ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.02.2025Справа № 910/14780/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЩУРИН-АГРО" (45130, Волинська обл., м. Київ, Луцький район, с. Щурин, вул. Гагаріна, 28Б, ідентифікаційний код 40012624)
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д, ідентифікаційний код 14360570)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про розірвання договору та стягнення 75 000,00 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Кумановський Л.М.
Від відповідача: Жарський І.Р.
Від третьої особи: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЩУРИН-АГРО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання кредитного договору № 40012624-КД-2 від 27.12.2023 та стягнення сплаченої винагороди за управління кредитом у розмірі 75 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/14780/24 здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі ОСОБА_1 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача, підготовче засідання призначено на 15.01.2025.
10.12.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2024 заяву представника Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", Жарського І.Р. про участь у судовому засіданні по справі № 910/14780/24 в режимі відеоконференції повернуто заявнику без розгляду.
13.12.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 заяву представника Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", Жарського Ігора Романовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
17.12.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.
09.01.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЩУРИН-АГРО", Кумановського Луки Миколайовича про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції задоволено.
У засіданні суду 15.01.2025 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Третя особа участь свого представника у засідання суду 15.01.2025 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялася належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2025.
У судовому засіданні 12.02.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення по суті спору та просив задовольнити позов.
Представник відповідача у судовому засіданні 12.02.2025 проти позовних вимог заперечив.
Третя особа участь свого представника у засідання суду 12.02.2025 не забезпечила, про дату та час судового розгляду повідомлялася належним чином.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 12.02.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
27 грудня 2023 року між Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЩУРИН-АГРО» (далі - позичальник, позивач) було укладено кредитний договір № 40012624-КД-2, відповідно до умов якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом 6 000 000,00 грн на цілі - фінансування оборотного капіталу, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у договорі, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди в обумовлені договором терміни (п.1.1. договору).
Термін повернення кредиту - 01.03.2025 року (включно) (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 2.1.2 договору видача кредиту або його частини здійснюється банком після надання позичальником платіжних інструкцій на використання кредиту в межах зазначених у них сум, але за відсутності обставин, передбачених договором.
Відповідно до п.6.1. договору цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами, та діє до терміну, що зазначений в п.А.3 цього договору, або до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором, в залежності від того, яка подія настане раніше.
Відповідно до п.6.2. договору права та обов'язки сторін за цим договором у частині п. 4.4. цього договору настають з моменту укладення цього договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діють до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.
Також 27.12.2023 року між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору 40012624-КД-2 від 27.12.2023 року.
Відповідно до п. 2.5. додаткової угоди №1 за управління кредитом (на покриття витрат банку (не враховуючи плати за надання державної гарантії)) позичальник сплачує банку комісійну винагороду в розмірі 1.00% від суми кредиту, за виключенням розміру кредиту на сплату страхових платежів (у випадку надання такого). Ця комісійна винагорода є одноразовою та сплачується в день укладення додаткової угоди.
Пунктом 2.5.1 додаткової угоди №1 передбачено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду за управління кредитом (щодо державної гарантії) в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень без ПДВ, що на дату укладення додаткової угоди становить 0,50 % від суми такої гарантії. Ця комісійна винагорода є одноразовою та сплачується в день укладення додаткової угоди.
28 грудня 2023 року ТОВ «ЩУРИН-АГРО» було сплачено винагороду банку за надання фінансового кредиту згідно договору в розмірі 75 000, 00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №272 від 28.12.2023 року, а саме:
- за управління кредитом винагороду в розмірі 1% від суми кредиту - 60 000,00 грн;
- за управління кредитом щодо державної гарантії в розмірі 15 000,00 грн.
Крім того, між відповідачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №40012624-ДП-2/1 від 7.12.2023 року для підтвердження виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Так, позивач у позовній заяві зазначає, що виконав необхідні умови для надання фінансового кредиту, проте всупереч умовам договору відповідач відмовив у видачі кредиту, після підписання кредитного договору.
01 квітня 2024 року позивач звернувся до відповідача з листом №20240401 з проханням видати транш для покриття витрат на оплату послуг контрагентів та сплату податків. Однак відповідач відхилив запит на видання цього траншу.
09.08.2024 року позивач направив відповідачу лист №20240809, в якому заявив про своє бажання розірвати кредитний договір №40012624-КД-2 від 27 грудня 2023 року та висунув вимогу повернути комісію в розмірі 75 000 гривень.
Не отримавши жодної відповіді від банку, позивач 11.09.2024 року направив відповідачу лист №20240809 про розірвання кредитного договору №40012624-КД-2 від 27 грудня 2023 року з вимогою повернути комісію в розмірі 75 000,00 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки внаслідок неправомірних дій відповідача, позивач не отримав того, на що розраховував при укладенні кредитного договору, то розірвання такого договору є обґрунтованим кроком, спрямованим на захист прав та інтересів позивача у зв'язку з істотними порушеннями з боку відповідача.
З огляду на вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд розірвати кредитний договір № 40012624-КД-2 від 27.12.2023 та стягнути з відповідача сплачену винагороду за управління кредитом у розмірі 75 000,00 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з наступних підстав
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини першої статті 206 Господарського кодексу України господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцяти денний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ст. 652 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
При вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору, суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 червня 2018 року у справі № 548/981/15-ц (провадження № 14-182цс18) зазначила, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).
Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов'язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, про що також зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Відповідно до п. 2.1.2 кредитного договору банк зобов'язується надати кредит, шляхом перерахування кредитних коштів на підставі платіжних інструкцій позичальника, у межах суми, обумовленої п. 1.1 цього договору, а також за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених пп. 2.2.1, 2.2.12 цього договору.
В свою чергу, відповідно до п.2.2.12. договору позичальник зобов'язується належно оформити договор(и) застави/іпотеки у забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, договор(и) страхування заставленого майна, а також надати банку інші необхідні документи.
Відповідно до п. 2.2.12.1. кредитного договору позичальник зобов'язується до видачі кредитних коштів належним чином виконати зобов'язання визначені п.п. 2.2.12. цього договору.
Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів виконання позивачем п.2.2.12. кредитного договору.
Більше того, видача кредиту або його частини згідно з умовами цього договору здійснюється банком після надання позичальником платіжних інструкцій на використання кредиту у межах зазначених у них сум у порядку, передбаченому п. 2.4.4. та з урахуванням п.1.1 цього договору, але за відсутності обставин, передбачених пп.2.2.17., 2.3.2. цього договору.
Так, відповідно до п.2.3.2 договору, при настанні будь-якої з наступних подій, в тому числі таких як:
- порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору;
- у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених пп. 2.2.8., 2.2.12, 2.2.14., 2.2.17., 2.2.19. цього договору;
- падіння фінансового класу позичальника (з урахуванням ознак, що свідчать про високий кредитний ризик), розрахованого банком, згідно з вимогами НБУ;
- у випадку зменшення розміру активів позичальника на 30 і більше процентів у порівнянні з розміром його активів зазначеним у відповідній річній звітності за попередній рік;
та інші банк, на свій розсуд, має право призупинити надання кредиту за цим договором.
Відповідно до п. 2.3.3. договору банк має право проводити кредитний огляд (загальну оцінку кредитоспроможності позичальника, оцінку фінансового класу позичальника, оцінку вартості та перевірку стану забезпечення за кредитом, перевірку цільового використання кредиту) та вносити пропозиції про подальші взаємовідносини з позичальником. У випадку негативного результату Кредитного огляду або ненадання даних, необхідних для проведення кредитного огляду, згідно з п.п. 2.2.9 договору, банк має право припинити подальшу видачу кредиту.
Відповідно до п.2.3.3.1. договору у разі настання будь-якої події відповідно до пп. 2.2.11., 2.2.13. , 2.2.14., 2.2.17., 2.2.19., 2.3.2 банк, на свій розсуд, має право заблокувати позичальнику подальше використання кредитного ліміту за цим договором, та провести позаплановий кредитний огляд.
Крім того, відповідно до п. 2.3.8. договору банк має право припинити подальшу видачу кредиту у випадку невиконання позичальником будь-яких із зобов'язань, передбачених цим договором, та/або невиконання поручителями/заставодавцями/ іпотекодавцями зобов'язань за договорами поруки/застави/іпотеки, укладеними для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, на строк до виконання відповідних зобов'язань, але при цьому у межах терміну, передбаченого п. 1.2 цього договору, з направленням позичальнику відповідного повідомлення.
Відповідно до п. 2.3.9. договору банк має право без попереднього повідомлення позичальника, в односторонньому порядку, відмовитися від надання частково не наданого кредиту в межах ліміту, згідно з цим договором, у т. ч. у випадку погіршення фінансового стану позичальника, та(або) зниження вартості предмету застави/іпотеки, та(або) використання кредиту не за цільовим призначенням, та(або) у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених цим договором, та(або) за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.
Відповідно до п. 5.6. договору банк не несе відповідальності за ненадання кредиту на цілі, що зазначені у п.А.2. цього договору, у термін, зазначений у п. 1.1 цього договору, у випадку неотримання від позичальника розрахункових документів на використання кредитних коштів, а також у випадку невиконання позичальником зобов'язання, передбаченого п.п. 2.2.12 цього договору.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що банк діяв виключно відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Таким чином, на сьогоднішній день відсутні будь-які підстави для розірвання кредитного договору з ініціативи та підстав зазначених позивачем у позові.
Враховуючи наведене, судом встановлено не доведеність позивачем належними доказами покладеного в основу даного позову твердження про наявність факту господарського правопорушення саме в діях відповідача.
Не доведеність складу господарського правопорушення в діях відповідача унеможливлює задоволення позову в частини вимог про підстави для розірвання кредитного договору № 40012624-КД-2 віл 27.12.2023 року.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суму оплаченої винагороди у розмірі 75 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи дану вимогу, позивач вважає, що у даному випадку сума оплаченої винагороди у розмірі 75 000,00 грн є фактично надміру сплаченими, а тому наявні правові підстави для повернення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
Проте господарський суд не погоджується з таким доводами позивача з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що умовами кредитного договору та додатковою угодою №1 до нього передбачено обов'язок позичальника сплатити банку винагороду.
Зокрема, відповідно до пункту 2.5. та 2.5.1 додаткової угоди № 1 від 27.12.2023 року до кредитного договору № 40012624-КД-2 від 27.12.2023 року за управління кредитом (на покриття витрат банку (не враховуючи плати за надання державної гарантії) позичальник сплачує банку комісійну винагороду в розмірі 1.00 відсотка від суми кредиту, за виключенням розміру кредиту на сплату страхових платежів (у випадку надання такого). Ця комісійна винагорода є одноразовою, та сплачується бозичальником в день укладання цієї додаткової угоди. Умови кредитного договору щодо сплати позичальником банку інших комісій за надання та/або управління кредиту, крім плати передбаченої цією додатковою угодою (п. 2.5. додаткової угоди) та/або порядком не застосовуються.
Позичальник сплачує банку комісійну винагороду за управлінням кредитом (щодо державної гарантії) в розмірі 15000 гривень без ПДВ, що на дату укладення цієї додаткової угоди становить 0.50 відсотка від суми такої гарантії. Ця комісійна винагорода є одноразовою, та сплачується позичальником в день укладання цієї додаткової угоди.
Коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.04.2024 у справі №183/5849/23.
Більше того, за загальним правилом, коли основне зобов'язання не було невиконаним, тобто, не припинене виконання та не є недійсним, суд не може застосовувати ст. 1212 ЦК України та стягувати кошти, оскільки вказана сума була сплачена за наявності належної правової підстави.
За таких обставин доводи позивача про наявність підстав для стягнення суми у розмірі 75 000,00 грн з відповідача на користь позивача як надмірно сплачені кошти за кредитним договором, не знайшли свого підтвердження, з огляду на що суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЩУРИН-АГРО".
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЩУРИН-АГРО".
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЩУРИН-АГРО" (45130, Волинська обл., м. Київ, Луцький район, с. Щурин, вул. Гагаріна, 28Б, ідентифікаційний код 40012624)
Відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д, ідентифікаційний код 14360570)
Третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 18.02.2025
Суддя І.О. Андреїшина