Номер провадження: 11-кп/813/1213/25
Справа № 523/20569/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
10.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , та захисника ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 09 січня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12022163470000810, внесеному до ЄРДР 07.12.2022 року та №12022160000000089, внесеному до ЄРДР 25.01.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 307, ч.3 ст. 307 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено, та продовжено відносно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 10.03.2025 року включно, з утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» без визначення розміру застави.
В клопотанні захисника ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 було відмовлено.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належної поведінки обвинувачених та запобігти доведеним прокурором ризикам, передбаченим п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на особу обвинувачених, міцність соціальних зв'язків, обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання їх винними.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду є незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з огляду на наступне:
- прокурором не доведено, що жоден з більш м'яких запобіжних заході не здатний забезпечити належну поведінку обвинуваченого;
- судом першої інстанції не взято до уваги, що прокурором не доведено та не надано жодного доказу на підтвердження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України;
- що в матеріалах провадження відсутні належні та допустимі докази, які вказують на причетність ОСОБА_7 до інкримінованих злочинів;
- судом не враховано, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, двох малолітніх дітей, дружину, яка не працює та не може самостійно утримувати дітей, позитивно характеризується за місцем мешкання.
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_8 , просить скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду є незаконною та необгрунтованою, з огляду на наступне:
- мотиви суду щодо існування ризиків надумані та не мають доказів;
- судом не взято до уваги характеризуючі матеріали, а також факт того, що ОСОБА_10 утримується в ОСІ майже два роки;
Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_9 просить частково скасувати ухвалу суду та змінити запобіжний захід ОСОБА_10 з тримання під вартою на тримання під вартою із визначенням розміру застави, або цілодобовий домашній арешт за місцем мешкання. Крім того, в своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просив поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали суду.
Позиції учасників судового розгляду.
Від захисника ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, апеляційну скаргу просив задовольнити.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити, вважали можливим провести розгляд справи у відсутності захисника ОСОБА_9 та прокурора.
Ухвала суду першої інстанції в частині продовження строку застосування запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_11 в апеляційному порядку не оскаржується.
Враховуючи положення ст.422-1 КПК, колегія суддів вважає за можливе апеляційний розгляд провести за відсутності захисника та прокурора.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Щодо клопотання захисника ОСОБА_9 про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 395 КПК України передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Відповідно до матеріалів провадження, оголошення оскаржуваної ухвали відбулось 09.01.2025 року, апеляційна скарга подана захисником ОСОБА_9 14.01.2025 року.
Таким чином, строк на апеляційне оскарження не пропущений, потреба у його поновленні відсутня.
Що стосується доводів апеляційних скарг щодо незаконності оскарженої ухвали суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді у Суворовському районному суді м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12022163470000810, внесеному до ЄРДР 07.12.2022 року та №12022160000000089, внесеному до ЄРДР 25.01.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 307, ч.3 ст. 307 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 307, ч.2 ст. 310 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданих апеляційних скарг захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинувачених і зможе забезпечити, на відміну від інших, більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ними процесуальних обов'язків.
Що стосується тверджень захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , про те що в матеріалах провадження відсутні належні та допустимі докази, які вказують на причетність ОСОБА_7 до інкримінованих злочинів, апеляційний суд зазначає наступне.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України, не входять до вказаного переліку та не передбачають витребування матеріалів провадження.
При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою (у разі його наявності), ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинувачених під вартою.
Зокрема, враховуючи, що ОСОБА_10 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, за вчинення яких передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, роль обвинувачених у вчиненні інкримінованих злочинів як співорганізатора та виконавця, на думку апеляційного суду, наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачені з огляду на тяжкість покарання, що їм загрожує у разі встановлення їх вини, можуть вдатися спроб переховуватися від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З урахуванням процедури, яка передбачена КПК України щодо отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, апеляційний суд вважає, ризик впливу на вказаних осіб, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом. Перебуваючи на свободі, обвинувачені можуть здійснювати незаконний вплив на свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Враховуючи обставини інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, дані про їх особи, які є непрацевлаштованими, обвинувачуються у вчинені особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, колегія суддів вважає, що існує ризик того, що обвинувачені можуть продовжити вчинення протиправних незаконних дій, зокрема вчинити інше кримінальне правопорушення, про що вірно зазначено в оскарженій ухвалі.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існує реальний ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Орім того, апеляційний суд також враховує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», оскільки злочини, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_7 та ОСОБА_10 пов'язані із незаконним обігом психотропних речовин в особливо великих розмірах, які в свою чергу мають негативний вплив на осіб, які їх вживають, що в подальшому тягне за собою систематичність такого вживання та подальші непоправні наслідки для осіб, які вживають такі речовини.
Таким чином, твердження захисників, що ризики у кримінальному провадженні недоведені, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду, який, керуючись положеннями п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, не визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, оскільки обвинуваченим інкримінується вчинення кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останнім кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченим на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Колегія суддів враховує посилання захисників про те, що обвинувачений ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, двох малолітніх дітей, дружину, яка не працює та не може самостійно утримувати дітей, позитивно характеризується за місцем мешкання, а обвинувачений ОСОБА_10 має постійне місце проживання, одружений та має на утриманні малолітню дитину, в той же час зауважує, що зазначені обставини не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків, більш того вони не стали стримуючими факторами імовірної протиправної поведінки.
Протиправна діяльність, в зайнятті якою обвинувачуються ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у даному кримінальному провадженні, на думку колегії суддів, не може нівелюватися наявними сімейними зв'язками, оскільки відповідно до обвинувачення інкримінована діяльність пов'язана з незаконним систематичним збутом особливо небезпечної психотропної речовини в особливо великих розмірах, організованою групою осіб.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , та захисника ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , -залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 09 січня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12022163470000810, внесеному до ЄРДР 07.12.2022 року та №12022160000000089, внесеному до ЄРДР 25.01.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 307, ч.3 ст. 307 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4