18 лютого 2025 року ЛуцькСправа № 140/13849/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною відмови у звільненні з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а саме необхідність здійснювати догляду за матір'ю з інвалідністю ІІ групи; зобов'язання видати наказ про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а саме необхідність здійснювати догляду за матір'ю з інвалідністю ІІ групи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в серпні 2024 року позивач звернувся із рапортом до командира В/ч НОМЕР_1 про звільнення його із військової служби за сімейними обставинами відповідно до пункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснення догляду за матір'ю яка має ІІ групу інвалідності (ураження опорно-рухового апарату) довічно та яка відповідно до висновку ЛКК потребує стороннього догляду.
04.08.2024 листом 1458/3282 В/ч НОМЕР_1 повідомило ОСОБА_1 , що за результатами розгляду його рапорту з доданими матеріалами про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Наданими позивачем документами наявність зазначених обставин не підтверджено.
30.10.2024 представником позивача цінним листом з описом вкладення, було направлено адвокатський запит до В/ч НОМЕР_1 №30-10/24-1 від 30.10.2024 у, яким випробовувалась копія рапорту про звільнення з відміткою про отримання військовою частиною НОМЕР_1 та копії документів доданих до рапорту ОСОБА_1 та відповідно, копія рішення про відмову у звільненні ОСОБА_1 . Однак даний запит повернувся без вручення.
З даною відмовою позивач не погоджується з огляду на наступне. Вказує, що він є кухарем господарчого відділення роти забезпечення пальними матеріалами батальйону матеріального забезпечення В/ч НОМЕР_1 і звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення його із військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу». До зазначеного рапорту ним було подано наступні документи: нотаріально посвідчена копія паспорта ОСОБА_1 , нотаріально посвідчена копія витягу з Єдиного державного демографічного реєстру, щодо реєстрації місця проживання, нотаріально посвідчена копія РНОКПП ОСОБА_1 , нотаріально посвідчена копія паспорта ОСОБА_2 , нотаріально посвідчена копія РНОКПП ОСОБА_2 , нотаріально посвідчена копія довідки до акта огляду МСЕК Серії 12 ААГ № 588245, нотаріально посвідчена копія довідки № 5065 від 11.12.2023, нотаріально посвідчена копія висновку № 448 ЛКК від 24.07.2024, нотаріально посвідчена копія інформації про осіб, які задекларували або зареєстрували своє місце (перебування) в житлі, нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , відповідь з Луцького відділу ДРАЦС № 2117/30.11-04-06 від 20.07.2024, оригінал витягу № 00045986101, оригінал витягу № 00045986254, нотаріально посвідчена копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 , рішення суду про розірвання шлюбу ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), нотаріальний переклад довідки, що сестра позивача, є громадянкою Албанії і постійно проживає в даній країні.
Зазначає, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , чоловік ОСОБА_2 та відповідно батько її дітей помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до інформації про осіб, які задекларували або зареєстрували своє місце (перебування) в житлі № 19942 від 26.06.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано та проживають 2 особи, позивач та його мати.
Відповідно до довідки про сімейний стан Республіки Албанія, вбачається, що ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , розлучена, громадянка Албанії, де і проживає постійно зі своєю дочкою. Отже, виходячи із вищезазначеного, інші члени сім'ї, які відповідно до закону зобов'язані здійснювати догляд за ОСОБА_2 - відсутні.
Крім того, позивач наголошує, що у листі відмові, відповідачем будь-які обґрунтування відсутності підстав на звільнення позивачем не зазначені.
Таким чином, позивач вважає, що ним було надано достатній пакет документів, що підтверджує потребу його матері у догляді, наявність у неї ІІ групи, та відповідно, відсутності інших членів сім'ї здійснювати такий догляд, а тому, на його думку, відмова відповідача є необґрунтованою та протиправною уз в'язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.30).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти позову заперечив з наступних підстав (а.с.33-56).
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що в серпні 2024 року стрілець кухар господарчого відділення роти забезпечення пальним та мастильними матеріалами батальйону матеріального забезпечення В/ч НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю - ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. До рапорту позивачем додано копії документів: паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_2 ; довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; свідоцтво про смерть ОСОБА_3 ; довідка про склад сім'ї; свідоцтво про народження ОСОБА_4 ; рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 ; апостильована довідка про проживання за кордоном; висновок лікарської комісії про необхідність здійснення догляду.
04.08.2024 за вих.1458/3282 В/ч НОМЕР_1 надано відповідь солдату ОСОБА_1 , якою відмовлено у звільнення з військової служби у зв'язку з недостатністю документів, які підтверджують факт відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення ОСОБА_2 , які можуть здійснювати за нею постійний догляд, а також у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували необхідність здійснювати за нею постійний сторонній догляд.
Так, з доданих до рапорту позивача документів вбачається, що його матір - ОСОБА_2 , згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №588245 від 29.11.2023, є особою з інвалідністю ІІ групи, що В/ч НОМЕР_1 не оспорюється.
Представник відповідача зазначає, що необхідною умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби є необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи. При цьому наявність у члена сім'ї першого ступеня споріднення позивача, який проходить військову службу за контрактом, I або II групи інвалідності без підтвердження необхідності здійснення постійного догляду відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не є підставою для звільнення з військової служби.
В наданій позивачем довідці до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №588245 та інших документах не зазначено про необхідність здійснювати за ОСОБА_2 постійного догляду. Зокрема, висновком про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, висновок про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг від 24.07.2024 №448 зазначено, що ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, що не є тотожним необхідності здійснення постійного догляду. За таких обставин позивачем не надано військовій частині НОМЕР_1 жодного документу, який би підтверджував необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 .
Крім того, ОСОБА_1 , на підтвердження факту відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 долучив лише свідоцтво про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 від 15.08.1989, свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , свідоцтво про народження ОСОБА_4 (серія та номер нерозбірливо), рішення Луцького міськрайонного суду від 09.08.2011 про розірвання шлюбу, інформацію про осіб, які задекларували або зареєстрували свої місце проживання (перебування) у житлі, довідку про сімейний стан ОСОБА_5 . Поряд з тим, з перелічених документів неможливо встановити всіх членів сім'ї ОСОБА_2 першого та другого ступенів споріднення, що є обов'язковою умовою для звільнення з військової служби.
Разом з тим, представник відповідача зазначив, що надана копія паспорта громадянина України (ID-картка) № НОМЕР_4 посвідчує особу позивача - ОСОБА_1 . Копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 посвідчує особу ОСОБА_2 , яка, як стверджує позивач, є його матір'ю. Надана копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 встановлює факт, що його батьками є ОСОБА_3 (батько) та ОСОБА_2 (мати). Всі подальші копії документів, які надані позивачем, також містять записи саме щодо ОСОБА_2 , що унеможливлює встановити родинний зв'язок між нею та ОСОБА_1 та, відповідно, належно розглянути та прийняти рішення за даною позовною заявою. Аналогічно, в наданій копії свідоцтва про народження ОСОБА_4 , яка є на твердження позивача його сестрою, її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
При цьому, в рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.08.2021 у справі №2-5226/11 розірвано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_7 ).
Враховуючи вищевикладені обставини, відповідач вважає, що рішення про відмову у звільненні зі служби прийнято правомірно, а відтак у задоволенні позову просить відмовити.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у В/ч НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем.
Позивач звернувся до відповідача з рапортом щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з наявністю матері з числа осіб з інвалідністю ІІ групи. До рапорту долучені документи, які підтверджують вказану обставину, а саме: паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_2 ; довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; свідоцтво про смерть ОСОБА_3 ; довідка про склад сім'ї; свідоцтво про народження ОСОБА_4 ; рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 ; апостильована довідка про проживання за кордоном; висновок лікарської комісії про необхідність здійснення догляду (а.с.39-52).
Листом від 04.08.2024 №1458/3282 відповідачем відмовлено у задоволенні вищевказаного рапорту у зв'язку з не підтвердженням зазначених у рапорті обставин (а.с.8, 38).
Вважаючи протиправною відмову відповідача у погодженні рапорту позивача від 14.06.2024 про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частинами першою, сьомою статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За приписами частин першої, другої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024. Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить службу та перебуває на грошовому забезпеченні у В/ч НОМЕР_1 .
Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
У відповідності до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів (абзац дванадцятий).
Водночас згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі того, що наявна необхідність постійного догляду за матір'ю, особою з інвалідністю ІІ групи. Однак у задоволенні вказаного рапорту було відмовлено у зв'язку з тим, що наданими позивачем документами не підтверджено наявність вказаних обставин.
Враховуючи те, що предметом оскарження у справі є відмова В/ч НОМЕР_1 в погодженні рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби, в межах розгляду цієї справи потребує дослідження питання достатності наданих позивачем доказів на підтвердження наявності у нього права на звільнення зі служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Як встановлено судом, позивач разом з рапортом надав відповідачу такі документи: паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_2 ; довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; свідоцтво про смерть ОСОБА_3 ; довідка про склад сім'ї; свідоцтво про народження ОСОБА_4 ; рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 ; апостильована довідка про проживання за кордоном; висновок лікарської комісії про необхідність здійснення догляду (а.с.39-52).
При дослідженні вказаних документів, які перебували на розгляді у відповідача, судом з'ясовано, зокрема, наступне.
За змістом довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №588245 від 29.11.2023 ОСОБА_2 встановлена ІІ група інвалідності безстроково (а.с.13, 45).
На думку відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву від 18.12.2024, наданими позивачем документами не підтверджено необхідності здійснення постійного догляду.
Суд зазначає, що за висновком ЛКК №448 від 24.07.2024 ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с.14, 46).
У цій частині дослідженню підлягає питання, чи підтверджують додані позивачем документи (медичний висновок) необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю позивача, яка є особою з інвалідністю II групи.
Положенням про медико-соціальну експертизу, що затверджене постановою КМУ від 03.12.2009 за №1317 (далі - Положення №1317), визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
За змістом пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно до п.п. 1 п. 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.
Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
При цьому, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 №1066) при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
Згідно з п. 3 розділу III цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу IV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__№, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛКК визначені у наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання».
Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 зазначив, що щодо осіб, які не відносяться до осіб з інвалідністю, чи яким визначена ступінь втрати професійної працездатності, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою N 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою N 080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Отже висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), який видається ЛКК закладу охорони здоров'я може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за хворою особою.
Окремо суд звертає увагу на лист Міністерства охорони здоров'я України від 20.11.2023 за №220/17/3, адресований Міністерству оборони України, відповідно до змісту якого значиться, що потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні і лікарсько-консультативні комісії. Медико-соціальні експертні комісії вказують про потребу в сторонньому догляді особам з інвалідністю ОСОБА_9 групи у довідці до акту огляду медико-соціальною експертною комісією (форма 157-1/0, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2012 за №577). Усім решта потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії, що підтверджують відповідними висновками:
висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-4/о);
висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, внаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-2/о), затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407);
висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, за формою затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2023 №667.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 є матір'ю позивача, що підтверджено свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 (а.с.14, 41).
Згідно із даних довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №588245 від 29.11.2023 матері позивача встановлено друга група інвалідності (а.с.13, 45).
Позивач до рапорту про звільнення з військової служби додав висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №448 від 24.07.2024 (а.с.14, 46).
Зі змісту вказаного висновку вбачається, що такий виданий 24.07.2024 ОСОБА_2 (матері позивача), яка є особа, що потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Таким чином, з врахування підстав для видачі висновків про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, суд вважає, що наданий позивачем висновок ЛКК №448 від 24.07.2024 є достатньою підставою для висновку, що мати позивача потребує постійного догляду у розумінні абзацу Ґ пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII.
З врахуванням наведеного вище, суд зазначає, що необхідність постійного стороннього догляду за матір'ю позивача може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК, а тому доводи представника відповідача про те, що у спірних правовідносинах для підтвердження необхідності стороннього догляду за матір'ю позивач мав надати виключно висновок медико-соціальної експертної комісії, є безпідставними.
Відтак, на переконання суду, відповідач не правильно оцінив висновок ЛКК від 24.07.2024 при розгляді рапорту позивача та помилково дійшов висновку, що такий висновок не містить даних про необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю позивача.
Разом з тим, представником відповідача зазначено про те, що позивачем не підтверджено факту відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .
Згідно свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_3 його батьками є ОСОБА_3 (батько) та ОСОБА_2 (мати) (а.с.14 зворот).
З доданих до рапорту та суду документів встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 батько позивача ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.18 зворот).
Разом з тим, як слідує зі свідоцтва про народження у позивача є сестра ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.19, 47), однак вона зі своєю донькою ОСОБА_10 проживає в Республіці Албанія, що підтверджено довідкою про сімейний стан, засвідчену апостилем (а.с.51-52).
Крім того, як слідує з листа-відповіді Луцького відділу реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області від 20.07.2024 №2117/30.11-04-06, наданої ОСОБА_2 , в архіві відділу та в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян по відділу виявлено актові записи про народження: №1491 складений 29.07.1975 відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та№238 складений 01.11.1979 відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області дитини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.15-16).
Інформація про осіб, які задекларовані або зареєстрували своє місце проживання (перебування) у житлі також підтверджує, що за адресою Волинська область місто Луцьк вулиця Стара дорога 22 станом на 26.06.2024 проживають позивач та його мати ОСОБА_2 (а.с.15, 49).
Оцінюючи доводи сторін щодо «відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я» у спірних правовідносинах, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Абзацами першим, третім частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року у справі №5-рп/99, до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Як встановлено частиною четвертою статті 3 СК України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
При цьому суд констатує, що чинним законодавством у сфері проходження військової служби не визначено поняття «члени сім'ї першого, другого ступеня».
Відповідач зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки. Також вказані терміни ототожнюються з чергами на спадкування в Роз'ясненні Міністерства юстиції України від 11.10.2011 «Окремі питання спадкування».
Водночас, посилаючись на визначення понять членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення у Податковому кодексі України та роз'яснення Міністерства юстиції України від 11.10.2011 «Окремі питання спадкування», відповідач не зазначає, який саме документ не подано або необхідно подати додатково на підтвердження відсутності у ОСОБА_2 інших, окрім ОСОБА_1 , членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо такі особи самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, що призводить до необґрунтованого обмеження права позивача бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, а не будь-яких на власний розсуд.
У контексті зазначеного суд звертає увагу відповідача, що чинним законодавством не передбачено переліку документів, які подаються військовослужбовцем, для підтвердження в нього підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Так само законодавством не передбачено порядку видачі документа конкретної форми (довідки, витягу тощо), який би містив інформацію про наявність чи відсутність членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
Додатково суд звертає увагу на лист Міністерства юстиції «Щодо видачі витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян» від 25.08.2023 № 112984/19.3.2/11-23, яким було надано роз'яснення Генеральному штабу Збройних Сил України та Міністерству оборони України, що зазначено, що оскільки законодавством встановлено конкретні форми витягів з Реєстру, які формуються з нього автоматично, видача за заявою фізичної особи витягу з Реєстру щодо відсутності працездатних дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов'язаного дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), а також витягу з Реєстру про відсутність працездатних інших дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов'язаного батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), не передбачена чинним законодавством.
Отже, на переконання суду, можливість довести відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення наявна лише у тому випадку, якщо такі члени сім'ї існували раніше та правовий зв'язок між ними припинився, що підтверджується, наприклад, рішенням суду, свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про розірвання шлюбу тощо.
Виходячи з наданих позивачем разом з рапортом відповідачу документів, на переконання суду, суд вважає їх достатніми, тобто такими, що у сукупності підтверджують те, що ОСОБА_1 є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за матір'ю ОСОБА_2 . За таких обставин відповідач протиправно відмовив у погодженні рапорту, а позивач підлягає звільненню з військової служби.
Щодо зауваження представника відповідача про те, що надана копія паспорта громадянина України (ID-картка) № НОМЕР_4 посвідчує особу позивача - ОСОБА_1 , а копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 посвідчує особу ОСОБА_2 , яка, як стверджує позивач, є його матір'ю та всі подальші копії документів, які надані позивачем, також містять записи саме щодо ОСОБА_2 , що унеможливлює встановити родинний зв'язок між нею та ОСОБА_1 та, відповідно, належно розглянути та прийняти рішення за даною позовною заявою, суд зазначає наступне.
Суд наголошує, що особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Тому, відмовлячи позивачу у погодженні рапорту фактично з підстав відсутності документа (документів), який неможливо надати, відповідач покладає на позивача надмірний тягар по збиранню доказів.
У розрізі вказаного суд вважає за необхідне звернути увагу, що у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у свідоцтві про народження та паспорті громадянина України.
Невідповідність написанні однієї літери, а саме: « ОСОБА_11 »/»Мосієвська» не може бути підставою для відмови, оскільки іншими документами підтверджується факт родинних відносин між позивачем та ОСОБА_2 .
Суд повторно наголошує, що листом-відповіддю Луцького відділу реєстрації актів цивільного стану у Луцькому районі Волинської області від 20.07.2024 №2117/30.11-04-06, наданої ОСОБА_2 , в архіві відділу та в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян по відділу виявлено актові записи про народження: №1491 складений 29.07.1975 відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та№238 складений 01.11.1979 відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області дитини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.15-16).
Крім того, право на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок заповнення свідоцтва про смерть та іншої документації.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем надано всі документи, що у сукупності підтверджують те, що ОСОБА_1 є єдиною особою, хто може здійснювати догляд за матір'ю ОСОБА_2 .
Щодо позовної вимоги про зобов'язання В/ч НОМЕР_1 видати наказ про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи дану позовну вимогу, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження військової частини з питання звільнення військовослужбовця з військової служби.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині зобов'язання прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби, задоволенню не підлягають.
Разом з тим, суд зауважує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання В/ч НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за п.п. «г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням висновків суду.
Суд ураховує, що відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.
За змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1 211,20 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 28.11.2024 (а.с.6).
Керуючись статтями 139, 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а саме необхідність здійснювати догляд за матір'ю з інвалідністю ІІ групи.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити повторний розгляд рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судові витрати у сумі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Суддя А.Я. Ксензюк