18 лютого 2025 року ЛуцькСправа № 140/8541/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПІТСТОП» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,
До суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ПІТСТОП» (далі - ТОВ «ПІТСТОП», позивач) до Волинської митниці, в якому просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205140/2024/000037/2 від 19.02.2024;
2) визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Волинської митниці №UA205140/2024/000450.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.02.2024 Волинською митницею було прийняте рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2024/000037/2 та визначено вартість товарів за резервним методом та видана картка відмови №UA205050/2024/000548 в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Позивач не погоджується із вказаним рішенням та карткою відмови, оскільки надані декларантом документи є достатніми для визначення митної вартості товару за ціною договору та в повній мірі підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару; в рішенні про коригування митної вартості товарів митним органом не було наведено належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Ухвалою суду від 16.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити. В обґрунтування цієї позиції вказав, що під час перевірки документів, поданих декларантом в митних цілях, встановлено розбіжності та неточності, відтак у митного органу виникли сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості товару. Оскільки позивачем не було надано достатніх документів на запит митного органу, які б підтверджували або визначили кількісно і достовірно складові митної вартості, митна вартість не могла бути визначена за основним методом визначення митної вартості. У зв'язку з цим декларанта повідомлено про намір прийняття рішення про коригування митної вартості товару та після проведення консультацій із декларантом, зважаючи на неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу та декларанта відповідної інформації, митну вартість згідно зі статтею 64 Митного кодексу України визначено за резервним методом.
З наведених підстав відповідач вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості є законним та обґрунтованим.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
16.02.2016 між ТОВ «ПІТСТОП» (покупець) та фірмою Denckermann Sp.z. o.o. (продавець) було укладено контракт №D-P-102-17, згідно з яким продавець продає, а покупець купує продукцію, далі названу товар. Товар поставляється на умовах FCA-Хелм (Польща). Допускається поставка на інших умовах. Оплата товару проводиться після приймання товару, але не пізніше 90 календарних днів з дати отримання.
Відповідно до додаткової угоди №5 від 01.04.2019 до вказаного контракту сторони погодили, що валютою договору визначено євро, а додатковою угодою від 05.01.2023 №10 до вказаного договору були внесені зміни, зокрема, сторони погодилися змінити підпункт 9.5 Контракту, а саме, що цей договір діє до 31 грудня 2024 року.
16.02.2024 для митного оформлення в режимі імпорту ввезеного на територію України товару (22 товарні позиції запчастин для легкових автомобілів), декларант позивача подав №24UA205140011609U9. Фактурна вартість імпортованого товару становить 72974,39 євро (еквівалентно 3016106,44 грн). До митної декларації додано: контракт №D-P-102-17 від 16.02.2016; додаткову угоду №5 від 01.04.2019 до Контракту №D-P-102-17; додаткову угоду №9 від 26.11.2021 до Контракту №D-P-102-17; додаткову угоду №10 від 05.01.2023 до Контракту №D-P-102-17; додаткову угоду №11 від 05.01.2023 до Контракту №D-P-102-17; дистрибуційну угоду від 13.05.2019; інвойс №2024/FVE/G/000028 від 12.02.2024; пакувальний лист №2024/FVE/G/000028 від 12.02.2024; сертифікат походження товару №DK/PT/24028 від 13.02.2024; договір на транспортно-експедиторське обслуговування №GRC-012386 від 01.10.2019; заявку №DSV000122669 від 12.02.2024 до договору №GRC-012386 від 01.10.2019 на організацію перевезення у міжнародному сполученні; довідку про транспортні витрати №122669 від 13.02.2024; рахунок №908 від 13.02.2024; міжнародну товаро-транспортну накладну (CMR) №863925 від 13.02.2024; митну декларацію країни відправлення 24PL445010Е0400368 від 13.02.2024; контракт-доручення на декларування та митне оформлення товарів №94 від 16.10.2019 та інші.
Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом в електронному повідомленні декларанту запропоновано подати такі документи: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; транспортні (перевізні) документи (включаючи вартість навантаження, розвантаження);якщо рахунки сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
На вказане повідомлення декларант надав додаткову угоду до дистриб'юторської угоди від 13.05.2019, а також заявою №19/02 від 19.02.2024 повідомлено додаткові документи подаватися до митного органу не будуть.
19.02.2024 Волинською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000037/2 та сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2024/000450.
У графі 33 оскаржуваного рішення від 19.02.2024 №UA205140/2023/000037/2 зазначено, що митна вартість товару №, який ввозиться на митну територію України не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження заявленої митної вартості, не місять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять розбіжності, а саме:
- відповідно до заявки на перевезення №DSV000122669 від 12.02.2024 вартість послуг становить 1820 євро, оплата до дати вивантаження, однак відсутня інформація щодо оплати по вищезазначеному документу; банківський документ, що підтверджує оплату не надано до митного оформлення;
- відповідно до п. 3 дистрибуційної угоди від 13.05.2019 №б/н передбачена оплата бонусів за реалізацію товарів, що відповідно до ст. 58 МКУ може включатися до митної вартості товару;
- згідно п. 6.5 Договору (контракту) про перевезення №GRC-012386 від 01.10.2019 вартість послуг не включає в себе навантажувальні та розвантажувальні роботи. Інформації щодо вартості та суб'єктів здійснення даних послуг не надано;
- відповідно рахунка на оплату №908 від 13.02.2024 вартість послуг з міжнародного перевезення становить 74 272,75 грн у вищезазначеному документі вказані транспортно-експедиційні послуги на території України в сумі 7 481,59 грн, однак, інформація щодо суми транспортно-експедиційних витрат від пункту завантаження (Польща, Варшава) до митного переходу на кордоні (Ужгород) відсутня; послуги з міжнародного перевезення не розділені за статтями витрат.
Товар було випущено у вільний обіг за МД №24UA205140012186U5 від 19.02.2024.
Позивач, не погоджуючись із вказаними рішенням про коригування митної вартості товару та карткою відмови, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню митниці, суд зазначає наступне.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.
Відповідно до вимог частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару.
Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частинами першою, другою статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Як встановлено частиною першою статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частини перша, друга статті 54 МК України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як визначено частиною п'ятою статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості.
У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно з частиною четвертою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п'ята статті 53 МК України).
Із наведених положень випливає, що митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товару, порівнянням рівня заявленої митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товару, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за основним методом (за ціною договору (контракту)).
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Наведені норми зобов'язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.
Разом з тим, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).
Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У розглядуваному випадку спірні рішення прийняті відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України декларант не надав усіх додаткових документів витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.
Як визначено частиною другою статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).
У розумінні частини п'ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України.
На думку суду, виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів, відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості товарів, з огляду на таке.
Надаючи оцінку доводам сторін у справі, зокрема, щодо наявності у митного органу підстав для витребування додаткових документів, суд зазначає, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) декларант позивача подав разом із МД документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару згідно з частиною другою статті 53 МК України: митну декларацію №24UA205140011609U9 від 16.02.2024; контракт №D-P-102-17 від 16.02.2016; додаткову угоду №5 від 01.04.2019 до Контракту №D-P-102-17; додаткову угоду №9 від 26.11.2021 до Контракту №D-P-102-17; додаткову угоду №10 від 05.01.2023 до Контракту №D-P-102-17; додаткову угоду №11 від 05.01.2023 до Контракту №D-P-102-17; дистрибуційну угоду від 13.05.2019; інвойс №2024/FVE/G/000028 від 12.02.2024; пакувальний лист №2024/FVE/G/000028 від 12.02.2024; сертифікат походження товару №DK/PT/24028 від 13.02.2024; договір на транспортно-експедиторське обслуговування №GRC-012386 від 01.10.2019; заявку №DSV000122669 від 12.02.2024 до договору №GRC-012386 від 01.10.2019 на організацію перевезення у міжнародному сполученні; довідку про транспортні витрати №122669 від 13.02.2024; рахунок №908 від 13.02.2024; міжнародну товаро-транспортну накладну (CMR) №863925 від 13.02.2024; митну декларацію країни відправлення 24PL445010E0400368 від 13.02.2024; контракт-доручення на декларування та митне оформлення товарів №94 від 16.10.2019 та інші.
Подані декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об'єктивні дані, що піддаються обчисленню.
Так контрактом від 16.02.2016 №D-P-102-17 та додатками до нього визначено предмет та умови поставки, основні зобов'язання продавця та покупця.
Відповідно до інвойсу від 12.02.2024 №2024/FVE/G/000028 загальна вартість товару становить 72974,39 євро. Цим документом визначено ідентифікаційні ознаки товару, їх кількість, ціну.
Ціна товару в інвойсі від 12.02.2024 №2024/FVE/G/000028 (72974,39 євро) відповідає фактурній вартості, зазначеній в МД №24UA205140011609U9 від 16.02.2024 (графа 22).
Пунктом 4.2 контракту від 16.02.2016 №D-P-102-17 передбачено, що оплата товару проводиться після приймання товару, але не пізніше 90 календарних днів з дати отримання. Тому відсутність на момент митного оформлення імпортованого товару документів про оплату пояснюється умовами договору. У свою чергу, позивач на підтвердження сплати контрагенту коштів за товар згідно інвойсу від 12.02.2024 №2024/FVE/G/000028 у сумі 72974,39 євро до матеріалів справи долучив платіжну інструкцію в іноземній валюті від 07.06.2024 №285.
Визначаючи митну вартість за першим методом, декларант до фактурної вартості додав також витрати на перевезення товару від місця передачі перевізнику до кордону України (40809,20 грн), що не заперечується відповідачем. Такі витрати підтверджено поданими разом із МД договором на транспортно-експедиційні послуги від 01.10.2019 №GRG-012386, заявкою на перевезення від 12.02.2024 №DSV000122669, рахунком на оплату від 13.02.2024 №908, відповідно до якого вартість транспортних витрат по транспортуванню вантажу для ТОВ «ПІТСТОП» по території Польща, Варшава до державного кордону України (Ужгород) становлять 40809,20 грн, а страхування вантажу не проводилося.
Суд відхиляє аргументи відповідача про наявність розбіжностей у поданих документах, які зазначені в оскаржувану рішенні від 19.02.2024 №UA205140/2023/000037/2, з огляду на наступне.
В оскаржуваному рішенні відповідач посилається на те, що позивачем не надано банківських документів про оплату транспортно-експедиційних послуг.
Суд звертає увагу, що положенням п. 4.1.8 Договору на транспортно-експедиторське обслуговування №GRC-012386 від 01.10.2019 унормовано, що у термін 5-ти робочих днів з моменту виконання своїх зобов'язань, експедитор надає замовнику два примірники акту приймання-передачі наданих послуг, рахунок-фактуру на оплату наданих послуг.
Враховуючи зазначене, у позивача не виник обов'язок щодо сплати послуг експедитора, оскільки станом на дату подання декларантом позивача документів до митного оформлення товар не був доставлений до місця його призначення.
Позивачем було сплачено послуги експедитора належним чином, що підтверджується платіжною інструкцією №3608 від 19.02.2024.
Слід зазначити, що виконання чи не виконання умов зовнішньоекономічного договору виходить з договірних правовідносин між позивачем, як покупцем та продавцем.
В свою чергу Волинська митниця не є тим органом на якого законодавством покладено обов'язок здійснювати контроль за виконанням цивільно-правових угод.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року, № 815/137/17.
До того ж обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у Постанові від 22 серпня 2019 року у справі №810/2784/18.
Щодо не зазначення в інвойсі перевізника інформації щодо суми транспортно-експедиційних витрат за межами України та не розділення послуг з міжнародного перевезення за статтями витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 10 ст. 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактична сплачена або підлягає сплаті, на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України.
Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» визначено, що транспортно-експедиторська діяльність підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
У ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» викладено перелік видів транспортно-експедиторських послуг, що надаються експедиторами за дорученням клієнтів, який є відкритим і завершується абзацом: «надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству».
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Аналіз вищенаведених норм свідчить, що транспортно-експедиторські послуги є допоміжними та супутніми послугами під час транспортування товарів, при цьому вони не є складовою цього процесу, а плата експедитору за послуги з організації та забезпечення перевезень не є частиною витрат на транспортування товарів.
Положеннями Договору на транспортно-експедиторське обслуговування №GRC- 012386 від 01.10.2019 визначено, що експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок замовника організувати виконання визначених договором транспортно-експедиційних послуг у внутрішньому та міжнародному сполученні, пов'язаних з дорожнім перевезенням та митним оформленням вантажу у відповідності з умовами, узгодженими сторонам зокрема в заявках, а замовник зобов'язується оплачувати надані експедитором послуги (п. 1.1 Договору).
Подання експедитором транспортного засобу до місця завантаження є складовою частиною надання послуг (п.2.1.3 Договору №GRC-012386).
ТОВ «ПІТСТОП») зобов'язаний в тому числі:
забезпечити належне оформлення товаро-супровідних документів при відправленні вантажу (завантаженні транспортного засобу, поданого під завантаження) (п. 4.2.4 Договору №GRC-012386);
виконати завантажувально-розвантажувальні роботи та митне оформлення вантажу протягом терміну нормативного простою транспортного засобу (п.4.2.5 Договору №GRC-012386);
забезпечує належну тару, упакування та маркування вантажу; здійснює підготовку вантажу до прибуття транспортного засобу і належну передачу (п. 4.2.6 Договору №GRC-012386).
В заявці №DSV00122669 від 12.02.2024 до Договору №GRC-012386 визначено, що до обов'язків експедитор за даним перевезенням не входить оформлення експортної та транзитної декларацій, забезпечення TIR та EUR1. Також позивачем не замовлялася послуга страхування вантажу (DSV Protect).
В рахунку №908 від 13.02.2024 ТОВ «ДСВ ЛОГІСТИКА» визначило вид послуг та їхню вартість, зазначивши:
компенсація вартості послуги з міжнародного перевезення від пункту завантаження (Польща, Варшава) до митного переходу на кордоні (Ужгород) - за межами території України компенсація вартість;
компенсація вартості з міжнародного перевезення від митного переходу на кордоні (Ужгород) до пункту розвантаження (Україна, Струмівка) - на території України;
транспортно-експедиційні послуги на території України.
До митного оформлення декларантом позивача було подано довідку №122669 від 13.02.2024, що видана ТОВ «ДСВ ЛОГІСТИКА». В означеному документі чітко вказано вартість послуги експедитора із м. Варшави (Республіка Польща) до п/п Ужгород (Україна).
Також зазначено, що страхування вантажу не здійснювалося.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 02.07.2020 по справі №803/916/17, від 07.05.2020 по справі №400/2922/18, по справі №804/16553/14, довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
З означеного вбачається, що ТОВ «ДСВ ЛОГІСТИКА» не надавало позивачу транспортно-експедиційних послуг за межами території України.
З урахуванням наведеного відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості самого товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Суд погоджується із позивачем, що надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення.
Суд повторює, що вимога про надання додаткових документів, перелік яких визначено у частинах третій-четвертій статті 53 МК України та про надання яких вказано у повідомленні декларанту може мати місце лише тоді, коли документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.
Однак за обставин цієї справи відповідач не довів наявність таких розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем), а сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його необгрунтованих припущеннях, а не на достовірних відомостях.
При цьому суд вважає безпідставною вимогу митного органу надати висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, оскільки відповідач не вказав, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів щодо ціни товару, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено. Суд зазначає, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Підтверджуючими документами про вартість товару в даному випадку є зовнішньоекономічний контракт (додаткові угоди до нього) та рахунок-фактура (інвойс).
Також безпідставною є вимога митного органу надати транспортні документи, оскільки як було встановлено судом, під час митного оформлення товару декларантом позивача було надано документи, які дозволяли встановити вартість понесених позивачем витрат на перевезення товару.
Ненадання додаткових документів (прайс-листів, каталогів, специфікацій виробника товару не свідчить про недобросовісність позивача та не може позбавляти його можливості декларувати товар на підставі інших документів, про які домовилися сторони зовнішньоекономічного контракту і які за правилами частини другої статті 53 МК України підтверджують митну вартість товару.
Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019 у справі №826/2313/16, від 13.06.2019 у справі №820/6315/15, суд зауважує, що вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
При вирішенні спору суд враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митним органом митних вартостях.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
За змістом пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товару, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за №883/21195), у рішенні про коригування митної вартості зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17.
Між тим у спірному рішенні митний орган лише вказав номер та дату МД, на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим. На думку суду, відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Крім того в поданих до митного оформлення документах ціна товару визначена за одиницю товару (за штуку), тоді як митний орган у спірному рішенні визначив відкориговану митну вартість товару не за одиницю товару, а за кілограм.
За усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі №815/6854/17, від 14.07.2020 у справі №809/1734/16) навіть наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
На думку суду, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення у даному випадку не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару, і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митниця повинна довести законність свого рішення, яке не може ґрунтуватися на припущеннях та сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
На думку суду, відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості спірного товару, оскільки позивач надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що ввозиться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу, а тому оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів від 19.02.2024 №UA205140/2023/000037/2 є необґрунтованим та таким, що не відповідає вказаним вище нормам МК України, у зв'язку із чим з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги про визнання протиправним та скасування вказаного рішення належить задовольнити.
Відповідно до частин першої, другої статті 256 МК України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Отже, враховуючи, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2024/000450 винесена з причини невизнання митної вартості товару за вартістю, визначеною декларантом, та прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів від 19.02.2024 №UA205140/2023/000037/2, яке судом визнано протиправним та скасовано, тому вказана картка відмови також підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 4844,80 грн, сплачений згідно платіжної інструкції від 08.08.2024 №4134.
При вирішенні питання щодо стягнення решти судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн та на залучення перекладача у розмірі 20200,00 грн) суд враховує таке.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено такі документи: договір про надання правничої допомоги і здійснення представництва від 29.04.2024, рахунок №4 від 29.04.2024, платіжну інструкцію від 01.05.2024 №1262, акт №1 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги і представництва) від 09.08.2024, з яких вбачається надання позивачу адвокатом Матвіївим В.М. у цій справі правової допомоги у фіксованій сумі 15000,00 грн (пункт 4.4.1 договору, акт №1 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги і представництва) від 09.08.2024).
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Суд враховує, що відповідно до акта №1 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги і представництва) від 09.08.2024 правова допомога полягає не лише у підготовці проекту позовної заяви, а й у наданні консультацій клієнту з питання визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, а також вивченні та аналізі документів, що були подані клієнтом Волинській митниці разом із МД та на вимогу митного органу, однак такі послуги охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
Суд, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) та значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення представника відповідача щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
За приписами частин п'ятої - восьмої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 160/7049/19, які полягають у такому.
Склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, позивач на понесення витрат на послуги з перекладу надав рахунок-фактуру №54367, акт надання послуг від 22.07.2024, платіжну інструкцію від 01.08.2024 №4113 на суму 20200,00 грн.
З акта надання послуг від 01.08.2024 вбачається, що виконавець ФОП ОСОБА_1 надав замовнику ТОВ «ПІТСТОП» послуги офіційного перекладу таких документів: інвойс від 12.02.2024 №2024/ FVE/G/000028; сертифікат про походження №DR/PT/240028 від 12.02.2024; митна декларація №24PL445010E0400368 від 13.02.2024; CMR А№863925 від 13.02.2024.
З огляду на ту обставину, що такі документи, як сертифікат про походження №DR/PT/240028 від 12.02.2024, митна декларація №24PL445010E0400368 від 13.02.2024 та А№863925 від 13.02.2024 як докази не мають значення в цілях визначення митної вартості у межах цього спору, а також зважаючи на обсяг послуг, складність роботи (обсяг тексту на сторінці), суд вважає, що підстави для відшкодування позивачу у повному обсязі витрат на залучення перекладача (для перекладу документів у справі) відсутні. Керуючись принципом співмірності цих витрат обсягу виконаної роботи (з урахуванням кількості текстової інформації, перекладеної на українську мову, у документах, що є письмовими доказами у справі), на користь позивача за рахунок відповідача належить стягнути витрати у розмірі 5000,00 грн.
З урахуванням наведеного, на користь позивача підлягають до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в загальному розмірі 19844,80 грн (з них: судовий збір в сумі 4844,80 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн, витрати на перекладача в сумі 5000,00 грн).
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Митного кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів від 19.02.2024 №UA205140/2024/000037/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2024/000450.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ПІТСТОП» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судовий збір у розмірі 3028 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот сорок чотири) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІТСТОП» (45603, Волинська область, Луцький район, село Струмівка, вулиця Рівненська, будинок 20, ідентифікаційний код юридичної особи 37682818).
Відповідач: Волинська митниця (44350, Волинська область, село Римачі, вулиця Призалізнична, 13, ідентифікаційний код юридичної особи 43958385).
Суддя Ф.А. Волдінер