12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 333/8394/23
провадження № 61-12084св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2024 року в складі судді Ковальової Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 липня 2024 року в складі колегії суддів Кочеткової І. В.,Кухаря С. В., Трофимової Д. А. та касаційну скаргу представника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі, - Коваленка Юрія Миколайовича на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 липня 2024 року в складі колегії суддів Кочеткової І. В.,Кухаря С. В., Трофимової Д. А.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури і
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі (далі - ТУ ДБР у м. Мелітополі), Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, та прокуратури, в якому просив стягнути 1 198,80 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент ухвалення судом рішення, що на квітень 2024 року становило 9 590 400,00 грн, та відшкодувати судові витрати на правничу допомогу в розмірі 750 000,00 грн.
Зазначав, що 27 лютого 2022 року керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) було внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 408 Кримінального кодексу (далі - КК) України. Згідно з витягом з ЄРДР 27 лютого 2022 року майор ОСОБА_1 , колишній начальник Мелітопольського міського відділу управління Служби безпеки України в Запорізькій області, бувши військовослужбовцем Служби безпеки України за контрактом, перебуваючи у розпорядженні начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, бувши залученим до виконання військових обов'язків, перебуваючи в м. Запоріжжі в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце проходження служби, після чого останнього було виявлено на території м. Кривого Рогу.
28 лютого 2022 року у вказаному кримінальному провадженні його було затримано як підозрюваного, того ж дня повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненого в умовах воєнного стану.
01 березня 2022 року постановою слідчого судді йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів та визначено розмір застави 744 300,00 грн, який 03 березня 2022 року був внесений на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України.
07 березня 2022 року запобіжний захід у вигляді застави був змінений на особисте зобов'язання, сума застави без залучення та згоди власника грошових коштів була направлена на потреби оборони, а ОСОБА_1 було зобов'язано постійно перебувати у Міжрегіональному центрі професійної підготовки звільнених у запас військовослужбовців у м. Кривому Розі.
15 березня 2022 року за його клопотанням місце перебування було змінено на м. Запоріжжя, що дозволило частково вирішувати питання евакуації родини з окупованої території.
25 липня 2022 року за результатами проведення досудового розслідування кримінальне провадження було закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінально-процесуального кодексу (далі - КПК) України за недоведеністю винуватості.
За його скаргою слідчим суддею 04 жовтня 2022 року постанову про закриття кримінального провадження скасовано та зобов'язано прокурора закрити кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
03 листопада 2022 року судове рішення було виконано та кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
Отже, він незаконно перебував під слідством з 27 лютого до 03 листопада 2022 року, що позбавляло його можливості вести нормальний і звичний спосіб життя, призвело до душевних переживань, втрати авторитету серед оточення, погіршення стану здоров'я, руйнування професійних планів, негативного впливу на честь, гідність та його ділову репутацію.
Вказував, що компенсація моральної шкоди відбувається на емоційному рівні людської свідомості, розмір такої компенсації повинен бути достатнім, щоб викликати у потерпілого, або дозволити йому отримати у майбутньому позитивні емоції такої глибини і сили, які здатні у повному обсязі компенсувати, врівноважити ті негативні відчуття і переживання, в яких полягає моральна шкода. Позивач достатньо поважає себе як людину та офіцера, вважає себе гідним того, щоб його права дотримувались іншими членами суспільства, тим більше правоохоронними органами. Він оцінює завдану моральну шкоду в розмірі 1 198,8 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент ухвалення судом рішення в справі, що складає на час подання позову 7 792 200,00 грн. Обґрунтованість цієї суми беззаперечно підтверджується висновком судово-психологічної експертизи від 18 вересня 2023 року № 10213.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
17 квітня 2024 року рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, 1 918 080,00 грн та 25 000,00 грн витрат на надання правової допомоги. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував висновки тим, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством з 28 лютого до 03 листопада 2022 року, що складає 8 місяців та 7 днів, кримінальне провадження було закрито у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення, позивач довів його право на відшкодування завданої йому моральної шкоди у зв'язку з незаконними діями органів досудового розслідування й прокуратури. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції застосував розрахункову величину 1 600,00 грн, визначену абзацом 3 статті 8 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX «Про державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон про держбюджет).
24 липня 2024 року постановою Запорізького апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, ТУ ДБР в м. Мелітополі, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону задоволено частково.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2024 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, 41 890,00 грн та 3 275,90 грн витрат на правничу допомогу. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.
Компенсовано Головному управлінню Національної поліції в Дніпропетровській області за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір в сумі 206,40 грн.
Компенсовано Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Південного регіону за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір в сумі 18 519,60 грн.
Компенсовано ТУ ДБР у м. Мелітополі за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір в сумі 18 519,60 грн.
Апеляційний суд керувався тим, що, визначаючи строки перебування позивача під слідством упродовж 8 місяців та 7 днів, суд не звернув уваги на те, що з 25 липня 2022 року до 04 жовтня 2022 року позивач не перебував під слідством, оскільки постановою прокурора кримінальне провадження було закрите і ніяких слідчих дій щодо ОСОБА_1 не проводилося. У разі скасування постанови прокурора про закриття кримінального провадження за скаргами учасників кримінального провадження за результатами судово-контрольної діяльності, час між винесенням таких постанов до їх скасування не включається в строки досудового розслідування.Отже, досудове розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_1 тривало з 28 лютого до 25 липня 2022 року та з 04 жовтня до 03 листопада 2022 року, тобто 177днів (5 місяців та 9 днів).
Апеляційний суд зазначив, що розрахункова величина в розмірі 1600,00 грн не може бути застосована до спірних правовідносин, адже Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди в спірних правовідносинах. Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що розмір морального відшкодування має становити 1198,8 розмірів мінімальних заробітних плат.На час вирішення справи в суді першої інстанції станом на 01 січня 2024 року мінімальний розмір заробітної плати становив 7 100,00 грн, а тому мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу за 5 місяців 9 днів незаконного перебування під слідством, становить 41 890,00 грн, що є достатнім для компенсації позивачеві негативних наслідків морального характеру та відповідає принципам розумності і справедливості.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У серпні 2024 року представник ТУ ДБР у м. Мелітополі - Коваленко Ю. М. через систему «Електронний суд» подав касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 липня 2024 року, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 9440,00 грн.
20 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальов Д. В. засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 липня 2024 року, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги ТУ ДБР у м. Мелітополі
Касаційна скарга мотивована тим, що правовідносини в справі виникли у зв'язку з перебуванням позивача під слідством, а не з трудових відносин, тому для обрахунку розміру відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися абзацом 3 статті 8 Закону про держбюджет, яким визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600,00 грн. Позивачеві присуджено до відшкодування суму, яка підлягає стягненню за рішенням суду.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування абзацу 3 статті 8 Закону про держбюджет у взаємозв'язку зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що абзац 3 статті 8 Закону про держбюджет набрав чинності з 01 січня 2024 року, тому не підлягає застосуванню під час обрахунку розміру відшкодування моральної шкоди. На дату ухвалення рішення судом першої інстанції (17 квітня 2024 року) мінімальний розмір заробітної плати становив 8000,00 грн, однак апеляційний суд керувався розміром мінімальної заробітної плати, що діяв у період з 01 січня до 01 квітня 2024 року.
Суди проігнорували висновок судової психологічної експертизи та не дали йому оцінки, не зважили на вимоги розумності й справедливості щодо визначення розміру відшкодування.
Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року в справі № 357/14357/17, від 11 жовтня 2019 року в справі № 757/53996/17, про застосування судами висновку судової психологічної експертизи під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Позивач перебував під слідством із 28 лютого до 03 листопада 2022 року, тобто з моменту застосування до нього першого заходу кримінально-правового характеру до закриття кримінального провадження. Апеляційний суд вилучив із вказаного періоду час із 28 лютого до 25 липня 2022 року та з 04 жовтня до 03 листопада 2022 року, посилаючись на закриття кримінального провадження. Однак оскарження рішення прокурора про закриття кримінального провадження є частиною стадії досудового розслідування та свідчить про перебування особи під слідством.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 13 Закону № 266/94-ВР, частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) Українита статті 8 Закону про держбюджет у контексті положень статей 22, 58 Конституції України; щодо застосування положень пункту 5 частини першої статті 3, частини першої статті 219 та статті 303 КПК України стосовно визначення строку перебування особи під слідством.
Апеляційний суд безпідставно відмовив у відшкодуванні витрат на проведення експертизи та зменшив розмір витрат на правову допомогу, не врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року в справі № 686/31892/19.
Позиція інших учасників справи
Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди Головним управлінням Національної поліції. Дії слідчих не оскаржувалися та не визнавалися недійсними. Суд правильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди.
Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що суд має керуватися розміром мінімальної заробітної плати на час розгляду справи. Абзацом 3 статті 8 Закону про держбюджет визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600,00 грн. Ця норма була чинною на момент ухвалення рішення судом першої інстанції та підлягала застосуванню. Період тривалості слідства переривався, тому час із 28 лютого до 25 липня 2022 року та з 04 жовтня до 03 листопада 2022 року правильно не включений до обрахунку відшкодування моральної шкоди. Позивач під слідством перебував шість місяців, тому на його користь необхідно стягнути 9600,00 грн відшкодування. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили.
ТУ ДБР у м. Мелітополі у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що Верховний Суд сформував висновок про застосування положень пункту 5 частини першої статті 3, частини першої статті 219 та статті 303 КПК України стосовно визначення строку перебування особи під слідством у постанові від 03 квітня 2023 року в справі № 367/1335/21. За висновками Верховного Суду час між винесенням постанови дізнавачем або слідчим про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не повідомлялося про підозру, або постанови прокурора про закриття кримінального провадження незалежно від того, чи повідомлялися особи про підозру чи ні до їх скасування або в порядку, передбаченому частиною шостою статті 284 КПК України, або за результатами здійснення судового контролю, не повинен включатися у строки досудового розслідування. Постанови Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 , нерелевантні до спірних правовідносин. У іншій частині відзив ТУ ДБР у м. Мелітополі дублює його касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 лютого 2022 року керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону до ЄРДР за № 42022041630000018 було внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 408 КК України.
Згідно з витягом з ЄРДР 27 лютого 2022 року майор ОСОБА_1 , колишній начальник Мелітопольського міського відділу управління Служби безпеки України в Запорізькій області, бувши військовослужбовцем Служби безпеки України за контрактом, перебуваючи у розпорядженні начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, бувши залученим до виконання військових обов'язків, перебуваючи в м. Запоріжжі в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце проходження служби, після чого останнього було виявлено на території м. Кривого Рогу.
Досудове розслідування кримінального провадження доручено Криворізькому районному управлінню поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, процесуальне керівництво здійснювалось Криворізькою спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону.
28 лютого 2022 року о 16 год. 40 хв. у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 був затриманий як підозрюваний керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону. Того ж дня ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
01 березня 2022 року слідчим суддею Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за результатами розгляду клопотання керівника Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону щодо ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань № 3» на строк 60 днів та визначено розмір застави 744 300,00 грн.
03 березня 2022 року визначений суддею розмір застави був внесений на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області.
07 березня 2022 року слідчим суддею Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у вигляді застави був замінений на особисте зобов'язання. Цією ж ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 зобов'язаний постійно перебувати у Міжрегіональному центрі професійної підготовки звільнених у запас військовослужбовців за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Ушакова, 4. Також зазначеною ухвалою слідчого судді за клопотанням ОСОБА_1 сума внесеної застави була направлена на потреби оборони.
15 березня 2022 року за клопотанням ОСОБА_1 слідчим суддею місце його перебування змінене на: АДРЕСА_1 .
25 липня 2022 року за результатами проведеного досудового розслідування кримінальне провадження закрито керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, тобто у зв'язку з тим, що органом досудового розслідування не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 у суді і вичерпані можливості їх отримати.
За скаргою ОСОБА_1 04 жовтня 2022 року слідчим суддею Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя постанова про закриття кримінального провадження скасована та зобов'язано прокурора закрити кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
03 листопада 2022 року керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону судове рішення виконане та прийнято постанову про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України за відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзивів та виснував, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Відповідно до статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР виникає в особи в разі закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Отже, закриття органом досудового розслідування кримінального провадження щодо особи з підстав, що її реабілітують, є офіційною констатацією незаконності повідомлення її про підозру. Прийняття відповідного процесуального рішення щодо особи підтверджує протиправність його кримінального переслідування.
Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (стаття 1176 ЦК України).
Відповідно до статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У частинах другій та четвертій статті 23 ЦК України зазначені підстави для відшкодування моральної шкоди, яка може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Законом № 266/94-ВР також установлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята й шоста статті 4 цього Закону).
Положення ЦК України застосовуються під час визначення підстав та розміру моральної шкоди, спричиненої потерпілій особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, та свідчать про обов'язкове встановлення під час відшкодування шкоди не тільки підстав для відшкодування, а й того, у чому саме полягала моральна шкода та виходячи з принципів розумності та справедливості під час визначення її розміру.
Однак у статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.
У справі, що переглядається, встановлено й не оспорюється, що ОСОБА_1 із 28 лютого 2022 року перебував під слідством та 03 листопада 2022 року кримінальне провадження щодо нього закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК Україниза відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
Сторони оспорюють тривалість перебування під слідством та розмір мінімальної заробітної плати, яку необхідно враховувати під час розрахунку відшкодування моральної шкоди.
Моральна шкода у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України та статтею 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії, без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню під час розгляду відповідної вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Такі висновки підтверджені сталою практикою Верховного Суду, зокрема в постановах від 16 січня 2025 року в справі № 607/21506/23, від 24 грудня 2024 року в справі № 740/6706/23, від 11 грудня 2024 року в справі № 740/463/22 та інших.
Статтею 8 Закону про держбюджет установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7100,00 грн, з 01 квітня - 8000,00 грн. Визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон про оплату праці) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
До такого визначення поняття «мінімальна заробітна плата» відсилає стаття 13 Закону № 266/94-ВР, оскільки іншого тлумачення наведеного терміну законодавство не містить.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Важливою складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).
Призначення цього принципу у сфері відносин між людиною і публічною владою - забезпечити юридичну безпеку особи, підтримати стабільність правовідносин між людиною й державою, гарантувати певність її юридичного становища, передбачуваність правових наслідків своєї поведінки, охорону та захист правомірних очікувань і, зрештою, її довіру до держави.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність, тому в цій справі сторони повинні мати право очікувати, що в контексті статті 13 Закону № 266/94-ВР застосовуються положеннястатті 3 Закону про оплату праці щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечатиме принципу правової визначеності.
У порядку реалізації статті 3 Закону про оплату праці статтею 8 Закону про держбюджет установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7100,00 грн, з 01 квітня - 8000,00 грн.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), визнавши окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» такими‚ що не відповідають Конституції України‚ встановив, що зі змісту положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається‚ що закон про Державний бюджет України як правовий акт має особливий предмет регулювання‚ відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби‚ тому цим законом не можуть вноситися зміни‚ зупинятися дія чинних законів України‚ а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин‚ що є предметом інших законів України.
У Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України визначив, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин 2 це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони».
Оскільки статтею 13 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом та змін до цієї статті законодавець не вносив, відсутні підстави для висновку, що суд під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР має керуватися розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду, а не встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати.
Безпідставними є доводи касаційної скарги ТУ ДБР у м. Мелітополі про те, що правовідносини в справі виникли у зв'язку з перебуванням позивача під слідством, а не з трудових відносин, адже порядок розрахунку відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначає стаття 13 Закону № 266/94-ВР й складовим елементом цього порядку є мінімальний розмір заробітної плати в значенні, наведеному в Законі про оплату праці.
На момент ухвалення рішення судом першої інстанції 17 квітня 2024 року розмір мінімальної заробітної плати становив 8000,00 грн, як і на момент ухвалення постанови апеляційного суду 24 липня 2024 року.
Саме таким розміром мінімальної заробітної плати мав керуватися суд під час розрахунку мінімального розміру відшкодування моральної шкоди.
Однак суд апеляційної інстанції для обрахунку відшкодування моральної шкоди взяв мінімальну заробітну плату станом на 01 січня - 7100,00 грн, тобто визначена ним сума є меншою від гарантованого державою мінімального розміру.
Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15).
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що досудове розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_1 тривало з 28 лютого до 25 липня 2022 року та з 04 жовтня до 03 листопада 2022 року, тобто 177днів (5 місяців та 9 днів), з огляду на таке.
Відповідно до статті 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
Однією з форм закінчення досудового розслідування згідно з частиною другою статті 283 КПК України є закриття прокурором кримінального провадження.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 5 частини першої статті 3, частини першої статті 219 та статті 303 КПК України стосовно визначення строку перебування особи під слідством є безпідставними.
У постанові від 03 квітня 2023 року в справі № 367/1335/21 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду сформував висновок щодо застосування положень абзацу 2 пункту 10 частини першої статті 284, частини шостої статті 284, частини шостої статті 36, статті 219 КПК України, зокрема, зазначив: що в разі скасування прокурором, який здійснює процесуальне керівництво, в порядку частини шостої статті 284 КПК України або прокурорами вищого рівня під час реалізації повноважень, передбачених частиною шостою статті 36 КПК України, постанови про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не було повідомлено про підозру, час між винесенням постанови про закриття та її скасуванням не включається у строки досудового розслідування за умови, якщо постанова про скасування постанови про закриття кримінального провадження винесена уповноваженим прокурором та у строки, встановлені КПК України.
У разі скасування Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, керівником окружної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками в межах строків, передбачених статтею 219 КПК України, постанови прокурора про закриття кримінального провадження, у якому особі було повідомлено про підозру, час між винесенням постанови про закриття кримінального провадження до її скасування враховується у строки досудового розслідування.
У разі скасування постанов дізнавача, слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження за скаргами учасників кримінального провадження, зазначених в пунктах 3, 4 частини першої статті 303 КПК України, за результатами судово-контрольної діяльності, час між винесенням таких постанов до їх скасування не включається у строки досудового розслідування як у кримінальних провадженнях, у яких жодній особі не повідомлено про підозру, так і провадженнях, у яких було повідомлено про підозру.
Подібні висновки викладені в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 вересня 2024 року в справі № 759/7254/22.
У цій справі суди встановили, що 25 липня 2022 року за результатами проведеного досудового розслідування кримінальне провадження закрито керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, тобто у зв'язку з тим, що органом досудового розслідування не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 у суді і вичерпані можливості їх отримати.
За скаргою ОСОБА_1 04 жовтня 2022 року слідчим суддею Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя постанова про закриття кримінального провадження скасована та зобов'язано прокурора закрити кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
03 листопада 2022 року керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону судове рішення виконане та прийнято постанову про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
Отже, постанова прокурора від 25 липня 2022 року про закриття кримінального провадження скасована судом за скаргою підозрюваного, тобто учасником кримінального провадження, зазначеним у пункті 4 частини першої статті 303 КПК України, а тому період її оскарження з 25 липня до 04 жовтня 2022 року не включається у строки досудового розслідування та не входить у період перебування ОСОБА_1 під слідством.
Відповідно до частини першої статті 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
Із 04 жовтня до 03 листопада 2022 року щодо ОСОБА_1 не проводилися слідчі дії, адже слідчий суддя зобов'язав прокурора закрити кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Позивач у цей період уже вважався таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень, а кримінальне переслідування щодо нього є завершеним.
Строк із 04 жовтня до 03 листопада 2022 року також не входить у період перебування ОСОБА_1 під слідством, про що правильно виснував апеляційний суд. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що оскарження рішення прокурора про закриття кримінального провадження є частиною стадії досудового розслідування та свідчить про перебування особи під слідством, не спростовують правильність висновків апеляційного суду.
Проте Верховний Суд не може погодитися з висновком апеляційного суду щодо непідтвердження позивачем спричинення моральної шкоди в розмірі, що перевищує мінімально встановлений законом.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що суди проігнорували висновок судової психологічної експертизи та не дали йому оцінки, не врахували вимоги розумності й справедливості щодо визначення розміру відшкодування, не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року в справі № 357/14357/17, від 11 жовтня 2019 року в справі № 757/53996/17, про застосування судами висновку судової психологічної експертизи під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
У постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року в справі № 357/14357/17 зазначено, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визначив і встановив правильний період перебування позивача під слідством і судом, за який позивач має право на відшкодування моральної шкоди, та, урахувавши всі обставини конкретної справи, глибину моральних страждань, висновок судової психологічної експертизи, належним чином обґрунтував розмір стягнутої моральної шкоди.
У постанові від 11 жовтня 2019 року в справі № 757/53996/17 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд, встановивши всі обставини справи, аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його тривалого безпідставного утримання під вартою зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, зробив обґрунтований висновок, що належним розміром відшкодування моральної шкоди позивача є 3 000 000,00 грн, що відповідає принципу розумності та справедливості.
У наведених постановах Верховного Суду розмір відшкодування моральної шкоди визначений з урахуванням усіх доказів у справі в сукупності, зокрема й висновку судової психологічної експертизи.
Позов про відшкодування моральної шкоди розглядається судом з урахуванням фактичних обставин щодо наявності моральної шкоди в межах, встановлених саме цивільним законодавством, з дослідженням доказів, зокрема висновків експертизи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 201/10234/20).
У висновку експерта № 10213 за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 18 вересня 2023 року (т. 1, а. с. 25-35), якою ОСОБА_1 підтверджував позовні вимоги, зазначено, що ситуація, яка досліджується за справою (перебування під слідством у кримінальному провадженні), є психотравмувальною для ОСОБА_1 , чим йому завдано моральної шкоди. Можливий грошовий еквівалент компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання становить 1198,8 мінімальних заробітних плат на момент винесення рішення суду.
У мотивувальній частині дослідження експерт зазначив, що ситуація, яка досліджується, призвела до істотної та тривалої проблематизації життя підекспертного та проявилася в таких обставинах: гострих стресових переживаннях внаслідок затримання та пред'явлення підозри у вчиненні тяжкого правопорушення; обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, визначенні застави в розмірі 744 300,00 грн; зміні запобіжного заходу після внесення застави на особисте зобов'язання та зобов'язання постійно перебувати у центрі професійної підготовки звільнених у запас військовослужбовців у м. Кривому Розі та направленні застави без згоди власника на потреби оборони; руйнуванні сталого способу повсякденного життя й репутації, життєвих перспектив військовослужбовця-офіцера, учасника бойових дій у зв'язку з необхідністю перебувати під слідством як підозрюваний, необхідності доведення невинуватості, витрачання зусиль, часу та коштів, спрямованих на захист своїх прав; втраті матеріального забезпечення, що відбувалося на фоні дій військового стану внаслідок повномасштабного вторгнення рф на територію України, загрози окупації території, на якій перебувала його родина, гострої необхідності допомоги родині в евакуації. Ці обставини обумовили суттєвий психологічно деструктивний вплив на психіку підекспертного та потягли за собою виникнення тривалих психоемоційних змін (пригнічений настрій, напруга, лабільність, тривога щодо життя й здоров'я членів родини, відчуття безпорадності, розпачу), чим зумовили тривалі та виразні душевні переживання у вигляді відчуття страху й тривоги щодо безпеки членів сім'ї, відчуття образи, несправедливості, безпомічності, психологічної втоми, деструктивного емоційного стресового навантаження.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів, з огляду на достатність та взаємозв'язок для прийняття відповідного процесуального рішення.
Висновок експерта № 10213 за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 18 вересня 2023 року не був предметом дослідження суду апеляційної інстанції, постанова суду взагалі не містить посилань на експертний висновок та мотивів щодо його оцінки.
Апеляційний суд виснував про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди в межах гарантованої державою суми компенсації, однак для обрахунку цієї суми використав неправильні вихідні дані щодо розміру мінімальної заробітної плати, та без належної оцінки усіх доказів, зокрема судово-психологічної експертизи, виснував про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди в розмірі, що перевищує мінімально встановлений законом.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
За таких обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд.
За нового розгляду справи апеляційний суд має надати оцінку висновку експерта № 10213 за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 18 вересня 2023 року та врахувати, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц).
Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди Головним управлінням Національної поліції.
Щодо таких доводів варто зауважити, що за змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Органи державної влади є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і в спорі щодо прострочення виконання обов'язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави в спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16, від 22 вересня 2022 року в справі № 462/5368/16-ц, від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц).
ОСОБА_1 звернувся з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, і відповідачем у такому спорі є держава, а не безпосередньо Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, права якого ухваленими в справі судовими рішеннями не порушені.
Стосовно витрат позивача на оплату вартості проведеної експертизи
Відповідно до договору № 011/02-23 про надання послуг з проведення експертизи, укладеного між Ковальовим Д. В. , який представляє інтереси ОСОБА_1 , та Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежний інститут судових експертиз», вартість послуг складає 28 000,00 грн.
Як докази на підтвердження понесених витрат представник позивача надав суду першої інстанції рахунок-фактуру на оплату експертних послуг від 10 лютого 2023 року та акт надання послуг від 18 вересня 2023 року № 169.
Апеляційний суд виснував, що позивач не надав докази сплати вартості експертних послуг в розмірі 28 000,00 грн, та погодився із відмовою суду першої інстанції у відшкодуванні цих витрат.
Надана ОСОБА_1 під час апеляційного перегляду справи квитанція від 27 квітня 2023 року на підтвердження оплати експертизи не прийнята апеляційним судом як доказ, оскільки відповідно до статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Із висновком судів щодо відмови у відшкодуванні наведених витрат погодитися повністю не можна.
Відповідно до частин четвертої-дев'ятої статті 139 ЦПК України суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов'язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат.
У випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно такої сторони в межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову.
Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, факт попередньої оплати стороною витрат на оплату послуг експерта не є передумовою розподілу цих судових витрат.
Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ОСОБА_1 надав суду рахунок-фактуру на оплату експертних послуг від 10 лютого 2023 року та акт надання послуг від 18 вересня 2023 року № 169, висновком експерта від 18 вересня 2023 року № 10213 за результатами проведення судово-психологічної експертизи обґрунтовував підстави позову, тому відсутні підстави для відмови в розподілі цих витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що апеляційний суд не врахував.
Щодо витрат позивача на правову допомогу
ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд безпідставно зменшив розмір витрат на правову допомогу, не врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року в справі № 686/31892/19.
У наведеній постанові Верховний Суд виснував про таке.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Законом визначено критерії, які слід застосовувати під час визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами частин першої, другої, п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то в суду відсутні підстави для відмови в стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час визначення суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. У справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У цій справі ОСОБА_1 уклав з адвокатом Ковальовим Д. В. договір про надання правової допомоги від 06 лютого 2023 року, в якому сторони погодили гонорар адвоката в розмірі 750 000,00 грн.
У акті від 22 вересня 2023 року про прийняття-передачу наданих послуг зазначено, що до складу наданих послуг входить: вивчення наданих клієнтом документів та консультація клієнта з перспективності звернення до суду-500 000,00 грн, замовлення за рахунок клієнта експертизи визначення розміру моральної шкоди - 60 000,00 грн, підготовка позовної заяви та подання документів до суду - 140 000,00 грн, участь адвоката в судовому процесі незалежно від кількості судових засідань - 50 000,00 грн.
Відповідачі у відзивах зазначали, що витрати, які поніс позивач на оплату послуг адвоката, не є співмірними із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання робіт.
Суд першої інстанції, оцінивши доводи сторін, заявлену неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), реальний час, необхідний для виконання таких послуг, виснував про стягнення на користь позивача витрат за надання правничої допомоги на загальну суму 25 000,00 грн.
Апеляційний суд зменшив наведену суму до 3275,90 грн, пославшись на те, що витрати на правову допомогу, які поніс ОСОБА_1 , мають бути компенсовані пропорційно задоволеним позовним вимогам про стягнення з відповідачів моральної шкоди завданої за час перебування його під слідством чи судом.
Співмірність витрат на професійну правничу допомогу відповідно до статті 137 ЦПК України застосовується щодо суми, яка підлягає стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За наслідками касаційного перегляду справи спір остаточно не вирішений, тому витрати на правову допомогу в суді першої інстанції, які поніс ОСОБА_1 , підлягають розподілу судом, який розгляне справу по суті із ухваленням остаточного рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані в справі докази.
Верховний Суд висновує, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).
Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг розподіл судових витрат має здійснюватися тим судом, який ухвалить остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Висновок щодо застосування положень статті 13 Закону № 266/94-ВР та статті 8 Закону про держбюджет
У статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У контексті статті 13 Закону № 266/94-ВРзастосовуються положення статті 3 Закону про оплату праці щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечатиме принципу правової визначеності.
Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР суд має керуватися встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати, а не розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду.
Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальова Дмитра Валерійовича та представника Територіального управління
Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі, - Коваленка Юрія Миколайовича задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 24 липня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська