12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 215/3080/24
провадження № 51-5274км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора
ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня
2024 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше судимого, останній раз засудженого вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2024 року за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді арешту на строк 6 місяців, остаточне покарання якому призначено на підставі статей 71, 72 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених
частинами 1, 4 ст. 358 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 20 травня 2024 року
ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено:
- за ч. 1 ст. 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк
1 рік 6 місяців;
- за ч. 4 ст. 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покаранням за вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2024 року визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Зараховано у строк призначеного ОСОБА_7 покарання строк його попереднього ув'язнення.
Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.
За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_7 04 січня 2024 року близько 10:00, проходячи повз будинок АДРЕСА_1 , на відкритій території на землі знайшов паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який забрав та зберігав у себе вдома за адресою: АДРЕСА_2 .
05 січня 2024 року, знаходячись у квартирі за місцем свого проживання у нього виник умисел, спрямований на підроблення знайденого паспорту, шляхом вклеювання фотокартки зі своїм зображенням, з метою подальшого використання цього документа у власних цілях.
ОСОБА_7 , реалізовуючи свій умисел на підроблення офіційного документу, власноручно відірвав фотокартку з першої сторінки знайденого раніше паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_8 , використовуючи клей для паперу, вклеїв фотокартку зі своїм зображенням, яка була у нього в наявності, тим самим підробив офіційний документ - паспорт громадянина України, який видається установою, яка має право видавати такий документ, і який надає права з метою його подальшого використання у власних цілях.
Такі дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 1 ст.358 КК як підроблення офіційного документа, який видається чи посвідчується установою, яка має право видавати чи посвідчувати такий документ, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем.
Далі, 11 січня 2024 року, близько 15:00, ОСОБА_7 знаходився неподалік будинку №27 по вул. Черкасова в Тернівському районі м. Кривого Рогу та маючи при собі підроблений ним паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_8 пред'явив його на вимогу поліцейських в порядку ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», тим самим використав підроблений ним раніше документ.
Під час огляду наданого документу працівниками поліції, ними виявлено ознаки його підробки, у зв'язку з чим на місце одразу було викликано слідчо-оперативну групу Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області.
Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/104-24/1864-ДД від 17 січня 2024, в паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_8 , вилученому 11 січня 2024 року у ОСОБА_7 , є зміни первинного змісту - на першій сторінці бланку паспорту замінена фотокартка: первинна фотокартка видалена з частиною поверхні сторінки бланку паспорта, після чого на її місце вклеєна нова фотокартка.
Такі дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 4 ст. 358 КК як використання завідомо підробленого документа.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 22 серпня 2024 року вирок місцевого суду змінив. Виключив із його мотивувальної частини посилання на рецидив злочину як обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_7 .
В іншій частині вирок залишено без змін.
Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор указує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити ухвалу суду апеляційної інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 358 КК.
Вважає, що засудженому ОСОБА_7 необхідно призначити покарання за ч. 1 ст. 358 КК із застосуванням приписів ст. 69-1 цього Кодексу у виді обмеження волі на строк 1 рік 4 місяці; за ч. 4 ст. 358 КК - у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань визначити ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покаранням за вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2024 року, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Представник публічного обвинувачення вказує на те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора в частині застосування приписів ст. 69-1 КК, пославшись лише на відсутність у скарзі прокурора прохання щодо зміни остаточного покарання.
Вважає, що в цьому кримінальному провадженні є достатні підстави для застосування ст. 69-1 КК, оскільки засуджений щиро розкаявся, матеріальної шкоди його діями не заподіяно, обставини, які б обтяжували його покарання, відсутні. Згідно з судовою практикою добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно.
На думку касатора, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд не дотримався приписів статей 370, 419 Кримінального процесуального Кодексу (далі - КПК).
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
Прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її задовольнити. Також вважало за необхідне в порядку ч. 2 ст. 433 КПК змінити вирок місцевого суду.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення
та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості
та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 358 КК, у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги прокурора зводяться до тверджень про незастосування положень ст. 69-1 КК під час призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 309 цього Кодексу.
Статтею 69-1 КК визначено, що за наявності передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу обставин, які пом'якшують покарання, тобто з'явлення із зізнанням, щирого каяття або активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення і добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, та за відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також у разі визнання обвинуваченим своєї вини строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду під час призначення покарання із застосуванням ст. 69-1 КК добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується (відсутність цієї ознаки не є перешкодою для застосування спеціальних правил призначення покарання) тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно (постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2023 року, справа № 953/22223/21; від 08 листопада 2023 року, справа № 645/4180/17; від 26 грудня 2023 року, справа № 378/256/20 та інші).
За вироком суду ОСОБА_7 у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК; обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав його щире каяття, обставин, які обтяжують покарання, не встановив. Даних про те, що діями ОСОБА_7 було завдано збитків або заподіяно шкоду, матеріали кримінального провадження не містять.
Санкція ч. 1 ст. 358 КК (у редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення), передбачала покарання у виді обмеження волі на строк до 2 років.
З огляду на викладене відповідно до вимог ст. 69-1 КК ОСОБА_7 необхідно було призначити покарання за ч. 1 ст. 358 цього Кодексу у виді обмеження волі в розмірі, який не буде перевищувати двох третин максимального розміру покарання, що становить 1 рік 4 місяці обмеження волі.
Отже, апеляційний суд, змінюючи вирок суду першої інстанції в частині виключення обставини, яка обтяжує покарання ОСОБА_7 , а саме рецидиву злочинів, і призначаючи покарання за ч. 1 ст. 358 КК, повинен був застосувати приписи ст. 69-1 цього Кодексу. Незастосування приписів вказаної норми КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Апеляційний суд, відмовляючи прокурору в задоволенні його вимог, викладених в апеляційній скарзі, у частині застосування приписів ст. 69-1 КК, послався на дискреційні повноваження суду щодо визначення виду і розміру покарання та відсутність прохання про зміну остаточного покарання ОСОБА_7 .
Така позиція суду є неприйнятною і суперечить загальним засадам призначення покарання в аспекті того, що особі повинно бути призначено покарання окремо за кожне вчинене нею кримінальне правопорушення.
Дискреційні повноваження суду з призначення покарання спрямовані на визначення виду, розміру та способу відбування покарання. У цьому конкретному випадку необхідність застосування приписів ст. 69-1 КК обумовлена чіткими вимогами вказаної норми кримінального закону, яка за наявності певних умов встановлює межу суворості покарання, розмір якого не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Тобто застосування приписів ст. 69-1 КК у разі встановлення визначених умов є обов'язком суду, а не правом у розумінні дискреційних повноважень.
Оскільки апеляційний суд, призначаючи покарання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 358 КК, безпідставно не застосував приписів ст. 69-1 цього Кодексу, є підстави для зміни судових рішень у частині призначеного покарання. Разом з тим суд звертає увагу, що у касаційній скарзі прокурор не ставить питання про зміну вироку місцевого суду, однак зменшення призначеного ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69-1 КК, веде і до зміни вироку суду в порядку ч. 2 ст. 433 КПК.
Ураховуючи викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а розмір призначеного ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 309 КК покарання у виді обмеження волі - зменшенню до меж, установлених ст. 69-1 цього Кодексу.
З урахуванням конкретних обставин справи, даних про особу ОСОБА_7 суд вважає за необхідне під час призначення покарання за сукупністю злочинів застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, а не часткового складання покарань, як про це просить прокурор.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 20 травня 2024 року в порядку ч. 2 ст. 433 КК та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 - змінити.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 358 КК із застосуванням ст. 69-1 цього Кодексу покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 4 місяці.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 4 ст. 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 4 місяці.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком, більш суворим покаранням за вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2024 року, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3