про забезпечення позову
м. Вінниця
17 лютого 2025 р. Справа № 120/1903/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Крапівницької Н. Л.,
розглянувши письмово заяву ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про забезпечення позову в справі, -
13.02.2025 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 з вимогами:
- визнати протиправною та скасувати відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, викладену в листі від 09.01.2025 року № 281;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, згідно поданого рапорту ОСОБА_1 від 22.11.2024 року.
Також, 14.02.2025 від представника позивача на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо направлення ОСОБА_1 в зону бойових дій та для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішення суду у справі.
Обґрунтовуючи вимоги згаданої вище заяви, представник позивача вказує, що 22.11.2024 позивач подав командуванню в/частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворою матір'ю, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Однак, у відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив, що командир в/ч НОМЕР_1 залишив рапорт на звільнення з військової служби старшого сержанта ОСОБА_1 без реалізації.
Представник позивача вказує, що 18.10.2024 року старший сержант ОСОБА_1 , одержав мінно-вибухову травму, під час виконання бойового завдання в населеному пункті Часів Яр Донецької області. У зв'язку із чим, 13.12.2024 року позивач звернувся із рапортом про надання відпустки на 30 діб за станом здоров'я відповідно до висновку ВЛК №1253 від 13.12.2024. Даним висновок ВЛК встановлено, що травма пов'язана захистом Батьківщини (підтверджено довідкою про обставини травми, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 від 29.10.2024 № 8756) та на підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб потребує відпустки для лікування після травми на тридцять календарних днів.
Так як, за дану відпустку стан здоров'я ОСОБА_1 не поліпшився, останньому продовжили відпустку на 30 діб за станом здоров'я.
Вказує, що наразі строк відпустки, у зв'язку із лікуванням ОСОБА_1 , завершений та згодом останній повинен прибути до військової частини НОМЕР_1 , де знову буде переміщений в зону бойових дій. Адже, старший сержант ОСОБА_1 до отримання бойової травми проходив військову службу безпосередньо в зоні бойових дій.
На переконання представника позивача, якщо позивача переведуть до іншої військової частини для продовження проходження військової служби, це унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки позовні вимоги адресовані Військовій частині НОМЕР_1 та відповідачем у даній справі є Військова частина НОМЕР_1 . Також, вказав, що по поверненні до військової частини позивача буде направлено у зону бойових дій, так як останній є бойовим старшим сержантом стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , це також унеможливить реалізацію його права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки це значно збільшить шанс летальних наслідків (смерті) позивача, а у випадку настання таких обставин відновлення порушених прав позивача та виконання рішення суду у даній справі стане неможливим.
За таких обставин вважає, що подальші дії щодо переміщення позивача у іншу військову частину та направлення у зону бойових дій не можливі до надання судом оцінки на предмет правомірності дій відповідача, оскільки в іншому разі при задоволенні позову, поновити порушенні права та інтереси позивача буде істотно ускладнено.
Відповідно до частини першої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Беручи до уваги те, наведені вище положення процесуального законодавства, заява про забезпечення позову розглядається без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суддя вказує про таке.
Інститут забезпечення позову регламентовано статтями 150-153 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову під час здійснення адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч. 2 ст. 150 КАС України).
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Як уже наголошувалося суддею, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 в справі № 826/14951/18).
Відтак, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності) відповідача і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі № 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі № 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19 та інших.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Натомість розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачами) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій) та порушення таким рішенням (діями) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави, допускається у лише виключних випадках, доведених «поза обґрунтованим сумнівом».
Як свідчать матеріали заяви, представник позивача просить заборонити військовій частині НОМЕР_1 в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо направлення ОСОБА_1 в зону бойових дій та для прововження проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішення суду у справі.
Так, як стверджує заявник, у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі, також наведені підстави позову та заяви свідчать про очевидно протиправність дій відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби.
Проте, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення дії чи бездіяльність відповідача є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності бездіяльності відповідача, на яку посилається позивач, підлягає встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Щодо можливого настання негативних наслідків, на що також вказує позивач у своїй заяві, то такі доводи заявника також не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Ба більше, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі № 826/13306/18.
В цьому контексті варто врахувати і те, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Інших обставин існування небезпеки порушення прав позивача, обґрунтованих відповідними доказами, представником позивача не зазначено та суддею не встановлено.
Крім того, заявлений спосіб забезпечення позову спрямований на заборону приймати чи зупиняти накази або розпорядження стосовно військовослужбовця в умовах воєнного стану, як щодо переміщення до іншого місця служби, так і виконання завдань в іншому підрозділі, що в силу положень пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України не допускається.
Згідно з пунктом 10 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Підводячи підсумок вищевикладеному слід врахувати, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.
Враховуючи вищенаведене, доходжу висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, відтак, в задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: