ЄУН №337/6564/24
Провадження№2/337/334/2025
17.02.2025 м. Запоріжжя
Хортицький районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді Мальованого В.О.,
за участю секретаря Крижко Я.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2
представника органу опіки та піклування Рябчук А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району про позбавлення батьківських прав, -
10.12.2024 року ОСОБА_1 в особі представника звернулася до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з вищевказаним позовом про позбавлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 13.11.2014 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 , зареєстрований відділом ЗАЦС адміністрації м. Мурманськ, актовий запис №2493, відповідно до свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 13.11.2014 року.
Від шлюбу сторони мають малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 26.12.2014 року, актовий запис №3813.
Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14.08.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Рішення набрало законної сили 14.09.2024 року.
З 2014 року відповідач припинив спілкуватись з донькою, ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав і не надає по цей час, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не приймає участі в шкільному житті доньки, не відвідував батьківські збори, не спілкується з дитиною взагалі, тобто не дбав та не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей.
Відповідач - ОСОБА_3 , є громадянином росії. Останнє відоме місце його приживання та реєстрації - російська федерація, АДРЕСА_1 .
У зв'язку з вищезазначеним, позивач змушена була звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 12.12.2024 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за цим позовом та призначено підготовче судове засідання.
У відповідності до ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відповідачці було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
Відзиву від відповідача до суду не надходило.
24.01.2025 року до суду надійшов висновок районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування №21.01./03-30/81 від 21.01.2025 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 28.01.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав викладених у позовній заяві, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час, день та місце судового засідання був повідомлений належним чином, відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Щодо повідомлення про розгляд справи відповідача ОСОБА_3 , місце проживання якого зазначено на території російської федерації, суд виходить з наступного.
01.12.2022 року прийнято Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022 року.
Вказаний Закон передбачає зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м.Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м.Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР, у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (далі - Мінська конвенція), та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР (стаття 2).
Крім того, відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 року на офіційному веб-сайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв'язку з агресією з боку рф та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинило поштове співробітництво з Поштою росії та Білорусі.
Таким чином, відповідач про дату, час і місце розгляду цивільної справи повідомлявся шляхом оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.
Суд, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим відповідно до ст.280 ЦПК України, провести заочний розгляд справи у відсутності відповідача.
Представник третьої особи Рябчук А.О. в судовому засідання просила прийняти рішення в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з урахуванням висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування №21.01./03-30/81 від 21.01.2025 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вислухав пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Статтею 497 ЦПК України визначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
01.12.2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022 року.
Закон передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 року № 140/98-ВР,у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь; вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 року № 140/98-ВР.
З дати зупинення дії Мінської конвенції: не здійснюватиметься співробітництво судів та інших компетентних органів України з відповідними органами російської федерації і Республіки Білорусь з питань надання правової (судової) допомоги та екстрадиції у цивільних і кримінальних справах на підставі Конвенції, у тому числі, безпосередні зносини установ юстиції відповідно до Протоколу до неї; визнання і виконання судових рішень російської федерації та Республіки Білорусь на території України можливо на основі принципу взаємності відповідно до ст.ст. 462 і 471 Цивільного процесуального кодексу України; у разі необхідності визнання і виконання рішень судів України на території російської федерації та Республіки Білорусь слід також виходити з принципу взаємності та звертатися заінтересованим особам до відповідних судів цих держав; пред'явлення на території України судових рішень російської федерації та Республіки Білорусь, що підтверджують будь-які факти і за своїм характером не потребують примусового виконання можливо після визнання такого рішення судом України відповідно до глави 2 розділу ІХ Цивільного процесуального кодексу України; до документів, виданих на території росії і Білорусі, при їх пред'явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з Росією і Білоруссю; співробітництво у цивільних і кримінальних справах у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь може здійснюватися на підставі діючих у двосторонніх відносинах конвенцій Ради Європи та Гаазьких конвенцій (за наявності поштового зв'язку) або за принципом взаємності (за наявності дипломатичних відносин).
Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За положеннями ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
Вказане узгоджується із положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 8, ч. 9 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України), регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності, розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст.ст. 141, 155 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків, мають ґрунтуватись на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У відповідності до ст. 164 СК України, батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей.
В абзаці 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Судом встановлено, що 13.11.2014 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 , зареєстрований відділом ЗАЦС адміністрації м. Мурманськ, актовий запис №2493, відповідно до свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 13.11.2014 року.
Від шлюбу сторони мають малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 26.12.2014 року, актовий запис №3813.
Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 14.08.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Рішення набрало законної сили 14.09.2024 року.
Згідно з копією довідки закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №231 «Малинка» Правобережного відділу освіти Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради №13-10/112 від 25.11.2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідувала групу №3 закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №231 «Малинка» Правобережного відділу освіти Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради з 04.02.2019 року по 16.08.2021 року. До закладу дитину оформлювала матір - ОСОБА_1 . Вона особисто надавала медичні довідки та необхідні документи ОСОБА_5 . Мати дитини систематично спілкувалась з педагогічними працівниками та іншими фахівцями закладу, цікавилась розвитком, досягненнями та успіхами дитини. Брала активну участь в житті групи, завжди відвідувала батьківські збори та консультації. Дитину до закладу приводила та забирала мати. Батько ОСОБА_3 до закладу жодного разу не приходив та не звертався, не спілкувався із педагогами, не відвідував батьківських зборів. Жодного разу в закладі його не бачили.
Відповідно до копії довідки Запорізького багатопрофільного ліцею №99 Правобережного відділу освіти Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради №652 від 26.11.2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в Запорізькому багатопрофільному ліцеї №99 в 4-А класі. Взаємозв'язок з навчальним закладом та класним керівником здійснює мати дитини ОСОБА_6 . Мама дівчинки взаємодіє з класним керівником, реагує на звернення та супроводжує у навчанні свою доньку ОСОБА_7 , користується порадами та рекомендаціями. Батько ОСОБА_3 в шкільному житті доньки участі не приймає, зі співробітниками навчального закладу не взаємодіє, батьківських зборів не відвідує, з класним керівником не спілкується.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона знайома з ОСОБА_1 зі школи. В 2014 році позивачка познайомила її з відповідачем. В 2014 році ОСОБА_1 разом з відповідачем поїхала жити до росії, де одружилися. Після цього вони з позивачкою підтримували зв'язок по мобільному телефону. В 2014 році позивач народила доньку ОСОБА_7 . В 2018 році ОСОБА_1 з донькою повернулась жити в Україну. З часу повернення позивачки з донькою в Україну, відповідач не спілкується ні з позивачкою, ні з донькою, не телефонує, допомогу на утримання доньки не надає. Донька ОСОБА_5 називає батьком другого чоловіка, з яким позивачка проживає у цивільному шлюбі.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона є рідною тіткою ОСОБА_1 . Відповідача вона бачила в 2014 році, коли він приїздив до України. В 2014 році позивачка поїхала жити до росії разом з відповідачем. В 2014 році ОСОБА_1 одружилась з відповідачем та народила доньку ОСОБА_7 . В 2018 році ОСОБА_1 з донькою повернулась жити в Україну. З часу повернення позивачки з донькою в Україну, відповідач не цікавився долею своєї доньки, не телефонує, допомогу на утримання доньки не надає. ОСОБА_1 проживає в цивільному шлюбі з ОСОБА_10 , який займається вихованням ОСОБА_5 та якого вона називає своїм татом.
Згідно висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, як органу опіки та піклування №21.01./03-30/81 від 21.01.2025 року, орган опіки та піклування вважають доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв'язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд вважає необхідним позбавити відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки судом встановлено, що відповідач тривалий час не цікавиться долею дитини, матеріально її не утримує, заходів для забезпечення належних умов розвитку та виховання дитини не приймає, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, її виховання та навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з дитиною та не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, взагалі не цікавиться долею дитини.
Подібні дії відповідача у сукупності свідчать про свідоме та винне нехтування своїми батьківськими обов'язками, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
За переконанням суду задоволення позову, найголовніше, буде відповідати інтересам малолітньої дитини.
Відповідно ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.
У зв'язку з тим, що позивач не заявляє вимог про стягнення з відповідача на її користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст. 13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 12, 76, 78, 81, 164, 165, 166 СК України, ст. ст. 77 - 81, 89, 141, 258, 259, 263 - 268 ЦПК України суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Позбавити батьківських прав громадянина російської федерації ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , (останнє відоме місце проживання АДРЕСА_1 ) відносно його дочки неповнолітньої громадянки України ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_3 .
Рішення суду надіслати Дніпровському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня з дня виготовлення повного тексту рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Повний текст рішення виготовлено 18.02.2025 року.
Суддя : В.О. Мальований