Вирок від 18.02.2025 по справі 686/7270/23

Справа № 686/7270/23

Провадження № 1-кп/686/519/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурорів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисників: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022240000000084 від 05 травня 2022 року на підставі обвинувального акта по обвинуваченню

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зубутли Казбеківського району Дагестанської АРСР, громадянина російської федерації, депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, адреса місця роботи: Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, 1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України,

встановив:

ОСОБА_11 , будучи представником влади, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, вчинив посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків за наступних обставин.

Так, депутат Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації восьмого скликання ОСОБА_11 , який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади Російської Федерації, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, представниками влади та збройних сил Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, розуміючи, що він порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу Російської Федерації, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники також діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), ст. 1-3, 68 Конституції України, перебуваючи у приміщенні Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації за адресою: Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1:

-15 лютого 2022 року прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації та підтримав постанову із зверненням до президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, проголосувавши «за» таку постанову ;

- 22 лютого 2022 року прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації та проголосував «за» ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Російською Федерацією і так званою Донецької народною республікою, а також «за» ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Російською Федерацією і так званою Луганською народною республікою, які 22.02.2024 року президент Російської Федерації підписав з керівниками так званих Донецької та Луганської народних республік.

Таке голосування ОСОБА_11 за попередньої змовою з іншими депутатами Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації призвело до прийняття Державною Думою Федеральних Зборів Російської Федерації, відповідно, постанови із зверненням до президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання російською федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також до ратифікації Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Російською Федерацією і так званою Донецької народною республікою та до ратифікації Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Російською Федерацією і так званою Луганською народною республікою.

Використовуючи ці рішення Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації та звернення керівників так званих Донецької та Луганської народних республік від 23.02.2024, президент Російської Федерації 24.02.2024 року оголосив своє рішення про початок спеціальної військової операції в Україні, на виконання якого збройні сили та інші військові формування Російської Федерації цього ж дня о 5 годині, застосовуючи ракети, авіацію, броньовану техніку та інше озброєння, завдавши вогневих ударів, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України.

Внаслідок цього в Україні загинуло та поранено велика кількість людей, окуповано частину території України, знищено будівлі, майно та інфраструктура, неорганізованими викидами забруднюючих речовин та сумішей забруднено атмосферне повітря та грунти.

За посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, ОСОБА_11 підлягає кримінальній відповідальності за ч. 3 ст. 110 КК України.

Встановлені судом обставини підтверджуються наступними, безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, доказами.

Відомостями, зафіксованим у протоколі огляду від 10.03.2022 року та додатках до нього, згідно якого об'єктами огляду були публікації на офіційному сайті Державної Думи Російської Федерації, що містяться за посиланнями: https://vote.duma.gov.ru/vote/117112, де виявлена інформація про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 15.02.2022 по питанню : «Про проект постанови Державної Думи №582-43-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації до президента Російської Федерації ОСОБА_12 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», відповідно до якого із 450 депутатів Державної Думи рф у голосуванні брали участь 368 депутатів, з яких «ЗА» вказане звернення проголосував 351 депутат, в тому числі, відповідно до поіменного списку, і ОСОБА_11 .

Ця інформація збережена та записана на матеріальний носій інформації - оптичний диск «VIDEX EXCELLENTI DVD-R 16x, 4.7 GB, 120 MIN», який є невід'ємним додатком до протоколу огляду від 10.03.2022.

Відомостями, зафіксованими у Протоколі огляду від 10.03.2022 року та додатках до нього, згідно якого об'єктами огляду були публікації на офіційному сайті Державної Думи Російської Федерації, що містяться за посиланнями: «http://vote.duma.gov.ru/vote/117233», де виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 за проєкт федерального закону №75578-8 « Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Донецькою народною республікою», відповідно до якого із 450 депутатів Державної Думи РФ у голосуванні брали участь 400 депутатів, з яких «ЗА» вказаний законопроєкт проголосували усі 400 депутатів, в тому числі, відповідно до поіменного списку, і ОСОБА_11 .

Відомостями, зафіксованими у Протоколі огляду від 10.03.2022 року та додатках до нього, згідно якого об'єктами огляду були публікації на офіційному сайті Державної Думи Російської Федерації, що містяться за посиланнями: «http://vote.duma.gov.ru/vote/117237», де виявлено інформацію про аналіз результатів голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації 22.02.2022 за проєкт федерального закону №75577-8 « Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Луганською народною республікою», відповідно до якого із 450 депутатів Державної Думи РФ у голосуванні брали участь 400 депутатів, з яких «ЗА» вказаний законопроєкт проголосували усі 400 депутатів, в тому числі, відповідно до поіменного списку, і ОСОБА_11 .

Відомостями, зафіксованим у Протоколі огляду від 02.04.2022 року, згідно якого на офіційному інтернет веб-сайті Державної Думи рф «http://duma.gov.ru/ duma/deputies/» у розділі «Депутати» виявлено сторінку з інформацією про депутата Державної Думи 8 скликання ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме що він 15.02.2024 проголосував «ЗА» проект постанови Державної Думи №582-43-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів російської федерації до президента російської федерації в.в. путіна про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», а 22.02.224 проголосував «ЗА» проєкт федерального закону №75578-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між російською федерацією і донецькою народною республікою» та «ЗА» проєкт федерального закону №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між російською федерацією і луганською народною республікою». Окрім того інформацію про ОСОБА_11 виявлено на сайтах «Миротворець», «Instagram», «Telegram» та зроблено скріншоти цієї інформації.

За даними протоколу огляду електронних документів від 07.04.2022, у якому здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет на предмет наявності інформації щодо реєстрації та руху: постанови № 58243-8 від 15.02.2022 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації до президента Російської Федерації ОСОБА_12 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», федеральних законів РФ № 75578-8 від 22.02.2022 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Донецькою народною республікою» та № 75577-8 від 22.02.2022, «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Луганською народною республікою», у якому оглянуто тексти проектів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федерального Зборів РФ по зазначеним законопроектам. У додатках до цього протоколу містяться паспортні дані проекту постанови № 58243-8 «Про звернення Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації до президента Російської Федерації ОСОБА_12 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки», її текст у якому наголошується на тому, що: «Депутати Державної Думи вважають обґрунтованим та морально виправданим визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки, що вказує на пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Також в додатках містяться паспортні дані законопроєкту №75578-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською федерацією і Донецькою народною республікою» та законопроєкту №75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Луганською народною республікою», їх тексти, у яких прямо вказується (у статтях 3, 4, 5, 7) на надання з боку Російської Федерації військової допомоги для «усунення загрози». Саме ці статті вказують на початок військових дій, з метою начебто захисту.

Вироками Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26.04.2023 (справа №733/923/22), Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18.10.2023 (справа №585/2381/22), Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.01.2024 (справа №369/3120/23), Тростянецького районного суду Сумської області від 03.06.2024 (справа №588/156/24), Деснянського районного суду міста Чернігова від 13.06.2024 року (справа № 748/2095/23), Херсонського міського суду Херсонської області від 05.08.2024 року (справа №766/1560/24), Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31.05.2024 року, справа (№748/1469/24), якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб.

Наведені докази отримані в порядку, передбаченому КПК України, є достовірними і підтверджують наявність обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженню .

Разом з тим, суд, у відповідності до вимог ст.ст. 86, 89 КПК України, визнає недопустимими надані стороною обвинувачення на підтвердження настання тяжких наслідків протоколи оглядів, складені за результатом проведення відповідних слідчих дій у інших кримінальних провадженнях, зокрема : протокол огляду від 29.04.2022 кримінального провадження №12022243200000068 від 04.04.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 438 КК України; протокол огляду від 29.04.2022 кримінального провадження №12022242000000199 від 13.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 438 КК України; протокол огляду від 29.04.2022 кримінального провадження №12022243000000640 від 13.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 438 КК; протокол огляду від 29.04.2022 кримінального провадження №12022243000000515 від 08.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 438 КК України; протокол огляду від 29.04.2022 кримінального провадження №12022242000000240 від 24.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України; протокол огляду від 29.04.2022 кримінального провадження №12022243000000580 від 17.03.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України; висновок експерта від 5.04.2023 у кримінальному провадженні № 12022242000000199 від 13.03.2022 та висновок експерта від 3.05.2022 у кримінальному провадженні №12022243000000558 від 15.03.2022; протоколи допиту потерпілих та свідків;- адже ці докази зібрані в інших кримінальних провадженнях, які з даним кримінальним провадженням № 22022240000000084 від 05 травня 2022 року не об'єднувались і з нього не видалялись.

Як вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 26.01.2021 (справа №127/25394/18, провадження №51-2133км20) подальше використання у кримінальному провадженні доказів, отриманих у іншому кримінальному провадженні, яке з даним кримінальним провадженням не об'єднувалось і з нього в окреме провадження не видалялось, є неможливим та являється безумовною підставою для визнання їх недопустимими доказами.

Більше того, відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України «Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу».

Під час досудового розслідування допит потерпілих та свідків, протоколи допиту яких надано стороною обвинувачення, слідчим суддею в порядку ст. 225 КПК України не проводився; ці допити здійснили слідчі, при цьому фіксування ходу і результатів таких допитів за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації, як то визначено ч.11 ст. 615 КПК України, проведено не було.

Поряд із наведеним вище суд враховує наступне.

24.10.1945 набрав чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН). До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі члени ООН утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (XX) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (XXIX) від 14.12.1974, що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907, яка вступила в дію 26.01.1910 та 07.03.1955 визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Загальновідомим є факт, що 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно із вказаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація (далі в т.ч. РФ).

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання, згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

31.05.1997, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 02.03.1999 № 42 ФЗ).

Відповідно до статей 2-3 зазначеного договору, Російська Федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності та територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини основних свобод та співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований Російською Федерацією 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1-2 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв'язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів. При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов'язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника ГШ ЗС РФ перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.

У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.

Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайньо націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини XX століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.

Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту РФсійської федерації (далі - ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим. Для ефективної реалізації плану ними було вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян Російської Федерації та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.

Так, починаючи з 20.02.2014 для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.

У подальшому військовослужбовці ЧФ РФ, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ ЗС РФ, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств РФ, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств РФ, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АР Крим та м. Севастополя.

Зокрема, 27.02.2014 приблизно о 04 год. 30 хв. понад 100 озброєних військовослужбовців окремого полку спецпризначення ПДВ ЗС РФ проникли до будівель Верховної Ради АР Крим та Ради Міністрів АР Крим, захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень.

Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування ЗС РФ на виконання вказівок та розпоряджень представників влади РФ продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.

Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.

Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим і м. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу РФ та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» ЧФ РФ військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями ЗС РФ на бортах.

Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями ЧФ РФ у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення ЗС РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя.

Також, з 27.02.2014 військовослужбовцями ЧФ РФ, у взаємодії з представниками інших підрозділів ЗС РФ, військових козацьких товариств РФ, на виконання розробленого злочинного плану розпочато заходи з блокування та захоплення військових частин ВМС ЗС України та ДПС України.

Окрім цього, з метою контролю за використанням зброї та перешкоджанням виконання службових обов'язків щодо здійснення охорони державного кордону України, невеликими групами військовослужбовців зі складу невстановлених підрозділів спеціального призначення ЗС РФ, у кількості до 100 осіб, у спеціальному екіпіруванні, озброєних автоматами, штурмовими гвинтівками, снайперськими гвинтівками та шумовими гранатами, здійснено напади та захоплення органів управління ДПС України на території АР Крим і м. Севастополя усіх рівнів - від регіонального управління до підрозділів охорони кордону.

Крім того, у період з 27 лютого до 18.03.2014 військовослужбовці ЗС РФ спільно з іншими особами, у тому числі з числа військових козацьких товариств РФ, вчинили захоплення і блокування будівель правоохоронних органів, органів державної влади, підприємств, установ та організацій для взяття під свій контроль місцевих засобів телерадіомовлення і комунікації та забезпечення виконання іншими співучасниками ведення агресивної війни згідно з відведеними їм ролями в реалізації спільного умислу, спрямованого на окупацію та подальшу анексію території АР Крим та м. Севастополя.

Таким чином, з 20.02.2014 представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва ЗС РФ забезпечити військову окупацію території АР Крим та м. Севастополя, проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16.03.2014 незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до Російської Федерації із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб'єкта федерації.

Так, 06.03.2014 Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму». Вказаною постановою Верховна Рада АР Крим постановила увійти до складу Російської Федерації як суб'єкт Російської Федерації та провести 16.03.2014 загальнокримський референдум (включаючи місто Севастополь), на який винести альтернативні запитання: «1) Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта російської федерації?»; «2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?». При цьому, на голосування не виносилося питання про проголошення незалежності АР Крим та м. Севастополя. Цією ж постановою Верховної Ради АР Крим також затверджено текст бюлетеня для голосування на загально кримському референдумі 16.03.2014 і Тимчасове положення про загальнокримський референдум, утворено Комісію Автономної Республіки Крим із проведення загальнокримського референдуму.

Водночас, Указом виконувача обов'язків Президента України від 07.03.2014 № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14.03.2014 № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11.03.2014 № 1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2014 № 3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв'язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України. У своєму рішенні Конституційний Суд України, зокрема, наголосив, що право на самовизначення на території Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі було реалізовано їх жителями як невід'ємною частиною всього Українського народу під час всенародного голосування на всеукраїнському референдумі 01.12.1991. Ураховуючи результати цього референдуму, Верховна Рада України, діючи від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, 28.06.1996 прийняла Конституцію України, в якій проголосила Україну суверенною і незалежною державою (стаття 1) та закріпила принцип її територіальної цілісності (стаття 2). Конституційним Судом України у цьому ж рішенні зазначено, що Конституція України не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі і національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави.

16.03.2014 на окупованих Російською Федерацією територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та ЗС РФ, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.

Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17.03.2014 нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації як нового суб'єкта РФ зі статусом республіки.

Після цього, представники влади РФ продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.

Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади РФ на території півострова Крим референдуму 16.03.2014, нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов'язанням РФ стосовно України, 17.03.2014 видано Указ Президента РФ № 147 «Про визнання Республіки Крим». Цього ж дня президентом РФ видано розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.

18.03.2014 президентом РФ та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» і так званим «мером» м. Севастополя підписано «Договір між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів» (далі - «Договір»).

Наступним етапом щодо реалізації злочинного плану представників влади та ЗС РФ було надання незаконному «Договору» видимості юридичної сили, зокрема, шляхом визнання уявної міжнародної правосуб'єктності адміністративно-територіальних одиниць України - Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Так, відповідно до статті 8 федерального конституційного закону «Про порядок прийняття до Російської Федерації та утворення в її складі нового суб'єкта Російської Федерації», єдиною умовою внесення до державної думи на ратифікацію міжнародного договору, що не вступив в силу, є визнання його Конституційним Судом РФ таким, що відповідає Конституції Російської Федерації.

У подальшому, 18.03.2014 до Конституційного суду РФ надійшов запит президента РФ про перевірку відповідності Конституції РФ тимчасово застосовуваного вищевказаного «Договору» про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ (далі - Запит).

Постановою Конституційного Суду РФ від 19.03.2014 № 6-П «У справі про перевірку конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів», безпідставно визнано незаконний «Договір» таким, що відповідає Конституції РФ.

20.03.2014 державна дума федеральних зборів РФ прийняла федеральний закон № 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між РФ і Республікою Крим про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб'єктів» та погодила супутній до «Договору» Федеральний конституційний Закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя».

21.03.2014 рада федерації федеральних зборів РФ на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до «Договору» федеральний конституційний закон щодо утворення в РФ двох нових суб'єктів - «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя». У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані президентом РФ та набули чинності на території РФ.

Таким чином, представниками влади РФ здійснена окупація частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.

В тимчасово окупованих АР Крим і м. Севастополі під виглядом органів державної влади були створені окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління указаними територіями на місцевому рівні.

Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.

Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 07.04.2014 на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27.04.2014 на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.

Указані терористичні організації мають: конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв'язки, чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організації, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов'язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.

Так, на учасників політичного блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладаються наступні обов'язки:

- створення так званих органів державної влади «ДНР» та «ЛНР» та організація їх діяльності;

- видача нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади «ДНР» та «ЛНР»;

- організація та проведення незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних утворень «ДНР» та «ЛНР»;

- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» з метою схиляння їх до участі у вказаних терористичних організаціях та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;

- організація збору та отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичних організацій та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також розподіл такої допомоги;

- налагодження взаємодії між терористичними організаціями «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, а також дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України;

- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності «ДНР» та «ЛНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції, та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за допомогою таких ЗМІ закликів до повалення конституційного ладу і захоплення державної влади в Україні та дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам бойового блоку «ДНР» та «ЛНР» для забезпечення їх протиправної діяльності;

- забезпечення учасників «ДНР» та «ЛНР» транспортом, символікою, агітаційними та іншими необхідними матеріалами.

На учасників силового блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладались наступні обов'язки:

- систематична організація та ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов'язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України;

- організація у групи осіб, які є прихильниками злочинної діяльності учасників «ДНР» та «ЛНР», озброєння зазначених осіб та керівництво їхніми діями, з метою опору представникам державної влади та унеможливлення припинення злочинної діяльності правоохоронними органами та Збройними Силами України;

- створення не передбачених законом збройних формувань та участь у їх діяльності;

- вербування нових учасників до складу силового блоку «ДНР» та «ЛНР» та керівництво їхніми діями;

- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об'єктів на території Донецької та Луганської областей;

- скоєння терористичних актів та диверсій на території України;

- захоплення зброї чи заволодіння у інший спосіб боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у проведенні антитерористичної операції та забезпечення власної злочинної діяльності;

- викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні;

- силова підтримка учасників політичного блоку при проведенні незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних державних утворень «ДНР» та «ЛНР», а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд;

- вчинення дій, спрямованих на унеможливлення проведення 25.05.2014 позачергових виборів Президента України на території Донецької та Луганської областей;

- організація поставок зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації;

- охорона полонених військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та цивільного населення, незаконно утримуваних учасниками терористичних організацій.

На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків.

Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров'я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.

07.04.2014 за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).

13.04.2014 через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України виконуючий обов'язки Президента України Указом від 14.04.2014 № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.

Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄЄ, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14.01.2015 № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 №337-VIII.

Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.

Відповідно до положень Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27.01.1977 № ETSN90, Протоколу, що вносить зміни до зазначеної конвенції від 15.05.2003 № ETSN190, Резолюції Ради Безпеки ООН від 28.09.2001 № 1373 по боротьбі з тероризмом, Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16.05.2005, терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою - здійснення терористичної діяльності.

Водночас, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.

Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами 1-3 ст. 258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, направлених на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому, злочини терористичної організації відрізняються від інших споріднених злочинів саме фактором цілеспрямованості залякування населення як засобу досягнення поставленої мети.

Враховуючи вищевикладене, «ДНР» і «ЛНР» містять усі необхідні ознаки терористичної організації, мають стабільний склад лідерів, які підтримують між собою тісні стосунки, централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоків лідерам організацій, а також план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

Виходячи із системного аналізу положень ст. 28 КК України та ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична організація за своєю правовою природою є одним із різновидів стійких злочинних об'єднань. Установлення наявності чи відсутності у певної групи чи організації ознак такого об'єднання та визначення його виду належить до повноважень суду при ухваленні вироку про притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб за участь у злочинному об'єднанні, оскільки такі ознаки є обов'язковими елементами складу відповідних злочинів.

Для підтримки підконтрольних терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» представники влади РФ створили іррегулярні незаконні збройні формування. Указані збройні формування систематично підкріплювалися найманцями з РФ, у тому числі з числа звільнених у запас військовослужбовців ЗС РФ, а також постачанням зброї і військової техніки, у тому числі танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та зенітно-ракетні комплекси, що постачались РФ на територію України.

Учасниками терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за підтримки незаконних збройних формувань, озброєних банд, груп найманців, у тому числі засланих в Україну з РФ, а також розвідувально-диверсійних груп, які очолювали офіцери ГУ ГШ ЗС РФ, шляхом вчинення терористичних актів, захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів інфраструктури, актів застосування збройної сили проти держави України, а також інших злочинів, здійснено окупацію частини території Донецької та Луганської областей та взято під контроль частину державного кордону України в указаних областях.

Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».

Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади РФ залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи ЗС РФ, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території РФ.

В травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.

Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади РФ прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів ЗС РФ на територію Донецької області.

Упродовж 7-11.08.2014 здійснено посилення угруповання ЗС РФ уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп (далі - БТГр) та 3 ротно-тактичних групи (далі - РТГр). Чисельність особового складу становила не менше 45100 осіб, танків - до 160 одиниць, БМП та БТР - до 1360 одиниць, артилерії - до 350 одиниць, РСЗВ - до 130 одиниць, бойових літаків - 192 одиниці, вертольотів - 137 одиниць.

24.08.2014 військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії ПДВЗС РФ загальною кількістю приблизно 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами ЗС РФ у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці ЗС РФ у кількості понад 3500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, приблизно 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і ЗС РФ, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда - Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в район м. Іловайськ Донецької області, де оточили підрозділи сил АТО.

При цьому, з метою введення в оману сил АТО, на військовій техніці ЗС РФ було знято або замасковано тактичні знаки, які вказували на її приналежність до ЗС РФ, а замість них нанесені розпізнавальні позначки, які використовувалися силами АТО.

29.08.2014 безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і ЗС РФ гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами ЗС РФ та учасниками терористичної організації «ДНР».

У період з літа 2014 року по листопад 2015 року для організації оперативного управління й контролю іррегулярних незаконних збройних формувань РФ та підрозділів терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», їх забезпечення (фінансування) озброєнням, військовою технікою та іншим майном, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей представниками влади і ЗС РФ сформовано два армійські корпуси - 1-й армійський корпус (зі складом: 5 бригад, 3 окремі полки, 8 окремих батальйонів (дивізіонів), 5 батальйонів територіальної оборони та 2 окремі роти) на окупованій території Донецької області та 2-й армійський корпус (зі складом: 4 бригади; 2 окремі полки; 6 окремих батальйонів (дивізіонів), 8 батальйонів територіальної оборони, 2 окремі роти) на окупованій території Луганської області, які укомплектовувалися за рахунок підрозділів учасників терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» та регулярних військ ЗС РФ.

Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні незаконні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.

З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20.02.2014 триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20.02.2014.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 № 2268-VIII визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Фосійської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10.02.2022.

Станом на 08.02.2022 вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140000 військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.

З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.

Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.

На виконання зазначених намірів 15.02.2022 Державна Дума Російської Федерації, в складі якої перебував депутат ОСОБА_11 , звернулася до президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».

18.02.2022 керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення на тимчасово окупованих територіях України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.

19.02.2022 вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

21.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік. В цей же день, президент Російської Федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де було обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.

Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення державної думи РФ, до складу якої входив також депутат ОСОБА_11 , та заявили про необхідність визнання президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». Цього ж дня президент РФ підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.

22.02.2022 президент Російської Федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день були ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ. Також, в цей же день президент РФ з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну направив до Ради федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.

23.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента РФ з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.

24.02.2022 о 5 годині президент РФ оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні. В подальшому, цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно було здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.

Починаючи з 5 години 24.02.2022 підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об'єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

У зв'язку з військовою агресією Россійської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президент України видав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022. Натепер строк дії воєнного стану не скасовано.

Таким чином, суд вважає загальновідомими факти того, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022, а також анексія з боку РФ частини території України є за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у цьому випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_11 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації, безпосередньо прийняв участь у засіданні Державної Думи 15.02.2022, на якому підтримав та проголосував «за» постанову щодо звернення до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. У подальшому, 22.02.2022 депутат Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації ОСОБА_11 прийняв участь у засіданні Державної Думи, де підтримав (проголосував «за») ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою «ДНР» та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою «ЛНР».

Зазначені рішення Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації були частиною злочинного плану, так як самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і були спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.

Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду цього кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, не надано.

Доводи сторони захисту про відсутність в діянні обвинуваченого ОСОБА_11 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, недоведеність його винуватості у пред'явленому обвинуваченні, а саме його безпосередньої участі у голосуванні, наявність у ОСОБА_11 імунітету від кримінального переслідування, а також безпідставність проведення спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) суд відхиляє, з огляду на таке.

Даючи правову оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_13 згідно з пред'явленим обвинуваченням, суд враховує, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. Його додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров'я особи, власність тощо.

Об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.

Суб'єкт вказаного злочину є загальним, суб'єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.

Визначення поняття співучасті дане у статті 26 КК України. Згідно із зазначеним нормативним визначенням співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення. При цьому статтею 27 КК України надане визначення видів співучасників, якими є: виконавець, організатор, підбурювач та пособник.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 14.11.2019 (справа № 710/439/17) зазначив, що вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає з частини другої статті 28 КК України, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому конклюдентними вважають мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи. Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими.

У постанові від 14.05.2020 (справа 405/2648/18) Верховний Суд роз'яснив, що для висновку про наявність попередньої змови групи осіб на вчинення злочину досить встановлення узгодженості їхніх дій. Зокрема, як зазначив ВС у згаданій постанові, про наявність попередньої змови групи осіб на вчинення злочину вказує узгодження співучасниками предмета злочину, місця, часу, способу вчинення та змісту функцій, які будуть здійснювати співучасники. Попередня змова може мати місце не лише в усній або письмовій формах, а й за допомогою конклюдентних дій, зокрема, безпосередньо через поведінку співучасників, яка свідчить про їх намір вчинити злочин.

У постанові від 10.12.2020 (справа 464/710/18) Верховний Суд зауважив, що домовленість на спільне вчинення кримінального правопорушення не обов'язково має відбуватися в усній чи письмовій формі, а визначається і за допомогою конклюдентних дій поведінки, що свідчить про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети.

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_11 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ, 15 лютого 2022 року прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації та підтримав постанову із зверненням до Президента російської федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, проголосувавши «за» таку постанову, і 22 лютого 2022 року прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації та проголосував «за» ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Російською Федерацією і так званою Донецької народною республікою, а також «за» ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між Російською федерацією і так званою Луганською народною республікою, які 22.02.2024 року Президент Російської Федерації підписав з керівниками так званих Донецької та Луганської народних республік. Кожен депутат Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, в тому числі і ОСОБА_11 , здійснював голосування особисто.

Суд звертає увагу на те, що усі 400 депутатів Державної Думи Федеральних Зборів РФ, які прийняли участь у голосування за проекти федеральних законів про ратифікацію вищевказаних договорів про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, одноголосно проголосували «ЗА»; що у своїх виступах окремі депутати Державної Думи російської федерації, безпосередньо перед самим голосуванням 22.02.2024 року, зокрема ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , а також офіційний представник президента Російської Федерації ОСОБА_18 , уже позитивно оцінюють «прийняте рішення», як факт, що уже відбувся, хоча саме голосування за вказані законопроекти відбувалось значно пізніше цих виступів; що через невеликий проміжок часу Президент російської федерації оголосив рішення про початок спеціальної військової операції в Україні, збройні сили та інші військові формування російської федерації 24.02.2022 о 5 годині, застосовуючи ракети, авіацію, броньовану техніку та інше озброєння, завдавши вогневих ударів, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України.

Зазначені обставини, в тому числі чітке узгодження дій, свідчать про безумовну попередню змову депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації між собою та з представниками влади та Збройних сил Російської Федерації на посягання на територіальну цілісність і недоторканість України , з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Внаслідок ратифікації 22.02.2022 договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, Російська Федерація під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» здійснила 24.02.2022 повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки. Тобто наслідками посягання на територіальну цілісність і недоторканість України , з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчиненого обвинуваченим ОСОБА_13 за попередньою змовою з іншими депутатами Державної Думи Федеральних Зборів російської федерації та з представниками влади і збройними силами російської федерації стало: загибель та поранення великої кількість людей в Україні, окупації частини території України, знищення та пошкодження належного державі Україна, фізичним та юридичним особам майна, житлових будинків, виробничих приміщень, адміністративних будівель та споруд, в тому числі об'єктів медичної, енергетичної, транспортної інфраструктури, знищення та захоплення живої сили та військової техніки Збройних Сил України, забруднення грунтів та зовнішнього навколишнього середовища.

Ці наслідки є загальновідомим фактом, адже факт вторгнення Російської Федерації на територію України з 24 лютого 2022 року встановлено рішеннями міжнародних організацій (резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-П/І від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти РФ). Окрім того, ці наслідки підтверджуються такими, що набрали законної сили вироками Деснянського районного суду міста Чернігова від 13.06.2024 року (справа № 748/2095/23) Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31.05.2024 року, справа (№748/1469/24) Тростянецького районного суду Сумської області від 03.06.2024 року (справа №588/156/24), Херсонського міського суду Херсонської області від 05.08.2024 року (справа №766/1560/24, якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб.

Кримінальне провадження, як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалося за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального досудового та судового провадження, що обумовлюється наступним.

До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов'язаний переконатися, що обвинувачений був повідомлений про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд in absentia допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов'язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист.

У цій справі суд встановив відмову обвинуваченого від особистої присутності під час її розгляду, адже є дійсним факт того, що у відношенні нього у цьому кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування та установлено дані його інформування про цей процес у максимально можливі і доступні способи.

Так, у межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_11 , у відповідності до вимог ч. 8 ст. 135, ч. 1 ст. 278 КПК України 11.04.2022 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, шляхом направлення повідомлення про підозру на електронну адресу Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації та повістки про виклик ОСОБА_11 до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для його допиту як підозрюваного, однак останній не з'явився до слідчого без поважних причин.

Крім того, відомості про таке повідомлення про підозру, а також повідомлення про виклик ОСОБА_11 до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для його допиту як підозрюваного, проведення інших слідчих і процесуальних дій у статусі підозрюваного у цьому кримінальному опубліковані в газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр», однак останній не з'явився до слідчого відділу без поважних причин.

Повідомлення про підозру ОСОБА_11 також вручено захиснику підозрюваного.

Для вирішення питання про здійснення спеціального кримінального провадження визначальним є факт оголошення підозрюваного в міжнародний розшук внаслідок ухилення без поважних причин від явки на виклик слідчих органів або суду.

Постановою слідчого від 04.05.2022 на підставі ст. 281 КПК України підозрюваного ОСОБА_11 оголошено у державний та міжнародний розшук, який доручено оперативним підрозділам УСБУ у Хмельницькій області.

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04.07.2022 відносно підозрюваного ОСОБА_11 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою; а ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.02.2023 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022240000000084 від 05.05.2022 року стосовно ОСОБА_11 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.

Інформація про здійснення стосовно підозрюваного ОСОБА_11 спеціального досудового розслідування, повістки про виклик останнього до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для проведення процесуальних дій з його участю, у тому числі ознайомлення з матеріалами кримінального провадження опубліковано в газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» № 41 (7439) від 28.02.2023 та на офіційному веб-сайті Служби безпеки України.

Факти численних викликів ОСОБА_11 у порядку ст. 135 КПК України підтверджуються відповідними матеріалами кримінального провадження.

Також, з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_11 , у порядку ст.ст. 46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області адвокатів : ОСОБА_9 , ОСОБА_19 , яким відповідно до вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваному (обвинуваченому).

Відповідно до ч. 1 ст. 2975 КПК України повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Таким чином, під час досудового розслідування були вжиті всі доступні способи інформування для виклику на той час підозрюваного ОСОБА_11 до слідчого/прокурора.

Копія обвинувального акта вручена захиснику обвинуваченого та направлена на електронну адресу Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації.

Після надходження провадження до суду обвинувачений ОСОБА_11 інформувався також у всі доступні процесуальні для суду способи, передбачені ст. 323 КПК України. Зокрема, повідомлення про виклик до суду розміщувалися на офіційному веб-сайті офісу Генерального прокурора, на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, а також публікувалися в газеті «Урядовий кур'єр». Крім того, про усі судові засідання проводились за участі захисник обвинуваченого.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.11.2023 задоволено клопотання прокурора та постановлено здійснити спеціальне судове провадження (судове провадження за відсутності обвинуваченого ( ОСОБА_20 ) стосовного обвинуваченого за ч.3 ст.110 КК України ОСОБА_11 у кримінальному провадженні № 22022240000000084 від 5.05.2022; повістки про виклик обвинуваченого у кожне судове засідання розміщено на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області та в газеті «Урядовий кур'єр» .

У підсумку суд констатує, що з наявних матеріалів справи (численні документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченого) вбачається, що обвинувачений ОСОБА_11 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження. Також обвинувачений отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, маючи можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.

Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; приймати участь в розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно для нього.

Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Натомість, обвинувачений скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову обвинуваченого ОСОБА_11 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом за вчинені діяння, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді не бажає, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.

Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнього його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Також суд зауважує, що згідно з рішенням Ради адвокатів України № 183 від 27.12.2022: 1) неможливість в таких ситуаціях (йдеться про in absentia) виконання адвокатом правил адвокатської етики (наприклад, інформування адвокатом клієнта щодо ведення дорученої йому справи) не зумовлює обов'язкової неможливості здійснювати захист особи від кримінального обвинувачення за її відсутності. Можливість надання правової (правничої) допомоги визначається адвокатом, виходячи з конкретних обставин справи та інтересів клієнта у ній; 2) адвокат, діючи як захисник відсутньої особи, самостійно визначає свою правову позицію у справі. Ця правова позиція включає в себе форму участі (не участі) в засіданні, заявлення (не заявлення) клопотань, надання (не надання) доказів суду, позицію по суті справи чи клопотання, позицію щодо оскарження судових рішень тощо.

Отже, зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, констатує, що надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.

При цьому судом проаналізовано кримінальне процесуальне законодавство на предмет наявності у ОСОБА_11 дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження судом, однак такого не встановлено. В Україні питання дипломатичного імунітету регулюється Указом Президента України від 10.06.1993 року № 198/93, відповідно до якого депутати Держдуми РФ таким видом імунітету не наділені. Жодна із ратифікованих Україною конвенцій, зокрема: Віденська конвенція про консульські зносини 1961 року; Конвенція про спеціальні місії 1969 року; Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року; Конвенція про представництво держав у відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру, не наділяють депутатів Держдуми РФ дипломатичним імунітетом.

Дослідивши під час судового розгляду всі обставини кримінального провадження, оцінивши відповідно до ст. 94 КПК України кожний доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов висновку про доведення поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ч. 3 ст. 110 КК України, як посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.

Правильність саме такої кваліфікації вищезазначених дій депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації підтверджена Верховним Судом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 30.05.2024 у справі №127/26784/22), який відповідно до ч.1 ст.36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, і який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

При обранні обвинуваченому виду та міри покарання судом враховуються визначенні ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання, в тому числі: ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують йому покарання.

Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_11 раніше не судимий, вчинив особливо тяжкий злочин, який за своїм характером представляє особливу суспільну небезпеку та призвів до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Передбачених ст.ст. 66, 67 КК України обставин, які б пом'якшували чи обтяжували покарання обвинуваченому, не встановлено.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Приймаючи до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, вищенаведені дані про особу обвинуваченого, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 110 КК України, з конфіскацією (безоплатним вилученням у власність держави Україна) всього належного йому на праві власності майна, за виключенням житла.

Призначення такого покарання відповідатиме принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

У справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.05 та у справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.05 суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Також у справі «Ізмалов проти Росії» від 16.10.08 року суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Наведені правові тези суду щодо співмірності, пропорційності та індивідуалізації покарання слід визнавати одними з головних складових права на справедливий суд, закріпленого в ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод».

Під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 04.07.2022 відносно ОСОБА_11 , в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Разом з тим, такий запобіжний захід до нього не застосовано, обвинувачений, на підставі ст. 281 КПК України оголошений у розшук та під вартою не утримується.

За таких обставин обраний відносно ОСОБА_11 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід залишити без змін до вирішення судом питання про його застосування, але не довше ніж до набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування ОСОБА_11 основного покарання у виді позбавлення волі необхідно рахувати з моменту фактичного затримання обвинуваченого на виконання цього вироку суду.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374-376 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією (безоплатним вилученням у власність держави Україна) всього належного йому на праві власності майна, за виключенням житла.

Обраний ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 04.07.2022 відносно ОСОБА_11 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін до вирішення судом питання про його застосування, але не довше ніж до набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_11 на виконання цього вироку суду.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Апеляційна скарга подається через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити прокурору, захиснику та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_11 , вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Головуючий - суддя

Судді:

Попередній документ

125236525

Наступний документ

125236527

Інформація про рішення:

№ рішення:	125236526
№ справи:	686/7270/23
Дата рішення:	18.02.2025
Дата публікації:	20.02.2025
Форма документу:	Вирок
Форма судочинства:	Кримінальне
Суд:	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
Категорія справи:	Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто: рішення набрало законної сили (18.02.2025)
Дата надходження:	23.03.2023

Розклад засідань:

Минулі засідання (15)

13.04.2023 09:00	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
18.05.2023 12:00	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
11.07.2023 14:30	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
04.10.2023 14:00	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
16.11.2023 14:00	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
22.12.2023 09:00	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
13.02.2024 11:30	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
19.03.2024 11:30	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
30.04.2024 11:00	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
16.07.2024 14:00	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
19.09.2024 14:30	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
12.11.2024 14:00	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
15.01.2025 15:00	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
17.02.2025 15:30	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
18.02.2025 09:10	Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

головуючий суддя:

СЛОБОДЯН ВАЛЕРІЙ СТЕПАНОВИЧ

суддя-доповідач:

СЛОБОДЯН ВАЛЕРІЙ СТЕПАНОВИЧ

захисник:

Черевик Сергій Станіславович

обвинувачений:

Гаджієв Абдулхакім Кутбудінович

суддя-учасник колегії:

ПІНДРАК ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

ТРЕМБАЧ ОЛЕКСАНДР ЛЕОНІДОВИЧ