ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.02.2025Справа № 910/11199/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044 ідентифікаційний код 04633423)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРОІНЖ-БУД" (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних (Івана Дзюби), 3, ідентифікаційний код 35223224)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Національна академія наук України (01054, м. Київ, вул. Володимирська, 54, ідентифікаційний код 00019270)
про стягнення 642 816,00 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Павлов Р.В.
Від відповідача: Симонова Т.В.
Від третьої особи: не з'явився
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРОІНЖ-БУД" про стягнення пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на бюджетний рахунок бюджету розвитку у розмірі 642 816,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, залучено до участі у справі Національну академію наук України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, позивачу - відповіді на відзив, третій особі - пояснень по суті спору.
24.09.2024 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подані заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, в якому останній просив суд вирішити питання про зміну правил розгляду справи та слухати справу за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 постановлено розгляд справи № 910/11199/24 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.10.2024.
10.10.2024 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.
14.10.2024 через підсистему "Електронний суд" третьою особою подано письмові пояснення по суті спору, в яких серед іншого, третя особа просила здійснювати розгляд справи за відсутності її представника.
Також 16.10.2024 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю бути присутньою у даному судовому засіданні, оскільки призначено засідання у Вищому антикорупційному суді, де Глущенко А.В. викликано в статусі захисника.
У засідання суду 23.10.2024 представник позивача заперечень щодо клопотань третьої особи та представника відповідача заперечень не навів.
Розглянувши клопотання третьої особи щодо розгляду справи без участі її представника та клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд протокольною ухвалою задовольнив дані клопотання.
Відповідач та третя особа участь своїх представників у засідання суду 23.10.2024 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 відкладено підготовче засідання на 13.11.2024.
28.10.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження та відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю підготовки та подачі зустрічної позовної заяви.
У засіданні суду 13.11.2024 представник позивача заперечив щодо задоволення даного клопотання.
Відповідно до ч. 4 ст. 119 ГПК України, одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Отже, розглянувши дане клопотання відповідача, суд протокольною ухвалою відмовив у його задоволенні у зв'язку з тим, що до клопотання продовження строку підготовчого провадження відповідачем не додано зустрічної позовної заяви.
Також 13.11.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що адвокат Симонова Т.М. 13.11.2024 о 15:00 братиме участь у судовому засіданні у приміщенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області за адресою: вулиця Київський шлях, 72, м. Бориспіль, Київська область та 13.11.2024 о 15:30 у приміщенні Солом'янського районного суду міста Києва, за адресою: вул. Максима Кривоноса, 25 в місті Києві.
Представник позивача заперечив щодо задоволення даного клопотання.
Разом з тим, судом встановлено, на підтвердження повноважень адвоката на представництво в суді Симоновою Т.М. надано ордер серії АІ № 1503813 від 28.10.2024, виданого на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № б/н від 28.10.2024 із зазначенням в ордері у графі "Назва органу, в якому надається правова допомога" - "у всіх державних органах, установах та організаціях, у судах всіх інстанцій".
Згідно із частиною 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Отже, відповідно до вимог процесуального закону в господарському суді повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Відповідно до пункту 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 № 36, ордер повинен містити, зокрема, назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Водночас, ордер не містить відомостей на підтвердження повноважень адвоката на представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІДРОІНЖ-БУД» у Господарському суді міста Києва, що не відповідає вимогам п. 15.4 Положення № 36, а зазначення в ордері " у судах загальної та спеціальної юрисдикції, апеляційних та касаційних інстанціях, усіх підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування" не свідчить про дотримання вимог у частині зазначення такого обов'язкового реквізиту ордеру як назва органу, у якому надається правова допомога адвокатом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 9901/847/18 сформульовано висновок про те, що з огляду на підпункт 15.4 пункту 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 №36, ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом, при цьому, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду.
У іншій постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 9901/939/18 зроблено висновок про те, що якщо в ордері не зазначено конкретної назви суду, у якому адвокат надає правову допомогу, такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. При цьому в ордері, який був предметом розгляду справі № 9901/939/18, зазначено, що адвокат надає правову допомогу у всіх органах, установах, організаціях та підприємствах, а також судах у всіх без винятку справах.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що в разі надання адвокатом правової допомоги в суді в ордері має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема, суду. При цьому, Велика Палата Верховного Суду не визнає ордер документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, якщо в графі "Назва органу, в якому надається правова допомога" зазначено, що адвокат надає правову допомогу: 1) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності і підпорядкування (справа № 990/847/18), 2) у всіх органах, установах, організаціях та підприємствах, а також судах у всіх без винятку справах (справа № 9901/939/18).
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2020 року у справі № 910/10156/17, від 17.08.2020 року у справі № 911/2636/19.
Таким чином, суд доходить висновку, що адвокатом Симоновою Т.М. не надано належного ордера на підтвердження своїх повноважень, як представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІДРОІНЖ-БУД» на представництво його інтересів в суді, зокрема, всупереч вимогам законодавства не подано до суду ордер, у якому зазначено конкретну назву суду, в якому надається правова допомога (Господарський суд міста Києва).
Також, суд зазначає, що у своєму клопотанні адвокат Симонова Т.М. не наводить жодних належних та допустимих доказів наявності об'єктивних причин, за яких позбавлена можливості приймати участь у засіданні Господарського суду міста Києва о 12:00 по справі № 910/11199/24, оскільки розгляд справ, в яких адвокат Симонова Т.М. є представником призначено на 15:00 та на 15:30 відповідно, тобто, проміжок часу між засіданнями є суттєвим (3 години).
Крім того, адвокатом Симоновою Т.М. не обґрунтовано підстав надання переваги одному засіданню над іншим.
Також суд звертає увагу на ту обставину, що представник відповідача Глущенко А.В. є уповноваженим представником відповідача відповідно до ордеру Серія АА, № 1415768 від 20.09.2024 на надання правничої допомоги, який міг з'явитись у призначене засідання у справі № 910/11199/24 та представляти інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРОІНЖ-БУД".
Враховуючи наведене, суд протокольною ухвалою залишив клопотання адвоката Симонової Т.М. про відкладення розгляду справи без розгляду, оскільки останнє подано не уповноваженою особою.
У засіданні суду 13.11.2024 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 13.11.2024 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.12.2024.
14.11.2024 відповідачем до суду подано клопотання про продовження строків підготовчого провадження.
09.12.2024 до суду відповідачем подані пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 відкладено судове засідання на 22.01.2025.
10.12.2024 до суду відповідачем подані заперечення.
21.01.2025 до суду відповідачем подані пояснення та клопотання про зупинення провадження у справі.
22.01.2025 до суду позивачем подані заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 відкладено судове засідання на 12.02.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 12.02.2025 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні 12.02.2025 проти заявлених позовних вимог заперечив.
12.02.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
22.11.2007 між Національною академією наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІДРОІНЖ-БУД" (далі - відповідач) було укладено договір № 24/11/07, відповідно до умов якого Національна академія наук України за окремим актом зобов'язана передати відповідачу на період житлового та культурно-побутового будівництва за адресою: вул. Метрологічна, Голосіївський район міста Києва, земельні ділянки загальною площею 31,77 га по вул. Метрологічній у Голосіївському районі м. Києва, та всю наявну проектну, дозвільну та іншу документацію стосовно будівництва об'єкта (п. 2.1.2 договору).
Відповідно до пункту 2.2.11 договору відповідач здійснює розрахунку: з Київською міською державною адміністрацією; на пайове відрахування на розвиток інфраструктури м. Києва; на проведення відрахування на розвиток та технічне обладнання пожежної служби; в інших випадках, визначених у законодавстві та передає стороні 1 житлові площі (квартири), що належать їй згідно договору від 19.11.2007 № 148.
25.06.2009 Інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у місті Києві було видано Національній академії наук України дозвіл на виконання будівельних робіт №1447-Гл/С із житлового та культурно-побутового будівництва на вул. Метрологічній у Голосіївському районі м. Києва.
30.01.2020 відповідач направив звернення № 30/01/20 до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач) щодо вирішення питання про пайову участь за другою чергою об'єкту будівництва «Житлове та культурно-побутове будівництво за адресою: вул. Метрологічна, Голосіївський район міста Києва».
Позивач у позовній заяві зазначає, що в подальшому, договір про пайової участі за об'єктом «Житлове та культурно-побутове будівництво на вул. Метрологічній у Голосіївському районі м. Києва (Друга черга будівництва. Коригування) 14 п.к. Гром. буд.» не був укладений, кошти пайової участі відповідачем не сплачувались.
Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 11.09.2021 видано сертифікат № ІУ123210820597 про готовність до експлуатації закінченого будівництва об'єкта за проектом «Житлове та культурно-побутове будівництво на вул. Метрологічній у Голосіївському районі м. Києва (Друга черга будівництва. Коригування) 14 п.к. Гром. буд.», замовником будівництва вказано відповідача, а датою початку будівництва 25.06.2009.
У пункті 11 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» від 13.04.2011 № 461 зазначається, що датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.
Однак, як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач спочатку не уклав договір пайової участі з Департаментом до 01.01.2020, а потім не звернувся із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єктів будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення в експлуатацію і не сплатив пайовий внесок за збудований об'єкт, чим порушив обов'язок, який встановлений Порядком, зокрема, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, а також права та інтереси територіальної громади міста Києва та Департаменту.
Позивачем заходи досудового врегулювання спору, зокрема, Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) направлялась відповідачу вимога щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі вимогу № 050/18-3631 від 21.09.2023.
Однак відповіді на вищезазначену вимогу позивач не отримав.
У зв'язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на бюджетний рахунок бюджету розвитку у розмірі 642 816,00 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є акти цивільного законодавства, а також акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування та інші правочини.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).
За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною 1 статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI (у редакції до 1 січня 2020 року) вбачається, що перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 8 жовтня 2019 року в справі № 911/594/18, від 22 серпня 2018 року в справі № 339/388/16-ц та від 22 вересня 2021 року в справі № 904/2258/20.
Разом із цим, стаття 40 Закону № 3038-VI на час повідомлення Кооперативу про початок будівництва об'єкта була виключена на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-IX ), який набув чинності 1 січня 2020 року.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
У свою чергу, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачений розділом ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем: для об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 1 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 1 січня 2020 року не були укладені; для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Отже, у вказаних випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Відтак, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми. Таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 20 липня 2022 року в справі № 910/9548/21.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач договір про пайову участь не уклав, як і не сплатив відповідні кошти пайової участі у зв'язку з початком будівництва об'єкта.
У зв'язку з неукладенням/відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 643/21744/19.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2009 Інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у місті Києві було видано Національній академії наук України дозвіл на виконання будівельних робіт № 1447-Гл/С із житлового та культурно-побутового будівництва на вул. Метрологічній у Голосіївському районі м. Києва.
Так, 30.01.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІДРОІНЖ-БУД" направив звернення № 30/01/20 до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо вирішення питання про пайову участь за другою чергою об'єкту будівництва «Житлове та культурно-побутове будівництво за адресою: вул. Метрологічна, Голосіївський район міста Києва».
Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 11.09.2021 видано сертифікат № ІУ123210820597 про готовність до експлуатації закінченого будівництва об'єкта за проектом «Житлове та культурно-побутове будівництво на вул. Метрологічній у Голосіївському районі м. Києва (Друга черга будівництва. Коригування) 14 п.к. Гром. буд.», замовником будівництва вказано відповідача, а датою початку будівництва - 25.06.2009.
Водночас, договір про пайової участі за об'єктом «Житлове та культурно-побутове будівництво на вул. Метрологічній у Голосіївському районі м. Києва (Друга черга будівництва. Коригування) 14 п.к. Гром. буд.» не був укладений, кошти пайової участі відповідачем не сплачувались.
Згідно з пунктом 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.
Рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року за № 411/1415 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок), відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ якого (у редакції рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033) пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Згідно з пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту.
Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
За змістом пункту 4.3 розділу IV Порядку кошти пайової участі сплачуються замовником у повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов'язку її сплати.
Визначений цим Порядком обов'язок замовника будівництва сплатити пайову участь у створенні і розвитку інфраструктури міста Києва узгоджується з імперативними приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 132-IX, якими установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у визначеному Законом України № 132-IX розмірі та порядку.
Суд звертає увагу, що законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону №3038-VI, залишались дійсними та підлягали повному виконанню і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX.
Так, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX встановлено, що протягом 2020 замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
- кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
- інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).
Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Отже, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
За змістом зазначених норм відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє забудовника від зобов'язання сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.07.2022 в справі № 910/9548/21.
Наданий позивачем розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва є обґрунтованим та відповідає вимогам чинного законодавства.
Враховуючи те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІДРОІНЖ-БУД" не сплатило відповідний пайовий внесок, у зв'язку з чим в останнього перед місцевим бюджетом утворилася заборгованість, яка складає 642 816,00 грн, що підтверджено належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми.
Заперечуючи проти позову відповідач, серед іншого зазначає, що враховуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року по справі № 320/44099/23, якою було винесено рішення про визнання протиправним та не чинним рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» та визнання протиправним та не чинним рішення Київської міської ради від 26 березня 2020 року № 908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», суд повинен відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд відхиляє дані заперечення відповідача, з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі № 320/44099/23 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 скасоване та прийняте нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправними та нечинними рішення КМР від 19.12.2019 № 460/8033, від 26.03.2020 № 908/9078. В іншій частині адміністративного позову ПрАТ «Київський дослідно- експериментальний завод «Вугілля» - відмовлено.
Водночас, суд зазначає, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17.
Суд не наділений повноваженнями визнання нормативно-правового акту нечинним з моменту його прийняття, зокрема, й з огляду на те, що останнє може порушувати принцип правової визначеності.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 640/6699/20.
Таким чином, процесуальним законодавством регламентовано порядок втрати чинності нормативно-правового акту в разі визнання його протиправним, а саме: з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду і практика щодо застосування положень частини другої статті 265 КАС України Верховним Судом є сталою.
Так, у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала: "Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова №662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10.12.2014, втратила чинність (у частині) 22.02.2017 з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/20084/14».
Тобто, визнання протиправними та нечинними рішень Київської міської ради, які оскаржуються у справах № 320/44099/23 та № 320/14125/24, означає втрату чинності такими актами з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20.
Більше того, пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент введення об'єктів будівництва в експлуатацію.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 904/2258/20.
З огляду на зазначене, доводи відповідача не знайшли свого підтвердження.
Таким чином, станом на момент порушення прав територіальної громади міста Києва, що є датою введення об'єкта будівництва в експлуатацію - 11.09.2021, рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 та від 26.03.2020 № 908/9078 були чинними, обов'язковими та такими, що підлягали застосуванню.
Відповідно до пункту 3.4. Порядку Департамент є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь.
Відповідно до пункту 3.5 Порядку іншим структурним підрозділам виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районним в місті Києві державним адміністраціям, комунальним підприємствам, установам та організаціям забороняється залучення на будь-яких засадах коштів замовників як пайової участі.
В частині першій статті 144 Конституції України зазначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до частини 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
З огляду на зазначене, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не має повноважень щодо надання висновку про наявність/відсутність підстав щодо сплати пайового внеску.
Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРОІНЖ-БУД" (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних (Івана Дзюби), 3, ідентифікаційний код 35223224) на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету міста Києва (отримувач - ГУК у м. Києві, ЄДРПОУ - 37993783, код доходів 24170000, рахунок ІВАN: UA538999980314131921000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП)) 642 816 (шістсот сорок дві тисячі вісімсот шістнадцять) грн 00 коп. безпідставно збережених грошових коштів пайової участі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРОІНЖ-БУД" (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних (Івана Дзюби), 3, ідентифікаційний код 35223224) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 04633423) витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 713 (сім тисяч сімсот тринадцять) грн 79 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 18.02.2025
Суддя І.О. Андреїшина