Дата документу 18.02.2025
Справа № 334/538/25
Провадження № 2/334/1124/25
18 лютого 2025 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Фетісова М.В., за участі секретаря судового засідання Засько О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
представник позивача Киричук Г.М. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість в сумі 123 361,71 гривня.
Позов обґрунтовує тим, що між сторонами укладено кредитні договори: 19.02.2016 кредитний договір № 200639539201, за яким відповідачці видано кредит у сумі 38 300 грн.; 03.02.2020 кредитний договір №1001541365601, за яким їй видано кредит у сумі 37 300,27 грн. Відповідач не виконує свої кредитні зобов'язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.10.2024 склала : по кредитному договору від 19.02.2016 № 200639539201 - 69 138,26 грн., з яких: 37 476,36 грн. - заборгованість за кредитом; 31 661,90 грн. - заборгованість за процентами; по кредитному договору від 03.02.2020 № 1001541365601 - 54 223,45 грн., з яких: 23 670,03 грн. - заборгованість за кредитом; 6,89 грн. - заборгованість за процентами; 30 546,53 грн. - заборгованість за комісією. Загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 31.10.2024 склала 123 361,71 гривень. Позивач направив письмові вимоги (повідомлення) відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була.
Відповідачка відзив на позов не подала.
Ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.01.2025 відкрите провадження у справі та її призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена позивачу в його електронний кабінет та отримана ним 27.01.2025 о 15.43 годині. Отже відповідно до пункту 2 частини шостої статті 272 ЦПК України позивач є належним чином повідомленим про розгляд справи. Також ухвала про відкриття провадження у справі надсилалась відповідачці рекомендованим листом з повідомленням про вручення за зареєстрованим у встановленому законом порядку її місцем проживання. Рекомендований лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Проте 28.01.2025 відповідачка особисто ознайомилась з матеріалами справи. Таким чином відповідачка є належним чином повідомленою про розгляд справи.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що передбачено частиною другою статті 247 ЦПК України.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
19.02.2016 відповідачка звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № 200639539201 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до якої погодився з тим, що строк кредитного договору, процентна ставка за користування кредитним лімітом, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування кредитної картки встановлюються відповідно до умов Договору комплексного банківського обслуговування в залежності від типу кредитної картки. Відповідачці був встановлений кредитний ліміт на платіжну картку № НОМЕР_1 у сумі 3 000 гривень (далі - договір № 200639539201).
У подальшому кредитний ліміт неодноразово збільшувався позивачем, останній раз 04.06.2020 встановлений кредитний ліміт у сумі 38 300 гривень, що підтверджується довідкою про збільшення кредитного ліміту по договору № 200639539201.
На підтвердження факту укладення даного кредитного договору позивач надав заяву від 19.02.2016, Публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі - ДКБО), яка діє з 01 жовтня 2016 року.
Згідно з наданими позивачем розрахунком заборгованості та випискою по особовому рахунку з 19.02.2016 по 31.10.2024 заборгованість відповідачки за вказаним договором станом на 31.10.2024 складає 69 138,26 гривень, з яких: 37 476,36 гривень - заборгованість за кредитом; 31 661,90 гривень - заборгованість за процентами.
Також 03.02.2020 відповідачка звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № 1001541365601 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до якої погодилась з тим, що строк кредитного договору, процентна ставка за користування кредитним лімітом, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування кредитної картки встановлюються відповідно до умов Договору комплексного банківського обслуговування в залежності від типу кредитної картки. Відповідачці був наданий споживчий кредит у сумі 37 300,27 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01% річних, комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,99 % на строк 36 місяців (далі - договір № 1001541365601).
Отримання відповідачкою кредиту в сумі 37 300,27 гривень підтверджується платіжною інструкцією № TR.40722909.56438.8810 від 03.02.2020.
На підтвердження факту укладення даного кредитного договору позивач надав заяву від 03.02.2020, Публічну пропозицію ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі - ДКБО), яка діє з 12 червня 2019 року та Паспорт споживчого кредиту.
Згідно з наданими позивачем розрахунком заборгованості та випискою по особовому рахунку з 03.02.2020 по 31.10.2024 заборгованість відповідачки за вказаним договором станом на 31.10.2024 складає 54 223,45 гривні, з яких: 23 670,03 гривень - заборгованість за кредитом; 6,89 гривень - заборгованість за процентами; 30 546,53 гривень - заборгованість за комісією.
Відповідачці була надіслана вимога про сплату заборгованості за вказаними кредитними договорами в сумі 123 361,71 гривня, що підтверджується письмовою вимогою (повідомлення) від 04.11.2024 № КНО-44.2.2/683 та списком згрупованих відправлень № 20241104 ПУМБ_880.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ПУМБ»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві від 19.02.2016 процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на ДКБО, який діє з 01 жовтня 2016 року.
ДКБО, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей ДКБО розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву від 19.02.2016, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки ДКБО, що розміщений на офіційному сайті позивача (www.pumb.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «ПУМБ» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви ДКБО у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці умови, відсутність у заяві від 19.02.2016 домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком ДКБО не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Наданий позивачем ДКБО, з огляду на його мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, § 36).
ДКБО, який міститься в матеріалах даної справи не містить підпису відповідачки. Також умови, зазначені у ДКБО, стали діяти вже після укладення сторонами кредитного договору № 200639539201. Таким чином його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви від 19.02.2016.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитом.
Вимог про стягнення сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачкою АТ «ПУМБ» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема, сплату процентів за користування кредитом.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Враховуючи вище зазначене, у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за процентами за договором № 200639539201 у сумі 31 661,90 гривні необхідно відмовити, оскільки вказані платежі не передбачені умовами договору, якими є заява відповідачки від 19.02.2016.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «ПУМБ» не повернуті в повному обсязі, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Позивач свої зобов'язання за кредитними договорами виконав у повному обсязі, надавши відповідачці кредит у вигляді кредитної лінії із встановленим кредитним лімітом на платіжну картку та споживчий кредит. Відповідачка, у свою чергу, порушила умови договорів, не сплативши та своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом за договором № 1001541365601.
Згідно з наданими позивачем розрахунком заборгованості та випискою по особовому рахунку з 19.02.2016 по 31.10.2024 заборгованість відповідачки за договором № 200639539201 станом на 31.10.2024 складає 69 138,26 гривень, з яких: 37 476,36 гривень - заборгованість за кредитом; 31 661,90 гривень - заборгованість за процентами.
Перевіривши вказану виписку, суд встановив, що позивачем нараховувались відповідачці проценти за користування кредитом за період з 20.03.2016 до 20.12.2022, які були частково сплачені відповідачкою в сумі 37 206,18 гривень. Проте, як було зазначено вище, сплата процентів за користування кредитом не була передбачена в договорі, яким є заява від 19.02.2016. Таким чином, сплачені відповідачкою проценти необхідно вирахувати з заборгованості за тілом кредиту в сумі 37 476,36 гривень.
Таким чином, заборгованість відповідачки перед позивачем за договором № 200639539201 складає 270,18 гривень (37 476,36 гривень (заборгованість за тілом кредиту) - 37 206,18 гривень (сплачені відповідачкою проценти)).
Також відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 15.11.2016 № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII) для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Згідно з абзацом третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом № 1734-VIII) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон № 1734-VIII. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
У зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону № 1734-VIII після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону № 1734-VIII умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом № 1734-VIII щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону № 1734-VIII.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Судом встановлено, що пунктом 4 договору № 1001541365601 встановлена комісія за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,99 %.
Необхідність сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості передбачена й у графіку щомісячних платежів, який є частиною договору № 1001541365601.
У пункті 5.7.3 частини п'ятої розділу ІІ ДКБО, який діє з 12 червня 2019 року, зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості за Споживчим кредитом встановлюється за послуги Банку щодо списання та зарахування коштів з метою повернення Споживчого кредиту, розрахунково-касове обслуговування щодо Споживчого кредиту, надання консультаційних та інформаційних послуг щодо Споживчого кредиту. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості сплачується щомісячно в термін сплати процентів за користування Споживчим кредитом за відповідний розрахунковий період у розмірі, вказаному в Заяві на приєднання до Договору, від початкової (наданої) суми Споживчого кредиту (база розрахунку комісії). Комісія за обслуговування кредитної заборгованості за наданим Споживчим кредитом розраховується за повний місяць у якому відбувається повернення заборгованості. Під повним місяцем, у цій Частині 5 Розділу ІІ цього Договору, розуміється період, який визначається від попереднього до наступного терміну (дати) платежу згідно з Графіком платежів.
Таким чином позивачем фактично встановлено плату відповідачу за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону № 1734-VIII.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачці було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд дійшов висновку про те, що положення пункту 4 договору № 1001541365601 щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Таким чином нарахування позивачем відповідачці заборгованості за комісією за договором № 1001541365601 у сумі 30 546,53 гривень є безпідставним.
Перевіривши розрахунок заборгованості за договором № 1001541365601 та виписку по особовому рахунку з 18.02.2021 по 09.09.2024, суд встановив, що відповідачкою протягом строку дії кредиту була сплачена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 6 727,50 гривень, яку відповідно до частини першої статті 216 ЦК України необхідно вирахувати із заборгованості за кредитом.
Крім цього при перевірці розрахунку заборгованості за договором № 1001917742601 та виписку по особовому рахунку з 03.02.2020 по 31.10.2024, суд встановив, що відповідачкою протягом строку дії кредиту за договором № 1001541365601 була сплачена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 8 272,24 гривні, яку відповідно до частини першої статті 216 ЦК України необхідно вирахувати із заборгованості за кредитом за договором № 1001541365601.
Таким чином, заборгованість відповідачки перед позивачем за договором № 1001541365601 складає 15 404,68 гривень (23 670,03 гривень (заборгованість за тілом кредиту) - 8 272,24 гривні (сплачена відповідачкою комісія) + 6,89 гривень (заборгованість за процентами)).
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позов необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість у сумі 15 674,86 гривні, яка складається з заборгованості: по кредитному договору від 19.02.2016 № 200639539201 у сумі 270,15 гривень, по кредитному договору від 03.02.2020 № 1001541365601 у сумі 15 404,68 гривень.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 307,80 гривень (2 422,40 гривень (сплачений судовий збір)*(15 674,86 гривні (задоволена частина позову) * 100 % : 123 361,71 гривня (ціна позову)).
Керуючись статтями 10-13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд
ухвалив:
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» заборгованість у сумі 15 674 (п'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят чотири) гривні 86 копійок.
У задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» судовий збір у сумі 307 (триста сім) гривень 80 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд міста Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Реквізити учасників справи:
позивач - Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК», місцезнаходження: вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, код ЄДРПОУ 14282829,
відповідачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя М.В. Фетісов