Іменем України
14 лютого 2025 року
м. Київ
Справа № 757/235/23-ц
Провадження № 61-15809ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Штронда Антон Михайлович,
на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Дугінов Дмитро Андрійович, до скаржника про захист прав споживачів, стягнення пені та
1. У 2008 - 2012 роках позивач уклав із Приватним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» низку депозитних договорів:
(1) № SAMDN01000703431990 від 29 квітня 2008 року, згідно з яким позивач вніс на особовий рахунок № НОМЕР_1 вклад у початковому розмірі 68 712,83 доларів США строком на 12 місяців із відсотковою ставкою 12 процентів річних;
(2) № SAMDN01000727203613 від 16 липня 2012 року, згідно з яким позивач вніс на особовий рахунок № НОМЕР_2 вклад у початковому розмірі 70 000,00 доларів США строком на 12 місяців із відсотковою ставкою 10 процентів річних;
(3) № SAMDN01000728308803 від 31 серпня 2012 року, згідно з яким позивач вніс на особовий рахунок № НОМЕР_3 вклад у початковому розмірі 463 088,18 грн строком на 12 місяців з відсотковою ставкою 18 процентів річних.
2. У січні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій із урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив стягнути зі скаржника 2 200 000,00 грн, 1 300 000,00 грн і 900 000,00 грн пені, нарахованої за період з 24 лютого до 20 вересня 2022 року за депозитними договорами № SAMDN01000703431990, SAMDN01000727203613 і SAMDN01000728308803 відповідно. Мотивував вимоги так:
- 26 грудня 2019 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська ухвалив рішення у справі № 202/5076/19, згідно з яким, зокрема, розірвав депозитні договори № SAMDN01000703431990, SAMDN01000727203613, SAMDN01000728308803 і стягнув суми вкладів за цими договорами разом із процентами (розмір останніх становив 60 176,79 доларів США, 36 564,80 доларів США та 964 731,98 грн відповідно) за період із 1 квітня 2014 року до 18 грудня 2019 року включно;
- 21 вересня 2022 року зазначене рішення, залишене без змін апеляційним судом, набрало законної сили, однак банк його не виконує. Тому у позивача виникло право стягнути пеню згідно зі статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Базою для нарахування пені є той розмір процентів, які стягнуті з банку за депозитними договорами.
3. 17 квітня 2024 року Печерський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: стягнув зі скаржника 2 200 000,00 грн, 1 300 000,00 грн і 900 000,00 грн пені, нарахованої за період з 24 лютого до 20 вересня 2022 року включно за депозитними договорами № SAMDN01000703431990, SAMDN01000727203613 і SAMDN01000728308803 відповідно. Мотивував так:
- базою нарахування пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Суму вкладу не можна врахувати у базі нарахування пені відповідно до приписів частини п'ятої статті 10 цього Закону (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц);
- відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Тому після розірвання договору банківського вкладу між сторонами немає споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, підтвердженого судовим рішенням, у разі його невиконання застосовуються приписи статті 625 ЦК України. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17);
- за змістом частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням загальних засад цивільного судочинства суд може зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків (див. постанови Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц);
- для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (див. постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц);
- суд вважає за можливе стягнути пеню за період з 24 лютого до 20 вересня 2022 року «в розмірі суми гривневого еквіваленту відсотків», які 26 грудня 2019 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у справі № 202/5076/19 стягнув зі скаржника.
4. 30 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:
- приписи частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ слід трактувати так, що пеню треба рахувати від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені є розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Суму вкладу не можна врахувати у базі нарахування пені відповідно до частини п'ятої статті 10 вказаного Закону (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20);
- за змістом частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням загальних засад цивільного судочинства суд може зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків (див. постанови Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц);
- для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Це право є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц і від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20);
- 26 грудня 2019 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у справі № 202/5076/19 стягнув зі скаржника такі суми процентів за депозитними договорами:
(1) за договором № SAMDN01000703431990 Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у справі № 202/5076/19 стягнув 60 176,79 доларів США х 39,5737 грн = 2 381 418,23 грн,
(2) за договором № SAMDN01000727203613 - 36 564,80 доларів США х 39,5737 грн = 1 447 004,43 грн,
(3) за договором № SAMDN01000728308803 - 964 731,98 грн;
Офіційний курс гривні до долара США станом на день ухвалення 17 квітня 2024 року рішення Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/235/23-ц згідно з даними Національного банку України становив 39,5737 грн. З огляду на це гривневий еквівалент процентів за депозитними договорами, які стягнув зі скаржника 26 грудня 2019 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у справі № 202/5076/19, є більшим, ніж розмір пені, яку стягнув 17 квітня 2024 року Печерський районний суд міста Києва у справі № 757/235/23-ц;
- не можна залишити поза увагою, зокрема, кількість депозитних договорів, за якими позивач зміг повернути належні йому кошти лише за результатами довготривалого судового розгляду, та розмір депозитів, який є значним.
5. 27 листопада 2024 року адвокат в інтересах скаржника сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 37254/0/220-24 від 27 листопада 2024 року), а 29 листопада 2024 року - доповнення до неї (вх. № 37394/0/220-24 від 29 листопада 2024 року). Просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій і ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. Обґрунтував скаргу так:
- розмір пені, яку безпідставно стягнув суд першої інстанції, є «явно завищеним», таким, що не відповідає принципу розумності, справедливості, пропорційності та засадам цивільного судочинства;
- суд першої інстанції стягнув пеню «фактично у тому ж розмірі, який зазначив позивач, формально зазначивши про начебто її суттєве зменшення, яке взагалі не відповідає принципам розумності та пропорційності»;
- наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне юридичне значення, бо із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання перетворюється на несправедливе джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором;
- «питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків». Суд має встановити співмірність неустойки невиконаному відповідачем зобов'язанню та врахувати інтереси обох сторін. Тобто повинен встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного розміру збитків, завданих унаслідок вчинення конкретного правопорушення з урахуванням істотних обставин справи. Ці обов'язки суд першої інстанції не виконав;
- відсотки, які вкладник отримує від розміщення коштів на депозитному рахунку у банківській установі, є його доходом і прибутком, які можна віднести до збитків згідно зі статтею 22 ЦК України;
- положення частини третьої статті 551 ЦК України про те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, і за наявності інших обставин, які мають істотне значення, з урахуванням положень статей 2, 11 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 20 грудня 2019 року у справі 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18);
- суд задля усунення явної неспівмірності неустойки до понесених особою збитків має право пом'якшити міру відповідальності та зменшити розмір неустойки;
- суд зазначив розмір стягнення пені з банку, не вказавши про необхдність утримання з цього розміру податків і обов'язкових платежів (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 листопада 2021 року у справі № 808/8156/14, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 757/27799/21-ц).
6. 2 грудня 2024 року адвокат в інтересах позивача подав заяву щодо касаційної скарги скаржника (вх. № 38062/0/220-24 від 5 грудня 2024 року). Просить відмовити у відкритті касаційного провадження. Мотивував так:
- апеляційний суд в оскарженій постанові зазначив, що висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 20 грудня 2019 року у справі 757/18977/18-ц і від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18;
- апеляційний суд в оскарженій постанові зазначив, що він урахував висновки, які Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 755/2757/15-ц за позовом того самого позивача до скаржника, зокрема, про стягнення пені за депозитними договорами за період з 23 лютого 2021 року до 23 лютого 2022 року;
- скаржник у касаційному провадженні № 61-16834св23 у справі № 755/2757/15-ц теж стверджував, що апеляційний суд не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 2 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі 757/18977/18-ц і від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18. Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 755/2757/15-ц вказаний аргумент скаржника відхилив. Вважав, що висновки апеляційного суду щодо суті спору не суперечать висновкам, на які звернув увагу скаржник.
7. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
7.1. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, стягнув зі скаржника 2 200 000,00 грн, 1 300 000,00 грн і 900 000,00 грн пені, нарахованої з 24 лютого до 20 вересня 2022 року включно за депозитними договорами № SAMDN01000703431990, SAMDN01000727203613 і SAMDN01000728308803 відповідно. Скаржник із судовими рішеннями не погодився. Вважав, що розмір стягнутої пені є явно завищеним, а тому його треба зменшити. Верховний Суд з огляду на зміст касаційної скарги з доводами скаржника не погоджується та за такої аргументації вважає касаційну скаргу необґрунтованою.
7.2. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
7.3. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України). Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (пункт 2 частини другої цієї статті).
7.4. У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством (речення перше абзацу першого частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).
7.5. За змістом статей 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання можна забезпечити відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов'язання.
7.6. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
7.7. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно (частина перша статті 551 ЦК України). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший частини другої статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
7.8. Припис частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень процесуального закону щодо загальних засад цивільного судочинства дає суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 703/1181/16-ц і від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц).
7.9. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.24), від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 85) і від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20).
7.10. Таким чином, за змістом частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням приписів пункту 4 частини третьої статті 2, частин третьої та четвертої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України щодо принципу змагальності й обов'язку доказування на боржника покладений обов'язок довести перед судом, зокрема, те, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, тобто є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
7.11. Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій скаржник зазначив неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 20 грудня 2019 року у справі 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18.
У тих справах суди встановили, що розмір пені, яку позивачі просили стягнути з відповідачів, значно перевищив розмір нарахованих процентів за депозитними договорами. Тоді як у справі № 757/235/23-ц спір стосується стягнення пені, розмір якої за змістом оскаржених судових рішень є меншим, ніж розмір нарахованих процентів за депозитними договорами, а скаржник не обґрунтував, з огляду на які обставини розмір стягнутої пені значно перевищив розмір збитків позивача, зокрема тих, які 26 грудня 2019 року підтвердив Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у рішенні в справі № 202/5076/19. Тобто за подібних спірних правовідносин різняться встановлені у вказаних справах обставини, які впливають на застосування норм права.
7.12. У касаційній скарзі скаржник зазначив, що суд першої інстанції, зазначаючи розмір пені, не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 листопада 2021 року у справі № 808/8156/14, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 757/27799/21-ц.
7.12.1. За обставинами справи № 808/8156/14 спір стосувався публічної служби позивача, який, зокрема, просив стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Верховний Суд у вказаній постанові зробив такі висновки:
- задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив, визначаючи суми до стягнення;
- оскільки справляння та сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимогу про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує у резолютивній частині рішення;
- суд першої інстанції у рішенні, яке залишив без змін апеляційний суд, не зазначив, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута з роботодавця на користь працівника без урахування податків і зборів. З одного боку, суд не мав розраховувати розмір податків, які треба утримати; з іншого, - у резолютивній частині рішення суд повинен був указати, що суму виплат зазначив без урахування податків і зборів;
- суд першої інстанції допустив помилку, не зазначивши у резолютивній частині рішення, що сума середнього заробітку визначена без утримання податку на доходи фізичних осіб й інших обов'язкових платежів, а суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача з цього приводу та не виправив зазначену помилку. Тому оскаржені судові рішення слід змінити шляхом викладення резолютивної частини рішення суду першої інстанції у редакції цієї постанови з вказівкою «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті».
7.12.2. За обставинами справи № 757/27799/21-ц спір стосувався поновлення позивача на роботі в органі державної влади та стягнення з цього органу середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Верховний Суд у вказаній постанові зробив, зокрема, такі висновки:
- апеляційний суд стягнув середній заробіток і не врахував, що податки та збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу роботодавець має нарахувати під час виконання відповідного судового рішення та вирахувати під час виплати працівникові;
- тому резолютивну частину постанови апеляційного суду належить змінити, виклавши у новій редакції, у якій вказати, що суд стягує середній заробіток за час вимушеного прогулу «з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».
7.13. Отже, висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 листопада 2021 року у справі № 808/8156/14, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 757/27799/21-ц стосовно викладення резолютивної частини про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не стосуються оскаржених судових рішень у справі № 757/235/23-ц, в якій суд стягнув зі скаржника пеню за невиконання договірного зобов'язання. Тому відповідний аргумент скаржника у касаційній скарзі є неприйнятним. Відсутність вказівки про необхідність утримання зі стягнутої суми під час її виплати визначених законодавством податків й інших обов'язкових платежів не впливає на обов'язковість до виконання вимог податкового законодавства, зокрема тих, які скаржник зазначив у доповненні до касаційної скарги (вх. № 37394/0/220-24 від 29 листопада 2024 року).
7.14. Скаржник вважав, що розмір стягнутої з нього пені є явно завищеним. Однак у касаційній скарзі немає пояснень, на чому ґрунтується такий висновок скаржника, чому розмір пені, який стягнули суди, значно перевищив розмір збитків позивача, незбалансований із ними; скаржник не надав розрахунок для зменшення розміру пені (незважаючи на те, що у касаційній скарзі визнав необхідність такого розрахунку та відповідних доказів), не навів обґрунтування, на скільки та з огляду на які обставини, на його думку, потрібно зменшити розмір пені, про стягнення якої просив позивач. Лише цитування норм права та висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування з висловленням незгоди із судовими рішеннями, констатацією порушень принципів права та нагадуванням про право суду зменшити розмір пені недостатньо для того, щоби відкрити касаційне провадження за такою касаційною скаргою.
7.15. Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Апеляційний суд в оскарженій постанові зазначив, що розмір пені, яку на підставі розрахунків позивача за депозитними договорами № SAMDN01000703431990, SAMDN01000727203613 і SAMDN01000728308803 стягнув суд першої інстанції, становить відповідно 2 200 000,00 грн, 1 300 000,00 грн і 900 000,00 грн, а розмір процентів за цими договорами, які 26 грудня 2019 року стягнув Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у справі № 202/5076/19, у гривневому еквіваленті за офіційним курсом 39,5737 грн/1 долар США станом на день ухвалення 17 квітня 2024 року оскарженого рішення Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/235/23-ц становить 2 381 418,23 грн,1 447 004,43 грн і 964 731,98 грн відповідно. Тобто в абсолютних показниках розмір збитків, підтверджений судовими рішеннями, є більшим у гривневому еквіваленті, ніж розмір пені, яку стягнули суди попередніх інстанцій у справі № 757/235/23-ц. Скаржник у касаційній скарзі такий підхід апеляційного суду до обґрунтування задоволення позову не спростував, непропорційність конкретних вимог позивача належно не мотивував.
7.16. Твердження скаржника про безпідставність стягнення з нього пені спростоване в оскаржених судових рішеннях. У них суди встановили, що скаржник порушив зобов'язання за депозитними договорами. Тому відповідно до приписів ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» задовольнили позовні вимоги.
7.17. Безпідставним є аргумент скаржника про те, що суд першої інстанції стягнув пеню «фактично у тому ж розмірі, який зазначив позивач, формально зазначивши про начебто її суттєве зменшення, яке взагалі не відповідає принципам розумності та пропорційності». Суд першої інстанції задовольнив позов повністю. Про зменшення розміру пені (суттєве чи несуттєве) не зазначав.
7.18. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
7.19. Верховний Суд, зокрема його Велика Палата, уже викладав у постановах висновки щодо застосування норм матеріального права, зокрема про право суду на зменшення розміру неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків (частина третя статті 551 ЦК України). За змістом оскаржених судових рішень і з огляду на аргументи касаційної скарги апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції відповідно до таких висновків. Оскаржені судові рішення за встановлених у цій справі обставин і доводів скаржника висновкам Верховного Суду не суперечать. Тому таку касаційну скаргу слід визнати необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Приватбанк» про захист прав споживачів і стягнення пені.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко