12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 626/2235/20
провадження № 61-3525св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , яка є правонаступником ОСОБА_3 ,
третя особа - Красноградська міська рада Харківської області,
особа, яка звернулась з апеляційною скаргою, - ОСОБА_4 ,
розглянув у спрощеному позовному провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Лобова О. А.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , третя особа - Красноградська міська рада Харківської області, про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності за набувальною давністю.
Позов обґрунтований тим, що на підставі договору дарування від 23 квітня 2004 року вона є власником 9/25 частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , та з квітня 2006 року стала проживати у вказаному будинку. Співвласниками цього будинку є ОСОБА_3 , якій належить 1/8 частина будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 березня 2005 року та ОСОБА_5 , якому належить 39/100 частини житлового будинку згідно договору купівлі-продажу від 24 листопада 1997 року. ОСОБА_5 помер у 2006 році. У зв'язку з відсутністю спадкоємців після смерті останнього, позивач зайняла частину житлового будинку, в якому мешкав померлий та постійно, безперервно, відкрито користується приміщенням з дати його смерті по дату подання позову.
Посилаючись на частини першу, другу, четверту статті 344 ЦК України, вважає, що набула право власності за набувальною давністю на частину житлового будинку, що належала померлому ОСОБА_5 .
Крім того, просила встановити факт смерті ОСОБА_6 на підставі наданих документів, які підтверджують його смерть.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 18 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 згідно лікарського свідоцтва про смерть № 76 від 30 березня
2006 року, виданого Красноградським відділенням судово-медичної експертизи, актового запису про смерть № 102 від 06 квітня 2006 року, складеного на ім'я ОСОБА_5 .
В порядку набувальної давності визнано право власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 , яке складається із 39/100 частин житлового будинку із надвірними будівлями: І - тамбур 2,0 кв.м., 2-1 -кухня 7,8 кв.м., 2-2 прихожа 9,5 кв.м., 2-3 - жила кімната 11,4 кв.м., 2-4 - ванна 9,3 кв.м., загальною площею 40 кв.м., надвірними будовами Г - убиральня, Б - сарай, яке належало померлому ОСОБА_5 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що померлий ОСОБА_5 зареєстрований в журналі реєстрації трупів як ОСОБА_5 та саме на таке прізвище здійснена реєстрація його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Враховуючи, що власник 39/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 помер та вказана частина будинку не має власника, а позивач більше 10 років добросовісно, відкрито, безперервно володіє майном, за нею необхідно визнати право власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року рішення Красноградського районного суду Харківської області від 18 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Красноградська міська рада Харківської області, про встановлення факту та визнання права власності за набувальною давністю, - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що позивачу було відомо про власника 39/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , яким був ОСОБА_5 , а отже, вона знала, що заволоділа чужою річчю, у зв'язку з чим ознака добросовісності володіння позивачем спірною частиною об'єкта нерухомості відсутня та давність такого володіння не призводить до набуття права власності.
Доводи позивача про відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , не створюють підстав для набуття нею права за давністю володіння, оскільки згідно частин першої, третьої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, за заявою органу місцевого самоврядування, спадщина визнається відумерлою.
Із матеріалів справи вбачається, що Красноградська міська рада, як представник територіальної громади міста, зверталася у 2016 році в суд із заявою про визнання спадщини ОСОБА_5 відумерлою, однак у зв'язку із відсутністю свідоцтва про його смерть позов залишено без розгляду.
Апеляційний суд також звернув увагу на те, що ОСОБА_1 , заявляючи позов до іншого співвласника, безпідставно не вказала відповідачем правонаступника власника - територіальну громаду в особі Красноградської міської ради, а також не зазначила про факт проживання у спірному житлі ОСОБА_4 , не залучивши її до участі у справі, тоді як надані ОСОБА_4 докази підтверджують проживання її з сім'єю у вказаному житлі. Оцінку правомірності такого проживання апеляційний суд не надав, оскільки це не впливає на висновок про відсутність підстав у позивача для задоволення позовних вимог щодо визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю.
Оскільки за відсутності спадкоємців майна відповідно до статті 1277 ЦПК України визнається відумерлою спадщина за заявою органу місцевого самоврядування та переходить у власність територіальної громади, належним відповідачем у даній справі має бути Красноградська міська рада Харківської області, а не інший співвласник.
Порушення норм процесуального права, а саме пред'явлення вимог до неналежного відповідача, є самостійною підставою для відмови в позові.
При цьому, апеляційний суд визнав за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги та скасував рішення в частині встановлення факту смерті ОСОБА_5 з огляду на підстави, для яких позивачу необхідно встановити вказаний факт, який не має для неї жодного юридичного значення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року, в якій просить скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення Красноградського районного суду Харківської області від 18 березня 2021 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає пункт 3 частини першої статті 411 ЦПК України та пункти 3,4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Так, ОСОБА_1 просила звернути увагу на те, що постанова Полтавського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року не підписана жодним із суддів, що входили до складу колегії, а підписана лише помічником судді, що є окремою підставою для скасування постанови.
Апеляційний суд, ухвалив оскаржувану постанову, порушивши норми матеріального та процесуального права, за відсутності правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо визначення належного відповідача у справі про визнання права власності за набувальною давністю за наявності співвласників невиділеної частини спільного майна.
Крім того, в порушення вимог частини першої статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги, скасувавши рішення повністю, в тому числі у неоскаржуваній частині, без викладення відповідних мотивів.
Апеляційний суд не врахував ту обставину, що територіальна громада свідомо не реалізувала право на звернення до суду з позовом про встановлення факту смерті ОСОБА_5 після залишення без розгляду її заяви про визнання спадщини відумерлою саме з підстав відсутності відомостей про смерть останнього. При цьому, Красноградську міську раду Харківської області було залучено до участі у справі в якості третьої особи та судом першої інстанції роз'яснено її право заявити самостійні вимоги на предмет спору. Однак таким правом третя особа не скористалась, не заявила клопотань про визнання її правонаступником померлого та залучення в якості відповідача, не надала доказів на підтвердження взяття на облік спірного майна.
Належним відповідачем по справі має бути саме співвласник будинку
ОСОБА_3 , оскільки остання, за умов, передбачених статтею 344 ЦК України, має право претендувати на частку майна, що належить на праві спільної часткової власності.
ОСОБА_1 , як співвласник майна, добросовісно заволоділа частиною чужого майна, інший співвласник ОСОБА_3 не заперечує проти задоволення позову.
Крім того, заявник просила звернути увагу на те, що у 2020 році ОСОБА_4 намагалась вселитися у спірне житлове приміщення до ухвалення рішення у цій справі. В матеріалах справи міститься довідка Красноградської міської ради Харківської області від 21 вересня 2020 року № 03-26/2753 про те, що радою не приймалось рішень щодо надання дозволу на вселення в квартиру
АДРЕСА_3 . ОСОБА_4 свідомо ввела суд апеляційної інстанції в оману, оскільки ані вона, ані члени її сім'ї ніколи не проживали в спірній квартирі.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги довідку про склад сім'ї від 09 вересня 2021 року № 5140, відповідно до якої ОСОБА_2 є єдиною зареєстрованою у спірній квартирі особою. ОСОБА_4 не надано суду жодного документу на підтвердження її проживання у спірному приміщення, в тому числі квитанцій щодо оплати комунальних послуг, остання лише зазначила про відкриття особового рахунку на ім'я ОСОБА_7 .
Просила врахувати, що частина будинку, що належала померлому, знаходиться поміж частинами, які належать сторонам, що зумовлює технічну можливість доступу до приєднання мереж та підтверджує обставини щодо добросовісного, відкритого, постійного, безперервного користування позивачем спірним нерухомим майном більше 10 років, залишення середньої частини будинку без догляду та утримання мало наслідком його руйнування.
Аргументи інших учасників справи
14 серпня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в якому вона просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 15 вересня
2022 року без змін.
В обґрунтування відзиву зазначила, що належним відповідачем у справі є Красноградська міська рада Харківської області, яка у 2016 році зверталась до суду із позовом про визнання спадщини відумерлою, однак заяву було залишено без розгляду, що не виключає право останньої звернутися до суду з повторною заявою відповідно до частини другої статті 257 ЦПК України.
Факт проживання ОСОБА_4 у спірній квартирі встановлений судом апеляційної інстанції на підставі належних, допустимих, достатніх доказів, які наявні в матеріалах справи. Натомість доводи ОСОБА_1 щодо непроживання ОСОБА_4 у спірному житловому приміщення не підтверджені жодними доказами, а ґрунтуються лише на припущеннях.
Апеляційний суд не встановив обставин на підтвердження того, що ОСОБА_1 добросовісно заволоділа чужим майном, відкрито, безперервно ним володіла протягом десяти років.
Інші особи, які беруть участь у справі не скористались своїм правом щодо надання відзиву та пояснень.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року.
30 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року ОСОБА_2 залучено правонаступником відповідача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , до участі у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_8 належить на праві власності 9/25 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 23 квітня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Красноградської державної нотаріальної контори Харківської області за реєстровим № 1-724.
Відповідачу ОСОБА_3 належить 1/8 частина вказаного житлового будинку з надвірними будівлями на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 березня 2005 року, виданого державним нотаріусом Красноградської державної нотаріальної контори Харківської області за реєстровим № 3-957.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 24 листопада 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноградського районного нотаріального округу Харківської області Погорілою Г. А. за реєстровим № 1246, 39/100 частин житлового будинку з відповідними надвірними будівлями, що розташований у АДРЕСА_4 , яка складається з І - тамбур 2,0 кв.м., 2-1 -кухня 7,8 кв.м., 2-2 прихожа 9,5 кв.м., 2-3 - жила кімната 11,4 кв.м., 2-4 - ванна 9,3 кв.м., загальною площею 40 кв.м., надвірними будовами Г - убиральня, Б - сарай) належить ОСОБА_5 .
Згідно інформації Красноградського міжрайонного відділення судово-медичної експертизи (далі - Красноградський МРВ СМЕ) Харківського обласного бюро судово-медичних експертиз від 07 грудня 2020 року, у журналі реєстрації розтину трупів Красноградського МРВ СМЕ за 2005-2006 роки за номером 76 наявний запис про доставку трупа громадянина « ОСОБА_5 » (мовою оригіналу), який був доставлений з кватири 2 по АДРЕСА_1 , розтин проведено 30 березня 2006 року, встановлена причина смерті: гострий розлад кровообігу, атеросклеротична хвороба серця.
06 квітня 2006 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Красноградського районного управління юстиції в Харківській області складено актовий запис № 102 про смерть ОСОБА_5 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У спадковому реєстрі відсутня інформація щодо спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 та виданих свідоцтв про право на спадщину.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Верховним Судом у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц сформульовані правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
З огляду на викладене право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 18 березня 2021 року, ОСОБА_4 посилалася на те, що ухваленим судовим рішенням суду першої інстанції порушені її права та інтереси, оскільки вона заселилась до спірного житлового приміщення на підставі усного дозволу голови Красноградської міської ради і проживає там на цей час, тоді як судом першої інстанції вирішено питання щодо права власності на вказане приміщення за іншою особою.
Вирішуючи питання про прийняття апеляційної скарги та перегляд судового рішення за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції має встановити, чи вирішувалося питання про права та обов'язки цієї особи, з урахуванням комплексної оцінки усіх доказів, наявних у справі та доданих до апеляційної скарги.
Предметом спору у справі, яка переглядається, є визнання за позивачем права власності в порядку набувальної давностіна 39/100 частин житлового будинку
АДРЕСА_1 (квартира АДРЕСА_5 ), які належали на праві власності ОСОБА_5 . При цьому, іншими співвласниками вказаного будинку є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , відповідно у 9/25 та 1/8 частинах.
Також позивач у позовній заяві просила встановити факт смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 згідно лікарського свідоцтва про смерть № 76 від 30 березня 2006 року, виданого Красноградським відділенням судово-медичної експертизи, та актового запису про смерть № 102 від 06 квітня 2006 року, складеного на ім'я ОСОБА_5 .
Відомості щодо кола спадкоємців після смерті останнього в матеріалах справи відсутні.
ОСОБА_4 в обґрунтування доводів апеляційної скарги надала довідку про склад сім'ї від 12 жовтня 2020 року № 4949, видану начальником відділу реєстрації Красноградської міської ради та довідку від 13 травня 2021 року, видану секретарем Красноградської міської ради, на підтвердження факту її проживання у спірному приміщенні.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не дослідив вказані докази та не надав їм належної оцінки, не встановив, на якій правовій підставі ОСОБА_4 була вселена до спірного житлового приміщення та чи дійсно вона там проживає, враховуючи ту обставину, що стороною позивача були надані докази (довідки
від 21 вересня 2020 року № 03-26/2753, від 13 вересня 2021 року № 03-26/4887, видані головою Красноградської міської ради, довідка про склад зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 09 вересня 2021 року № 5140, видана Красноградською міською радою та акт обстеження житлових умов, складений депутатом Красноградської міської ради), які повністю суперечать обставинам, викладеним у наданих ОСОБА_4 довідках.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не з'ясував і не зазначив в оскаржуваній постанові, яким чином ухвалене судом першої інстанції рішення впливає на права, інтереси та/або обов'язки ОСОБА_9 і які несприятливі наслідки для неї тягне цей акт правосуддя.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_4 надані докази на підтвердження факту проживання у спірному житловому приміщенні, є передчасними, оскільки суд апеляційної інстанції не з'ясував всі обставини справи з урахуванням всіх наявних в матеріалах справи доказів та не надав їм оцінки.
У частині першій статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із статтею 382 ЦПК України у мотивувальній частині постанови апеляційного суду зазначаються: а) встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини; б) доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в)мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (частина друга статті 263 ЦПК України).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п'ята статті 263 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Процесуальним обов'язком суду є належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування.
Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення спору.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що суд вирішив питання про права та обов'язки особи, яка не брала участь у справі та про наявність у неї права на оскарження рішення суду першої інстанції, може бути зроблений лише після з'ясування, яким чином таке рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов'язків особи, яка подала апеляційну скаргу, та надання оцінки всім наявним у справі доказам, на що у цьому випадку апеляційний суд уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про розгляд справи по суті.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
В цій справі суд апеляційної інстанції мав першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Отже, апеляційний суд не визначився належним чином з наявністю чи відсутністю передбачених статтею 352 ЦПК України підстав для захисту прав особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, ОСОБА_4 .
Суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку, у тому числі усувати недоліки висновків суду, які є припущеннями, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції не має можливості ухвалити нове рішення.
Доводи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання визначення належного відповідача у справі про визнання права власності за набувальною давністю за наявності співвласників невиділеної частини спільного майна, не заслуговують на увагу.
Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник не наводить обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, як саме висновок щодо застосування норм процесуального права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях.
Верховний Суд вже неодноразово у своїх постановах висловлювався щодо належного визначення відповідача у спорах про визнання права власності за набувальною давністю (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 09 липня 2021 року у справі № 920/999/16, від 29 вересня 2021 року у справі № 212/6614/19, від 29 вересня 2023 року у справі № 1522/9367/12).
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.
У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був встановлений або не був і не міг бути відомим володільцю, а також у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, то відповідачем може бути орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Отже, належними відповідачами у справах про визнання права власності у порядку набувальної давності є власник, його правонаступник (спадкоємці), а за їх відсутності - відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
З огляду на недоведення заявником наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, суд відхиляє такі доводи позивача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З огляду на встановлене касаційним судом порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що тягне за собою скасування судового рішення, Верховний Суд не перевіряє обґрунтованість доводів касаційної скарги щодо вирішення спору по суті.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О.Карпенко
О. М. Ситнік
В. В. Сердюк