Справа № 344/12313/16-ц
Провадження № 22-ц/4808/294/25
Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.
Суддя-доповідач Бойчук
18 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 листопада 2024 року під головуванням судді Антоняка Т.М.,
В вересні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.06.2015 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № F6OIFLON0АТ30 про надання кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії. Відповідно до п. А.2 укладеного договору Позивач надав ОСОБА_1 кредитний ліміт у розмірі 77204,67 грн з відсотковою ставкою відповідно до п. А.6 Договору та строком виконання зобов'язань (терміном повернення кредиту) згідно із п. А.З Договору. Свої зобов'язання за договором позивач виконав у повному обсязі.
У порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, а саме не сплатила необхідні кошти для погашення заборгованості. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 15.09.2016 має заборгованість 150 115,91 грн, яка складається з наступного: 56 594,09 грн - заборгованість за кредитом; 1 649,92 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 91 871,90 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника повернення всього боргу або будь-яку його частину. Чинне законодавство не зобов'язує кредитора вимагати від боржника повернення обов'язково повної суми заборгованості, тому вважав за необхідне захистити свої порушені права шляхом стягнення з ОСОБА_1 частини боргу, а саме заборгованість у розмірі 90 000 грн, яка складається з: 56 594,09 грн - заборгованість за кредитом; 1 649,92 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 31 755,99 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Крім того, зобов'язання за вищевказаним договором забезпечено договором поруки № F6OIFLON0АТ30/DP від 24.06.2015, укладеним з поручителем ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договором ОСОБА_1 . Позивач вважає за необхідне захистити свої права шляхом стягнення з відповідачів суми заборгованості за договором № F6OIFLON0АТ30 від 24.06.2015 року.
Позивач просив стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 90 000 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 листопада 2024 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» 90 000 грн заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» по 344, 50 грн витрат по оплаті судового збору з кожного.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не встановив чи відповідає укладений кредитний договір нормам чинного законодавства чи були надані банком позичальнику грошові кошти у розмірі встановлені договором, у якому розмірі та строки позичальник повернув наданий кредит та яка сума підлягає поверненню, чи правильно банком здійснено розрахунок відсотків за користування кредитом та пені.
Апелянтка вважає, що надані позивачем розрахунки заборгованості за кредитом підготовлені працівниками банку і є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача, а тому не мають правової підстави для стягнення відповідних сум та не можуть слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідачів. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру суми непогашеного кредиту.
Позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту, надання коштів, тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також сума пені, зазначені в розрахунку є правильними.
Також зазначає, що позивачем не надано пояснення щодо суми заборгованості за спірним кредитним договором в сумі 90 000 грн.
Позивачем не надано пояснення щодо підстав та терміну нарахування заборгованості по тілу кредиту, процентам та пені. Тому заявлені позивачем суми до стягнення не ґрунтуються на умовах кредитного договору і наданому самим же позивачем розрахунку. Іншого належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи та умовами кредитного договору, позивач не надав.
Апелянт вважає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів які б вказували на підстави для задоволення позовних вимог.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.
З матеріалів справи вбачається, що 24.06.2015 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір № F6OIFLON0АТ30 про надання кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії (т.1 а.с. 8-11).
Відповідно до п. А.2 укладеного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_1 кредитний ліміт у розмірі 77 204,67 грн з відсотковою ставкою відповідно до п. А.6 Договору (32 % річних) та строком виконання зобов'язань (терміном повернення кредиту) згідно із п. А.3 Договору.
Додатком №1 до кредитного договору № F6OIFLON0АТ30 від 24.06.2015 встановлено графік зменшення поточного ліміту (т.1 а.с. 10).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № F6OIFLON0АТ30 від 24.06.2015 станом на 15.09.2016 нарахована заборгованість до стягнення у розмірі 90 000 грн яка складається з: 56 594,09 грн - заборгованість за кредитом; 1 649,92 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 31 755,99 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (т.1 а.с. 13).
Згідно повідомлення №30.1.0.0/2 -50624IFIUS08X, адресованого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ПАТ КБ «ПриватБанк» вказано на наявність простроченої заборгованості за кредитним договором № F6OIFLON0АТ30 від 24.06.2015 та поставлено вимогу про повернення кредиту в повному обсязі з нарахованими процентами та штрафними санкціями (т.1 а.с. 16).
Встановлено, що між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» 24.06.2015 укладено договір поруки в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договором ОСОБА_1 (т.1. а.с. 14).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно статтей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у встановлений договором строк.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. (стаття 554 ЦК України).
Задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв'язку з таким порушеннями їй була нарахована заборгованість. Також судом враховано зобов'язання за договором поруки з поручителем ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань за укладеним ОСОБА_1 кредитним договором.
Тому суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідачів заборгованості в розмірі за кредитним договором є обґрунтованими та підлягають до задоволення
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянти про те, що суми заборгованості, які заявлені позивачем для стягнення не ґрунтуються на умовах кредитного договору є необґрунтованими.
Надані позивачем докази є належними і допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості. Натомість відповідачами не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та подані позивачем докази.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б спростували докази щодо укладення самого договору, так і отримання відповідачем коштів за таким, а відтак і проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором. Позивачем на підтвердження надання відповідачу кредитних коштів подано належні документи та розрахунки які узгоджуються з умовами кредитного договору та були відомі ОСОБА_1 .
З наданих суду розрахунків, вбачається, що ОСОБА_1 сплачувала проценти за користування кредитними коштами, що вказує на її обізнаність про наявність в неї такої заборгованості та згоду з умовами за яких така заборгованість була нарахована.
ОСОБА_1 не надала суду свого розрахунку щодо суми заборгованості чи інший доказ, наприклад, висновок експерта про неправильність наданого банком розрахунку. Тому відсутні законні підстави для того, щоб піддати сумніву нараховану позивачем суму боргу, враховуючи, що вона підтверджена наданими позивачем у сукупності доказами.
Доводи про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення коштів та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача є необґрунтованими.
Встановлено, що умови надання та повернення кредиту були чітко зазначені у кредитному договорі. Позичальник надав свою згоду на укладення кредитного договору, погодився з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розумів і зобов'язався дотримуватися умов кредитного договору.
Також слід зазначити про те, що ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена з умовами кредитного договору, про що свідчить власноручно проставлений підпис останньою в ньому.
Встановивши факт укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору, а також факт неповернення у відповідності до умов вказаного договору та у строки визначені сторонами і ту обставину, що розрахунок суми заборгованості відповідає умовам кредитного договору, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є недоведеними.
Відповідач ОСОБА_2 як поручитель рішення суду не оскаржував. Суд першої інстанції щодо нього постановив обґрунтоване рішення про стягнення з нього заборгованості у солідарному порядку з огляду на умови договору поруки, який ним підписаний і є дійсним.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у цій справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 18 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин