Справа № 461/1084/25
Провадження №2/461/980/25
іменем України
"13" лютого 2025 р. суддя Галицького районного суду м. Львова Зубачик Н.Б., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Галицького ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту майна -
ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м.Львова з позовною заявою до Галицького ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якій просить суд скасувати арешт майна, яке належить йому на праві власності, який накладено державним виконавцем Галицького відділення виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника №63444559.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали встановлено обставини, які вказують на те, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з таких підстав.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб'єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).
Суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом. Такі підстави визначено у статті 186 ЦПК України.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив ухвалити рішення про скасування арешту нерухомого майна належного йому, що накладений на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №63444559.
Зокрема ОСОБА_1 вказував, що він є боржником у виконавчому провадженні №63444559 з примусового виконання виконавчого листа Залізничного районного суду м.Львова від 23.09.2020 (справа №462/3031/20), в межах якого постановою державного виконавця від 06.11.2020 було накладено арешт на його майно.
Згідно із частиною першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Згідно приписів, що містяться у статті 40 Закону № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частина друга статті 40 Закону № 1404-VIII).
Частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про цивільне право, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Зважаючи на те, що позивач має процесуальний статус боржника у виконавчому провадженні №63444559, в межах якого державним виконавцем було вжито заходи примусового характеру у вигляді накладення арешту на його майно, суд зазначає, що він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Оскільки, арешт на майно ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні, накладено з метою забезпечення виконання рішення суду, то він не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду у позовному провадженні.
Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20.
Суд зазначає, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України (див. висновок, що міститься у постанові Верховного Суду від 04 січня 2023 року у справі № 336/6130/20).
Верховний Суд у постановах від 19.01.2022 по справі № 577/4541/20 та від 07.06.2023 по справі №200/12288/19 зауважив, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відповідно до п.1 ч.1, ч.2 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Про відмову у відкритті провадження у справі поставляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.
Приймаючи до уваги, що позивач ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні №63444559, відкритому на підставі виконавчого листа, що виданий Залізничним районним судом м.Львова, і арешт майна здійснено державним виконавцем у даному виконавчому провадженні для вжиття заходів примусового виконання рішення, суд дійшов висновку, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки законом визначений інший порядок для звернення до суду за захистом порушеного права позивача, а тому слід відмовити у відкритті провадженні у справі на підставі п.1.ч.1 ст.186 ЦПК України.
Відповідно до ч.5 ст.186 ЦПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
На підставі викладеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186, ст. ст. 260, 353 ЦПК України, суд -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицького ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту майна.
Відповідно до ч.5 ст.186 ЦПК України, роз'яснити позивачу, що він має право на оскарження рішення, дій або бездіяльності державного виконавця, у порядку, встановленому ст.447 ЦПК України до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарженняухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Зубачик Н.Б.