13 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 306/44/22
провадження № 61-1800св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Комерційний інвестиційний банк»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Штефанюком Іваном Матвійовичем , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» (далі - АТ «Комінвестбанк») про стягнення коштів за договором банківського вкладу та штрафних санкцій.
Позов мотивований тим, що 01 червня 2020 року позивач уклав з АТ «Комінвестбанк» в особі начальника Свалявського відділення ОСОБА_3 договір банківського вкладу з визначеним строком № 04-3/6с-155, відповідно до умов якого банк прийняв у позивача 290 000,00 євро на строк один рік (з 01 червня 2020 року до 01 червня 2021 року) із нарахуванням на вклад 6 % річних.
22 листопада 2021 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення вкладу з відсотками. Проте банк у вчиненні таких дій відмовив, адже доказів внесення (зарахування) коштів на депозитний вклад немає, відповідні рахунки в банку не відкривалися, договору банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155 у банку на обслуговуванні немає.
Позивач наголошував, що передавав кошти особисто начальнику Свалявського відділення ОСОБА_3 в його службовому кабінеті, в робочий час, там же підписав договір, що був засвідчений печаткою банку. На підтвердження отримання банком коштів ОСОБА_3 видав позивачу розписку. З цього моменту власником грошей став банк, який зобов'язаний був виконати умови договору банківського вкладу.
На переконання позивача, він правомірно сподівався на належне врегулювання правовідносин банківського вкладу саме відповідачем, що було його обов'язком, але відповідач свої зобов'язання порушив. Недотримання працівниками банку вимог законодавства, якими регулюються питання банківського вкладу, неналежне виконання ними своїх посадових обов'язків не може свідчити про недодержання сторонами письмової форми договору банківського вкладу. На позивача не можуть покладатися наслідки протиправної поведінки працівників банку вже після отримання від нього коштів.
Отже, правовідносини сторін регулюються нормами статей 1058, 1059 ЦК України та іншими нормами законодавства щодо банківського вкладу, а також нормами законодавства щодо захисту права власності та у відповідній частині нормами законодавства про захист прав споживачів.
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Підтвердженням факту внесення коштів до банківської установи може бути нормативно передбачений банківський (касовий) документ, так і інший документ, що підтверджує внесення коштів і відповідає вимогам, установленим законом.
Саме лише необлікування банком на відповідних рахунках коштів, залучених на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), не можна вважати недодержанням сторонами письмової форми договору банківського вкладу (депозиту).
Відмова банку повернути банківський вклад із нарахованими на нього відсотками неправомірна і порушує право власності позивача, яке підлягає захисту. Таке порушення прав позивача тягне і настання відповідальності для банку, яка передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у вигляді пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив:
стягнути із АТ «Комінвестбанк» на його користь кошти за договором банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155 у сумі 290 000,00 євро та відсотки, передбачені договором, у розмірі 6 % річних, що становить 17 400,00 євро;
стягнути із АТ «Комінвестбанк» на його користь неустойку в розмірі 3 % від суми банківського вкладу за кожен день неповернення грошових коштів, починаючи з 02 червня 2021 року і до дня ухвалення судом рішення у справі;
стягнути із АТ «Комінвестбанк» на його користь судові витрати пов'язані з розглядом справи, які передбачені пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з АТ «Комінвестбанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155 суму вкладу у розмірі 290 000,00 євро та нараховані відсотки у розмірі 17 400,00 євро.
У задоволенні вимоги про стягнення з АТ «Комінвестбанк» неустойки у розмірі 3 % від суми банківського вкладу за кожен день неповернення грошових коштів, починаючи з 02 червня 2021 року і до дня винесення судового рішення у справі відмовлено.
Стягнено з АТ «Комінвестбанк» на користь держави судовий збір в сумі 12 405,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини щодо банківського вкладу (депозиту), у яких банк порушив зобов'язання, тому отримані у власність банком і не повернені вкладнику кошти та нараховані відсотки належить стягнути на користь позивача.
Вирішуючи вимогу про стягнення неустойки суд виходив із того, що договір банківського вкладу не був належно зареєстрований у банку, тому банк об'єктивно не міг знати про обов'язки, які у нього виникли перед позивачем, а невиконання банком обов'язку з повернення вкладу виникло внаслідок оспорювання правочину, а не неналежного виконання грошового зобов'язання.
Крім того, суд вказав, що оскільки вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, а позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до норм Закону України «Про захист прав споживачів», то судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави за ставками, установленими статтею 4 Закону України «Про судовий збір», тобто в розмірі 12 405,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Комінвестбанк» задоволено.
Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2023 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Комінвестбанк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та штрафних санкцій відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Комінвестбанк» 18 607,50 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та
Стягнено з ОСОБА_1 у дохід держави судовий 12 405,00 грн судового збору.
Апеляційний суд виходив з того, що пред'являючи позов, ОСОБА_1 вважав, що ним 01 червня 2020 року був укладений із АТ «Комінвестбанк» договір банківського вкладу № 04-3/6с-155 з визначеним строком, копію якого він додав до заяви. Тобто, вважаючи своє право порушеним, позивач виходив із наявності між сторонами договірного зобов'язання і діяв на свій захист саме як сторона договору банківського вкладу (вкладник).
Відповідач заперечував проти позову та вказував, зокрема, на те, що договір, на який посилається позивач, був використаний у рамках схеми шахрайського привласнення коштів банку групою осіб включно з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , у зв'язку з чим розслідується кримінальне провадження. Договір, на який посилається позивач є фіктивним, оскільки його немає в системі банку.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в справі № 306/1119/21, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 26 червня 2023 року, апеляційну скаргу АТ «Комінвестбанк» задоволено, рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 лютого 2022 року скасовано, у позові ОСОБА_5 до АТ «Комінвестбанк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу відмовлено. У вказаній справі, яка виникла за аналогічних фактичних обставин, у якій фігурує така сама за змістом розписка ОСОБА_3 (за винятком дат, суми і реквізитів договорів), такий самий текст договору, що надавався суду ОСОБА_5 , відповідний цьому аудиторський висновок банку, встановлені обставини, що виникли з аналогічних дій, а також обставини щодо відповідних банківських процедур. Зокрема, щодо такої самої розписки та аналогічних обставин отримання коштів ОСОБА_3 у справі № 306/1119/21 пояснював, що: отримав від ОСОБА_5 особисто в своєму службовому кабінеті під час обідньої перерви, тому він не мав можливості видати ОСОБА_5 чек (касовий ордер) і не видав його; кошти в касу не вніс; не зміг відповісти, чому не провів кошти через касовий апарат; брав кошти для інтересів банку; форма бланку договору була в комп'ютері; підпис на розписці про отримання коштів належить йому; працівників банку не повідомив про те, що є 100 000,00 євро, які надав клієнт. З огляду на фактичні обставини справи висновки щодо договору банківського вкладу від 01 березня 2021 року № 04-3/6с-88, наданого ОСОБА_5 у справі № 306/1119/21, цілком застосовні і до договору банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155, наданого ОСОБА_1 у справі № 306/44/22.
Суд апеляційної інстанції вказав, що договір банківського вкладу є реальним, оплатним і є укладеним із моменту прийняття банком від вкладника грошових коштів (вкладу). Правовідносини щодо банківського вкладу (депозиту) є формалізованими, чітко врегульованими законодавством. Виникнення та оформлення таких правовідносин між фізичною особою та банком пов'язується з послідовністю відповідних дій і юридичних фактів, з додержанням унормованої процедури.
Вкладник і банк повинні укласти в письмовій формі договір банківського вкладу, вкладник повинен ініціювати переказ коштів (у даному випадку - готівкових коштів в іноземній валюті), передати ці кошти саме банку, тож повинен внести їх саме і тільки до каси банку із зарахуванням на конкретний відкритий у банку рахунок, із обов'язковим оформленням банком заяви на переказ готівки та з видачею клієнту (вкладнику) на підтвердження цього факту ощадної книжки, сертифіката або іншого відповідного банківського документа. Банк, своєю чергою, зобов'язаний прийняти безпосередньо від вкладника (оскільки той діяв особисто) такі кошти, оформити та облікувати відповідні операції і кошти встановленим порядком.
Оскільки правовідносини банківського вкладу чітко та всебічно врегульовані законодавством, про застосування у випадку, що розглядається, звичаїв ділового обороту в розумінні оформлення інших, аніж передбачені законодавством, банківських документів, або укладення договору банківського вкладу іншим, аніж передбачений, порядком не йдеться. Такі звичаї можуть застосовуватися лише тоді, коли певне питання не врегульоване законодавством, і в будь-якому разі не можуть застосовуватися, якщо суперечать чинним нормам законодавства, а виданий відповідно до звичаїв ділового обороту документ у будь-якому разі повинен відповідати вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами).
Вимоги законодавства, якими обумовлене виникнення правовідносин щодо банківського вкладу (депозиту), не були виконані. АТ «Комінвестбанк» не відкривало ОСОБА_1 банківський рахунок для розміщення банківського вкладу (депозиту), ОСОБА_1 не ініціював переказ грошових коштів, не передавав коштів власне банку для розміщення їх на рахунку в якості банківського вкладу, тобто, не вносив кошти встановленим порядком до банківської установи, відповідно, банк не приймав коштів, не здійснював касові операції щодо них, не обліковував, не видавав передбачені банківськими правилами документи на підтвердження прийняття коштів у якості банківського вкладу.
Розписка керівника Свалявського відділення ОСОБА_3 від 01 червня 2020 року про прийняття від ОСОБА_1 290 000,00 євро для виконання обов'язків за договором банківського вкладу № 04-3/6с-155 з визначеним строком від 01 червня 2020 року не має правового значення для підтвердження факту укладення сторонами договору банківського вкладу, позаяк не є передбаченим нормативними актами документом, що може підтверджувати такий факт. Беручи до уваги вищевикладене, розписка не може слугувати і доказом додержання вимог щодо оформлення «іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами)». Поза тим, за встановленого недодержання всіх істотних умов, необхідних для виникнення правовідносин щодо банківського вкладу, вказана розписка сама по собі жодним чином не може свідчити про виникнення таких правовідносин і про прийняття саме банком коштів від позивача.
Крім того, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 не можна вважати особою необізнаною з діяльністю банківської установи та з основними правилами банківського обслуговування, взаємовідносин клієнта з банком. Дії позивача, хоча б і з підписанням певного тексту договору та з отриманням розписки, із передачі керівнику відділення банку значної суми у 290 000,00 євро без внесення коштів до каси банку, без оформлення банківських документів, без вказівки на рахунок, передбачений для цих коштів, поза обґрунтованим сумнівом не можуть вважатися добросовісною, розумною, обачною поведінкою. Відповідні обставини мали місце в обстановці, яка явно і очевидно не відповідала встановленій банківській процедурі укладання договору банківського вкладу та внесення коштів до каси банку.
З наданих банком документів випливає, а чинною постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в справі № 306/1119/21 додатково підтверджується, що поданий позивачем суду договір банківського вкладу ані за формою і змістом, ані за конкретними умовами не відповідає офіційно застосовуваним у цей період у банку документам і процедурам (формі договору, його реквізитам, відсотковим ставкам, автоматизованому обліку тощо).
АТ «Комінвестбанк», зважаючи на фактичні обставини справи, стверджував у суді першої інстанції про нікчемність договору банківського вкладу № 04-3/6с-155 з визначеним строком від 01 червня 2020 року, що знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Цей договір є нікчемним і не породжує правових наслідків, що випливають із договору банківського вкладу (депозиту).
Вирішуючи питання про стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, суди повинні встановити факт укладення відповідного договору, з'ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів (див. постанову Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 712/11226/18).
Таким чином, ОСОБА_1 не довів у належний процесуальний спосіб факту укладення договору банківського вкладу, доводи позову, по суті, ґрунтуються на недопустимих у доказуванні припущеннях. Між ОСОБА_1 і АТ «Комінвестбанк» правовідносини щодо банківського вкладу (депозиту) на підставі договору банківського вкладу № 04-3/6с-155 з визначеним строком від 01 червня 2020 року не виникли. Позивач не мав підстав вимагати захисту порушеного права виходячи з положень закону, що регулюють договірні зобов'язання та питання відповідальності за їх порушення. ОСОБА_1 не є кредитором, а АТ «Комінвестбанк» не є боржником у зобов'язанні, що не виникло, АТ «Комінвестбанк» відповідає саме за своїми зобов'язаннями і як банківська установа не має зобов'язання повернути ОСОБА_1 290 000,00 євро в якості банківського вкладу, що їх банк не приймав, відповідно, не має й зобов'язання сплачувати будь-які інші платежі (нарахування, кошти), що пов'язуються позивачем із указаним договором.
За встановлених у справі обставин не йдеться і про порушення прав позивача, який не укладав установленим законом порядком договір банківського вкладу, як споживача, тим більше, не йдеться про умови та правила надання банківських послуг як про об'ємний і складний для пересічного споживача фінансових послуг документ, у контексті якого оцінювалася можливість ефективного здійснення споживачем своїх прав.
Доводи позивача щодо відсутності підстав для покладання на нього відповідальності за порушення вимог закону працівниками банку вже після одержання коштів, які самі по собі є правильними в контексті загальних правил щодо юридичної відповідальності особи, не можуть бути враховані в справі, що розглядається. По-перше, ОСОБА_1 пред'явив позов ґрунтуючись саме на договірному зобов'язанні, яке вважав таким, що виникло, а одночасне покладання на особу відповідальності і в договірних, і в деліктних правовідносинах, при цьому, без відповідних підстав позову та обґрунтування щодо делікту, недопустиме, адже суперечить правилам правової визначеності щодо характеру спірних правовідносин та підстав відповідного процесу. По-друге, якщо йдеться власне про відповідальність за заподіяння шкоди протиправними діями, мають місце цілком інші підстави, предмет позову і предмет доказування, що відсутнє наразі в справі.
Суд апеляційної інстанції вказав, що посилання позивача на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 463/5896/14-ц та від 19 червня 2019 року в справі № 662/892/15-ц, не можуть бути враховані в справі, яка розглядається, адже ці висновки сформульовані за інших фактичних обставин. Крім того, у вказаних справах правовідносини виникли з юридичних фактів (дії з підписання документів, передачі коштів), що мали місце задовго до повної зміни формату банківських рахунків і способу їх ведення у зв'язку із запровадженням стандарту № 13616 ISO і ECB (рахунок IBAN), на відміну від обставин справи, що розглядається.
Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили факти і обставини підписання договору, передачі коштів, щодо форми і змісту договору, формату банківського рахунку, дій сторін тощо, які мають істотне значення для результату справи і, звісно, є іншими, аніж ті, що мали місце у справах, у яких формулювалися вказані правові позиції. Зокрема, за реальними обставинами справи ОСОБА_1 , який не перебував із банком у договірних відносинах, фізично не міг внести кошти на рахунок, якщо такий не відповідав стандарту № 13616 ISO і ECB (рахунок IBAN), рахунку в іншому форматі на той час не могло існувати та не існувало, а в тексті, який позивач вважає договором банківського вкладу, рахунок для такого вкладу взагалі не зазначений, тоді як це є обов'язковим реквізитом договору. Якщо помилка в номері рахунку може бути виправлена і сама по собі ще не свідчить про недодержання письмової форми договору банківського вкладу, то відсутність рахунку як такого, повна невідповідність формату рахунку нормативно визначеному, взагалі виключає можливість внесення коштів на рахунок банку.
Вирішенням вимоги позову про стягнення неустойки суд першої інстанції власне й сам визнав, що договір банківського вкладу, на який посилався позивач, не був зареєстрований у банку, що вказує на суперечливість рішення суду першої інстанції.
Крім того, постановою Верховного Суду від 26 червня 2023 року в справі № 306/1119/21 за позовом ОСОБА_5 до АТ «Комінвестбанк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та штрафної санкції за обставин, аналогічних тим, які встановлені у справі, що розглядається, касаційний суд погодився з тим, що позивач не довів належними доказами укладення договору банківського вкладу та внесення грошової суми на його вкладний (депозитний) рахунок, враховуючи, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного сертифіката.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Штефанюк І. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду;
відмовляючи в позові апеляційний суд помилково посилався на безпідставність позову, адже, на переконання суду, договір банківського вкладу (депозиту) не був укладений у належній письмовій формі, а позивач нібито не надав доказів внесення коштів на депозитний рахунок. Проте договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу, цей договір є нікчемним. Отже, законом не заперечується можливість існування розписки про отримання коштів і така розписка від 01 червня 2020 року була надана відповідальним працівником банку ОСОБА_3 , який прийняв кошти. При цьому письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо такий документ містить: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Керуючий Свалявським відділенням банку ОСОБА_3 підтвердив у судовому засіданні, що він отримав кошти у повному обсязі та надавав розписку про їх отримання і підписав договір банківського вкладу, необхідні реквізити якого брав із системи банку через службовий комп'ютер, користуючись відповідним паролем банку. Крім того, суд не визнавав недійсним договір банківського вкладу, тож його чинність не може ставитись під сумнів;
висновок суду щодо неправильності укладення договору стосується не позивача, а самого банку, бо саме працівник банку надав позивачу таку форму договору, що підтверджується показами свідків. Права позивача не можуть бути порушені лише через те, що працівники банку не виконали належним чином своїх службових обов'язків, порушили інструкції Національного банку України та норми законодавства щодо оформлення договорів банківського вкладу. Крім того, факт необлікування банком на відповідних рахунках коштів, залучених на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), не можна вважати недодержанням сторонами письмової форми договору банківського вкладу (депозиту). Ці дії слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу;
при відмові у позові суд апеляційної інстанції заперечив подібність справ № 662/892/15-ц та № 306/44/22,помилково застосувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2023 року № 306/1119/21;
вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 березня 2023 року в справі № 306/1322/21 ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 191, частинами першою, третьою статті 358, частинами другою, третьою статті 190 КК України. Отже, вказану особу визнано винуватим у розкраданні коштів банку АТ «Комінвестбанк» шляхом зловживання службовим становищем та привласненні грошей шляхом шахрайства. Під час розгляду вказаної справи було доведено факт підроблення договорів банківського вкладу, створення ілюзії законності таких договорів засудженим, невнесення ним відомостей до системи банку та не відкриття депозитних рахунків в ПАТ «Комінвестбанк» для збереження грошових коштів потерпілих. Під час розгляду справи суд також визнав, що потерпілі не знали про обман працівника банку, який приймав гроші та оформляв документи. Більш того, ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав;
відповідач не спростовував у судовому порядку дійсність договору банківського вкладу № 04-36с-155 від 01 червня 2020 року. При цьому розпискою ОСОБА_3 від 01 червня 2020 року про прийняття від ОСОБА_1 290 000,00 євро для виконання обов'язків за договором банківського вкладу № 04-36с-155 з визначеним строком від 01 червня 2020 року підтверджується факт передачі грошей працівнику банку;
позивач правомірно сподівався на належне оформлення договору вкладу, адже обов'язок забезпечення належного виконання працівниками банку посадових інструкцій лежить на банківській установі. Особи, винні в порушенні правил проведення банківських операцій, у спірних правовідносинах з позивачем діяли від імені банків та розпоряджалися на власний розсуд коштами позивача вже після передачі їх на депозит, отже вчиняли протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність банку. Власник коштів не може бути відповідальним за порушення, вчинені посадовими особами банку, адже ним виконано умови укладення угоди. Таким чином, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Тому договір банківського вкладу № 04-36с-155 з визначеним строком від 01 червня 2020 року слід вважати таким, що укладений між вкладником та банком;
незаконне привласнення працівниками банку коштів, які належать вкладнику на праві власності, порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого протоколу до цієї Конвенції;
упередженим припущенням є висновок апеляційного суду щодо тлумачення матеріалів справи: «Як випливає з матеріалів справи, ОСОБА_1 не можна вважати особою, необізнаною з діяльністю банківської установи та з основними правилами банківського обслуговування, взаємовідносин клієнта з банком. Дії позивача, хоча б і з підписанням певного тексту договору та з отриманням розписки, із передачі керівнику відділення банку вельми значної суми у 290000,00 євро без внесення коштів до каси банку, без оформлення банківських документів, без вказівки на рахунок, передбачений для цих коштів, поза обґрунтованим сумнівом не можуть вважатися добросовісною, розумною, обачною поведінкою. Відповідні обставини мали місце в обстановці, яка явно і очевидно не відповідала встановленій банківській процедурі укладання договору банківського вкладу та внесення коштів до каси банку». При цьому відповідач не навів жодних доказів існування у банку особливої процедури укладення договорів з клієнтами банку, про які повинен був знати позивач. Жодних доказів, які підтверджували б факт того, що позивач знав, що гроші не покладуть на банківський рахунок у матеріалах справи немає. Крім того, безспірним доказом передачі коштів посадовій особі банку є показання свідка ОСОБА_3 . Таким чином, апеляційний суд надав неправильну оцінку доказам, які спростовують те, що позивач нібито не передавав кошти банку, незважаючи на існування показань свідків, наявність підтверджуючих документів, оформлених за зразками, які позивачу надав банк (розпискою та договором банківського вкладу);
під час розгляду справи суд першої інстанції долучив до матеріалів справи аудиторський висновок від 25 листопада 2022 року щодо позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «Комінвестбанк» про повернення банківського вкладу. Апеляційний суд вважав, що вказаний висновок деталізує певні обставини в рамках правової позиції відповідача, вказуючи, як ідеться у висновку, на фіктивність наданого позивачем договору. Проте аудиторський висновок від 25 листопада 2022 року не є належним і допустимим доказом, оскільки документ під назвою «Аудиторський висновок щодо позовної заяви фізичної особи ОСОБА_1 до АТ «Комінвестбанк» про повернення банківського вкладу», який надано відповідачем, за своєю суттю не є аудиторським висновком. Це висновок внутрішнього аудиту банку, діяльність якого спрямована на отримання достовірної інформації для прийняття управлінських рішень, а викладені у ньому обставини свідчать про те, що в АТ «Комінвестбанк» систематично порушуються Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій та операцій з ощадними сертифікатами банку від 03 грудня 2003 року № 516, постанови Правління Національного банку України, а також те, що у банку не проводиться постійний моніторинг усіх стадій депозитного процесу. Крім цього, особи, які склали висновок, відповідно до своїх функціональних обов'язків зобов'язані забезпечувати контроль за дотриманням фінансової дисципліни банку та його відділень, виявляти сумнівні операції, що здійснювались від імені банку (в тому числі використання реквізитів банку та реєстрації договорів). Водночас у висновку вони наводять суб'єктивні та безпідставні судження щодо вчинення кримінального правопорушення позивачем.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 306/44/22 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У березні 2024 року матеріали справи № 306/44/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 14 лютого 2024 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 662/892/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 26 червня 2023 року у справі № 306/1119/21 та у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-17цс12; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог надав до суду копію договору банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155, укладеного між ним та начальником Свалявського відділення АТ «Комерційний інвестиційний банк» ОСОБА_3.
За змістом наданого позивачем документа, зокрема:
АТ «Комінвестбанк» (сторона 1) в особі начальника Свалявського відділення ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (сторона 2) уклали вказаний договір, відповідно до якого банк приймає від вкладника грошову суму (вклад), що надійшла, та зобов'язується виплатити вкладнику вклад та проценти на вклад на умовах цього договору (преамбула, пункт 1.1.);
банк на підставі положень цього договору відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок для збереження коштів, що прийняті банком від вкладника або для вкладника (пункт 1.2);
для обслуговування операцій за депозитним рахунком […], обліку вкладу […], здійснення […] операцій […] банк одночасно з відкриттям депозитного рахунку відкриває вкладнику рахунок (пункт 1.3);
факт внесення вкладником коштів на депозитний рахунок підтверджується касовим/платіжним документом (пункт 1.6.);
сума вкладу - 290 000,00 євро (пункт 1.7);
вклад вноситься на строк один рік, з 01 червня 2020 року до 01 червня 2021 року (пункт 1.9.);
процентна ставка на вклад становить 6 процентів річних (пункт 1.10);
вкладник зобов'язується:
надати та оформити документи, передбачені чинним законодавством, необхідні для відкриття рахунку за вкладом та проведення по ньому операцій (пункт 2.2.1);
внести готівкою (перерахувати) на депозитний рахунок, що відкривається банком, грошові кошти в сумі та в строк, передбачені договором (пункт 2.2.2);
Від імені банку вказаний договір підписаний начальником Свалявського відділення АТ «Комінвестбанк» ОСОБА_3 із проставленням круглої печатки Свалявського відділення банку, а від імені вкладника - ОСОБА_1 .
У матеріалах справи наявна роздрукована розписка такого змісту: «Я, начальник Свалявського відділення АТ «Комерційний інвестиційний банк» ОСОБА_3 01 червня 2020 року у своєму службовому кабінеті відділення банку одержав від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно укладеного договору банківського вкладу № 04-3/6с-155 від 01 червня 2020 року 290 000 (двісті дев'яносто тисяч) ЄВРО для зберігання та подальшого виконання взятих зобов'язань згідно пункту 2 згаданого договору. 01 червня 2021 (рукописний підпис) ОСОБА_3 ».
Згідно із заявою ОСОБА_1 від 01 грудня 2021 року на ім'я директора АТ «Комінвестбанк» у зв'язку із закінченням строку договору банківського вкладу № 04-3/6с-155 він просив повернути суму вкладу та відсотків за користування коштами.
У відповідь на вказану заяву листом АТ «Комінвестбанк» від 07 грудня 2021 року № 02-4/10-187 позивача повідомлено про те, що договір банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155 не обліковується в банку, депозитні рахунки за таким договором на його ім'я не відкривалися, письмова форма договору банківського вкладу не дотримана, а касові документи щодо внесення готівкових коштів до каси банку відсутні.
За заявою АТ «Комінвестбанк» від 17 січня 2022 року слідчим відділенням поліції № 1 Мукачівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області зареєстровано кримінальне провадження про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України. У заяві вказано, що колишній начальник Свалявського відділення АТ «Комінвестбанк» ОСОБА_3 , діючи умисно у попередній злочинній змові з ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , уклав фіктивні договори банківських депозитних вкладів, кінцевою метою яких було протиправне заволодіння грошовими коштами банку.
У аудиторському висновку щодо позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «Комінвестбанк» про повернення банківського вкладу від 25 листопада 2022 року, яким деталізовано певні обставини в рамках правової позиції відповідача, вказано на фіктивність наданого позивачем договору, зокрема, але не виключно:
ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець був клієнтом банку з 2009 року, мав банківські рахунки, користувався понад 11 років різними банківськими продуктами, у тому числі, укладав у 2009 році договори банківського вкладу в іноземній валюті;
всі договори банку з клієнтами спочатку оформляються в договірній системі 9000 Вклади програмного комплексу «Scrooge 3», проте пред'явлений позивачем договір банківського вкладу не зареєстрований у цій системі, в тому числі, номер договору «04-3/6с-155» не міг бути застосований технічно, оскільки з жовтня 2019 року застосовується нумерація з 14 цифр, до прикладу «90.40.0000000001»;
форма, зміст (умови), реквізити договору, пред'явленого позивачем, не відповідають параметрам затвердженого в банку на відповідний період договору банківського вкладу (з наведенням відповідного порівняння документів), у п.п. 1.2., 1.3. належного договору автоматично відображаються відкриті для вкладника рахунки;
у наданому позивачем тексті договору зумисно виключено формулювання пункту 1.5 затвердженого банком шаблону договору про те, що факт внесення коштів на депозитний рахунок підтверджується касовим/платіжним документом, у тексті договору не вказана кількість календарних днів, на яку вноситься вклад, а також спотворені інші істотні умови договору (відсутні 17 суттєвих пунктів договору, змінено трактування 14 пунктів договору);
описуючи в позовній заяві обставини укладання договору ОСОБА_1 послався на договір № 04-3/6с-88, проте такий був зазначений у аналогічній позовній заяві ОСОБА_5 , а ОСОБА_1 оперував номером договору «04-3/6с-155»;
сума банківського вкладу, яку вказує позивач (290 000,00 євро), перевищувала поріг, після якого банку в порядку первинного фінансового моніторингу належало отримати від вкладника докази щодо джерел походження коштів, вжити додаткові заходи щодо поглибленої перевірки тощо, без чого укладення договору не було можливим;
процентної ставки у 6 % річних за вкладом на день, який позивач вказує датою укладення договору, не існувало. Ставка за таким вкладом не могла перевищувати 2 % річних, а максимальною була ставка 2,7 % річних на вклад зі строком розміщення на 60 місяців;
у договорі, наданому позивачем, не вказана довіреність, на підставі якої ОСОБА_3 як керівник банківського відділення діяв і мав право укласти договір;
розписка ОСОБА_3 , що фігурує в справі, не має жодних ознак документа, складеного банком.
Допитаний як свідок ОСОБА_3 зазначив, що: підпис на розписці його; до нього звернулась особа, яка давно була клієнтом банку, з пропозицією, що є вільні кошти, які він хоче вкласти; вони сіли, все обсудили і потім він оформив договір; він підписав договір і вони перерахували кошти; гроші рахували в нього в кабінеті; кошти були запаковані в пакети; з якої причини кошти не поступили в касу він пояснити не може; кошти він нікому не передавав, вони залишилися в банку; форму договору вручну поміняти не можна; відкривається програма, потім заносяться всі дані клієнта, ставка клієнта; всі дані щодо клієнта були в базі даних; в касу кошти не вніс, де зберігаються кошти не знає.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в справі № 306/1119/21, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 26 червня 2023 року, апеляційну скаргу АТ «Комінвестбанк» задоволено, рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 лютого 2022 року скасовано, у позові ОСОБА_5 до АТ «Комінвестбанк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу відмовлено. У вказаній справі, яка виникла за аналогічних фактичних обставин, у якій фігурує така сама за змістом розписка ОСОБА_3 (за винятком дат, суми і реквізитів договорів), такий самий текст договору, що надавався суду ОСОБА_5 , відповідний цьому аудиторський висновок банку, встановлені обставини, що виникли з аналогічних дій, а також обставини щодо відповідних банківських процедур. Зокрема, щодо такої самої розписки та аналогічних обставин отримання коштів ОСОБА_3 у справі № 306/1119/21 пояснював, що: отримав від ОСОБА_5 особисто в своєму службовому кабінеті під час обідньої перерви, тому він не мав можливості видати ОСОБА_5 чек (касовий ордер) і не видав його; кошти в касу не вніс; не зміг відповісти, чому не провів кошти через касовий апарат; брав кошти для інтересів банку; форма бланку договору була в комп'ютері; підпис на розписці про отримання коштів належить йому; працівників банку не повідомив про те, що є 100 000,00 євро, які надав клієнт.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
Згідно статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (SUK v. UKRAINE, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року).
Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Протоколу №1 і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (GAYDUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 2 липня 2002 року).
Тлумачення частини третьої статті 1060 ЦК України свідчить, що банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за вкладом із спливом строку, який встановлений у договорі банківського строкового вкладу.
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 39-40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 29 листопада 2017 року Верховний Суд України розглянув справу № 6-109цс17 за позовом фізичної особи-вкладника (потерпілої у кримінальній справі № 463/3982/14-к ОСОБА_10) до ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та за зустрічним позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до фізичної особи-вкладника про визнання договору банківського вкладу нікчемним. Верховний Суд України, як і у справах № 6-17цс12 та № 6-118цс14, теж зазначив, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. У справі № 6-109цс17 Верховний Суд України погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заява на внесення готівки не є прибутковим касовим документом, передбаченим Інструкцією № 174, та не засвідчує факт прийняття банком від відповідача готівки, а судам нижчих інстанцій необхідно у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи і докази сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу та щодо розмірів вкладів, досліджувати документи про укладення договорів, перевіряти проведення розрахунків, внесення сум і наводити відповідні висновки у судовому рішенні. З огляду на наведені вище мотиви Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне цей висновок конкретизувати: суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору».
У пунктах 66 - 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено: «Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга цієї статті). Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) вказано, що:
«з огляду на те, що позивачі правомірно сподівалися на належне оформлення вказаних договорів вкладу з відповідачем, а обов'язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі, особи, винні в порушенні правил банківських операцій, у спірних правовідносинах діяли від імені банку та розпоряджалися на власний розсуд коштами вже після передачі їх на депозит, отже, вчиняли протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача. Позивачі не можуть бути відповідальними за порушення, вчинені посадовими особами відповідача, оскільки ними виконані умови укладених угод. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів про наявність між сторонами договірних правовідносин за договорами банківського вкладу.
Суди правильно вказали, що задоволення позовних вимог з підстав статей 1172, 1192 ЦК України за встановлених фактичних обставин справи не відповідатиме вимогам чинного законодавства, оскільки з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода злочином його працівників.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18) зроблено висновок про те, що зобов'язання з відшкодування шкоди, як правило, може мати місце лише за відсутності договірних правовідносин. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.
Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивачі мають право вимоги до банку про повернення вкладів за договорами банківського вкладу, нарахованих процентів згідно умовами договорів та застосування наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов'язань за договором. Такі висновки узгоджуються з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16, від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав відступати».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2023 року в справі № 718/1791/22 (провадження № 61-4506св23) вказано, що
«доводи касаційної скарги про те, що укладений між позивачем і банком договір не відповідає за формою і змістом договорам банківського вкладу, а розпорядження про внесення коштів на депозит та поповнення вкладу не відповідають визначеним Національним банком України формам ведення та обліку касових операцій, і такі не можуть бути належними доказами внесення ОСОБА_1 грошових коштів на рахунок банківської установи на виконання умов договору, є необґрунтованими з огляду на таке. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зроблено висновок, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга цієї статті). Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми.
Звертаючись до банківської установи для розміщення вкладу, позивач правомірно сподівався на належне оформлення вказаного депозитного договору з банком, а обов'язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій покладено на банківську установу. При цьому саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення ними вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу), та неналежне виконання ними своїх посадових обов'язків не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Схожі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15».
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду ОСОБА_1 зазначав, що 01 червня 2020 року він уклав з АТ «Комінвестбанк» в особі начальника Свалявського відділення банку ОСОБА_3 договір банківського вкладу з визначеним строком № 04-3/6с-155, відповідно до умов якого банк прийняв у позивача 290 000,00 євро на строк один рік (з 01 червня 2020 року до 01 червня 2021 року) із нарахуванням на вклад 6 % річних. 22 листопада 2021 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення вкладу з відсотками. Проте банк у вчиненні таких дій відмовив, адже доказів внесення (зарахування) коштів на депозитний вклад немає, відповідні рахунки в банку не відкривалися, договору банківського вкладу від 01 червня 2020 року № 04-3/6с-155 у банку на обслуговуванні немає. При цьому позивач передавав кошти особисто начальнику Свалявського відділення банку ОСОБА_3 в його службовому кабінеті, в робочий час, там же підписав договір, що був засвідчений печаткою банку. На підтвердження отримання банком коштів ОСОБА_3 видав позивачу розписку. На переконання позивача, з цього моменту власником грошей став банк, який зобов'язаний був виконати умови договору банківського вкладу. Позивач сподівався на належне врегулювання правовідносин банківського вкладу саме відповідачем, що було його обов'язком, але відповідач свої зобов'язання порушив. Недотримання працівниками банку вимог законодавства, якими регулюються питання банківського вкладу, неналежне виконання ними своїх посадових обов'язків не може свідчити про недодержання сторонами письмової форми договору банківського вкладу. На позивача не можуть покладатися наслідки протиправної поведінки працівників банку вже після отримання від нього коштів. Отже, правовідносини сторін регулюються нормами статей 1058, 1059 ЦК України та іншими нормами законодавства щодо банківського вкладу, а також нормами законодавства щодо захисту права власності та у відповідній частині нормами законодавства про захист прав споживачів. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Підтвердженням факту внесення коштів до банківської установи може бути нормативно передбачений банківський (касовий) документ, так і інший документ, що підтверджує внесення коштів і відповідає вимогам, установленим законом. Саме лише необлікування банком на відповідних рахунках коштів, залучених на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), не можна вважати недодержанням сторонами письмової форми договору банківського вкладу (депозиту). Водночас відмова банку повернути банківський вклад із нарахованими на нього відсотками неправомірна і порушує право власності позивача, яке підлягає захисту;
банк заперечував проти позову та наголошував, що договір, на який посилається позивач, був використаний у рамках схеми шахрайського привласнення коштів банку групою осіб включно з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , у зв'язку з чим розслідується кримінальне провадження. Договір, на яким посилається позивач є фіктивним, оскільки його немає в системі банку;
суд першої інстанції зробив висновок, що між сторонами виникли правовідносини щодо банківського вкладу (депозиту), у яких банк порушив зобов'язання, тому отримані у власність банком і не повернені вкладнику кошти та нараховані відсотки належить стягнути на користь позивача. Вирішуючи вимогу про стягнення неустойки суд виходив із того, що договір банківського вкладу не був належно зареєстрований у банку, тому банк об'єктивно не міг знати про обов'язки, які у нього виникли перед позивачем, а невиконання банком обов'язку з повернення вкладу виникло внаслідок оспорювання правочину, а не неналежного виконання грошового зобов'язання;
апеляційний суд, встановивши, що надана позивачем копія договору за формою не відповідає встановленим у банку шаблонам договорів, а також за змістом не відповідає умовам депозитних договорів, які діяли у банку, у сукупності з розпискою керівника Свалявського відділення банку ОСОБА_3 від 01 червня 2020 року про прийняття від позивача 290 000,00 євро не можуть підтверджувати укладення між сторонами договору банківського вкладу, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю. Крім того, на переконання апеляційного суду, позивач не довів належними доказами укладення договору банківського вкладу та внесення грошової суми на його вкладний (депозитний) рахунок, враховуючи, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного сертифіката;
проте суд апеляційної інстанції не врахував, що саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми.
За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Разом з цим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2023 року в справі № 308/9488/21 (провадження № 61-11449св23) зазначено, що
«згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
У статті 1059 ЦК України врегульовані питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Згідно з частиною першою статті 1064 ЦК України укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою.
Ощадний (депозитний) сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав (частина перша статті 1065 ЦК України).
Пунктом 11 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій та операцій з ощадними сертифікатами банку, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) від вкладників підтверджується договором банківського вкладу. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного сертифіката.
Відповідно до пункту 7 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492, в редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу), умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. Договір банківського рахунка, договір банківського вкладу та договір рахунка умовного зберігання (ескроу) укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Банк зобов'язаний надати клієнту в спосіб, визначений банком і клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем, примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного (депозитного) сертифіката.
Пункт 103 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Так, договір банківського вкладу між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі. Фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок. Банк видає фізичній особі на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вкладний (депозитний) рахунок документ згідно з внутрішніми документами банку.
Пунктом 135 розділу VI Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 25 вересня 2018 року № 103, банк (філія, відділення) зобов'язаний надати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі у вигляді паперового або електронного документа відповідно до законодавства України, умов договору, внутрішньобанківських правил, правил платіжної системи. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: 1) найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію; 2) дату здійснення касової операції (час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час» - у разі здійснення касової операції в післяопераційний час); 3) підпис працівника банку (філії, відділення)/кваліфікований ЕП працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку.
Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Квитанція (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що надана позивачем копія договору за формою не відповідає встановленим у банку шаблонам договорів, а також за змістом не відповідає умовам депозитних договорів, які діяли у банку, у сукупності з тією обставиною, що прихідний касовий ордер № 130 від 10 березня 2021 року, який складений особисто ОСОБА_2 , про прийняття від позивача 16 000 євро не можуть підтверджувати укладення між сторонами договору банківського вкладу, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю.
Крім того, правильним є висновок про те, що прихідний касовий ордер № 130 від 10 березня 2021 року банк не складав, відсутність його в обліку не підтверджує жодної господарської (банківської) операції, і не є первинним бухгалтерським (касовим) документом у розумінні статей 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення № 516, Інструкції № 103.
Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення договору банківського вкладу та внесення грошової суми на її вкладний (депозитний) рахунок, враховуючи, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного сертифіката».
У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2023 року в справі № 306/1119/21 (провадження № 61-6392св23) вказано, що:
«згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
У статті 1059 ЦК України врегульовані питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
Згідно з частиною першою статті 1064 ЦК України укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою.
Ощадний (депозитний) сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав (частина перша статті 1065 ЦК України).
Пунктом 11 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій та операцій з ощадними сертифікатами банку, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) від вкладників підтверджується договором банківського вкладу. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного сертифіката.
Відповідно до пункту 7 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), яка була чинною на момент виникнення спірних відносин, умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. Договір банківського рахунка, договір банківського вкладу та договір рахунка умовного зберігання (ескроу) укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Банк зобов'язаний надати клієнту в спосіб, визначений банком і клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем, примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного (депозитного) сертифіката.
Пункт 103 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Так, договір банківського вкладу між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі. Фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок. Банк видає фізичній особі на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вкладний (депозитний) рахунок документ згідно з внутрішніми документами банку.
Пунктом 135 розділу VI Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 25 вересня 2018 року № 103, банк (філія, відділення) зобов'язаний надати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі у вигляді паперового або електронного документа відповідно до законодавства України, умов договору, внутрішньобанківських правил, правил платіжної системи. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: 1) найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію; 2) дату здійснення касової операції (час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час» - у разі здійснення касової операції в післяопераційний час); 3) підпис працівника банку (філії, відділення)/кваліфікований ЕП працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку.
Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Квитанція (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що надана позивачем копія договору за формою не відповідає встановленим у банку шаблонам договорів, а також за змістом не відповідає умовам депозитних договорів, які діяли у банку, у сукупності з розпискою керівника Свалявського відділення банку ОСОБА_4 від 01 березня 2021 року про прийняття від позивача 100 000,00 євро не можуть підтверджувати укладення між сторонами договору банківського вкладу, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю.
Верховний Суд погоджується із висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем не доведено належними доказами укладення договору банківського вкладу та внесення грошової суми на його вкладний (депозитний) рахунок, враховуючи, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею відповідного документа або ощадного сертифіката».
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статей 1058, 1059, 1064, 1065 ЦК України, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2023 року в справі № 308/9488/21 (провадження № 61-11449св23) та у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2023 року в справі № 306/1119/21 (провадження № 61-6392св23), та зробити висновок про те, що: саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу № 306/44/22 передати на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко