Провадження №2/760/581/25
Справа №760/14055/21
23 січня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі
головуючої судді - Усатової І.А.,
при секретарі Зеленчуку М.М.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович, про визнання права власності на нерухоме майно суд, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович, про визнання права власності на нерухоме майно.
Свої вимоги мотивує тим, що 06.05.2019 між ОСОБА_5 (далі - відповідач-1, ОСОБА_5 ) та ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4 ) було укладено договір купівлі-продажу квартири, яка складається з 2 (двох) кімнат загальною площею 127,1 кв. м., житловою площею - 36,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С., що зареєстрований в реєстрі за № 655 (далі - договір).
У пункті 2 договору квартира АДРЕСА_2 належить продавцю ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А. Ю. від 19.06.2018 за реєстровим № 1284, право власності зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.06.2018, номер запису про право власності: 26683104, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 119971980000.
Зазначив, що продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 1023000,00 (один мільйон двадцять три тисячі) гривень 00 копійок. (п.4 договору).
Пунктом 6 договору встановлено, що "відсутність заборони відчуження або арешту щодо предмету цього договору та відсутність обтяження цього нерухомого майна іпотекою перевірено та підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта від 06.05.2019".
Вказав, що з часу придбання квартири ОСОБА_4 були вкладені значні кошти на ремонт та облаштування квартири, в результаті чого її вартість істотно збільшилася.
Позивач зазначив, що у липні 2019 року стало відомо, що ОСОБА_2 (далі - Третя особа, ОСОБА_2 ) звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 06.05.2019 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. та зареестрованим в реєстрі за № 655. ОСОБА_2 важає, що право власності на квартиру ОСОБА_4 набув від ОСОБА_5 незаконо, оскільки: квартира була набута ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 19.06.2018, що був укладений з ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А.Ю.; ОСОБА_6 набула право власності на квартиру 13.06.2018 на підставі ухвали Солом?янського районного суду м. Києва від 21.05.2018 у справі № 760/5144/18, якою затверджено мирову угоду щодо поділу майна між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , а також визнано право власності останньої на квартиру.
Зазначає, що постановою Київського апеляційного суду від 27.11.2018 було скасовано ухвалу Солом?янського районного суду м. Києва від 21.05.2018 у справі № 760/5144/18); до 13.06.2018 право власності на Квартиру належало ОСОБА_7 (який перебував у шлюбі з ОСОБА_6 ), все майно ОСОБА_7 , починаючи з 21.12.2017 перебуває під обтяженням згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/75106/17.
Позивач пояснив, що з тексту резолютивної частини ухвали Печерського районного суду м.Києва від 21.12.2017 у справі №757/75106/17-ц, якою задоволено заяву про забезпечення позову про арешт на всі об'єкти нерухомого і рухомого майна ОСОБА_7 накладено у межах суми позовних вимог у розмірі 3061204,77 грн.
У цій судовій справі було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_7 лише на суму приблизно 2 млн грн. Натомість, ОСОБА_2 просив фактично позбавити ОСОБА_4 права власності на квартиру шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, застосувавши наслідки недійсності правочину, щоб це нерухоме майно повернулося у власність ОСОБА_7 , який є боржником ОСОБА_2 в іншій справі і щоб за рахунок частини цієї квартири стягнути борг.
30.10.2020 рішенням Солом?янського районного суду м. Києва (справа № 760/16992/19) було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним. 28.04.2021 Київський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, а рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 30.10.2020 - без змін.
Також позивач зазначив, що 17.07.2019 його представником була подана до Київської міської прокуратури №7 заява про кримінальне правопорушення передбачене ч. 4 ст. 190 КК України щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .
17.07.2019 Подільським управлінням поліції ГУ НП у м. Києві було внесено відомості до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Пояснив, що під час нотаріального посвідчення договору та державної реєстрації права власності ОСОБА_4 натаріусом було виконано всі передбачені законодавством вимоги. Зокрема, перевірено нерухоме майно на предмет наявності обтяжень та встановлено їх відсутність, а також встановлено відсутність інших перешкод вчинення правочінів, про що зазначено у п. 6 договору.
Ріелтор Агентва нерухомості "Благовіст" ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , яка була представлена покупцю, як юрист цього агентства, проводили перевірку квартири щодо обтяжень, арештів, судових спорів та інших обставин, які можуть свідчити про ризикованість придбання квартири, а також були присутні при укладенні договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Перед укладанням договору купівлі-продажу квартири, ріелтором, юристом та нотаріусом було перевірено квартиру щодо можливих обтяжень та запевнено ОСОБА_4 про відсутність таких. Відповідно, у договорі було зазначено, що квартира не перебуває під арештом, забороною відчуження чи іншим обтяженням.
Позивач вказав, що будучи лікарем, а не юристом він не міг знати про існування рішень судів щодо обтяжень спірної квартири. Також він не міг знати і про відсутність у Відповідача-1 прав на квартиру, оскільки правомочності продавця на таке відчуження були з?ясовані нотаріусом і підтверджені договором, у дійсності якого він не мав підстав сумніватись та витягом з Державного реестру речових прав на нерухоме майно.
Зазначено, що Окружним адміністративним судом міста Києва у рішенні від 11.03.2019, що набрало законної сили 18.06.2019 після перегляду Шостим апеляційним адміністративним судом встановлено, що державним реєстратором Савченко А.С. при прийнятті рішення від 13.06.2018 щодо державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_6 на підставі ухвали Солом?янського районного суду м. Києва від 21.05.2018 у справі № 760/5144/18, якою затверджено мирову угоду щодо поділу майна між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , а також визнано право власності останньої на квартиру, протиправно не враховано наявність у спеціальному розділі відомостей про існування обтяження, накладеного на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року, відомості про існування обтяження внесено 27 грудня 2017 року 18:15:37, що було встановлено. Судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що саме внаслідок недбалих дій державного реєстратора ОСОБА_11 квартира стала не забороненим та необмеженим в цивільному обороті об?єктом цивільних прав.
Позивач вказав, що з причин, незалежних від нього на момент придбання ним квартири жодних відомостей про її обтяження в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було, таким чином, він правомірно набув право власності на квартиру в розумінні ст. 328 ЦК України.
Також позивач вказав, що він придбав квартиру за відплатним договором, що підтверджується нотаріальним посвідченням та здійсненням державної реєстрації права. Відтак він є добросовісним набувачем права власності на спірне майно, проте його право власності було оспорене через визнання договору недійсним.
На підставі викладеного, позивач просить суд визнати за ним право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 .
28.05.2021 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було передано до провадження головуючому судді Калініченко О.Б.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва позовну заяву ОСОБА_4 залишено без руху.
17.06.2021 на виконання зазначеної ухвали представником позивача подано до суду позовну заяву в новій редакції.
18.06.2021 ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
18.06.2021 ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва застосовано арешт майна шляхом заборони відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 .
27.07.2021 до суду від представника ОСОБА_2 надійшли пояснення, де зазначено, що доводи позивача є безпідставними та такими, що не містять жодного нормативно-правового обгрунтування. Першочергово слід зазначити, що правовстановлюючий документ, на підставі якого ОСОБА_4 набув право власності на квартиру визнано недійсним рішенням Солом?янського районного суду м. Києва від 30.10.2020 у справі №760/16992/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 третя особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договору купівлі продажу недійсним. Постановою Київського апеляційного суду від 28.04.2021 у справі №760/16992/19 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Станом на сьогоднішній день, справа №760/16992/19 переглядається Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду. Так, в межах справи №760/16992/19 судами досліджувався правовстановлюючий документ, а саме: договір купівлі-продажу квартири на предмет законності та відповідності нормам чинного законодавства, на підставі якого ОСОБА_4 незаконно набув право власності. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 у справі №760/16992/19 суди першої і апеляційної інстанції встановили, що: на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 05.05.2019 у ОСОБА_5 не виникло право власності на квартиру, оскільки рішенням Солом?янського районного суду м. Києва від 01.03.2019 договір дарування від 19.06.2018, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , на підставі якого останній став власником спірної квартири, визнано недійсним; отримавши нерухоме майно за недійсним правочином, ОСОБА_5 не набув права власності на квартиру, а, відтак, і не мав права розпоряджатися цим майном шляхом відчуження його ОСОБА_4 ; оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений за наявної судової заборони на відчуження зазначеної квартири та фактично з метою ухилення від виконання судового рішення Печерського районного суду м. Києва від 20.06.2018 у справі №757/75106/17-ц, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_7 та стягнуто з останнього 2 072 060,14 грн.; кошти, які ОСОБА_4 сплатив за недійсним договором, підлягають поверненню йому продавцем у силу вимог закону. Крім того, ОСОБА_4 не позбавлений права заявити вимоги щодо відшкодування йому вартості ремонтних робіт у квартирі, якщо їх проведення мало місце. Проявляючи розумну обачність, відповідач міг виявити зазначені обмеження до укладання договору купівлі-продажу, оскільки дані державного рестру речових прав є відкритими.
Представник третьої особи, зазначив, що ОСОБА_4 обрав неправильний спосіб захисту своїх прав та інтересів, оскільки правовстановлюючий документ, на підставі якого останній незаконно набув право власності, скасовано, а відновлення дії скасованого документу шляхом подання окремого позову законодавством не передбачено. Отже, відновити свої права ОСОБА_4 може в порядку ст. 216 ЦК України, а не шляхом подання позову про визнання права власності на квартиру.
Зазначено, що доводи ОСОБА_4 в частині того, що подаючи позов про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним (справа №760/16992/19) ОСОБА_2 просив фактично позбавити ОСОБА_4 права власності на квартиру, є безпідставними та необгрунтованими, що підтверджується наступним. Метою подання позову про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним (справа №760/16992/19) було відновлення порушених прав ОСОБА_2 , як кредитора ОСОБА_7 , власний інтерес ОСОБА_2 полягав в тому, щоб предмет оспорюваного правочину перебував у законного власника, а саме: ОСОБА_7 , оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації ОСОБА_2 своїх прав під час виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 20.06.2018 у справі № 757/75106/17, яким стягнуто на користь ОСОБА_2 2 072 060,14 грн. Разом з цим, вимога ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним грунтувалася виключно на законі, мала легітимну мету, яка полягає у забезпеченні виконання судового рішення, яке постановлене в інтересах ОСОБА_2 та набрало законної сили. З вищевикладеного вбачається, що жодного умислу щодо позбавлення права власності безпосередньо ОСОБА_4 на квартиру у ОСОБА_2 не було.
Щодо доводів ОСОБА_4 в частині того, що останній є добросовісним набувачем квартири, оскільки придбав дану квартиру за відплатним договором, що підтверджується нотаріальним посвідченням та здійсненням державної реєстрації права та також, оскільки будучи лікарем, а не юристом ОСОБА_4 не міг знати про існування рішень судів щодо обтяжень, представник третьої особи, вважає, що дані доводи ОСОБА_4 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам. ОСОБА_4 міг знати про те, що ОСОБА_5 не мав права відчужувати квартиру АДРЕСА_4 .
На момент укладання спірного договору, ОСОБА_4 міг проявити розумну обачність та перевірити наявність спорів щодо квартири АДРЕСА_2 . Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є відкритою та загальнодоступною. Таким чином, ОСОБА_4 міг отримати інформацію про підстави набуття права власності всіма попередніми власниками нерухомості, а також перевірити чи чинна ухвала Солом?янського районного суду м. Києва від 21.05.2018 у справі №760/5144/18, як один з правовстановлюючих документів. Слід врахувати, що від імені продавця ОСОБА_5 спірний договір підписала ОСОБА_6 , яка і подарувала перед цим квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_5 , що повинно було також насторожити ОСОБА_4 . Оскільки, незрозуміло чому ОСОБА_6 одразу не продала квартиру АДРЕСА_4 , а спочатку її подарувала. Також, необхідно звернути увагу на ціну квартири АДРЕСА_4 за якою здійснено відчуження (близько 1 млн. грн.), яка в 7 разів нижча від ринкової, про що сам визнає ОСОБА_4 , надавши оцінку вказаної квартири.
Представник третьої особи зазначає, що неякісне надання послуг щодо перевірки квартири АДРЕСА_4 працівниками Агентства нерухомості «Благовіст» призвела до негативних наслідків для ОСОБА_12 . У межах справи № 760/16992/19 також досліджувалися факти та обставини, якими ОСОБА_4 обґрунтовує позовні вимоги у даній справі, а саме: питання добросовісного набуття квартири. Суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи №760/16992/19 дійшли одного висновку, що обмеження щодо квартири існували в державному реєстрі з 29.11.2018, тобто, були наявні на момент укладення оспорюваного договору станом на 05.05.2019. Проявляючи розумну обачність, ОСОБА_4 міг виявити зазначені обмеження до укладання договору купівлі-продажу, оскільки дані державного реєстру речових прав є відкритими.
Також зазначено, що доводи ОСОБА_4 , про те, що під час нотаріальних посвідчень права власності на квартиру приватним нотаріусом міського нотаріального округу Малим О.С. заборон щодо цієї квартири не було виявлено та про те, що на момент придбання квартири жодних відомостей про її обтяження в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було є безпідставними, необгрунтованими та спростовуються наступним. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2017 у справі №757/75106/17-ц задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт у межах суми позовних вимог у розмірі 3 061 204,77 грн.: на всі об?єкти нерухомого і рухомого майна ОСОБА_7 із забороною суб?єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міській, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям; акредитованим суб?єктам; державним та приватним нотаріусам) вносити будь-які зміни (записи), окрім запису про накладення арешту, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації, скасування реєстрації речових прав та їх обтяжень, у тому числі з відкриттям розділу, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно об?єктів нерухомості, право приватної власності на яке зареєстроване за відповідачем ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 . Ухвала Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2017 у справі №757/75106/17-ц про забезпечення позову не оскаржувалася в апеляційному порядку. Відповідне обтяження згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2017 у справі № 757/75106/17-ц було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.12.2017 - номер запису про обтяження: 24230075. Наявність арешту майна ОСОБА_7 та додаткових обмежень щодо дій з його майном згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2017 у справі №757/75106/17-ц повинні були забезпечити захист порушених прав та інтересів ОСОБА_2 , в тому числі і за рахунок квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник третьої особи вказав, що саме по собі скасування рішення державного реєстратора Савченко А.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13.06.2018, індексний номер 41593791, не впливає на право власності ОСОБА_4 . При цьому, слід врахувати, що два попередніх власники квартири ( ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ) набули право власності всупереч положенням законодавства, що підтверджено постановою Київського апеляційного суду від 27.11.2018 у справі № 760/5144/18 та рішенням Солом?янського районного суду м. Києва від 01.03.2019 у справі №760/32257/18, що залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 20.08.2019 та постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18.03.2020, оскільки їх правовстановлюючі документи скасовані судами.
Також зазначено, що доводи ОСОБА_4 в частині того, що з часу придбання квартири, останнім було вкладено значні кошти на ремонт та облаштування квартири, на підтвердження чого надав товарні чеки, рахунки на оплату, тощо. Вважає, що дані доводи ОСОБА_4 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не стосуються предмету доказування. Так, на підтвердження понесених витрат на квартиру, ОСОБА_4 надав ряд документів, з яких неможливо встановити, що саме ОСОБА_4 поніс такі витрати, оскільки замовником та платником послуг майже на всіх документах зазначені інші особи. Слід звернути увагу на те, що окремі документи, які начебто підтверджують понесення витрат ОСОБА_4 на придбану квартиру оформлені більше ніж за півроку до набуття останнім права власності на квартиру АДРЕСА_4 . З вищевикладеного, вбачається, що подані ОСОБА_4 документи викликають значний сумнів, що останні є належними та достовірними доказами на підтвердження доводів останнього. У разі все ж таки, якщо документи є достовірними, то незрозуміло з яких підстав, та на яких умовах ОСОБА_4 здійснював витрати на квартиру, на яку станом на 2018 рік ще не набув права власності.
Враховуючи вищевикладене, представник ОСОБА_2 просить відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_4
10.08.2021 до суду від представника ОСОБА_7 надійшли письмові пояснення, де зазначено, що 27 вересня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕГРА-ГРУП» (код ЄДРПОУ 34540917) та ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поліщук В.В. та зареєстровано в реєстрі за №1156. Умовами договору купівлі-продажу квартири передбачено, що продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 . Пунктом 5 договору купівлі-продажу квартири встановлено, що за домовленістю сторін продаж нерухомого майна вчиняється за ціною 1 261 800,00 грн. (один мільйон двісті шістдесят одна тисяча вісімсот гривень 00 копійок), які сплачено покупцем в повному обсязі продавцю до підписання та нотаріального посвідчення цього договору, шляхом здійснення попередньої оплати. 25 квітня 2018 року рішенням Солом?янського районного суду м. Києва у справі №760/5141/18 було задоволено позовну заяву ОСОБА_6 та шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Солом?янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1661 від 01.09.2007 між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 розірвано. Надалі, 21 травня 2018 року ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва у справі №760/5144/18 було задоволено позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя. Зокрема, ухвалою Солом?янського районного суду м. Києва у справі №760/5144/18 від 21.05.2018 було затверджено мирову угоду укладену між сторонами, де серед іншого було також визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Однак, не погоджуючись з вказаною вище ухвалою суду, ОСОБА_2 , як особа, яка не приймала участі у справі, вважаючи, що вказаною ухвалою суду порушено його законні права та інтереси, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що суд дійшов помилкового висновку, що укладення та затвердження мирової угоди не порушує права та законні інтереси третіх осіб. Також наголошував, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в установленому законом порядку є фізичними особами-підприємцями (далі - ФОП) та протягом вересня-листопада 2016 року між ним та подружжям укладено декілька договорів по виконанню робіт у квартирі. Внаслідок не виконання, неналежного та неякісного виконання ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 , взятих на себе зобов?язань за договорами, він змушений був звернутися до суду з відповідними позовами. Зокрема, у справі №757/75106/17-ц Печерського районного суду м. Києва ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 040 746,54 грн. Тобто, вважав, що постановляючи ухвалу про затвердження мирової угоди, суд неповно з?ясував обставини справи та вирішив питання про права третьої особи, оскільки поділ майна подружжя не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а спрямований виключно з метою приховання майна від звернення стягнення на нього в порядку виконавчого провадження. Водночас, 19 червня 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 1284. Проте, в грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом і просив визнати недійсним договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В аргументацію своїх позивних вимог ОСОБА_2 поклав ті обставини, що на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/75106/17-ц від 20.06.2018 з ОСОБА_7 було стягнуто на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 040 746,54 грн. При цьому, станом на дату відкриття провадження, рішення Печерського районного суду м. Києва виконується Деснянським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції (виконавче провадження НОМЕР_5). А відтак, ОСОБА_2 розраховував задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок майна, що належить ОСОБА_7 а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, з урахуванням викладених обставин, які були вказані ОСОБА_2 у своїй позовній заяві, Солом?янський районний суд м. Києва дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визнав недійсним договір дарування квартири від 19.06.2018, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А.Ю. та зареєстровано в реєстрі за №1284. Проте, не погоджуючись із вказаним, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на рішення Солом?янського районного суду м. Києва у справі № 760/32257/18-ц від 01.03.2019. Однак, колегія суддів Київського апеляційного суду дійшла висновку, що Солом'янським районним судом м. Києва було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишили без задоволення, а рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 01 березня 2019 року без змін. У подальшому, ОСОБА_6 було також подано касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду у справі № 760/32257/18-ц від 20.08.2019. Втім, суд касаційної інстанції також залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_6 . Окрім вказаного вище, 06 травня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. та зареєстровано в реєстрі за №655 (копія договору додається). Проте, 30 жовтня 2020 року рішенням Солом?янського районного суду м. Києва у справі № 760/16992/19 було задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , треті особи - приватний нотаріус Київського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович, ОСОБА_7 , третя особа: ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зокрема, ОСОБА_2 свої позовні вимоги мотивував тим, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, дана квартира була набута ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 19 червня 2018 року, що був укладений з ОСОБА_6 (донькою ОСОБА_5 ). ОСОБА_6 13 червня 2018 року набула право власності на зазначену квартиру на підставі ухвали Солом?янського районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року, якою затверджено мирову угоду щодо поділу майна між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року ухвалу Солом?янського районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року скасовано. Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2019 року у справі № 826/13632/18 визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора від 13 червня 2018 року № 41593791 щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 на підставі ухвали Солом?янського районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року. ОСОБА_6 та державний реєстратор Савченко А.О. подали апеляційну скаргу на зазначене рішення. Разом з тим, під час апеляційного розгляду зазначених справ, ОСОБА_5 здійснив відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_4 . Зазначає, що на момент існування правовідносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 та подання ним позову до нього, він розраховував задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок майна, що належить ОСОБА_7 , а саме за рахунок квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відтак, ОСОБА_2 , просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 05 травня 2019 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Малим О.С. за реєстровим номером № 655. У подальшому, не погоджуючись із вказаним, ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою. Однак, суд дійшов висновку щодо залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення Солом?янського районного суду м. Києва у справі № 760/16992/19 від 30.10.2020 без змін. Між тим, з метою забезпечення позову у справі № 757/75106/17-ц, ОСОБА_2 наклав арешт у межах суми позовних вимог на всі об?єкти нерухомого і рухомого майна ОСОБА_7 із забороною вносити будь-які зміни (записи), окрім запису про накладення арешту, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації, скасування реєстрації речових прав та їх обтяжень, у тому числі з відкриттям розділу, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стосовно об?єктів нерухомості, право приватної власності яке зареєстроване ОСОБА_7 . За таким обставин, у момент переходу права власності на квартиру до ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу все майно ОСОБА_7 перебувало під обтяженням згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року у справі №757/75106/17-ц. А відтак, у зв?язку із тим, що майно перебувало під обтяженням, ОСОБА_6 не мала права розпоряджатися вказаним майном, у тому числі укладати договір дарування з ОСОБА_5 , як і ОСОБА_5 в подальшому також не мав право укладати договір купівлі-продажу. Окремо слід наголосити, що відплатність придбання майна сама по собі не свідчить про добросовісність набувача. У зв?язку із скасуванням мирової угоди між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про поділ сумісного майна подружжя та в подальшому визнання недійсним договору дарування та договору купівлі-продажу квартири вбачається, що єдиним доказом, що підтверджує факт набуття права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є договір купівлі-продажу квартири від 27.09.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поліщук В.В. та зареєстровано в реєстрі за №1156.
Враховуючи вказане вище, просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4
13.01.2022 до суду від представника позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи ОСОБА_7 , де зазначено, що у поясненнях викладених третьою особою обставин справи вбачається, що вони не суперечать обставинам, викладеним позивачем у позовній заяві, зокрема і обставини щодо укладання між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , а також оскарження цього договору ОСОБА_2 26.10.2021 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 та постановив ухвалу, якою зупинив дію рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 30.10.2020 та постанови Київського апеляційного суду від 28.04.2021 до закінчення касаційного провадження у справі №760/16992/19.
Також представник позивача зазначив, що ОСОБА_7 не заперечує, що позивач придбав квартиру в особи, яка не мала права відчужувати вказану квартиру, а відтак суд повинен перевірити наявність інших ознак добросовісного набувача і вразі встановлення їх сукупності - захистити право такого набувача. Те, що позивач є добросовісним набувачем підтверджує також та обставина, що ОСОБА_4 не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження. ОСОБА_4 не міг знати про існування рішень судів щодо обтяжень квартири та придбав її за відплатним договором, тобто правомірно набув право власності на квартиру.
Пояснено, що ОСОБА_7 сам визнавав, що квартира перейшла у власність ОСОБА_6 за його волею - на підставі ухвали суду, якою затверджено мирову угоду про поділ майна подружжя, і як вбачається з вказаної ухвали сторони подали до суду заяву про затвердження мирової угоди та просили прийняти її та затвердили мирову угоду, а також представник ОСОБА_7 в судовому засіданні просив суд затвердити мирову угоду, укладену між сторонами, та закрити провадження у справі (не виключено, що з метою не виконувати рішення суду про стягнення боргу за рахунок квартири), а вже у поясненнях стверджує, що єдиним доказом, що підтверджує факт набуття права власності на квартиру є договір купівлі-продажу від 27.09.2017, укладений між ним та ТОВ "Інтегра-Груп", тобто стверджує, що саме він є власником квартири. Також подана ОСОБА_7 до суду позовна заява до ОСОБА_4 про витребування майна (квартири) у добросовісного набувача та скасування права власності суперечать його попередній поведінці та вказує на недобросовісність ОСОБА_7 .
Представник позивача вказав, що ОСОБА_7 не надав належних доказів на спростування обставин, викладених у позові, наведені у поясненнях доводи не спростовують аргументів, викладених у позовній заяві ОСОБА_4 , а відтак вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню.
13.01.2022 до суду від представника позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи ОСОБА_2 , де зазначено, що фактично судовими рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30.10.2020 ОСОБА_4 , як добросовісного набувача обмежено права власності на житло (з усіх правомочності залишилося фактичне користування), яким є квартира АДРЕСА_2 , що була ним придбана за нотаріально посвідченим відплатним договором, обґрунтовуючи потребою захистити інтерес ОСОБА_2 , як стягувача грошових коштів за рішенням суду в іншій судовій справі з боржника ОСОБА_7 , який у свою чергу раніше був власником спірної квартири і відчужив її своїй колишній дружині ОСОБА_6 за мировою угодою про поділ майна подружжя, а ОСОБА_6 далі подарувала квартиру своєму батькові ОСОБА_5 . На думку ОСОБА_2 . ОСОБА_4 не набув власності на квартиру за договором купівлі-продажу, оскільки даний правочин визнаний судом недійсним та не створює юридичних наслідків крім тих, що пов?язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України), а тому ОСОБА_4 обрав неправильний спосіб захисту своїх інтересів. Зазначений висновок ОСОБА_2 є помилковим з огляду на те, що ОСОБА_4 придбав квартиру за відплатним договором, що підтверджується нотаріальним посвідченням та здійсненням державної реєстрації права. Відтак ОСОБА_4 є добросовісним набувачем права власності на квартиру, проте його право власності було оспорене через визнання договору недійсним. Обставини придбання квартири позивачем викладені у позовній заяві та достеменно відомі ОСОБА_2 . При цьому саме ОСОБА_2 неправильно розуміє наслідки оспорювання правовстановлюючі з документів. Адже, визнання недійсним правочину згідно ст. 216 ЦК за загальним правилом (ч.1) передбачає двосторонню реституцію, проте ч. 3 цієї статті встановлює, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Відповідно до резолютивної частини Ухвали Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2017 у справі № 757/75106/17-ц, якою задоволено заяву про забезпечення позову арешт на всі об?єкти нерухомого і рухомого майна ОСОБА_7 накладено у межах суми позовних вимог у розмірі 3 061 204,77 грн. При цьому, ні заява про забезпечення позову, ні ухвала суду, якою задоволена ця заява не містять переліку рухомого та нерухомого майна, зокрема і квартири, на яке потрібно накласти арешт, його ідентифікуючі ознаки, вартість та посилання на докази, що підтверджують право власності ОСОБА_7 на це майно. Тобто, майна, яке належить ОСОБА_7 на праві приватної власності може бути достатньо для забезпечення виконання рішення суду, відповідно до якого з ОСОБА_7 стягнено 2 072 060 грн. 14 коп. Проте, ОСОБА_2 не пред?являв вимоги до ОСОБА_7 про продаж належної йому частки, а він від цього відмовився, а також щодо відмови інших співвласників від придбання належної боржнику частки квартири. Твердження ОСОБА_2 , про те, що він розраховував задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок майна, що на його думку, належить ОСОБА_7 , а саме квартири АДРЕСА_2 , викликає обґрунтований сумнів.
Представник позивача зазначає, що висновок представника ОСОБА_2 про те що, ОСОБА_4 не міг знати про існування рішень судів щодо обтяження квартири також є помилковим, оскільки відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_7 , при цьому відомості щодо арешту квартири із зазначенням адреси відсутні. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.08.2018, квартира АДРЕСА_5 належить ОСОБА_5 , а не ОСОБА_7 на праві приватної власності на підставі договору-дарування серії, номер 1284, виданого 19.06.2018 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41674026 від 19.08.2018, приватний нотаріус Савельєв А.Ю. КМНО). Відповідно до цієї Інформації право власності ОСОБА_6 на квартиру зареєстроване 12.06.2018 державним реєстратором Савченко А.О. на підставі ухвали суду серія, номер 760/1544/18 виданий 21.05.2018, видавник Солом?янський районний суд м. Києва. Право власності ОСОБА_6 припинено 19.06.2018. Право власності ОСОБА_7 припинено 12.06.2018. Відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна відсутні. Перед укладанням оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, ріелтором, юристом та нотаріусом було перевірено квартиру щодо можливих обтяжень та запевнено ОСОБА_4 про відсутність таких. Відповідно, у договорі було зазначено, що квартира не перебуває під арештом, забороною відчуження чи іншим обтяженням.
Представник позивча зазначив, що ОСОБА_2 у поясненнях стверджує, що суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи №760/16992/19 дійшли одного висновку, що обмеження щодо квартири існували в державному реєстрі з 29.11.2018, тобто були наявні на момент укладення оспорюваного договору, станом на 06.05.2019. Таке твердження ОСОБА_2 не відповідає дійсності, оскільки рішенням суду першої інстанції у справі № 760/16992/19 не було встановлено факту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження саме квартири. Обтяження було накладено 27.12.2017 на майно ОСОБА_7 про що і зазначено в реєстрі. Натомість у мотивувальній частині рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 30.10.2020 у справі №760/16992/19 вказано: "Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року в рамках цієї було накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_7 у межах суми позовних вимог у розмірі 3061204 гривні 77 копійок. Відповідне обтяження на підставі цієї ухвали було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 грудня 2017 року. Таким чином ОСОБА_4 не міг знати про обтяження квартири, оскільки такі відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні. Наявність таких відомостей убезпечило б ОСОБА_4 від укладення Договору.
19.01.2022 до суду від представника ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення, де зазначено, що ознайомившись зі змістом відповіді на пояснення ОСОБА_4 , вважає, що доводи останнього є такими, що не відповідають матеріалам справи та обставинам справи, про цьому позивач тлумачить положення законодавства на власний розсуд, вириваючи його окремі положення з контексту.
Ухвалою суду від 20.01.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження.
13.09.2022 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, де зазначено, що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 02.11.2021 по справі №925/1351/19, вирішуючи питання пропорційності втручання в право власності, виклала правові позиції щодо однієї із загальних засад цивільного законодавства - добросовісності, зокрема, щодо добросовісності набувача нерухомого майна, та прийшла до висновків, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
19.09.2022 до суду від представника ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення, де зазначено, що постановою Верховного суду у складі касаційного цивільного суду від 22.08.2022 відмовлено в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_4 , рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30.10.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 28.04.2021 у справі №760/16992/19 залишено без змін. У постанові від 22.08.2022 по справі №760/16992/19 Верховний Суд сказав, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків суду. Отже, питання добросовісності набуття ОСОБА_4 квартири досліджувалося під час розгляду справи № 760/16992/19 та факт добросовісності набуття ОСОБА_4 квартири не підтвердився.
Протокольною ухвалою суду від 20.09.2022 замінено процесуальний статус ОСОБА_7 з третьої особи на співвідповідача.
03.08.2023 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано головуючому судді Кушнір С.І.
Ухвалою суду від 06.03.2024 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про відвід головуючого судді Кушнір С.І.
04.04.2024 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано головуючому судді Усатовій І.А.
06.09.2024 до суду від представника ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення, де зазначено, що під час допиту ОСОБА_13 , як свідка, останній повідомив, що він був обізнаний про обставини та підстави набуття права власності на квартиру ОСОБА_7 , що фактично була спільним майном подружжя з ОСОБА_6 . Також позивач був обізнаний, що ОСОБА_6 набула її у власність на підставі мирової угоди при розлученні. А ОСОБА_14 отримав її у власність на підставі договору дарування. Також, зазначив, що ОСОБА_13 повідомив, що ОСОБА_7 надав письмову розписку, у якій вказано, що ОСОБА_7 сповіщає, що ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 21.05.2018 (справа №760/5144/18), щодо розподілу спільно придбаного майна з колишньою дружиною ОСОБА_6 , повністю згоден. Та те, що він ОСОБА_7 , на вказану квартиру не претендує і ніяких претензій майнового характеру щодо цієї квартири не має. За таких обставин можна припустити, що позивач мав інформацію, що квартира на момент укладання договору купівлі-продажу квартири від 06.05.2019, до подарування її ОСОБА_5 перебувала у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . А отже, мав інформацію про наявність спору щодо такої квартири. Навіть, якщо, позивач не мав інформації, що ухвала Солом'янського районного суду міста Києва від 21.05.2018 у справі № 760/5144/18 була скасована постановою Київського апеляційного суду від 27.11.2018, то факт запиту та надання ОСОБА_7 розписки від 26.04.2019, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованої за № 153, свідчить, що позивач сумнівався у правомірності набуття ОСОБА_6 у власність квартири. Зазначив, що вимога про визнання добросовісним набувачем та залишення майна у власності не підлягає задоволенню, оскільки не може вважатися ефективним способом захисту і не має наслідком відновлення порушеного права.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовну заяву та просив задовольнити в повному обсязі.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання відповідачі та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий О.С. не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.
Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
6 травня 2019 року між ОСОБА_5 (відповідач-1) та ОСОБА_4 (позивач) було укладено договір купівлі-продажу квартири, яка складається з 2 (двох) кімнат загальною площею 127,1 кв. м., житловою площею - 36,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С., що зареєстрований в реєстрі за № 655 (далі - договір).
У пункті 2 договору зазначено, що квартира АДРЕСА_2 (далі - квартира) належить продавцю ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А. Ю. від 19.06.2018 за реєстровим № 1284, право власності зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.06.2018, номер запису про право власності: 26683104, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 119971980000.
Пунктом 6 договору встановлено, що "відсутність заборони відчуження або арешту щодо предмету цього договору та відсутність обтяження цього нерухомого майна іпотекою перевірено та підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 06.05.2019".
Продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 1023000,00 (один мільйон двадцять три тисячі) гривень 00 копійок. (п.4 договору).
19.06.2018 укладено договір дарування між ОСОБА_5 (відповідач-1) та ОСОБА_6 (відповідач-2), яка в подальшому представляла інтереси відповідача-2 при укладенні договору купівлі-продажу квартири з позивачем 06.05.2019.
13.06.2018 на підставі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 21.05.2018 у справі № 760/5144/18, якою затверджено мирову угоду щодо поділу майна між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 остання набула право власності на квартиру.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 21 травня 2018 року скасовано. Цією постановою встановлено, що затвердження мирової угоди здійснено з порушенням інтересів ОСОБА_2 як кредитора ОСОБА_7 .. Оскільки ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.12.2017 у справі № 757/75106/17-ц задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на всі об'єкти нерухомого і рухомого майна ОСОБА_7 у межах суми позовних вимог у розмірі 3061204,77 грн. У цій судовій справі було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_7 на сумму приблизно 2 млн грн.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 01 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року, договір дарування від 19 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , визнано недійсним.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора від 13 червня 2018 року № 41593791 щодо державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_6 на підставі ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року.
30.10.2020 рішенням Солом'янського районного суду м. Києва (Справа № 760/16992/19) задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Зазначене рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30.10.2020 залишено в силі судами апеляційної та касаційної інстанції.
Позивач звернувся з позовом про визнання права власності на квартиру як добросовісний набувач.
Позивач обґрунтовує вимоги з посиланням на норми ст. 330 та 388 Цивільного кодексу вказуючи, що придбав квартиру за відплатним договором, що підтверджується нотаріальним посвідченням та здійсненням державної реєстрації права, є добросовісним набувачем, проте його право власності було оспорене через визнання договору недійсним, а відтак він звернувся до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.
Відповідач-3 та третя особа-1 в цілому мали спільну позицію, заперечували проти позову, вказували, що позивач придбав квартиру на підставі правочинів, які були визнані судами недійсними, а відтак недійсний правочин не створює правових наслідків.
Третя особа-1 додатково вказує, що доводи позивача щодо добросовісності набуття у власність перевірялися Верховним судом у справі 760/16992/19 та були відхилені.
Предметом позову є визнання права власності на підставі закону як за добросовісним набувачем.
Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
У статті 41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Згідно зі ст. 316 цього Кодексу правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору.
За правилами ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права, яке за п.п. 5, 6 ст. 3 ЦК України забезпечується, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме судового захисту цивільного права та інтересу, а також справедливості, добросовісності та розумності.
Як встановлено вище, позивач першочергово набув квартиру у власність на підставі правочину, який в подальшому був визнаний недійсним. На теперішній час позивач володіє та користується квартирою, про що надав докази, зокрема докази оплати за комунальні послуги. Вказане сторонами не заперечувалося.
Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, у якій зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, заслуговує на увагу позиція Відповідача-3 та Третьої особи-1, що недійсний правочин не створює правових наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. Зокрема суд не вправі визнавати право власності на підставі недійсного правочину. Однак позивач звернувся з позовом визнати право власності не на підставі правочину, а на підставі закону.
Крім цього, частиною 3 ст. 216 ЦК України встановлено, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. За приписами ст. 330 ЦК України вбачається, що правочин, який визнаний недійсний з тих підстав, що відчужував не мав права відчужувавати, може мати правовим наслідком захист права добросовісного набувача, за наявності умов, визначених ст. 388 ЦК України.
Відтак згідно норм цивільного законодавства за наслідкам недійсного правочину застосовується взаємна реституція (повернення/витребування), якщо одна із сторін не заперечує проти витребування майна в добросовісного набувача. Наявність правомочностей добросовісного набувача встановлюється судом. При цьому право добросовісного набувача також підлягають захисту.
Для захисту своїх майнових інтересів власник або суб'єкт іншого речового права може використовувати вимоги про визнання недійсною угоди з відчуження належної йому речі (якщо мова йде про оспорюваний правочин) або про застосування наслідків недійсності правочину (якщо мова йде про вчинення нікчемного правочину). В обох випадках загальним наслідком вчинення недійсної угоди стане реституція, яка полягає, зокрема у поверненні конкретної речі (предмета угоди) первинному власнику.
Проте застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам в результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених у статті 388 ЦК України, що є неприпустимим. Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 (справа № 712/15369/12) .
У матеріалах справи наявні відомості, що ОСОБА_7 звертався до Солом'янського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_4 треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про витребування майна у добросовісного набувача та скасування права власності.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року у справі № 760/23374/21 позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про витребування майна у добросовісного набувача та скасування права власності - повернуто позивачу, вказана ухвала оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 15.12.2022.
Таким чином, відповідач-3 самостійно визначив ОСОБА_4 як добросовісного набувача.
Нормами ст. 330 ЦК України, яка міститься у Главі 24 "Набуття права власності" цього кодексу передбачена концепція добросовісного набувача для того, щоб захистити право власності, незалежно від способу, яким його намагаються припинити.
Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов:
-факт відчуження майна;
-майно відчужене особою, яка не мала на це права;
-відчужене майно придбав добросовісний набувач;
-відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Нормами п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» встановлено, що, набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
За матеріалами справи, які не оспорювалися сторонами, перед укладанням договору купівлі-продажу квартири нотаріусом було перевірено квартиру щодо можливих обтяжень та за відсутності таких договір було посвідчено. Відповідно, у договорі було зазначено, що квартира не перебуває під арештом, забороною відчуження чи іншим обтяженням.
Суд бере до уваги, що ОСОБА_4 не міг знати про існування рішень судів щодо обтяжень квартири. Також позивач не міг знати і про відсутність у відповідача-1 прав на квартиру, оскільки правомочності продавця на таке відчуження були з'ясовані нотаріусом і підтверджені договором, у дійсності якого він не мав підстав сумніватись та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Судом також враховується, що під час відчуження квартири були присутні ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , причому останній надав нотаріально посвідчену заяву від 06.05.2019 про відсутність претензій щодо відчуження майна. Цією заявою також підтверджується позиція, що майно не було викрадене, загублене чи вибуло з володіння ОСОБА_7 та ОСОБА_6 поза їх волею. У свою чергу ОСОБА_6 діяла як представник ОСОБА_5 на підставі довіреності.
Факт того, що ОСОБА_4 не знав і не міг знати, що ОСОБА_5 чи ОСОБА_6 не мали права відчужувати квартиру додатково підтверджується тим, що ОСОБА_4 вживав заходів до відновлення своїх прав, зокрема, вбачаючи ознаки злочину в діях ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , звернувся до Подільського управління поліції ГУ НП у м. Києві, де було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження №42019101070000210) за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України.
Також на підтвердження обставини, що ОСОБА_4 не знав і не міг знати, що ОСОБА_5 чи ОСОБА_6 не мали права відчужувати квартиру слід зазначити, що позивачем було укладено договір про надання консультаційних послуг № 402036 від 20.04.2019 з ТОВ «Благовіст» Шевченківське», предметом якого було надання виконавцем за завданням замовника відповідно до умов цього договору кваліфіковані консультації, що відносяться до ринку нерухомості в м. Києві.
Як пояснив у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 , останній будучи лікарем, не маючи будь-яких знань у сфері нерухомості, укладенні договір купівлі - продажу добросовісно сподівався, що ТОВ «Благовіст» Шевченківське» здійснить усі дії для виконання вимог закону при укладенні договору купівлі - продажу, спірної квартири.
Судом з цього приводу не приймається до уваги позиція представника третьої особи ОСОБА_2 , який зазначав, що ОСОБА_4 повинен був знати про те, що ОСОБА_5 чи ОСОБА_6 не мали права відчужувати квартиру, оскільки є голослівними, не підтвердженими будь-якими доказами.
Суд зазначає, що позивачем здійснено усі дії, з точки зору обачного спостерігача, які б свідчили про намір законно укласти договір купівлі - продажу квартири.
Також суд зазначає, що про добросовістність дій і намірів позивача свідчить також той факт, що позивач проживає у спірній квартирі, здійснював ремонт у даній квартирі, що підтверджується договором поставки товару №1832512450 від 18.06.2019, додатком №1 до договору №1832512450 від 18.06.2019, актом прийому-передачі виконаних робіт, квитанцією №3035 до прибуткового кассового ордера від 18.06.2019, договором від 19.06.2019, накладною №5124 від 29.05.2019.
Суд зазначає, що зазначення представником третьої особи ОСОБА_2 про те, що позивач мав змогу перевірити наявність спорів та рішень з цього приводу по спірній квартирі шляхом огляду Єдиного державного реєстру судових рішень є таким, що не ґрунтується на вимогах закону та не приймається до уваги.
Судом оглянуто, надану представником ОСОБА_2 копію постанови Верховного суду у справі №760/16992/19 на предмет вирішення питання про захист права ОСОБА_4 як добросовісного набувача та встановлено, що Верховний суд в цій справі не перевіряв правильність застосування норм матеріального права, що стосуються гарантій добросовісного набувача, зокрема ст. 330 та 388 ЦК України.
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Таким чином, ОСОБА_4 не позбавлений судового захисту в межах правового інституту добросовісного набувача.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 виклала свою правову позицію щодо вправа добросовісного набувача покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).
Згідно поданих позивачем відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право ОСОБА_4 на квартиру було зареєстроване. Зазначені відомості не оспорювалися іншими сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Положеннями ст. 3 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" однією із загальних засад державної реєстрації прав є гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Державна реєстрація покликана забезпечити охорону та захист прав та законних інтересів власників, користувачів нерухомого майна шляхом створення додаткових гарантій для них.
Європейський суд з прав людини, у рішенні від 20 січня 2012 року "Рисовський проти України" (заява №29979/04) зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу, повинен покладатись на саму державу та її органи. Так, розглядаючи цю справу, Європейський суд зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України).
За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, зокрема, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 330 Цивільного кодексу України передбачає можливість добросовісного набувача набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване в нього.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц також зазначила, що суди, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та визнання за ним права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 .
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 182, 216, 316, 317, 328, 330, 387, 388, 392 ЦК України, ст.ст. 3,5,10, 12, 16, 76-81, 141, 206, 59, 274-279, 352 354 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_5 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 11 350, 00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Усатова І.А.