про залишення позовної заяви без руху
м. Вінниця
17 лютого 2025 р. Справа № 120/1845/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Чернюк Алла Юріївна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати йому в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Відтак, чинне процесуальне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, вказаними правовими нормами КАС України визначена можливість регулювання процесуальних строків на звернення до суду іншими законами.
Звертаючись із даним позовом до суду позивач заявляє вимоги, пов'язані із захистом його права на отримання в належному розмірі грошового забезпечення за період проходження ним служби з 29.01.2020 по 20.05.2023 через застосування у вказаний період невірного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб при визначенні розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням. При цьому, з військової служби позивач був звільнений 06.09.2024.
Відтак, предметом спірних правовідносин у даному позові є спір щодо оплати праці та виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Суд звертає, увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці при визначенні її розміру. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати в належному розмірі, в тому числі про виплати всіх сум заробітної плати, що належать працівникові при звільненні, не було обмежено строками позовної давності.
19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Вказане свідчить, що шляхом внесення до статті 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати та про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Відтак, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про виплату належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати в належному розмірі та про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відтак, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, стаття 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23.
Оскільки, спірні в даній справі правовідносини стосуються невиплати позивачу при звільненні з військової служби грошового забезпечення в належному розмірі, право на отримання якого він набув протягом період служби з 29.01.2020 по 20.05.2023, а звільнення його з цієї служби відбулося 06.09.2024, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція статті 233 КЗпП, яка діяла на дату такого звільнення, тобто редакція зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, яка обмежує строк звернення працівника до суду з позовом щодо виплати всіх сум, які належали при звільненні, терміном у три місяці.
Таким чином, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як убачається з матеріалів справи, позивач був звільнений з військової служби 06.09.2024, однак письмове повідомлення про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був застосований відповідачем при визначенні розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням у спірний період, позивач дізнався, отримавши від ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідну довідку від 01.11.2024 №952/10/15622, що була надана у відповідь на звернення його представника.
Відтак, саме з 01.11.2024 для позивача розпочався перебіг трьохмісячного процесуального строку на звернення з даним позовом до суду, який відповідно закінчився 01.02.2025. Однак, позивач через свого представника звернувся до суду з даним позовом (здав у відділення поштового зв'язку) лише 11.02.2025, що свідчить про пропуск ним процесуального строку на звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України.
Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ч. 6 ст. 161 КАС України одночасно з позовною заявою представник позивача подав до суду заяву, в якій просив поновити позивачу пропущений строк на звернення до суду. Обґрунтовуючи подану заяву, сторона позивача зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Статтею 47 КЗпП також визначено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Предметом спірних правовідносин у даній справі є невиплата позивачу грошового забезпечення за період проходження ним служби з 29.01.2020 по 20.05.2023 в належному розмірі, через застосування у вказаний період невірного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб при визначенні розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням. Однак, підстави для звернення з даним позовом до суду виникли у позивача 06.09.2024, коли при звільненні зі служби відповідач не здійснив виплату йому недоотриманого за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, розрахованого із застосуванням вірного показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, спірні правовідносини виникли 06.09.2024, в період коли частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, що обмежувала строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати тримісячним строком.
Враховуючи зазначене, суд вважає безпідставними доводи представника позивача, вказані в клопотанні про поновленні строку на звернення до суду.
Таким чином, доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, представник позивача у клопотанні про поновлення пропущеного строку не зазначив та не довів їх наявності.
Частинами 1 та 2 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частинами першою та другою статті 169 КАС України, визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне залишити дану позовну заяву без руху та встановити позивачу строк для надання до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 КАС України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
2. Запропонувати позивачу у 10-ти денний строк з дня отримання копії ухвали, усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині даної ухвали суду.
3. Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Чернюк Алла Юріївна