м. Вінниця
18 лютого 2025 р. Справа № 120/5859/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за вимогами якої позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у відмові ОСОБА_1 в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 на підставі пп. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Обґрунтовуючи позовні вимог позивач зазначає, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У зв'язку із сімейними обставинами (перебування на утриманні трьох дітей) вирішив звільнитися із військової служби звернувшись до відповідача із рапортом від 12.04.2024 та пакетом документів на підтвердження існування підстав для звільнення з військової служби на підставі п.п. г п. 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За результатами розгляду цього рапорту 20.04.2024 від військової частини НОМЕР_1 ним отримано письмову відповідь про відмову у його звільнені з військової служби.
З наведеною відмовою позивач не погоджується та вважає, що в нього наявні правові підстави для звільнення з військової служби згідно пп "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". А відтак, вважаючи дії відповідача щодо відмови у його звільнення з військової служби протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 07.05.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
До суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що згідно наданих ОСОБА_1 копій свідоцтв про народження (серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 , серії НОМЕР_4 ) ОСОБА_2 є матір'ю дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 . Однак, з наданих свідоцтв про народження, встановлено, що батьком цих дітей зазначено ОСОБА_6 .
Частиною 1 статті 180 сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 , має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім'єю). При цьому, обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Відповідач зауважує, що долучені до матеріалів справи свідоцтва про народження не є достатніми доказами перебування на утриманні у позивача дітей, оскільки в останніх є матір, та можливо дід, баба, повнолітні брати та сестри, які можуть їх утримувати. Також, перебування позивача у зареєстрованому шлюбі з матір'ю дітей та проживання разом з ними, не свідчить про обов'язок позивача матеріально утримувати останніх. Враховуючи, що діти гр. ОСОБА_7 мають принаймні матір, обов'язок щодо їх утримання не може бути покладено на їх вітчима. Крім того, ОСОБА_1 до рапорту про звільнення з військової служби не додав доказів, що діти ОСОБА_7 не мають також діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати.
Отже, враховуючи, що позивачем не було надано належних доказів, які підтверджують перебування на його утриманні трьох і більше дітей до 18 років, військова частина НОМЕР_1 дійшла висновку, про те, що законних підстав для звільнення позивача з військової служби під час воєнного стану на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", немає.
Представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню. Зокрема зазначає, що з долучених до справи матеріалів вбачається, що ОСОБА_6 , на якого законом та рішенням суду, шляхом сплати аліментів покладено батьківський обов'язок утримувати своїх рідних дітей, цих обов'язків не виконує. Разом з тим, нормою ч. 1 ст. 268 СК України та фактичними обставинами на позивача покладений обов'язок утримувати неповнолітніх дітей.
Представник позивача вказує, що відповідачу було надано довідку № 927 від 12.04.2024, що дружина позивача перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення (Лівобережне) департаменту соціальної політики та отримує державну допомогу при народженні дитини з 01.09.2023 по теперішній час, в неї відсутні джерела доходу щоб утримувати дітей. Тобто єдиною особою, яка працює та отримує доходи в сім'ї є позивач.
Крім у посвідченні Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради серії БС № 416625 зазначено позивача як батька багатодітної сім'ї, а ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 як дітей багатодітної сім'ї.
До суду надійшли заперечення на відповідь на відзив у яких вказано, що позивачем не доведено факту утримання трьох дітей віком до 18 років.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Як вбачається із матеріалів справи, 12.04.2024 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом та доданими до нього документами щодо його звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Зокрема, у поданому рапорті позивач зазначав, що з 06.04.2023 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у них, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_11 . У дружини від першого шлюбу є троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Як вказує позивач, троє дітей його дружини спільно з ним проживають тривалий час та перебувають на його утриманні та матеріальному забезпеченні, в підтвердження чого він долучає відповідні докази.
Так, до рапорту було долучено наступні документи: копія паспорта позивача, копія паспорта дружини, копія довідки про реєстрацію місця проживання дружини, копія свідоцтва про шлюб, копія чотирьох свідоцтв про народження дітей, копія рішення суду про розірвання шлюбу, копія судового наказу про стягнення пені, копія ухвали про відкриття провадження у справі про позбавлення батьківських прав, копія супровідного листа ГУНП у Вінницькій області про внесення відомостей до ЄРДР, копія розрахунку заборгованості, копія довідки МКП «УК» Замостя», копія довідки виконавчого комітету Липовецької міської ради, копія посвідчення багатодітної сім'ї, копію довідки Управління соціального захисту населення (лівобережне) Вінницької міської ради від 12.04.2024 № 927, копія супровідного листа № 42/3/1К-24 від 11.04.2024, копія акту складеного та підписаного сусідами про підтвердження утримання дітей.
За результатами розгляду такого рапорту військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь у формі листа за №809/119/1/775/пс від 20.04.2024, відповідно до якого позивачу доведено інформацію про відмову у його задоволенні у зв'язку з відсутністю правових підстав для звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", так як не надано доказів опікунства чи усиновлення позивачем неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_12 та законодавчо встановлених обов'язків щодо них, в тому числі обов'язку по їх утриманню, тому підстави вважати, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває четверо неповнолітніх дітей, відсутні.
На переконання позивача, відповідач протиправно відмовив йому у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.92 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції, діючий на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 2232-XII).
Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону № 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
Пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє до тепер.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час воєнного стану:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
- у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
- у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
- якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Так, порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170).
Згідно абз. 2 п. 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Як з'ясовано судом, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із оскарженням рішення/дій відповідача, що виразились у відмові звільнити ОСОБА_1 згідно поданого рапорту з військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII за наявності такої сімейної обставини як перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є з'ясування факту перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Так, з матеріалів справи слідує, що 06.04.2023 між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (після шлюбу прізвище ОСОБА_2 ), який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що зроблено актовий запис № 687. Наведене підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 06.04.2023.
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , позивач є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом із тим, у дружини позивача ОСОБА_2 є троє дітей від попереднього шлюбу, а саме: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (батьком яких у свідоцтвах про їх народження серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 значиться ОСОБА_6 .
Отже, по відношенню до неповнолітніх дітей своєї дружити ОСОБА_7 позивач є вітчимом.
Матеріали справи підтверджують, що наразі позивач проживає спільно із дружиною ОСОБА_7 , їх спільною дитиною та її неповнолітніми дітьми ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Відповідно, в площині цього спору спірним є питання стосовно обов'язку вітчима утримувати неповнолітніх дітей дружини, які з ним проживають.
З цього приводу суд зважає на те, що загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків закріплено у статтях 14 та 15 СК України.
Так, сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою. У зв'язку з цим сімейні обов'язки є такими, що не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо ж в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
А згідно ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, окрім випадків передбачених законодавством.
При цьому, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними.
Форми такого утримання можуть різнитись, а законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
Виходячи із вищенаведеного, безспірним є той факт, що позивач будучи батьком малолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виконує свій батьківський обов'язок по його утриманню.
Натомість, якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно наявності обов'язків вітчима (мачухи) утримувати пасинка (падчерки) передбачені певні застереження.
Зокрема, згідно з частиною 1 статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).
Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як "батько", "мати", "дитина", "вітчим", "пасинок", "падчерка", "усиновлений", "усиновитель", адже це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Таким чином виходячи із аналізу вищевказаних норм слід дійти висновку, що позивач перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ), має право на участь у вихованні її неповнолітніх дітей ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , при цьому обов'язок щодо їх утримання у позивача, саме як вітчима, може виникнути виключно у випадку та за умови, якщо в таких неповнолітніх дітей не має матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Втім, як зазначалось вище, у неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно наявних в матеріалах справи копіях свідоцтв про народження є власний батько ОСОБА_6 .
При цьому жодних доказів про те, що ОСОБА_6 позбавлений батьківських прав відносно своїх дітей, як і те, що позивач усиновив вказаних дітей, матеріали справи не містять та таких в процесі розгляду справи судом не встановлено.
Сам факт наявності у ОСОБА_6 заборгованості по аліментах перед колишньою дружиною на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не є свідченням про те, що обов'язок батька по утриманню таких дітей знівелювався.
Таким чином, якщо вітчим (а в спірному випадку це позивач) самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу падчерицям, то це свідчить про дотримання ним засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах, а не підтверджує з урахуванням норм СК України наявність імперативно-визначеного "обов'язку" здійснювати "утримання", бо такий "обов'язок" є безальтернативним у батьків по відношенню до неповнолітніх дітей.
Також, падчерки у випадку наявності спірних правовідносин не можуть вимагати у вітчима забезпечення їх утриманням, оскільки за законом такий обов'язок на нього не покладений, а визначений безпосередньо для інших осіб - батьків цих дітей.
Стосовно наданих позивачем до матеріалів справи довідки Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради №927 від 12.04.2024, Акту про фактичне проживання осіб за адресою та про перебування на утриманні дітей №1/2024 від 12.04.2024, то суд враховує, що вказані документи свідчать виключно про добровільну участь позивача у вихованні та забезпеченні потреб неповнолітніх дітей його дружини, однак не вказують на обов'язок позивача, як вітчима, щодо їх утримання.
Теж саме й стосується наданого позивачем посвідчення батьків багатодітної сім'ї серії НОМЕР_7 від 06.07.2023, яке підтверджує наявність у його пред'явника право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей, однак не є належним доказом наявності у позивача безпосереднього обов'язку, визначеного Сімейним кодексом України, в утриманні своїх падчерок.
Отже, підводячи підсумок вищенаведеному суд резюмує, що позивач перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_7 , має право на участь у вихованні її неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . При цьому, обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати йому належного утримання.
Натомість судом встановлено, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби не додав належних доказів на підтвердження того, що неповнолітні діти ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не мають батька, діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати або наявності у матері та біологічного батька цих дітей поважних причин, з яких вони не можуть надавати їм належного утримання.
Беручи до уваги вищевикладене суд доходить висновку, що оскільки факт наявності обов'язку у позивача щодо утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який дозволяв би як сімейна обставина звільнитись позивачу з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", не підтверджений належними та допустимими доказами, тому правових підстав для задоволення даного позову не має.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.12.2023 по справі № 160/11228/23, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахування судом.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та основним доводам сторін, суд вважає заявлений адміністративний позов таким, в задоволенні якого необхідно відмовити.
Одночасно із цим суд звертає увагу позивача, що відмова в задоволенні цього позову не позбавляє його права повторно звернутися до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби за наявності передбачених п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII підстав та з наданням належних доказів, які підтверджують відповідні обставини.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, понесення сторонами судових витрат які б підлягали розподілу при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову судом не встановлено.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 )
Суддя Віятик Наталія Володимирівна