутий протягом 30 календарних днів, а саме, до 28.09.2024.
Відповідно до листа №3.27/7844 станом на 19.10.2024 рапорт позивача не розглянутий, доказів розгляду рапорту від 28.08.2024 до суду не надано.
Отже, рапорт позивача від 28.08.2024 залишився нерозглянутим Військовою частиною НОМЕР_2 .
Щодо вимог позивача про визнання дій щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі пп. г п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п.4 ч.2 ст.245 КАС України).
Бездіяльність це пасивна поведінка суб'єкта, тобто нездійснення/невчинення дій, які особа повинна була і могла вчинити, тоді як дією є сукупність вчинків кого-небудь, здійснення особою певних функцій/обов'язків у межах наданих повноважень тощо.
Таким чином, суд зазначає, що у цій справі має місце протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді рапорту позивача від 28.08.2024, тому в цій частині позовних вимог позов підлягає задоволенню.
Також, підлягають задоволенню і похідні вимоги позивача про зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за його батьком, який є особою з інвалідністю I чи II групи.
Щодо позовних вимог в частині прийняття відповідного рішення, суд зазначає про наступне.
Так питання прийняття рішення про звільнення або незвільнення з військової служби є дискреційними повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних позовних вимог.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не розгляді рапорту позивача від 28.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі пп. г п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28 серпня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі пп. г п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 27 січня 2025 року.
Суддя О.В. Царікова