Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3841/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідент. код 40075815)
до Фізичної особи-підприємця Васильця Дмитра Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; ідент. код НОМЕР_1 )
про стягнення 23609,00 грн
без виклику учасників справи
Позивач, Акціонерне товариство "Українська залізниця", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Васильця Дмитра Вікторовича (відповідача), в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 23609,00 грн, які складаються з суми попередньої оплати - 9129,60 грн, процентів за неправомірне користування чужими коштами у сумі 9694,52 грн, інфляційних втрат у сумі 3982,50 грн, 3% річних у сумі 803,07 грн. Підставою позову визначено неналежне виконання відповідачем умов договору укладеного у спрощений спосіб, на поставку вентилів 15кч16п1 Ду 50(РУ25) у кількості 4 шт. та засувок 30ч6брДу 50СЛМЗ (Ру 16,Т=+225оС) у кількості 2 шт. на загальну суму 9129,60 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.11.2024 року позовну заяву АТ "Українська залізниця" було залишено без руху. Надано позивачу строк п'ять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
08.11.2024 року представником позивача в системі "Електронний суд" було сформовано заяву про усунення недоліків позовної заяви, зареєстровану судом за вх. № 28229, до якої позивачем додано докази направлення відповідачу позовної заяви та доданих до неї документів.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.11.2024 р. прийнято позовну заяву АТ "Українська залізниця" до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/3841/24 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.11.2024, на адресу суду від учасників справи не надходило, зокрема не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Відповідач своїм правом на захист не скористався, відзив на позов до 04.12.2024 не надав.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 11.11.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 63002, Харківська область, м. Валки, вул. Музейна, 8, кв. 11.
Але, судова кореспонденція адресована відповідачу була повернута поштою на адресу суду із поштовою довідкою від 19.11.2024 - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/3841/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань. При цьому, відсутність відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Суд констатує, що відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву в порядку та строк визначений судом.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В той же час, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Разом з цим, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При цьому судом враховано, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя. Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
Відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
У місті Харкові, де розташований Господарський суд Харківської області, постійно оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 23).
Відповідно до наведених приписів судами запроваджено локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал "повітряна тривога" та реагування задля збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття.
При цьому обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими що не потребують доказування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі №910/2116/21 (910/12050/21).
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області, а також приймаючи до уваги перебування судді Шатернікова М.І. у відрядженні та відпустці з 17.12.2024 до 17.01.2025 року, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
07.09.2021 Фізичною особою-підприємцем Васильцем Дмитром Вікторовичем виставлено рахунок-фактуру № 174 на оплату товару (вентилів 15кч16п1 Ду 50(РУ25) у кількості 4 шт., та засувок 30ч6брДу 50СЛМЗ (Ру 16,Т=+225оС) у кількості 2 шт.) на загальну суму з ПДВ 9129,60 грн, в графі одержувач якого зазначено акціонерного товариства "Українська залізниця" філія "Пасажирська компанія" Виробничий підрозділ пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1 (а.с. 81 зворотня сторона).
В свою чергу, акціонерним товариством "Українська залізниця" було здійснено оплату грошових коштів згідно рахунку-фактуру № 174 на загальну суму 9129,60 грн., на підтвердження чого до матеріалів справи надано копію квитанції № 58997812 від 28.10.2021 року. (т. I, арк. с. 87).
Проте, як зазначає позивач, відповідач станом на час звернення позивача до суду належним чином не виконав взятих на себе зобов'язань, а саме не поставив позивачу товар обумовлений сторонами на суму 9129,60 грн за який отримано передплату у повному обсязі.
Доказів поставки товару на спірну суму або повернення вказаних коштів відповідачем суду не надано.
24.11.2021 року за № 2377 позивачем на адресу ФОП Василець Д.В. було направлено лист щодо поставки товару або повернення коштів (т. I, арк. с. 85)..
09.02.2022 року позивачем на адресу ФОП Василець Д.В. було направлено претензію № 294 із вимогою про поставку товару або повернення отриманих коштів попередньої оплати до 01.03.2022 року, що підтверджується чеком поштового відправлення. (т. I, арк. с. 90-91).
Проте, відповідач відповіді на звернення позивача не надав, товар не поставив, грошові кошти в розмірі 9129,60 грн не повернув.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку шляхом стягнення з відповідача попередньої оплати у розмір 9129,60 грн.
Крім того, внаслідок прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем також нараховано на суму заборгованості і заявлено до стягнення: процентів за неправомірне користування чужими коштами у сумі 9694,52 грн за період з 05.11.2021 по 10.10.2024, інфляційних втрат у сумі 3982,50 грн за період з листопада 2021 по жовтень 2024, 3% річних у сумі 803,07 грн за період з 05.11.2021 по 10.10.2024.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно із ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із положеннями ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір між сторонами у формі єдиного документу не укладався, проте суд вважає, що цивільні права та обов'язки сторін виникли в порядку ч. 1 ст. 11 ЦК України, ч.1 ст. 181 ГК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних правил і змісту цивільного законодавства породжують взаємні права та обов'язки.
При цьому, позивачем доведено, що ним було перераховано відповідачу 100% попередньої оплати в розмірі 9129,60 грн на підставі рахунка-фактури № 174 від 07.09.2021, що підтверджується платіжною квитанцією № 58997812 від 28.10.2021 року.
Таким чином у відповідача - ФОП Василець Д.В., внаслідок оплати позивачем товару на суму 9129,60 грн, виник кореспондуючий обов'язок поставити його.
Проте, відповідач в свою чергу не виконав своїх зобов'язань, а саме не поставив товар позивачу та не повернув позивачу сплачену попередню оплату в розмірі 9129,60 грн., ані у добровільному порядку, ані на виконання заяви позивача про повернення коштів.
Приписами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
При цьому, визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
З приписами статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, доказів повернення попередньої оплати або доказів поставки товару не надав, - позовні вимоги про стягнення боргу в розмірі 9129,60 грн підлягають задоволенню.
Щодо строку виникнення прострочення суд керується наступним.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Сторонами спору не було визначено дати поставки товару та у подальшому дати повернення грошових коштів.
За таких підстав, керуючись приписами ст. 530 ЦК України, враховуючи принцип свободи договору та відсутність доказів які б свідчили про встановлення строків (термінів) виконання сторонами своїх обов'язків, суд визнає, що належним строком до якого відповідач повинен був поставити товар або повернути грошові кошти є дата визначена позивачем у претензії, надісланій на адресу відповідача, а саме до 01.03.2022 року.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, враховуючи вищевикладене, не надання відповідачем доказів здійснення перерахування отриманих грошових коштів або доказів поставки товару або обґрунтованих заперечень проти вимог позивача, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення грошових коштів на суму 9129,60 грн позивачу з 02.03.2022 р.
Щодо вимог про стягнення процентів за неправомірне користування чужими коштами у сумі 9694,52 грн, суд зазначає наступне.
Позивач, керуючись ч. 3 ст. 693 та ч. 1 ст. 536 ЦК України, просить суд стягнути проценти у розмірі 9694,52 грн, за користування грошовими коштами в сумі 9129,60 грн, які нараховує з 05.11.2021 по 10.10.2024, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, що на думку позивача визначений ч. 6 ст. 231 ГК України.
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч. 3 ст. 693 ЦК України).
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч. 1 ст. 536 ЦК України).
За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами (позикою, попередньою оплатою), що слід розуміти як право сторін на договірне визначення розміру процентів і порядку їх сплати.
Разом з тим, суд констатує, що до моменту пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування, що передбачене статтею 536 ЦК України та ч. 3 ст. 693 ЦК України.
Натомість після пред'явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених ч. 3 ст. 693 ЦК України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима (вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/14180/18, від 29.08.2023 у справі №902/1144/22, від 13.09.2023 у справі №922/354/23, від 02.11.2023 у справі №911/2408/22).
В даному випадку суд вважає, що у вимозі про повернення попередньої оплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України позивачем визначено дату такого повернення до 01.03.2022 та саме з цієї дати зобов'язання з поставки товару є припиненим, відповідно позивач втратив право на нарахування відповідачеві на суму попередньої оплати процентів, передбачених ч. 3 ст. 693 ЦК України.
Правовою підставою нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами позивач вказує частину третю статті 693 Цивільного кодексу України частину четверту статті 232 Господарського кодексу України.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).
У зв'язку з відсутністю письмового договору між сторонами ними не було визначено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами. В той же час норми закону, які регулюють спірні правовідносини, так само не встановлюють розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, яка підлягає нарахуванню за порушення відповідного грошового зобов'язання.
Посилання відповідача на норми Господарського кодексу України, які і посилання позивача на приписи ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", що визначають розмір і порядок застосування штрафних санкцій, до яких згідно з положеннями статті 230 цього Кодексу належать тільки неустойка (штраф та пеня), є необґрунтованим. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Втім, нараховані позивачем проценти за користування грошовими коштами, що передбачені статтею 536 ЦК України та ч. 3 ст. 693 ЦК України не є штрафними санкціями (неустойкою, пенею, штрафом тощо), а виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора. Отже, до процентів за користування грошовими коштами не може бути застосована ч. 6 ст. 231 ГК України, що встановлює методику обрахунку штрафних санкцій. До того ж, ч. 6 ст. 231 ГК України не визначає розмір штрафних санкцій на рівні облікової ставки НБУ, а лише вказує на те, що розмір договірних штрафних санкцій, що має бути узгоджений сторонами у договорі визначається у відсотках з врахуванням встановленої облікової ставки НБУ.
Тож, оскільки проценти за користування чужими грошовими коштами не є штрафними санкціями, розмір цих процентів не визначений ані домовленістю між сторонами, ані законом чи підзаконним актом, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 9694,52 грн, виходячи з облікової ставки НБУ, є неправомірною.
Щодо позовним вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 3982,50 грн за період з листопада 2021 по жовтень 2024, 3% річних у сумі 803,07 грн за період з 05.11.2021 по 10.10.2024, суд зазначає наступне.
При визначенні періоду прострочення, позивачем невірно вказано граничний строк виконання зобов'язання відповідачем та початок перебігу прострочення відповідачем грошового зобов'язання.
За приписами ст. 252, 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем у претензії визначено граничний строк повернення грошових коштів, перерахованих відповідачу, до 01.03.2022, а відтак, в порядку приписів ч. 1 ст. 612 ЦК України, відповідач визнаний судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення грошових коштів на суму 9129,60 грн позивачу з 02.03.2022 р.
Натомість позивачем, внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснені нарахування починаючи з 05.11.2021 року, що не відповідає правовідносинам, що склались між сторонами спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, зроблений позивачем, та здійснивши власний розрахунок вказаних за прострочення грошового зобов'язання з повернення грошових коштів у сумі 9129,60 грн за період з 02.03.2022 року по 10.10.24 (дату визначену позивачем), суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3660,04 грн інфляційних втрат та 715,28 грн 3% річних за прострочення грошового зобов'язання на загальну суму 9129,60 грн. В іншій частині заявленої до стягнення суми 3% річних у розмірі 87,79 грн та суми інфляційного збільшення у розмірі 322,46 грн правові підстави для її стягнення у суду відсутні.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо основної суми боргу є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи, натомість вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційного збільшення є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру позовних вимог.
Разом з тим, враховуючи приписи ст.ст. 123, 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн покладаються судом на відповідача у повному обсязі та не підлягають пропорційному розподілу, оскільки позивачем при подачі позову судовий збір було сплачено у мінімальному розмірі визначеному законом.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 165, 178, 202, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Васильця Дмитра Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідент. код 40075815) 9129,60 грн попередньої оплати, 715,28 грн - 3% річних, 3660,04 грн інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У решті позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "14" лютого 2025 р.
Суддя М.І. Шатерніков