17 вересня 2024 рокуСправа №160/13362/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.05.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022р. №260 відносно ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24 вересня 2022 року по 13 червня 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 24 вересня 2022 року по 13 червня 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач з 24.09.2022р. по 13.06.2023р. проходив військову службу за призовом під час мобілізації, в особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 , при цьому у період знаходження старшого солдата ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні, відповідальна особа Військової частини НОМЕР_1 подала до Територіального управління Державного бюро розслідувань, що розташоване у місті Краматорську, повідомлення про самовільне залишення ОСОБА_1 . Військової частини НОМЕР_1 , на підставі якого Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Краматорську, внесено відомості до ЄДРДР та розпочато кримінальне провадження №62022050010001141 від 14.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України (дезертирство, тобто самовільне залишення місця несення служби військової частини НОМЕР_1 в районі виконання завдань за призначенням поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області), водночас, під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження позивачем було надано слідчому Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, підтверджуючі документи щодо перебування позивача на лікуванні на момент подачі повідомлення про його самовільне залишення військової частини та проведення службового розслідування, у зв'язку із чим постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 23.03.2023 кримінальне провадження №62022050010001141 від 14.11.2022 було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (у зв'язку із відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення). Разом з цим, відповідачем було видано наказ Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022р. №260, згідно з яким ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойового завдання в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з 29.09.2022 та був знятий з грошового забезпечення того ж дня. Враховуючи те, що позивача не було притягнуто до кримінальної відповідальності та відсутній обвинувальний вирок, що набрав законної сили, оскаржуваний наказ в частині визначення періоду самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 з 29.09.2022 по 01.04.2023 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Видання командиром військової частини наказу, яким особа визнається такою, що самовільно залишила військову частину чи місце служби, чинним законодавством не передбачено. Таким чином, факт самовільного залишення військової частини позивачем у встановленому законом порядку підтверджений не був, відповідно зняття його з всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із вчиненням діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення, є передчасним та протиправним.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, в частині позовних вимог щодо визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24 вересня 2022 року по 13 червня 2023 року, із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності цих причин.
На виконання вимог вказаної ухвали суду 28.05.2024 року від позивача надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі №160/13362/24 за цією позовною заявою, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
При цьому в ухвалі суду від 24.06.2024р. судом встановлено, що, як слідує з заяви про поновлення строку звернення до суду, ОСОБА_1 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №426 від 13.06.2023р. був виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів грошового забезпечення з 13.06.2023 року та з котлового забезпечення - з 14.06.2023 року. Водночас, станом на 13.06.2023р. позивачеві не було надано письмового повідомлення про всі нараховані йому до виплати при звільнені суми. У зв'язку із цим, в подальшому, позивач та його представник неодноразово звертались із відповідними заявами про не нарахування та не виплату грошового забезпечення за період з 24.09.2022р. по 13.06.2023р. до Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України, проте лише 09.05.2024 року отримали лист-відповідь Міністерства оборони України №613/5171 від 22.04.2024 року, до якого було додано копію картки особового рахунку за 2022р.-2023р. старшого солдата ОСОБА_1 , з якої позивач і зміг безпосередньо дізнатися про всі нараховані йому до виплати при звільнені суми, серед яких заборгованість з виплати спірного грошового забезпечення за період з 24 вересня 2022 року по 13 червня 2023 року була відсутня, отже, про порушення своїх прав позивач дізнався саме 09.05.2024р. і саме з цієї дати слід обраховувати строк звернення до суду, передбачений ч.2 ст.233 КЗпП України, бо доказів більш раннього письмового повідомлення позивача про всі нараховані йому до виплати при звільнені суми матеріали справи не містять. Таким чином, оскільки позивач дізнався про порушення його прав саме 09.05.2024 року, то, враховуючи приписи ч.2 ст.233 КЗпП України, останній має право на звернення до суду із відповідним позовом до 09.08.2024р., водночас, з вказаною позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду 23.05.2024р., що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції суду, отже, наданими до заяви про поновлення строку звернення до суду доказами у сукупності підтверджено дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Крім того, ухвалою суду від 24.06.2024 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено частково, витребувано у Військової частини НОМЕР_1 докази у справі, а саме: завірені належним чином копії наказу Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022р. №260 відносно ОСОБА_1 та документів, на підставі яких було видано цей наказ; письмові пояснення та докази на їх підтвердження стосовно того, чи нараховувалось та виплачувалось ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 24 вересня 2022 року по 13 червня 2023 року, якщо так, то в якому розмірі (з деталізацією виду виплати) і в які саме дати воно було виплачене, а також доказів на підтвердження цього, в тому числі витягів з розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення за цей період, якщо ні, то письмові пояснення щодо причин такого не нарахування і не виплати; письмові пояснення і докази на їх підтвердження відносно того, чи отримано Військовою частиною НОМЕР_1 копію постанови старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 23.03.2023р. про закриття кримінального провадження №62022050010001141 від 14.11.2022р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, в частині самовільного залишення військової служби військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України; у задоволенні іншої частин клопотання позивача про витребування доказів відмовлено.
13.08.2024 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що, по-перше, позивачем порушено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки спірний період починається з 24.09.2022р. по 13.06.2023р., проте з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 21.05.2024р., тобто майже через рік з дня виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ; по-друге, відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини; водночас, при виключенні позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не було надано жодних заперечень стосовно виключення з Військової частини НОМЕР_1 та переведення до нового місця служби.
Разом із відзивом на виконання вимог ухвали суду відповідачем надано додаткові докази, а саме: копії наказу Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022р. №260 відносно ОСОБА_1 та документів, на підставі яких було видано цей наказ (доповіді по факту самовільного залишення частини під час виконання бойових завдань старшим солдатом ОСОБА_1 ); копії карток особового рахунку ОСОБА_1 від 13.08.2024р. за вих. №5916/ФЕС та вих. №5917/ФЕС щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за спірний період, а також копію постанови старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 23.03.2023р. про закриття кримінального провадження №62022050010001141 від 14.11.2022р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, в частині самовільного залишення військової служби військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
15.08.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останнім, зокрема, зазначалося про безпідставність доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, з огляду на те, що ухвалою суду від 24.06.2024р. за наслідками розгляду заява позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом судом було встановлено, що наданими до заяви про поновлення строку звернення до суду доказами у сукупності підтверджено дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, і доказів зворотного відповідачем надано не було. Також позивачем вказано про те, що оскільки представником відповідача долучено до відзиву копію постанови старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань від 23.03.2023 про закриття кримінального провадження №62022050010001141 від 14.11.2022 відносно ОСОБА_1 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, тобто у зв'язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, наведене безпосередньо свідчить про те, що відповідачу було та є достеменно відомо, що старший солдат ОСОБА_1 не залишав самовільно частину, а тому грошове забезпечення мало йому нараховуватися за спірний період несення служби у Збройних Силах України у повному обсязі. При цьому за змістом положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум. Представник відповідача не довела у справі, що грошове забезпечення у спірний період з 24.09.2022 по 13.06.2023 старшому солдату ОСОБА_2 . Все ж таки було нараховано та сплачено в повному обсязі. Натомість, представник відповідача до відзиву долучив докази, а саме: дві картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 , які в черговий раз все ж таки підтверджують той факт, що грошове забезпечення старшому солдату ОСОБА_1 за період з 24.09.2022 по 13.06.2023 взагалі навіть не нараховувалось та не виплачувалось, за винятком 236 грн.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний 02.03.2022 на військову службу під час мобілізації, в особливий період на підставі Указу Президента України від 24.02.2022р. №65/2022 «Про загальну мобілізацію», ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 від 06.11.2006.
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.09.2022 №273 позивач був переведений до Військової частини НОМЕР_1 старшим стрільцем та ніс військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 13.06.2023.
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.06.2023р. №426 старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 14.06.2023р. (підстава: наказ Головнокомандувача Збройних Сил України від 30.05.2023р. №679-рс, рапорт старшого солдата ОСОБА_1 від 13.06.2023р. №27/451, обхідний лист).
Таким чином, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 23.09.2022р. по 13.06.2023р.
Судом також встановлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.09.2022 №260 (пункт 2.7) старшого солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , головного сержанта 2 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону, вважати таким, що 29.09.2022 самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії; виключити з котлового забезпечення військової частини з 30.09.2022; виключити з грошового та речового забезпечення військової частини з 29.09.2022; підстава: Доповідь про самовільне залишення частини від 30.09.2022 №5011.
При цьому згідно з Доповіддю по факту самовільного залишення частини під час виконання бойових завдань військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_1 (без зброї), складеною командиром Військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 29.09.2022р. (вх.№5011 від 29.09.2022), 29.09.2022 року від командира НОМЕР_3 механізованого батальйону майора ОСОБА_4 надійшла доповідь про самовільне залишення частини старшим солдатом ОСОБА_1 . Попередньо встановлено: 29.09.2022 року приблизно в 09:00 при перевірці особового складу виявлено, що старший солдат ОСОБА_1 самовільно залишив район оборони НОМЕР_3 механізованого батальйону поблизу АДРЕСА_1 та на даний час місце знаходження невідоме, на телефонні дзвінки не відповідає. Інформацію отримав від командира НОМЕР_3 механізованого батальйону майора ОСОБА_4 . Матеріальні втрати: уточнюються. Особисті анкетні дані: старший солдат ОСОБА_5 , головний сержант 2 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, призваний 24.09.2022 року, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , освіта середня, одружений. Домашня адреса: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_4 . Близькі родичі: дружина: ОСОБА_6 , 1990 р.н., тел. НОМЕР_5 . Причина отримання втрат: відсутні. Вплив на боєздатність підрозділу та морально-психологічний стан особового складу підрозділу: не вплинуло. Заходи, що виконано з метою попередження виникнення подібних випадків у подальшому: випадок доведено до командирів підрозділів. Наказ про призначення службового розслідування (номер, дата) із вказанням відповідальної особи (комісії) та терміну його проведення: на момент складення доповіді службове розслідування не призначене. Розслідування буде проводити заступник командира батареї з морально-психологічного забезпечення 2 мінометної батареї НОМЕР_3 механізованого батальйону старший лейтенант ОСОБА_7 . Керівний склад: Командир військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_8 , начальник штабу - перший заступник командира військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_9 , командир НОМЕР_3 механізованого батальйону майор ОСОБА_10 .
Разом з цим, Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Краматорську, на підставі повідомлення Військової частини НОМЕР_1 про самовільне залишення військовослужбовцями Військової частини НОМЕР_1 проводилося досудове розслідування кримінального провадження №62022050010001141 від 14.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України (дезертирство), розпочатого за фактом того, що в період часу з 20 вересня 2022 року по 29 вересня 2022 року військовослужбовці Військової частини НОМЕР_1 в умовах воєнного стану вчинили дезертирство, тобто самовільне залишення місце несення служби Військової частини НОМЕР_1 в районі виконання завдань за призначенням поблизу населеного пункту Бахмут, Донецької області, в тому числі й військовослужбовець Військової частини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В подальшому постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 23.03.2023 кримінальне провадження №62022050010001141 від 14.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України в частині самовільного залишення військової служби військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
При цьому з вказаної постанови старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 23.03.2023 про закриття кримінальне провадження №62022050010001141 від 14.11.2022 слідує, що під час досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на момент подачі повідомлення про його самовільне залишення військової частини та проведення службового розслідування перебував на лікуванні, тому в його діях порушень вимог ст.65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України не вбачається, тобто в його діях відсутні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а саме: дезертирство, самовільне залишення місце несення служби Військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, Військова частина НОМЕР_1 подала повідомлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську передчасно, не встановивши усіх обставин вчинення кримінального правопорушення.
Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що Військовою частиною НОМЕР_1 було отримано копію вказаної постанови старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 23.03.2023 про закриття кримінальне провадження №62022050010001141 від 14.11.2022, про що додатково свідчить факт надання її копії самим відповідачем до свого відзиву на позовну заяву. Разом з цим, скасування або внесення змін до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.09.2022 №260, з урахуванням цієї постанови старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 23.03.2023, відповідачем не здійснювалося.
Водночас, судом встановлено та підтверджується наданим відповідачем копіями карток особового рахунку ОСОБА_1 від 13.08.2024р. за вих. №5916/ФЕС та вих. №5917/ФЕС щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за спірний період, що за період з 24.09.2022р. по 28.09.2022р. (5 робочих днів) ОСОБА_1 було нараховане грошове забезпечення у розмірі 1516,44грн. (до виплати 1493,70грн) (що, зокрема, підтверджується нарахуванням окладу, який на місяць становить 3260,00грн, а за 5 днів був нарахований на суму 543,33грн.), а також було нараховане грошове забезпечення за 13.06.2023р. у розмірі 236,51грн. (до виплати 232,96грн), водночас, за період з 29.09.2022р. по 12.06.2023р. нарахування та виплата грошового забезпечення позивачеві не здійснювалися.
Не погодившись з вищевказаним наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.09.2022 №260, а також вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24 вересня 2022 року по 13 червня 2023 року, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704 (далі - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Частиною 4 статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу (п.4).
Згідно з ч.2 ст.24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Відповідно до п.144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Згідно з п.144-2 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За приписами п.144-3 Положення №1153/2008 звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу. Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:
видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини;
організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту;
надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України.
Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Відповідно до п.15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
При цьому, п.144-6 Положення №1153/2008 встановлено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Таким чином, з урахуванням вказаних приписів Положення №1153/2008, підставою для призупинення виплати грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця може бути призупинення військової служби військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, і таке призупинення, з урахуванням п.15 розділу І Порядку №260 здійснюється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV.
Згідно зі статтею 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Відповідно до ст.40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.
Виходячи з наведених правових норм, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.
При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.
Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез'явлення військовослужбовця зобов'язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.
Судом встановлено, що у даному випадку підставою для видання спірного наказу та призупинення нарахування і виплати позивачеві грошового забезпечення за період з 29.09.2022 по 12.06.2023 став той факт, що згідно з Доповіддю по факту самовільного залишення частини під час виконання бойових завдань військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_1 (без зброї), складеною командиром Військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 29.09.2022р., та виданим на її підставі спірним наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.09.2022 №260 (пункт 2.7) ОСОБА_1 вважався таким, що 29.09.2022 самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та був виключений з котлового забезпечення військової частини з 30.09.2022, з грошового та речового забезпечення військової частини - з 29.09.2022р.
Так, у Доповіді по факту самовільного залишення частини під час виконання бойових завдань військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_1 (без зброї), складеної командиром Військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 29.09.2022р. (вх.№5011 від 29.09.2022), зокрема, зазначено, що 29.09.2022 року від командира НОМЕР_3 механізованого батальйону майора ОСОБА_4 надійшла доповідь про самовільне залишення частини старшим солдатом ОСОБА_1 . Попередньо встановлено: 29.09.2022 року приблизно в 09:00 при перевірці особового складу виявлено, що старший солдат ОСОБА_1 самовільно залишив район оборони НОМЕР_3 механізованого батальйону поблизу АДРЕСА_1 та на даний час місце знаходження невідоме, на телефонні дзвінки не відповідає.
У позовній заяві позивач стверджує, що на час подання відповідачем повідомлення про самовільне залишення ОСОБА_1 військової частини позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що також підтверджується постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 23.03.2023 про закриття кримінального провадження №62022050010001141 від 14.11.2022.
Разом з тим, у позовній заяві позивачем не зазначено у зв'язку із чим та на якій підставі він перебував на лікуванні у цей період та чи повідомляв він Військову частину НОМЕР_1 про таке лікування і протягом якого часу тривало це лікування, чи були у ньому перерви і чи з'являвся він у такому випадку до військової частини, тим паче, з огляду на тривалий строк (понад 8 місяців) відсутності позивача у Військовій частині НОМЕР_1 з 29.09.2022 по 13.06.2023, водночас, вказані обставини безпосередньо випливають на можливість виплати грошового забезпечення за такий період, з урахуванням положень п.15 розділу І Порядку №260, якими передбачено, що грошове забезпечення, зокрема, не виплачується: за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, тощо.
При цьому позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження законності залишення ОСОБА_1 місця служби, зокрема, того, що позивач звертався до відповідача із рапортом, заявою тощо про направлення на лікування або ВЛК, надання відпустки для лікування, самого направлення на лікування, жодних медичних документів, відпускного квитка тощо.
Таким чином, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач самовільно, поза встановленим законом порядком, залишив місце служби, бо доказів на підтвердження законності залишення позивачем місця служби (відпускний квиток, направлення на лікування тощо) не надано та матеріали справи не містять.
Вищенаведені обставини дають підстави для висновку, що станом на дату видання командиром Військової частини НОМЕР_1 наказу від 30.09.2022 №260 у відповідача були відсутні відомості щодо наявності законних підстав перебування позивача поза межами військової частини, тому цим наказом до позивача правомірно застосовані правові наслідки у вигляді зняття позивача з котлового забезпечення військової частини з 30.09.2022, з грошового та речового забезпечення військової частини - з 29.09.2022р., отже, спірний наказ прийнятий відповідачем правомірно, в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством України, і підстави для його скасування відсутні, тож у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Також з наведених підстав слід відмовити і у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 вересня 2022 року по 12 червня 2023 року і у зобов'язанні відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві грошового забезпечення за цей період.
Стосовно твердження позивача про те, що наявність факту самовільного залишення місця служби може бути встановлено лише вироком суду, суд зазначає, що в цій справі не встановлюється наявність підстав для притягнення позивача до відповідальності за самовільне залишення місця несення служби, а встановлюється наявність підстав для зупинення виплати грошового забезпечення.
Той факт, що постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 23.03.2023 кримінальне провадження №62022050010001141 від 14.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України в частині самовільного залишення військової служби військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, у розумінні приписів п.144-6 Положення №1153/2008 та п.15 розділу І Порядку №260 є саме підставою для поновлення виплати грошового забезпечення позивачеві з дня його повернення на службу, що у даному випадку і було зроблено відповідачем, бо, як встановлено судом та підтверджується копіями карток особового рахунку ОСОБА_1 від 13.08.2024р. за вих. №5916/ФЕС та вих. №5917/ФЕС позивачеві було нараховане грошове забезпечення за 13.06.2023р. у розмірі 236,51грн. (до виплати 232,96грн).
Також вказаними копіями карток особового рахунку ОСОБА_1 від 13.08.2024р. за вих. №5916/ФЕС та вих. №5917/ФЕС підтверджено, що за період з 24.09.2022р. по 28.09.2022р. (5 робочих днів) ОСОБА_1 було нараховане грошове забезпечення у розмірі 1516,44грн. (до виплати 1493,70грн).
Відтак, доводи позивача про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24 вересня 2022 року по 28.09.2022р. та за 13 червня 2023 року не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині також слід відмовити.
Враховуючи викладене у сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає, що в ухвалі суду від 24.06.2024р. судом встановлено, що, як слідує з заяви про поновлення строку звернення до суду, ОСОБА_1 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №426 від 13.06.2023р. був виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів грошового забезпечення з 13.06.2023 року та з котлового забезпечення - з 14.06.2023 року. Водночас, станом на 13.06.2023р. позивачеві не було надано письмового повідомлення про всі нараховані йому до виплати при звільнені суми. У зв'язку із цим, в подальшому, позивач та його представник неодноразово звертались із відповідними заявами про не нарахування та не виплату грошового забезпечення за період з 24.09.2022р. по 13.06.2023р. до Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України, проте лише 09.05.2024 року отримали лист-відповідь Міністерства оборони України №613/5171 від 22.04.2024 року, до якого було додано копію картки особового рахунку за 2022р.-2023р. старшого солдата ОСОБА_1 , з якої позивач і зміг безпосередньо дізнатися про всі нараховані йому до виплати при звільнені суми, серед яких заборгованість з виплати спірного грошового забезпечення за період з 24 вересня 2022 року по 13 червня 2023 року була відсутня, отже, про порушення своїх прав позивач дізнався саме 09.05.2024р. і саме з цієї дати слід обраховувати строк звернення до суду, передбачений ч.2 ст.233 КЗпП України, бо доказів більш раннього письмового повідомлення позивача про всі нараховані йому до виплати при звільнені суми матеріали справи не містять. Таким чином, оскільки позивач дізнався про порушення його прав саме 09.05.2024 року, то, враховуючи приписи ч.2 ст.233 КЗпП України, останній має право на звернення до суду із відповідним позовом до 09.08.2024р., водночас, з вказаною позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду 23.05.2024р., що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції суду, отже, наданими до заяви про поновлення строку звернення до суду доказами у сукупності підтверджено дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Стверджуючи про пропуск позивачем строку звернення до суду у відзиві на позовну заяву, відповідач жодних доказів, які б спростовували висновки суду, викладені в ухвалі від 24.06.2024р., зокрема, доказів більш раннього письмового повідомлення позивача про всі нараховані йому до виплати при звільнені суми не надав, відтак, наведені відповідачем з цього приводу доводи є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір останнім сплачено не було, при цьому у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі, отже, відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова