Справа № 346/3857/24
Провадження № 1-кс/346/91/25
17 лютого 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі слідчого судді ОСОБА_1
з участю: секретаря ОСОБА_2 ,
представника заявниці адвоката ОСОБА_3 ,
розглянувши скаргу адвоката ОСОБА_3 , яка подана в інтересах ОСОБА_4 , на постанов у дізнавача сектору дізнання Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківської області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_5 , винесену 30.12.2024 року, про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.04.2024 року за № 12024096180000132, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
в обгрунтування даної скарги представник заявниці зазначає, що 26.04.2024 року остання звернулась з письмовою заявою до Коломийського РВП ГУ НП в Івано-Франківській області про порушення кримінального провадження по факту спричинення їй легких тілесних ушкоджень на межі господарств АДРЕСА_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України. Відповідні відомості внесені дізнавачем сектору дізнання вказаного відділу поліції до ЄРДР. Однак, дізнавачем уже двічі виносилися постанови про закриття кримінального провадження, які були скасовані ухвалами слідчого судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
Проте, 30.12.2024 року зазначена дізнавач знову винесла постанову про закриття даного кримінального провадження. Копію даної постанови заявниця отримала лише 24.01.2025 року засобами поштового зв'язку, що на думку представника заявниці, є підставою для поновлення строку на оскарження цього документу.
У скарзі вказано, що дана постанова підлягає скасуванню, з наступних підстав.
При винесенні даної постанови дізнавач проігнорувала покази, дані в ході проведення досудового розслідування заявницею, яка вважає себе потерпілою, клопотання останньої і її представника про проведення слідчих дій, а також не надала належної оцінки відеофайлу, долученого самою ОСОБА_6 і в постанові про закриття не вказала чому саме.
На думку сторони заявниці, дізнавач не вчинила жодних дій, спрямованих на перевірку зазначених в ній обставин та проведення належного досудового розслідування, не належним чином дослідила речові докази і матеріали, які були долучені до матеріалів кримінального провадження. Приймаючи рішення про закриття кримінального провадження, дізнавач не провела всіх необхідних і можливих слідчих дій, які вона зобов'язана була провести.
Також дізнавач протиправно не визнала заявницю цивільним позивачем, оскільки та повідомила під час допиту про те, що злочином їй завдано майнової і моральної шкоди.
Крім того, оскаржувана постанова винесена всупереч ч. 2 ст. 9 КПК України не може відповідати принципу всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, адже дізнавачем не вжито всіх необхідних заходів для збирання доказів і забезпечення повного та всебічного досудового розслідування; висновки, які містяться в постанові щодо обставин, які повинні бути встановлені, дізнавачем не обгрунтовані та передчасні.
Дізнавачем не проведено повного переліку слідчих дій, спрямованих на встановлення обставин вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України.
Крім того, в оскаржуваній постанові дізнавач послалася на те, що вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухваленим у справі № 346/2577/24, заявницю визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч,1 ст.125 КК України, і всі ці обставини нібито перевірені судом. Однак, такі посилання є безпідставними, так як заявниця наполягала на об'єднанні двох кримінальних проваджень в одне ще на досудовому розслідуванні, але дізнавач була категорично проти такого об'єднання.
Посилання в цій постанові на те, що в результаті додаткового огляду відеозапису не встановлено безпосередньої загрози або нападу ОСОБА_6 на заявницю, що вимагало б негайної реакції для захисту права на необхідну оборону чи реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди її життю чи здоров?ю, не встановлено, а, навпаки, активними були дії саме з боку заявниці. Крім того, фіксація дій ОСОБА_6 , яка, на думку заявниці, зрізала гілля на її території, здійснювалися на мобільний телефон заявниці, та остання могла припинити даний конфлікт, а не повертатися вдруге до ОСОБА_6 та наносити удари. Такі посилання дізнавача на підставу закриття кримінального провадження є юридично неграмотні і явно свідчать про неповноту, необ'єктивність, односторонність розгляду вказаного кримінального провадження.
Крім того, посилання дізнавача на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» взагалі незрозуміле, адже закриття кримінального провадження з мотивів перебування ОСОБА_6 в стані необхідної оборони конкретно в даній ситуації є безпідставним. Зокрема, не може перебувати особа, яка спричинила конфлікт, в стані необхідної оборони, що підтверджується і постановою Верховного Суду від 01.11.2022 року, винесеною у справі № 686/7480/19, та суд касаційної інстанції вказав, що особа вважається такою, що перебувала у стані необхідної оборони та не перевищила її меж, якщо вона не була ініціатором виникнення конфлікту, під час якого було заподіяно тілесні ушкодження потерпілому.
Також представник заявниці звертає увагу, що дізнавач двічі виносила постанови про закриття кримінального провадження, оскільки вважала, що не знайдено доказів, які б підтверджували спричинення ОСОБА_6 заявниці тілесних ушкоджень, а в третій (оскаржуваній) постанові дізнавач дійшла висновку, що ОСОБА_6 перебувала в стані необхідної оборони.
Крім того, дана постанова винесена з грубим порушенням 4.5 ст.110 КПК України, в ній немає належних мотивів щодо закриття кримінального провадження, як цього вимагає дана стаття КПК України. Посилання дізнавача на те, що в ході проведення досудового розслідування не встановлено обов'язкової складової даного кримінального проступку, а саме умисного спричинення тілесного ушкодження у даному кримінальному провадженню, не встановлено, що є підставою для закриття кримінального провадження відповідно до п.2 ч.1 ст.284 КПК України, матеріалами справи не підтверджено і не спростовано.
Отже, дізнавач не провела належного досудового розслідування, не належним чином дослідила речові докази і матеріали, які були долучені до матеріалів кримінального провадження.
У зв'язку із зазначеним представник заявниці просить поновити строк на оскарження даної постанови, скасувати її та зобов'язати дізнавача розглянути подані стороною заявниці клопотання, а також перевірити обставини справи, викладені нею під час допиту.
В судовому засіданні представник заявниці, адвокат ОСОБА_3 підтримав подану скаргу з викладених в ній мотивів, зокрема, зазначив, що винесена постанова є незаконною, а дізнавачем не здійснено повне та неупереджене встановлення всіх обставин під час здійснення досудового розслідування. При цьому представник зазначив, що, на його думку, вище вказаний вирок від 22.10.2024 року, яким заявницю визнано винною у заподіянні 26.04.2024 року ОСОБА_6 легких тілесних ушкоджень, не спростовує факт заподіяння таких ушкоджень заявниці ОСОБА_6 .
Дізнавач, якою винесено оскаржувану постанову, в судове засідання повторно не з'явилась, про місце та час розгляду скаргу була повідомлена належним чином, жодних заяв чи клопотань до суду не подала.
На виконання ухвали слідчого судді від 30.01.2025 року дізнавач надала з метою розгляду даної скарги матеріали вказаного кримінального провадження.
Враховуючи принцип диспозитивності кримінального провадження, положення ч. 3 ст. 306 КПК України, слідчий суддя вважає можливим розглянути скаргу за відсутності дізнавача.
Слідчий суддя, заслухавши представника заявниці, дослідивши матеріали скарги та матеріали кримінального провадження, наступних висновків.
Відповідно до положень ст.2 КПК України зміст та форма кримінального проваджених повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, рівність перед законом та судом, повага до людської гідності, доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань, речей і документів; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Частина 2 ст.9 КПК України закріплює обов'язок прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Постанова про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема в ній мають бути викладені всі підстави, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією із гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Орган досудового розслідування в залежності від описаних заявником обставин, в яких останній вбачає ознаки кримінально-караних діянь, та залежно від того, як ці ознаки будуть співвідноситися з ознаками складу кримінального правопорушення, на власний розсуд визначає об'єм слідчих та процесуальних дій, достатній, за переконанням слідчого чи прокурора, для прийняття мотивованого рішення у відповідності до положень ч.2 ст.283 КПК України.
Згідно з ч.1 ст.24 вказаного Кодексу кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 125 КК України об'єктивна сторона вказаного кримінального проступку характеризується: діянням (дією або бездіяльністю), спрямованим на заподіяння легкого тілесного ушкодження; наслідком у вигляді спричинення легкого тілесного ушкодження; причинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідком. Легке тілесне ушкодження виражається в порушенні анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, але не спричинило короткочасного розладу здоров' я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них відносять такі ушкодження, що мали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів. Це, наприклад, садно, синець тощо.
Суб'єктивна сторона кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, характеризується тільки умисною виною. Відповідальність за ст. 125 КК настає і у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю і фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження. Заподіяння легкого тілесного ушкодження внаслідок необережної вини не є караним за ст. 125 КК.
Заподіяння легкого тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, у разі перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Так, оскаржувану постанову заявниця отримала 24.01.2025 року засобами поштового зв'язку, що вбачається із копії долученого конверта з АТ "Укрпошта" (а. с. 8).
Розглядувана скарга надійшла до суду 29.01.2025 року, тобто в межах строку, визначеного ч. 1 ст. 304 КПК України.
Отже, дану скаргу подано належною особою, порушення строків звернення зі скаргою з огляду на положення ч. 1 ст. 304 КПК України та з урахуванням доводів, наведених у скарзі, слідчим суддею не встановлено, у зв'язку з чим у слідчого судді відсутні підстави вирішувати питання про поновлення процесуального строку.
Слідчим суддею встановлено, що оскаржуваною постановою, винесеною вказаною дізнавачем 30.12.2024 року, закрито вказане кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а саме у зв'язку з перебуванням ОСОБА_6 в стані необхідної оборони.
Так, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області у вироку від 22.10.2024 року, ухваленому у справі № 346/2577/24, який набрав законної сили 22.11.2024 року, проаналізував обставини конфлікту між заявницею та ОСОБА_6 , який мав місце 15.04.2024 року близько 11 год. 35 хв., та дійшов висновку про наявність в діях заявниці складу кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначення їй покарання.
Даним вироком встановлено, що згідно з даними протоколу огляду відеозапису від 22.04.2024 року та змісту даного відеозапису, оглянутого безпосереднього в судовому засіданні, проведено огляд диску формату "CD-R 700 MB/80 MIN" з відеозаписом з камери відеонагляду, які розміщені в господарстві, що за адресою: АДРЕСА_2 , та відеозйомка (дата 15.04.2024 року) здійснюється на території вказаного господарства, частково охоплюючи територію господарства №7 по тій же вулиці. О 10 год. 36 хв. 53 сек., з боку господарства №7 до потерпілої ОСОБА_6 направляється обвинувачена ОСОБА_4 (тобто заявниця), одягнута у світлу футболку та темні штани, яка о 10 год. 37 хв. 05 сек. підходить до ОСОБА_6 та починає забирати гілки дерев; о 10 год. 37 хв. 20 сек. заявниця направляється на територію свого господарства та зникає з камери відео нагляду; о 10 год. 38 хв. 05 сек. заявниця знову з?являється, направляється в сторону потерпілої та о 10 год. 39 хв. 07 сек. штовхає двома руками останню; о 10 год. 39 хв. 14 сек. Заявниця піднімає зрізані гілки та штовхає ними ОСОБА_6 в область грудної клітки. В подальшому між ними починається шарпанина, під час якої заявниця наносить удари в область плеча та ліктя потерпілої. О 10 год. 39 хв. 37 сек. заявниця піднімає невідомий предмет із землі, направляється в сторону, де перебуває ОСОБА_6 , та вони обидві зникають з камери відео нагляду. О 10 год. 39 хв. 44 сек. на відеозаписі знову з?являється заявниця, яка направляється в сторону свого господарства та о 10 год. 40 хв. 39 сек. зникає з камери відео нагляду (а. п. 84-88).
Окрім того, загальноприйнятим є вважати, що преюдиційність - це те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники. На відміну від прецедентного характеру правових висновків (позицій) Верховного Суду, преюдиція зберігатися як при зміні законодавства, так і зміні судової практики. Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти). Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов'язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень. Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є "правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)".
Вказуючи на безпідставність посилання дізнавача на зазначений вирок, представник заявниці не надає заперечення на преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а лише формально зазначає, що такі дії дізнавача є безпідставними.
Представник заявниці вказує, що дізнавач ОСОБА_5 обмежилася лише допитом потерпілої, тобто особи, на яку вказала потерпіла, і призначенням судово-медичної експертизи та безпідставно посилалась на вищевказаний вирок.
Таким чином, обов'язкової складової даного кримінального правопорушення, а саме умисне спричинення тілесного ушкодження в даному кримінальному провадженні не встановлено, оскільки при перегляді відеозапису та відповідно до показів свідка ОСОБА_6 , які досліджено у провадженні, в якому ухвалено вказаний вирок, встановлено, що остання користувалася правом на необхідну оборону згідно зі ст. 36 КК України, так як словесний конфлікт та шарпанину розпочала саме заявниця. Виходячи з вище наведеного, у ОСОБА_6 не було прямого умислу на завдання тілесних ушкоджень потерпілій, що є підставою для закриття кримінального провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (а. п. 90-96).
Вказаним вироком встановлено винуватість саме заявниці ОСОБА_4 у спричиненні ОСОБА_6 легких тілесних ушкоджень під час конфлікту, спричиненого саме засудженою. Даної події стосується і розглядувана скарга. А тому твердження дізнавача про перебування ОСОБА_6 як потерпілої у стані необхідної оборони під час нападу на неї засудженої ОСОБА_4 відповідає обставинам, які встановлені у вказаному вироку.
Однак, з вищевикладеного та матеріалів кримінального провадження вбачається, що дізнавачем проведено комплекс послідовних та необхідних слідчих дій, результати яких в своїй сукупності дали їй змогу дійти до висновку про визнання дій ОСОБА_6 необхідною обороною та про наявність підстав для закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в діях останньої складу кримінального проступку, відповідальність за вчинення якого встановлена ч. 1 ст. 125 КК України.
Таким чином, на підставі наведеного слідчим суддею встановлено, що здійснене дізнавачем досудове розслідування та винесення за його наслідками оскаржуваної постанови відповідають вищевказаним вимогам ч.2 ст.9 КПК України, які передбачають, що орган досудового розслідування зобов'язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Тому доводи представника заявниці про незаконність оскаржуваної постанови зводяться до його незгоди із цим рішенням. Крім того, представником заявниці не зазначено будь-яких істотних обставин, які би вплинули (могли вплинути) на прийняття дізнавачем рішення за наслідками проведення розслідування, і що саме ці обставини залишилися поза увагою дізнавача. Отже, вжиті дізнавачем заходи слідчий суддя вважає достатніми для прийняття рішення про закриття даного кримінального провадження, в тому числі за наслідками перевірки всіх обставин, які сторона заявниці виклала у вказаній заяві.
Тому в задоволенні скарги слід відмовити.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303-309 КПК України, слідчий суддя
у задоволенні скарги адвоката ОСОБА_3 , яка подана в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_2 , на постанову дізнавача сектору дізнання Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківської області, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_5 , винесену 30.12.2024 року, про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.04.2024 року за № 12024096180000132, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, відмовити у зв'язку з безпідставністю даної скарги.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'яти днів з часу її постановлення.
Повний текст ухвали складено 18.02.2025 року об 11 год.
Слідчий суддя: ОСОБА_1