Справа № 522/12567/23
Провадження № 2/522/2010/25
05 лютого 2025 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Абухіна Р.Д.,
за участю секретаря судового засідання Кріцької Д.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
В проваджені суду знаходиться справа за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», по якому просить: стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банка заборгованість у розмірі 19249,72 доларів США за кредитним договором № ODMLGK01420026 від 08.04.2008 року, яка складається з наступного: 15986,81 долар США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 3161,97 долар США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 100,94 долар США - заборгованість по комісії за користування кредитом, судові витрати.
Позивач мотивує позов тим, що 08.04.2008 між позичальником ОСОБА_1 та банком укладений кредитный договор №ODMLGK1420026, згідно з яким позичальник отримала у кредит грошові кошти у розмірі 58910 доларів США на строк до 08.04.2028. Зазначений кредит забезпечений порукою ОСОБА_2 . Станом на 06.06.2023 року утворилась заборгованість на загальну суму у розмірі - 19 249.72 (доларів США), яка складається із: -15 986,81 (доларів США) заборгованість за кредитом (тілом кредиту); - 3 161,97 (доларів США) заборгованість по відсоткам за користування кредитом; - 100,94 (доларів США) заборгованість покомісії за користування кредитом. З урахуванням виниклої заборгованості, просять стягнути в солідарному порядку зазначені кошти.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 28.06.2023 по справі відкрито провадження, встановлений розгляд справи в загальному порядку.
24.07.2023 до суду надійшов відзив відповідачки ОСОБА_1 , в якому просить відмовити у задоволені позову. Зазначає, що з 08.04.2008 року по лютий 2022 року вона належним чином виконувала усі взяті на себе обов'язки, однак 24.02.2022 року на території України введено воєнний стан (Указ Президента № 64/2022 від 24.02.2022), який триває до теперішнього часу. Зазначені обставини вважає форс-мажорними обставинами, тому вважає, що позов не підлягає задоволенню.
10.08.2023 до суду надійшло клопотання відповідачки ОСОБА_1 про витребування доказів.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 22.08.2023 витребувано із Акціонерного товариства КБ «ПРИВАТБАНК» оригінал кредитної справи за кредитним договором № ODMLGK1420026 від 08.04.2008 р. укладеного між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , яка містить оригінал кредитного договору та додаткової угоди, оригінал заяви про видачу готівки, договір іпотеки та інші документи для огляду в судовому засіданні.
22.08.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, в якому наполягають на задоволені позовних вимог.
04.09.2023 до суду надійшов відзив на позов ОСОБА_2 , в якому просить:
1. Визнати припиненою поруку, яку було укладено в забезпечення виконання зобов'язання за Договором №ODMLGK1420026 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 .
2. Позовні вимоги за позовною заявою позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
12.02.2024 до суду надійшли заперечення.
Ухвалою суду від 11.04.2024 закрито підготовче засідання.
07.11.2024 до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача ОСОБА_1 .
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.
Представник відповідачки ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позову.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні правовідносини.
08.04.2008 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладений кредитний договір №ODMLGK1420026, відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти, шляхом надання готівкою через касу банку, на строк з 08.04.2008 по 08.04.2028 у розмірі 58 910.00 (долларів США) на наступні цілі: у розмірі 48500,00 доларів США на придбання нерухомості, на сплату страхових платежів у випадку та порядку, передбачених п.п. 2.13, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 8.2. даного Договору. (п. 81.1 Договору).
06.04.2009 між Банком та ОСОБА_1 укладена додаткова угода до кредитного договору №ODMLGK1420026, в якому сторони дійшли зміни в кредитний договір, виклавши п.8.1 кредитного договору в наступній редакції:
Як зазначає позивач, станом на 06.06.2023 року утворилась заборгованість на загальну суму у розмірі - 19 249.72 (доларів США), яка складається із: -15 986,81 (доларів США) заборгованість за кредитом (тілом кредиту); - 3 161,97 (доларів США) заборгованість по відсоткам за користування кредитом; - 100,94 (доларів США) заборгованість покомісії за користування кредитом.
Зобов'язання за кредитним договором № ODMLGK1420026 від 08.04.2008 забезпечені порукою, на підставі договору поруки від 08.04.2028 року укладеного з ОСОБА_2 (Поручитель).
Відповідно до п. 2 Договору Поруки, Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов'язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що ї боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Позивачем було направлено на адресу відповідачів повідомлення від 04.11.2022 року з вимогою про погашення простроченої заборгованості.
Вирішуючи пред'явлені позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2 (Поручитель) судом враховується наступне.
Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить про те, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2662цс15 вказано, що "аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання. Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів. У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковими угодами до кредитних договорів внесено без згоди поручителів зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів, що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором. Зокрема, цими додатковими угодами було скорочено термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної кредитної ставки, а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителів. Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов'язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов'язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов'язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов'язання).
Верховний Суд України щодо цього питання сформулював правовий висновок у постановах від 21 травня 2012 року (N 6-18цс11, N 6-69цс11), у яких зазначив, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обов'язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя. Крім того, обов'язковою умовою припинення поруки за нормою частини першої статті 559 ЦК України має бути відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов'язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. За своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов'язання таких змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення особи (у даному випадку - поручителя). Так, у постанові Верховного Суду України від 5 червня 2013 року (№ 6-43цс13) зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Тобто випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни".
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 6.21-6.27. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження №12-7гс20) зазначено, що "за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов'язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб.
Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов'язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.
Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі.
За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Пунктом 4.2 договору поруки сторони узгодили, що зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладання відповідного договору про внесення змін. За встановленими судами обставинами справи сторони не заперечують, що ОСОБА_5 як поручитель письмової згоди на збільшення кредитного ліміту ТОВ "Стил Форт" з 200 000 грн до 1 000 000 грн., а відповідно на збільшення обсягу своєї відповідальності, не надавав і про такі зміни повідомлений не був. Враховуючи викладене, установивши, що кредитний ліміт за кредитними зобов'язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителя спірних сум, оскільки порука за договором від 29 травня 2015 року N POR1432898962983 є припиненою в силу положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції).
Аналогічного за змістом висновку щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України (у відповідній редакції) дійшов Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 грудня 2018 року у справі N 569/8360/16-ц. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цієї позиції. Разом з тим, ураховуючи мотиви, викладені в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вбачає за необхідне відступити від правового висновку в подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/12419/18 та від 1 листопада 2019 року у справі № 910/13940/18, вказавши, що умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання з поручителем у належній формі".
Судом встановлено, що пунктом 1 договору поруки передбачено, що поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання боржником його зобов'язань за кредитним договором №ODMLGK1420026 від 08.04.2008року, укладеного між кредитором та боржником, відповідно до якого боржник повинен виконати зобов'язання з: повернення кредиту, в тому числі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць.
Проте, додатковою угодою №1 від 17 квітня 2013 року до кредитного договору №DNK0GK00000095 від 06 квітня 2009 року пункт 8.1 кредитного договору викладено в новій редакції, у тому числі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 1,26 % на місяць, тобто збільшився.
За таких обставин, враховуючи, що поручитель письмової згоди на зміну розміру сплати відсотків не надавав і про такі зміни повідомлений не був, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог до поручителя.
Вирішуючи пред'явлені позовні вимоги до відповідача ОСОБА_1 судом враховується наступне.
За вимогами статей 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
При таких обставинах, підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТ БАНК» заборгованість у розмірі 19249,72 доларів США
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТ БАНК» заборгованість у розмірі 19249,72 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТ БАНК» судовий збір в розмірі 10556,55 гривень.
У задоволені вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 17.02.2025.
Суддя Р.Д. Абухін
05.02.25