Справа № 348/2677/24
Провадження № 1-кп/348/141/25
17 лютого 2025 року м.Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря - ОСОБА_2 ,
з участю: прокурорів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Надвірна кримінальне провадження №12023091200000277 від 30.06.2023 року про обвинувачення:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та жителя: АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, на утриманні немає нікого, не судимого, українця, громадянина України,
у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -
Обвинувачений ОСОБА_5 керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому ОСОБА_6 тяжке тілесне ушкодження.
Злочин ним вчинено при наступних обставинах:
Зокрема, 29.06.2023 року близько 23 год. 00 хв., у темну пору доби, суху погоду водій ОСОБА_5 , тобто обвинувачений по даному провадженні, керуючи автомобілем марки «Audi» А4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , проїжджаючи ділянку автодороги Н-09 сполученням «Мукачево - Львів», а саме неподалік готельно-відпочинкового комплексу «Маливо», що с.Делятин, вул.16 Липня, Надвірнянського району Івано-Франківської області, у напрямку м.Львів, мав намір виконати поворот ліворуч.
Дана ділянка дороги пряма, для двох напрямків руху, які поділені суцільною лінією дорожньої розмітки 1.1 ПДР України.
В цей час зустрічною смугою у напрямку м.Мукачево, керуючи мотоциклом марки «Musstang», без реєстраційного номера, рухався ОСОБА_7 , разом із пасажиром ОСОБА_6 - потерпілим по даному провадженні.
В подальшому, маючи намір виконати маневр повороту ліворуч, водій ОСОБА_5 проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перед початком зміни напрямку руху не переконався у тому що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не обрав безпечної швидкості руху, виконуючи маневр повороту ліворуч, не надав дорогу зустрічному транспортному засобу, а всупереч вимогам дорожньої розмітки 1.1 перетнув її, виїхавши на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із вказаним мотоциклом марки «Musstang» під керуванням ОСОБА_7 .
При цьому, обвинувачений ОСОБА_5 , будучи водієм транспортного засобу, порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме:
п.1.5., згідно якого, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
п.2.3., в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;
п.10.1., відповідно до якого, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
п.10.4. абзац 2, у відповідності до якого, водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, а при виконанні цих маневрів не з крайнього лівого положення на проїзній частині - і попутним транспортним засобам;
п.1.1. розділу 34, яким закріплено, що лінію 1.1 перетинати забороняється.
Внаслідок порушення обвинуваченим ОСОБА_5 Правил дорожнього руху України сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої пасажир мотоцикла марки «Musstang» - ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку середнього ступеня тяжкості, перелому тім'яної кістки, крововиливу під м'яку мозкову оболонку та крововиливу в речовину головного мозку з забоєм м'яких тканин голови, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент їх заподіяння.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті визнав повністю та пояснив, що 29.06.2023 року приблизно о 23 год. 00 хв. вечора він на автомобілі марки «Audi» А4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на той час перебував в його користуванні, їхав в напрямку з м.Яремче в бік с.Делятин, де планував заїхати на парковку, що по вул.16 Липня, навпроти готелю «Маливо». Було темно, однак опадів не було, дорожнє покриття було сухе. Включивши лівий поворот, він зупинив автомобіль, повернув кермо вліво і почав рух.
Однак, як тільки він виїхав на зустрічну полосу, відчув сильний удар в праве переднє крило та фару свого автомобіля.
Він вийшов з машини і побачив, що на дорозі лежить розбитий мотоцикл марки «Musstang», а неподалік на узбіччі лежать два хлопці, тому відразу викликав швидку медичну допомогу та поліцію. Оскільки з бака мотоцикла витікало пальне, він також подзвонив в пожежну службу.
Зазначає, що до даного випадку він потерпілого ОСОБА_6 не бачив та не знає. Стверджує, що всі збитки спричинені даним злочином він потерпілому відшкодував.
Усвідомлює, що порушивши правила безпеки дорожнього руху, він вчинив тяжкий злочин, що спричинило потерпілому ОСОБА_6 тяжке тілесне ушкодження. Просить суд його суворо не карати, у вчиненому щиро розкаюється. Запевнив суд, що подібного більше не повторить.
Беручи до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_5 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування злочину при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та зважаючи на те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового процесу, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Враховуючи викладене, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Дії ОСОБА_5 , які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_6 тяжке тілесне ушкодження, вірно кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України.
При обранні міри покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами ст.65 КК України, враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, а також роз'яснення, що містяться п.п.20, 21 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідно до яких при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, та особу винного.
Тому, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, обставини вчинення злочину, дані про особу обвинуваченого: має постійне місце реєстрації та проживання, за яким характеризується позитивно, на обліку у психіатричному та наркологічному кабінетах не перебуває, його поведінку до і після вчинення злочину, ставлення до скоєного та відповідно до ч.1 ст.66 КК України, обставини, що пом'якшують покарання, а саме: повне визнання вини у вчиненому на стадії досудового розслідування та судового розгляду, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілому заподіяних збитків, відсутність до нього матеріальних чи моральних претензій з боку потерпілого і його законного представника, думку останніх щодо призначення несуворого покарання обвинуваченому та добровільне відшкодування судових витрат, пов'язаних із проведенням експертиз в даному провадженні.
Обтяжуючих покарання ОСОБА_5 обставин судом не встановлено.
Згідно досудової доповіді Надвірнянського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області, дослідивши інформацію, що характеризує особу обвинуваченого за місцем його проживання, умови його життєдіяльності, відносини в суспільстві, з урахуванням результатів оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також імовірної небезпеки для суспільства, уповноважений орган з питань пробації вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_5 слід призначити покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, в межах, встановлених в санкції відповідної частини даної статті КК України, а саме у виді позбавлення волі, на строк - 3 (три) роки.
Разом з тим, беручи до уваги всі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 та обставини, що пом'якшують його покарання, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ще можливе без ізоляції від суспільства, і що є підстави звільнити його від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням, застосувавши ст.75 КК України, а тому з урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_5 слід визначити іспитовий строк - 1 (один)рік 6 (шість) місяців.
Згідно ст.76 КК України на обвинуваченого ОСОБА_5 під час іспитового строку слід покласти наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
На думку суду, саме таке основне покарання у виді позбавлення волі, але з іспитовим строком, буде достатнім і необхідним для виправлення ОСОБА_5 та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень, справедливим у співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Суд констатує, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, оскільки справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 року №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому кримінальному правопорушенню; категорія справедливості передбачає, що покарання за кримінальне правопорушення повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б вказувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Крім того, пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року із наступними змінами звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Пунктом 5 вказаної постанови судам рекомендовано мати на увазі, що наведений у ч.1 ст.66 КК України перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч.1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.
Щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_5 додаткового покарання, визначеного у санкції ч.2 ст.286 КК України, а саме у виді позбавлення права керувати транспортними засобами або без такого, суд констатує наступне.
Як зазначено вище, згідно ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 2 ст.52 КК України визначено, що додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
Відповідно до ч.3 вказаної статті, штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні так і додаткові покарання.
Згідно п.21 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Питання про доцільність призначення додаткового покарання вирішується за розсудом суду з врахуванням обставин конкретної справи і з обов'язковим мотивуванням прийнятого рішення.
На переконання суду, враховуючи особу обвинуваченого, обставини вчинення ним злочину, наведені вище пом'якшуючі його покарання обставини (позитивна характеристика, повне визнання вини у вчиненому, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілому заподіяних збитків, відсутність матеріальних та моральних претензій з боку потерпілого і його законного представника, їхня думка щодо призначення несуворого покарання, добровільне відшкодування судових витрат), суд приходить до висновку про недоцільність призначення в даному випадку ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Беручи до уваги вищенаведене, обраний обвинуваченому такий вид покарання, відповідатиме не тільки тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину та обставинам провадження, але й особі самого обвинуваченого, є обгрунтованим та буде відповідати меті покарання.
Відносно запобіжного заходу, суд констатує наступне:
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, запобіжний захід щодо обвинуваченого на стадії досудового розслідування та судового розгляду не обирався. Таким чином, запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_5 на момент розгляду даного провадження - відсутній.
Таким чином, беручи до уваги обставини вчинення злочину, особу обвинуваченого, а також те, що суд прийшов до висновку про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням, застосувавши ст.75 КК України та визначивши іспитовий строк, суд приходить до висновку про можливість не обирати запобіжний захід обвинуваченому до вступу вироку в законну силу.
Разом з тим, у відповідності до ч.4 ст.174 КПК України, вирішенню підлягає питання щодо скасування арешту, накладеного на тимчасово вилучене майно.
З даного приводу, суд констатує наступне:
Згідно ухвали слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_8 від 04.07.2023 року на автомобіль марки «Audi» моделі «A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 10.05.2022 року належить ОСОБА_9 та на мотоцикл марки «Musstang» моделі МТ 110-2, без реєстраційного номера, було накладено арешт у вигляді заборони відчуження, користування і розпорядження даним майном.
Ухвалою слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_8 від 25.07.2023 року частково скасовано арешт в частині заборони права користування автомобілем марки «Audi» моделі «A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким на момент ДТП керував обвинувачений ОСОБА_5 , що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 10.05.2022 року належить ОСОБА_9 і в подальшому переданий останньому на відповідальне зберігання.
У відповідності до ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Таким чином, арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_8 від 04.07.2023 року на автомобіль марки «Audi» моделі «A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , слід скасувати в частині заборони відчуження та розпорядження, оскільки в частині заборони користування накладений арешт на даний час скасовано.
Крім того, накладений згідно зазначеної ухвали слідчого судді арешт на мотоцикл марки «Musstang» моделі МТ 110-2, без реєстраційного номера, слід повністю скасувати.
Питання щодо речових доказів належить вирішити керуючись правилами, викладеними в ст.100 КПК України.
Судові витрати у кримінальному провадженні №12023091200000277 від 30.06.2023 року, питання щодо яких має вирішувати суд - відсутні, оскільки сплачені обвинуваченим ОСОБА_5 добровільно.
Цивільний позов у даному кримінальному провадженні - не заявлявся.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.100, 174, 369, 370, 371, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання - 3 (три) роки позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Застосувати до ОСОБА_5 ст.75 КК України і звільнити його від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком - 1 (один)рік 6 (шість) місяців.
Згідно п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України під час іспитового строку покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки:
- періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 до вступу вироку в законну силу - не обирати.
Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_8 від 04.07.2023 року на автомобіль марки «Audi» моделі «A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в частині заборони відчуження та розпорядження - скасувати.
Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_8 від 04.07.2023 року на мотоцикл марки «Musstang» моделі МТ 110-2, без реєстраційного номера, у виді заборони відчуження, розпорядження та користування зазначеним майном - скасувати.
Речовий доказ: автомобіль марки «Audi» моделі «A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно ухвали слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_8 від 25.07.2023 року переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_9 , після набрання даним вироком законної сили - повернути власнику: ОСОБА_9 , зареєстрованому: АДРЕСА_1 .
Речовий доказ: мотоцикл марки «Musstang» моделі МТ 110-2, без реєстраційного номера, право власності на який на території України не зареєстроване, що згідно ухвали слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_8 від 04.07.2023 року зберігається на території зберігання тимчасово вилученого арештованого майна, за адресою: АДРЕСА_2 , після набрання даним вироком законної сили - повернути законному представнику користувача ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя: АДРЕСА_3 .
Речовий доказ: медичну документацію (медичну картку стаціонарного хворого №8162/2023 КНП «ІФОДКЛ ІФ ОР» на ім'я ОСОБА_6 , яка згідно постанови заступника начальника СВ Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_10 від 04.11.2023 року зберігається в кімнаті зберігання речових доказів Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, після набрання даним вироком законної сили - повернути КНП «Івано-Франківська обласна дитяча клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», місцезнаходження: м.Івано-Франківськ, вул.Коновальця, 132.
Вирок суду може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_5 - в той самий строк з моменту отримання копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1