Справа № 348/2674/24
Провадження № 22-ц/4808/309/25
Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П.
Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.
18 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мальцевої Є.Є.
суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Герасимчука Олега Олександровича на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2024 року, ухвалене судом у складі судді Грещука Р.П. у м. Надвірна, повне судове рішення складено 25 грудня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,
04 листопада 2024 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Просила суд ухвалити рішення, яким стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 4000 грн. на кожну дитину щомісячно, з дня подачі позову і до досягнення дітьми повноліття.
В основу своїх позовних вимог позивач посилалася на те, що з відповідачем вона перебувала у зареєстрованому шлюбі. Від спільного подружнього життя мають малолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Діти проживають разом з нею, тому вона робить все можливе для забезпечення повноцінного життя дітей. Працює в КНП «Дитяча лікарня НР» Надвірнянської міської ради на посаді медичної сестри педіатричного відділення. Стверджувала, що на утримання дітей потрібні кошти на лікарські препарати, продукти харчування, одяг, оплату дитячого садка. Фактично відповідач періодично надає кошти, однак в сумі на власний розсуд, від народження дітей він не бере участі в їх розвитку, вихованні і підтримці. Тому змушена звернутися до суду щодо призначення аліментів на утримання дітей, так як відповідач має можливість сплачувати аліменти, адже працює за кордоном і має достатньо можливостей утримувати матеріально своїх дітей.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 3000 грн. на кожну дитину щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, з 04.11.2024 року і щомісячно до повноліття дітей.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1211,20 грн. судового збору.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Порушуючи норми права, суд першої інстанції в оскарженому рішенні не навів мотивів, чому розмір аліментів має становити саме 3000 грн., а не 1500 грн. як пропонував відповідач з урахуванням його сімейного та матеріального стану.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що заявлена позивачем сума аліментів у розмірі 4000 грн на кожну дитину вдвічі перевищує прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. Вказує, що визнавав частково позовні вимоги у розмірі щомісячно по 1500 грн. на кожну дитину до досягнення ними повноліття, що відповідає встановленим законом межам.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач працює в КНП «Дитяча лікарня» Надвірнянської міської ради, на посаді медичної сестри педіатричного відділення та має стабільний дохід. Як встановлено ст.ст. 180-183, 191 СК України, обов'язок утримувати дітей є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. Тому не лише батько, а й мати зобов'язана матеріально утримувати спільних дітей. Крім того до позовної заяви не було надано жодних доказів, які б підтвердили твердження позивача про понесені нею великі витрати на лікарські препарати щодо лікування дітей від сезонних хвороб, на продукти харчування, одяг та дитячий садочок. А на утриманні скаржника перебувають ще діти від попереднього шлюбу, та він сплачує на їхнє утримання аліменти щомісячно також, що підтверджено заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області по справі №344/3237/16-ц від 30 березня 2016 року.
Відповідач заперечує, що він офіційне працевлаштований у Німеччині. Він брав участь у веденні бойових дій на території України у складі Збройних Сил України, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій. Однак, під час військової операції отримав поранення, тому його було відправлено з України до Німеччини на реабілітацію та лікування, що підтверджується довідкою лікаря від 15.04.2024 р.. Крім того стверджує, що перед від'їздом залишив накопичені грошові кошти у розмірі 6000 доларів США ОСОБА_2 , в тому числі і на утримання дітей. Дані доводи не заперечувались при розгляді справи в суді першої інстанції.
Таким чином ОСОБА_1 має намір та бажання утримувати дітей, однак розмір аліментів, присуджених судом, є завищеним та не відповідає умовам, визначеним ст. 182 СК України. Звертаючись до суду із позовом позивач просила стягнути аліменти по 4000 грн. на кожну дитину, що в сумарно становить 8000 гривень. Оскарженим рішенням суд стягнув аліменти у розмірі по 3000 грн. на кожну дитину, що разом становить 6000 гривень. При цьому ні позивач, ні суд першої інстанції не обґрунтували вказані розміри аліментів. Також, позивач не долучила до матеріалів справи будь-яких доказів щодо матеріального становища, як її, так і відповідача, про те, що він має змогу сплачувати такий розмір аліментів.
Тому апелянт просить змінити рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2024 року, яким позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей задовольнити частково, стягнути аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі по 1500 грн. на кожну дитину щомісячно але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину до досягнення ними повноліття.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, оскаржене рішення вважає законним та обґрунтованим, апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що малолітні діти проживають разом з матір?ю і перебувають на її утриманні та вихованні, також з?ясовано, що на даний час позивач працює в КНП «Дитяча лікарня Надвірнянської міської ради, на посаді медичної сестри педіатричного відділення. Суд враховував, що відповідач має на утриманні неповнолітню дитину від іншого шлюбу, на утримання якого з нього стягуються аліменти. Також в процесі розгляду даної справи з?ясовано, що відповідач приймав участь у веденні бойових дій на території України у складі Збройних сил України, це підтверджується посвідченням учасника бойових дій, в ході яких отримав поранення та був відправлений з України до Німеччини на реабілітацію та лікування. Тобто судом першої інстанції досліджено в повному обсязі матеріали справи та, враховуючи потреби дітей, винесено законне та обґрунтоване рішення.
Також зазначає, що матеріали справи, як і сама апеляційна скарга, не містять жодних доказів того, що відповідач не працевлаштований, не подано доказів перебування на обліку у центрі зайнятості у зв?язку з пошуком роботи, з яких причин він перебуває за межами України і у якій країні саме на час розгляду справи, з якого і по який час повинен проходити реабілітацію, а також, що не отримує доходів за межами України. Відсутні докази програми реабілітації, яка б вказувала на те, що відповідач дійсно проходить таку за межами України, не подано і жодних доказів про його стан здоров?я на момент розгляду справи та ухвалення рішення. Немає жодного підтвердження того, що відповідач регулярно виконував свій обов?язок щодо матеріального забезпечення дітей до звернення до суду. Посилання відповідача, що його стан здоров?я та майновий стан не дозволяє йому сплачувати аліменти в розмірі по 3000 грн. є намаганням ухилитися від утримання дітей.
Отже, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Пунктом 1 частини 4 статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах , що виникають з сімейних відносин, крім, зокрема, спорів про стягнення аліментів.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 08.09.2016 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 було укладено шлюб.
Під час шлюбу у позивача з відповідачем народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Малолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають разом з матір'ю, що відповідачем не заперечується, і перебувають на її утриманні та вихованні, що підтверджено витягом №1031354 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 31.10.2024 року та актом обстеження №1871 від 04.11.2024 року, складеним депутатом Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області (а.с.9-13).
Позивач працює в КНП «Дитяча лікарня» Надвірнянської міської ради, на посаді медичної сестри педіатричного відділення(а.с.18).
Відповідач ОСОБА_1 також має неповнолітню дитину від іншого шлюбу - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утримання якого з нього на підставі рішення суду стягуються аліменти (а.с.43).
Також в процесі розгляду даної справи з'ясовано, що відповідач брав участь у веденні бойових дій на території України у складі Збройних сил України, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій, в ході яких отримав поранення та був відправлений з України до Німеччини на реабілітацію та лікування, що підтверджується відповідною довідкою лікаря від 15.04.2024 року (а.с.44, 45).
Частково задовольняючи позов, суд прийшов до висновку, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання їх неповнолітніх дітей, і аліменти можуть бути визначені судом у твердій грошовій сумі, однак в меншому розмірі, ніж просила позивач, а саме щомісячно по 3000 грн. на кожну дитину до досягнення дітьми повноліття.
ОСОБА_1 , оскаржуючи рішення суду першої інстанції, не заперечує висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з нього аліментів на утримання дітей, однак не погоджується із розміром стягнутих з нього аліментів.
Фактично, заперечуючи щодо визначеного розміру аліментів, апелянт зазначає про те, що стягнення з нього аліментів в розмірі 3000 грн на кожну дитину є завищеним та не відповідає умовам, визначеним ст. 182 СК України, адже у нього на утриманні перебувають інші діти (від іншого шлюбу), він має поранення, а тому змушений проходити лікування та реабілітацію у Німеччині, змоги працювати на даний час у нього немає, у нього відсутнє будь-яке нерухоме майно, грошові кошти, доходи, виключні права на результати інтелектуальної діяльності та корпоративні права. Чинним законодавством передбачено, що мінімальний розмір аліментів становить 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що дорівнює 1281,50 грн. на дитину віком до 6 років. (Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким передбачено прожитковий мінімум: на дітей до 6 років - 2 563 грн; на дітей від 6 до 18 років - 3 196 грн.). Отже, розмір аліментів, який він має можливість виплачувати, не порушує норми законодавства.
Однак такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, тому колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у визначеному судом розмірі 3000 грн на кожну дитину. Обраний судом розмір аліментів відповідає положенням Сімейного Кодексу України та обставинам справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 141 СК України батьки мають рівні права і обов'язки щодо дитини, у тому числі і щодо її утримання.
Як роз'яснено у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутись до суду з відповідним позовом.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
При визначенні способу виконання батьками обов'язку утримувати дитину суд має керуватися частиною 3 статті 181 СК України, яка передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з частиною 2 статті 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Статтею 183 СК України встановлено, що розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Відповідно до статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону.
Отже, підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 181, 183, 184 СК України.
Відповідно до вимог статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо стягнення аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Відповідно до частин 4,5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Отже у змагальному процесі саме на позивача лягає тягар доведення обґрунтованості його вимог, а на відповідача - доведення обґрунтованості його заперечень.
Матеріали справи свідчать, що малолітні діти проживають з матір'ю та знаходяться на її утриманні.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач добровільно допомогу на утримання дітей надає рідко, а вона самостійно не в змозі забезпечити дітям належне утримання. Становище відповідача дозволяє утримувати своїх малолітніх дітей.
На підтвердження власних доходів позивачем надано суду довідку про нараховану заробітну плату з березня по листопад 2024 року на посаді в КНП «Дитяча лікарня Надвірнянського району» Надвірнянської міської ради (а.с.56).
Рішення суду в частині встановлення розміру аліментів у розмірі 3000 грн на кожну дитину відповідачем не спростовано, аргументи апеляційної скарги зводяться до критики рішення, при цьому відповідач, який є особою працездатного віку, не надав суду жодного доказу, який мав би надати суду можливість оцінити його матеріальний стан.
Колегія суддів зауважує, що участь батьків в утриманні своїх дітей повинна бути рівнозначною, при цьому неможливо не враховувати, що позивач працює, проживає разом з дітьми, вочевидь, несе значущу частину витрат на утримання дітей самостійно.
Таким чином, колегія суддів з урахуванням того, що обов'язок утримувати дітей покладається рівною мірою на матір і батька, вважає, що стягнення аліментів у розмірі, визначеному судом першої інстанції, є справедливим і доцільним.
Такий розмір аліментів на переконання колегії суддів дозволить зберегти баланс між потребами дітей та потребами відповідача.
Стягнення аліментів у розмірі 3000 грн на кожну дитини, відповідатиме інтересам та потребам малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , буде необхідним для вирішення побутових та соціальних потреб, які виникатимуть в процесі її розвитку.
Суд першої інстанції зазначені обставини врахував в повній мірі і дійшов правильного висновку з дотриманням принципу рівності обов'язків батьків щодо утримання дітей.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на певні обставини, а саме на те, що він був учасником бойових дій та перебуває на реабілітації, що на його утриманні перебувають діти від іншого шлюбу, враховані судом першої інстанції при розгляді справи. Будь-яких доказів на підтвердження регулярних витрат на лікування апелянтом не надано, не надано й інших доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції.
Крім того, відповідно до положень частини 1статті 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року в справі № 583/5413/18 (провадження № 61-13942св19).
За своєю суттю аліменти це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів,а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою наступного звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. З цього приводу відповідач не позбавлений права звернення до суду з відповідним позовом. Докази про те, що ці обставини існували в межах даного спору у справі відсутні.
Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18, провадження № 61-1347св20; від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, провадження № 61-3738св22.
Наведене свідчить, що відповідачем не спростовано висновки суду першої інстанції, він не позбавлений права в подальшому звернутися до суду з позовом про припинення стягнення аліментів з нього, звільнення від сплати заборгованості та стягнення аліментів на утримання дитини з нього на свою користь або про зменшення розміру стягуваних з нього аліментів на утримання дітей за наявності для того відповідних підстав.
Таким чином, відповідно до матеріалів справи, колегія суддів вважає доведеним той факт, що малолітні діти проживають разом із позивачем, між сторонами не досягнуто домовленостей щодо розміру матеріальної допомоги, яку має надавати відповідач на утримання дітей, тому у сукупності наведених обставин з урахуванням положень ст. 84 СК України є підстави для стягнення аліментів.
Також, виходячи з встановлених дійсних обставин справи та враховуючи матеріальне становище платника аліментів, його стан здоров'я, відсутність відомостей про доходи станом на день розгляду справи, про наявність у нього інших осіб, на яких він сплачує аліменти, матеріальне становище позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача аліменти на утримання дітей у розмірі по 3000 грн на кожну дитину щомісячно, до досягнення ними повноліття.
Докази та обставини, на які посилається в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом обставин справи були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції відповідно до ст. 89 ЦПК України дав правильну правову оцінку наявним доказам у справі.
Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги не спростовують висновки районного суду, тому колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржене рішення без змін.
Передбачених ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат не встановлено.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Герасимчука Олега Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 18 лютого 2025 року.
Судді Є.Є. Мальцева
В.А. Девляшевський
В.М. Луганська