Постанова від 20.11.2024 по справі 910/9531/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р. м.Київ Справа№ 910/9531/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Яковлєва М.Л.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 20.11.2024:

від позивача:Комісар С.П., Ларькін М.М.

від відповідача:Янович-Бунь І.Б., Годованець Л.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція»

на рішення Господарського суду Києва

від 11.03.2024 (повний текст складено 18.06.2024)

на додаткове рішення Господарського суду Києва

від 27.06.2024

у справі №910/9531/23 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради

(Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція"

про стягнення 547 619 846,39 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" про стягнення 506495265,38 грн, у тому числі: 424367539,95 грн боргу, 67292639,99 грн пені, 4167885,67 грн 3% річних, 10667199,77 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконував умови договору № 5 про надання послуг з транспортування теплової енергії від 01.06.2017 (далі Договір/Договір № 5) - не сплатив за послуги з транспортування теплової енергії у період квітень 2022 року - квітень 2023 року. Позивач вважає, що визначення вартості наданих ним послуг відповідачу здійснюється за тарифом, встановленим розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (від 13.10.2021 № 2145 зі змінами від 22.04.2022 № 510, від 19.10.2021 № 2176, від 30.09.2022 № 673), яка є органом ліцензування господарської діяльності з транспортування теплової енергії. Спору щодо обсягу наданих послуг протягом квітня 2022 року - квітня 2023 року між сторонами не існує, водночас відповідач не погоджується з тарифом, який підлягає застосуванню для визначення їх вартості. При цьому позивач зазначає, що відповідач є споживачем послуги з транспортування теплової енергії, яка йому надається за Договором, ця послуга визначається окремим тарифом, який не є складовою тарифу на теплову енергію.

В межах підготовчого провадження позивач подав суду першої інстанції заяву про збільшення розміру позовних вимог до 547619846,39 грн (439931374,47 грн боргу, 87860076,94 грн пені, 5684411,12 грн 3% річних, 14143983,86 грн інфляційних втрат). Зміна розміру позовних вимог пов'язана зі зміною періоду виникнення заборгованості - з квітня 2022 року по червень 2023 року.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що оскільки вартість послуг з постачання теплової енергії є сумою тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, передбачені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 13.10.2021 № 2145 зі змінами від 22.04.2022 № 510, від 19.10.2021 № 2176, від 30.09.2022 № 673 тарифи на послуги з транспортування теплової енергії встановлені виключно для споживачів теплової енергії і відповідної комунальної послуги, тобто для осіб, які споживають теплову енергію в цілому. Відповідач не є споживачем теплової енергії, а позивач щодо відповідача не є теплопостачальником. Визначення вартості отриманих послуг відповідачем з транспортування теплової енергії повинно здійснюватися за тарифами транспортування теплової енергії, встановленим Київською міською державною адміністрацією та закладеним у кінцевий тариф для споживачів відповідача.

Також, відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" подало заяву про зменшення розміру пені на 90% (т. 3 а.с. 141-148) та заяву про відстрочення виконання рішення суду на один рік (т. 3 а.с. 226-230).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/9531/23 позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" 439 931 374,47 грн боргу, 43 930 038, 47 грн пені, 5 684 411,12 грн 3% річних, 14 143 983,86 грн інфляційних втрат, 751 520,00 грн судового збору, відстрочено виконання рішення на 6 (шість) місяців, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- правомірними дії позивача щодо застосування тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (Київської міської військової адміністрації) від 13.10.2021 № 2145 зі змінами від 22.04.2022 № 510, від 19.10.2021 № 2176, від 30.09.2022 № 673, для визначення вартості послуг з транспортування теплової енергії за Договором;

- оскільки між сторонами відсутній спір щодо обсягу протранспортованої теплової енергії протягом квітня 2022 року - червня 2023 року, позивач надав відповідачу послуги з транспортування теплової енергії за Договором у цей період на загальну суму 534382975,79 грн, проте, відповідач здійснив лише часткову оплату наданих позивачем послуг у сумі 94451601,32 грн (у тому числі за січень 2023 р. - 37751928,80 грн (дата часткової оплати - 20.02.2023), за лютий 2023 р. - 36699672,52 грн (з них 30945091,98 грн - 23.03.2023, 5754580,54 грн - 25.05.2023), за березень 2023 р. - 20000000,00 грн (25.04.2023)), а отже, борг відповідача перед позивачем за надані за Договором послуги у період з 01.04.2022 по 30.06.2023 становить 43993174,47 грн.;

- факт наявності боргу у відповідача перед позивачем на суму 439931374,47 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований;

- за розрахунком позивача, перевіреним судом, до стягнення з відповідача підлягає 87860076,94 грн пені., який на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, зменшено судом до 43930038,47 грн (50%), оскільки суд першої інстанції вважає, що таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін;

- відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України продовжуються на строк його дії;

- за розрахунком позивача, перевіреним судом, з відповідача слід стягнути 5684411,12 грн 3% річних, 14143983,86 грн інфляційних втрат;

- відстрочення виконання рішення суду на 6 (шість) місяців в повній мірі буде відповідати принципам справедливого судового розгляду в контексті ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 у справі №910/9531/23 заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задоволено частково, а саме: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення мотивоване тим, що оцінивши за критерієм співмірності та відповідності понесених витрат позивачем на послуги професійної правничої допомоги з аналізу та складання позовної заяви, відповіді на відзив і заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що розподілу підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн., які покладені на відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги на рішення та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/9531/23, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/9531/23 в частині стягнення суми основного боргу 439 931 374,47 грн , ухвалити нове рішення, яким позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити частково та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро- реконструкція" суму основного боргу 289 143 325,98 грн, в решті позовних вимог -відмовити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Скаржник посилався на те, що:

- у спірному періоді тарифи на теплову енергію (сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання) для обох сторін встановлювався одним і тим самим державним регулятором, - КМДА (КМВА);

- у спірному періоді КМДА (КМВА) для відповідача встановила наступні тарифи: розпорядженням КМДА № 2610 від 15.12.2021 (тарифи на теплову енергію, постачання теплової енергії, послугу з постачання теплової енергії для споживачів категорії «бюджетні установи», «інші споживачі, крім населення», «релігійні організації»; розпорядженням КМДА № 674 від 30.09.2022 (тарифи на теплову енергію, постачання теплової енергії, послугу з постачання теплової енергії для усіх категорій споживачів);

- тарифи для позивача і відповідача встановлені розпорядженнями № 673 та № 674 відповідно, були встановлені одночасно, - 30.09.2022 року;

- розпорядженням КМВА від 30.09.2022 № 673 позивачу встановлено тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для усіх категорій споживачів;

- в Додатку 5 «Тарифи на транспортування теплової енергії Комунальному підприємству Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» після таблиці з тарифами зазначено, що тарифи є складової тарифів на теплову енергію для споживачів Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», а отже, безпосередньо орган, уповноважений на встановлення тарифів - КМВА, визначив, що тариф на транспортування теплової енергії не є окремим тарифом, а є частиною тарифу на теплову енергію, і застосовується виключно до споживачів позивача;

- відповідач, як виробник та постачальник послуг споживачам зони його відповідальності, у спірному періоді застосовував тариф на транспортування теплової енергії, який закладено КМДА (КМВА) у кінцевий тариф для споживачів відповідача.

Скаржник наголошував, що вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції: не дослідив специфіку взаємовідносин сторін та законодавчі підстави укладення Договору, не дослідив розпорядження КМДА (КМВА), якими на спірний період позивачу та відповідачу були встановлені тарифи, не з'ясував коло суб'єктів, на яких розповсюджуються встановлені тарифи та у зв'язку з якою діяльністю кожного ліцензіата такі тарифи встановлюються, не надав оцінку наявним у справі розпорядженням КМДА (КМВА) та зазначеним у них тарифам, за якими скаржником здійснювалося постачання теплової енергії своїм споживачам, застосував формальний підхід до Договору, без оцінки його суті та його умов, не з'ясувавши, чи впливає це на правовідносини, які виникли між КП "Київтеплоенерго" та ТОВ "Євро-Реконструкція" за Договором, - і як наслідок прийшов до хибного висновку про те, що зокрема, є правомірними дії позивача щодо застосування тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (Київської міської військової адміністрації) від 13.10.2021 № 2145 зі змінами від 22.04.2022 № 510, від 19.10.2021 № 2176, від 30.09.2022 № 673, для визначення вартості послуг з транспортування теплової енергії за Договором.

Також, скаржник посилався на те, що у розумінні Закону України «Про теплопостачання» та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідач, як теплогенеруюча та теплопостачальна організація, - не є споживачем за послугою транспортування теплової енергії, що надається позивачем, адже така послуга не споживається (не отримується) самим відповідачем, як і не отримується жодне нематеріальне благо; той факт, що відповідач є замовником послуги транспортування теплової енергії в інтересах третіх осіб не означає того, що відповідач є споживачем цієї послуги.

Скаржник зазначав, що:

- розпорядженням КМВА від 30.09.2022 № 673 де в Додатку 5 «Тарифи на транспортування теплової енергії Комунальному підприємству Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» після таблиці з тарифами зазначено, що тарифи є складової тарифів на теплову енергію для споживачів Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», і враховуючи наведене, уповноважений на встановлення тарифів орган визначив, що тариф на транспортування теплової енергії не є окремим тарифом, а є частиною тарифу на теплову енергію, і застосовується виключно до споживачів позивача;

- на підставі зазначеного, відповідач вважає обґрунтованим та доведеним, що у розумінні чинного законодавства він не є споживачем послуги з транспортування теплової енергії час виконання спірного Договору, а позивач, з огляду на своє монопольне становище, лише здійснює транспортування виробленої відповідачем теплової енергії до споживачів комунальних послуг зони відповідальності відповідача;

- докази використання відповідачем послуги транспортування теплової енергії для власних виробничих потреб, тобто відмінних від предмета надання житлово- комунальних послуг, позивачем не надано;

- у спірний період з 01.04.2022 по 30.04.2023, як позивачу, так і відповідачу тарифи на теплову енергію, постачання теплової енергії та на послугу з постачання теплової енергії для споживачів зони теплопостачання кожної із сторін встановлює один і той самий державний регулятор - КМДА (КМВА);

- при цьому, тарифи розраховуються та встановлюються уповноваженими органами окремо для кожного підприємства (виконавця комунальної послуги), відтак для позивача та для Відповідача були встановлені окремі тарифи кожному;

- кожна із сторін (і позивач, і відповідач) застосовували тариф на транспортування теплової енергії, затверджений відповідним індивідуальним нормативно-правовим актом КМДА (КМВА);

- Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії;

- отже, тариф на транспортування теплової енергії є складовою частиною тарифу на теплову енергію та включається до кінцевого тарифу, встановленого споживачам теплової енергії;

- з урахуванням цього, тарифи на транспортування теплової енергії, встановлені Розпорядженнями КМДА для позивача, застосовуються до споживачів позивача при наданні останнім житлово-комунальних послуг споживачам зони своєї відповідальності (що підтверджується змістом самих розпоряджень КМДА, якими такі тарифи встановлено). При цьому, відповідач у спірному періоді застосовував тариф на транспортування теплової енергії, який встановлений КМДА (КМВА) та закладений у кінцевий тариф для споживачів відповідача.

Також, скаржник в контексті застосування тарифів, наголошував на тому, що:

- тариф на транспортування теплової енергії є частиною тарифу на теплову енергію, який включається КМДА до кінцевого тарифу відповідача, тобто є частиною ціни комунальної послуги з постачання теплової енергії (ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», ч. 5 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»);

- згідно Розпоряджень КМДА (КМВА), які позивач вважає застосовуваними до відповідача, слідує, що тарифи встановлюються виключно для споживачів теплової енергії та комунальної послуги позивача за переліком категорій, тобто для осіб які споживають теплову енергію та комунальну послугу в цілому, а не окремі її частини;

- матеріалами справи підтверджується, що предметом Додатку № 5 є транспортування теплової енергії, яка виробляється відповідачем і постачається споживачам зони теплопостачання Відповідача, тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні позивача;

- відповідач є теплопостачальною організацією та виконавцем комунальних послуг для споживачів його зони теплопостачання, з якими укладені відповідні договори;

- відповідач не користується тепловою енергію, а лише перераховує позивачу вартість послуги з транспортування, яка є складовою кінцевого тарифу, встановленого для споживачів відповідача;

- Джерелом фінансування послуг з транспортування теплової енергії для відповідача є кінцевий тариф (який сплачується споживачем) на послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води, до структури яких входять наступні складові: тариф на виробництво теплової енергії, тариф на транспортування теплової енергії та тариф на послугу з постачання теплової енергії;

- відповідно, відшкодування витрат за надані послуги з транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб'єктів господарювання здійснюється відповідачем за складовою тарифу, яка врахована в структурі кінцевого тарифу на комунальну послугу для власних споживачів;

- оскільки тариф на теплову енергію для споживачів відповідача повинен включати тариф на транспортування теплової енергії, КМДА (КМВА), як чинний регулятор відповідача, повинен включати тариф на транспортування, встановлений для позивача, в тариф на теплову енергію для відповідача та його споживачів (п. 59 постанови КМУ № 869);

- у спірному періоді до відповідача (споживачів відповідача) застосовувалися тарифи на теплову енергію та послугу з постачання теплової енергії, встановлені: Розпорядженням КМДА № 2610 від 15.12.2021 (тарифи на теплову енергію, постачання теплової енергії, послугу з постачання теплової енергії для споживачів категорії «бюджетні установи», «інші споживачі, крім населення», «релігійні організації» у якому врахований тариф на транспортування теплової енергії у розмірі 565,90 грн/Гкал без ПДВ , Розпорядженням КМДА № 674 від 30.09.2022 (тарифи на теплову енергію, постачання теплової енергії, послугу з постачання теплової енергії для усіх категорій споживачів), у якому врахований тариф на транспортування теплової енергії для категорії споживачів «населення» у розмірі 378,32 грн/Гкал без ПДВ; для інших категорій споживачів - у розмірі 565,90 грн/Гкал без ПДВ; Постановою НКРЕКП від 14.01.2020 № 77 (в редакції постанови НКРЕКП від 13.01.2021 № 40)(з квітня по вересень 2022) у якій врахований тариф на транспортування теплової енергії для категорії споживачів «населення» у розмірі 378,32 грн/Гкал без ПДВ;

- застосування у спірному періоді тарифу, затвердженого іншим регулятором (НКРЕКП) обумовлюється тим, що до 30.09.2022 року КМДА (КМВА) не затвердило тариф на теплову енергію (послугу з постачання теплової енергії) для відповідача за категорією споживачів «населення»;

- при цьому, НКРЕКП не встановлювало тариф на транспортування теплової енергії для споживачів відповідача, а включало в тариф на теплову енергію та в кінцевий тариф на транспортування, який був затверджений позивачу уповноваженим органом (тобто, КМДА);

- правомірність застосування для відповідача (споживачів відповідача) тарифу на теплову енергію, встановленого НКРЕКП від 14.01.2020 № 77 (в редакції постанови НКРЕКП від 13.01.2021 № 40), підтверджено КМВА в розпорядженні № 674, яким для споживачів відповідача продовжено дію тарифу, визначеного зазначеною постановою НКРЕКП (примітки до Додатків 1, 3, 4 розпорядження № 674);

- у зв'язку з тим, що КМДА (КМВА) до 30.09.2022 року КМДА (КМВА не затвердило тариф на теплову енергію (послугу з постачання теплової енергії) для відповідача за категорією споживачів «населення», а на момент видачі Розпорядження № 634 у КМДА (КМВА) були відсутні правові підстави щодо застосування до споживачів відповідача категорії «населення» іншого розміру тарифу на транспортування, ніж той, що був чинним на момент початку воєнного стану, - для споживачів відповідача категорії «населення» правомірно застосовується менший тариф на транспортування теплової енергії;

- таким чином, уповноваженим органом встановлено, що для споживачів відповідача категорії «населення» застосовується менший тариф на транспортування теплової енергії, ніж до споживачів позивача;

- не дослідивши зазначені обставини та не застосувавши приписи спеціального законодавства, суд першої інстанції необґрунтовано та помилково застосовував при вирішенні спору тариф на транспортування теплової енергії, який було встановлено для споживачів позивача;

- натомість, обов'язок відповідача з оплати послуг транспортування теплової енергії за Договором виник саме в розмірі тарифу на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб'єктів господарювання який становить для категорії споживачів «населення» у розмірі 378,32 грн/Гкал без ПДВ; для інших категорій споживачів - у розмірі 565,90 грн/Гкал без ПДВ;

- вартість транспортування теплової енергії за Договором протягом спірного періоду правильно визначено та зазначено у запереченнях ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» на акти про надання послуг з транспортування теплової енергії за період з 01.04.2022 - 30.06.2023, і у відповідності до заперечень на акти про надання послуг з транспортування теплової енергії за період з 01.04.2022 по 30.06.2023, загальна вартість послуг транспортування склала суму саме 383 594 927, 30 грн.;

- також, відповідачем здійснювалось часткове погашення заборгованості, внаслідок чого сума боргу складає 289 143 325,98 грн.

Крім того, на переконання скаржника, судом першої інстанції не враховано доводів про те, що у разі застосування тарифу, як цього вимагає позивач, витрати відповідача на оплату транспортування теплової енергії перевищать суми, які відповідач отримує від власних споживачів як оплату за теплову енергію, в тому числі, за транспортування теплової енергії. Також, застосування до відповідача тарифу на транспортування теплової енергії без наявності джерел компенсації витрат суперечило би принципу пропорційності.

На переконання скаржника, судом першої інстанції не враховано, що сума грошових коштів, отриманих відповідачем від власних споживачів, є меншою за суму, сплати якої вимагає позивач. Відповідно, тариф на транспортування (як частина тарифу на теплової енергію), що застосовувався протягом спірного періоду до споживачів відповідача, не може слугувати джерелом коштів для оплати транспортування теплової енергії в частині суми перевищення тарифу транспортування, встановленого для споживачів позивача над тарифом транспортування, встановленого для споживачів відповідача.

Отже, для правильного вирішення спору необхідним було дослідження питання щодо визначення, якому з суб?єктів (позивачеві чи відповідачеві) належить право на компенсацію різниці в тарифах.

Також, оскільки справедливою є сума основного боргу у розмірі 289 143 325,98 грн. та із врахуванням даної суми заборгованості розмір пені становитиме 29 281 760,95 грн. (враховуючи 50% зменшення за рішенням суду першої інстанції), 3% річних - 3 809 219,62 грн., інфляційне збільшення 7 841 353,57 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги на додаткове рішення та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 у справі №910/9531/23 в частині стягнення 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, та прийняти нове рішення, яким витрати на професійну правничу допомогу зменшити до 10 000,00 грн.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні додаткового рішення порушено норми матеріального та процесуального права, додаткове рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник посилався на те, що покладення на відповідача відповідних витрат у розмірі 50 000,00 грн. - не відповідає приписам ст. ст. 126, 129 ГПК України, оскільки:

- текст, наведений адвокатом Кудряшовим О.Ю. у позовній заяві про стягнення основного боргу, відповіді на відзив є повністю аналогічними тому, що міститься у процесуальних документах по попереднім аналогічним справам №: 910/18914/20, 910/6306/21, 910/16781/21, 910/4109/22;

- позиція позивача у цій справі є сталою, вже була сформована ще під час попередньо поданих аналогічних позовах;

- не потребувала додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин, аналогічної судової практики, тим більше, здійсненню правового аналізу документів законодавства судової практики;

- матеріалами справи підтверджується і той факт, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу включають лише підготовку трьох документів: позовної заяви, відповідь на відзив та бланкетної заяви про збільшення розміру позовних вимог без здійснення представництва в судових засіданнях;

- лише проставлення підпису на певних документах, без вчинення повного комплексу дій по представництву інтересів, у тому числі й підтримання позицій шляхом виступу у судовому засіданні, що з боку адвоката Кудряшова О.Ю. не вчинялось, - не є належним наданням правничої допомоги;

- визначена сума відшкодування не відповідає критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, на які спирається і сам позивач, заперечуючи проти вартості правничої допомоги адвокатів відповідача;

- сам факт наведення в акті від 11.03.2024 певного переліку послуг спрямований виключно на необґрунтоване збільшення вартості послуг та тягне за собою необґрунтоване отримання грошових коштів;

- вартість наданих адвокатом АО «А-ЛЕКС» Кудряшовим О.Ю. послуг є завищеною, не відповідає критеріям розумності вартості, обґрунтованості та доведеності щодо їх фактичності та неминучості надання, а суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та не надав належної оцінки доказам по справі та доводам скаржника;

- ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» вважає, що справедливим, обґрунтованим та доведеним буде відшкодування позивачу витрат з правової допомоги в розмірі до 10 000,00 грн, за виготовлення позовної заяви про стягнення основного боргу, відповіді на відзив та бланкетної заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційні скарги на рішення та додаткове рішення

19.09.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду, через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційні скарги на рішення і додаткове рішення, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення - залишити без змін.

Доводи позивача у відзиві стосовно заперечень проти апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції зводяться до того, що:

- Договір № 5 за своєю правовою природою є договором про надання послуг з транспортування теплової енергії, за яким позивач є виконавцем, а відповідач - замовником, і відповідач, як замовник, є споживачем послуги з транспортування теплової енергії за Договором № 5. Це також відповідає загальним (універсальним) правовим висновкам щодо застосування норм ч. 1 ст. 901 ЦК України, викладеним у постановах Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 13.02.2020 у справі № 910/1558/19 (пункти 20, 22), від 05.12.2022 у справі № 914/2654/20 (пункти 7.12, 7.14- 7.16);

- кожен встановлений тариф застосовується до відповідного споживача: тариф на теплову енергію - до споживача теплової енергії; тариф на житлово-комунальні послуги - до споживача житлово-комунальних послуг; тариф на транспортування теплової енергії - до замовника послуги з транспортування теплової енергії;

- оскільки за Договором № 5 не здійснюється купівля-продаж теплової енергії або надання житлово-комунальних послуг (вичерпний перелік яких передбачено ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), до правовідносин за Договором № 5 у будь-якому разі не застосовуються тарифи (їх структура) ані на теплову енергію, ані на житлово-комунальні послуги, а застосовується діючий тариф на транспортування теплової енергії, встановлений саме як окремий тариф;

- те, що тариф на транспортування теплової енергії регулюється і встановлюється саме як окремий тариф (а не лише у складі інших тарифів, як помилково стверджує відповідач), прямо передбачено ч. 2 ст. 15 Закону України «Про теплопостачання», яка встановлює, що державне регулювання діяльності у сфері теплопостачання провадиться у тому числі у формі регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії;

- тобто, законодавець передбачив державне регулювання тарифів на транспортування теплової енергії окремо від інших тарифів у сфері теплопостачання (виробництво, постачання і т.д.);

- самі по собі види діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії можуть здійснюватися різними суб'єктами та є окремими видами господарської діяльності у сфері теплопостачання, які мають окремі визначення (ст. 1 Закону України «Про теплопостачання»), ліцензуються окремо один від одного (абз. 2 ч. 2 ст. 15, абз. 4 ст. 16, абз. 2 ст. 16-1, ст. 23 Закону України «Про теплопостачання») і на кожний з цих видів господарської діяльності встановлюються окремі тарифи (абз. 3 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про теплопостачання»);

- твердження відповідача, що "тариф на транспортування теплової енергії не є окремим тарифом, а є частиною тарифу на теплову енергію", не стосується спірних правовідносин і є помилковим, а також спростовується правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 910/16781/21 і від 12.06.2024 у справі № 910/6306/21 в аналогічних правовідносинах між тими ж сторонами за тим же договором;

- економічна обгрунтованість будь-яких тарифів не є предметом розгляду (дослідження) у даній справі;

- тариф на транспортування теплової енергії є окремим тарифом, який підлягає застосуванню при оплаті послуг з транспортування теплової енергії;

- тарифи на транспортування теплової енергії у спірних правовідносинах встановлюються виключно позивачу, оскільки саме позивач здійснює таке транспортування;

- для встановлення або зміни тарифів на транспортування позивачем теплової енергії необхідно лише звернення позивача до КМДА з відповідною заявою і розрахунками згідно з Порядком № 869;

- чинним законодавством не передбачено необхідності у будь-якій участі відповідача у встановленні, зміні, набранні чинності та застосуванні встановлених КМДА/КМВА тарифів на транспортування Позивачем теплової енергії при оплаті відповідачем за надані йому послуги за Договором № 5;

- законодавець передбачив відповідні гарантії компенсації саме для відповідача на випадок встановлення відповідачу тарифів на теплову енергію та житлово-комунальні послуги нижче економічно обґрунтованих витрат відповідача на надання відповідних послуг третім особам (до таких витрат відповідача входять витрати на оплату наданих йому послуг з транспортування теплової енергії за Договором № 5);

- відповідач наголошував, що НКРЕКП постановою від 14.01.2020 № 77 (в редакції постанови НКРЕКП від 13.01.2021 № 40) та КМДА/КМВА розпорядженнями від 15.12.2021, від 30.09.2022 № 674 встановили відповідачу тарифи на теплову енергію і житлово-комунальні послуги (послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води), при чому зазначені тарифи не покривають фактичні витрати відповідача на теплову енергію і житлово-комунальні послуги саме в частині оплати відповідачем послуг позивача з транспортування теплової енергії відповідача за Договором № 5, отже, у відповідача, який вказує на менший розмір витрат на оплату транспортування його теплової енергії, врахований у встановлених відповідачу тарифах НКРЕКП та КМДА/КМВА (тобто, на фактичну економічну необґрунтованість встановлених відповідачу тарифів на теплову енергію і житлово- комунальні послуги), є законодавчо передбачена можливість отримати з відповідного бюджету відшкодування різниці між фактичними витратами відповідача на теплову енергію і житлово-комунальні послуги (у тому числі на оплату послуг позивача з їх транспортування за тарифом на транспортування теплової енергії, встановленим розпорядженнями КМДА від 13.10.2021 № 2145, від 19.10.2021 № 2176, розпорядженнями КМВА від 22.04.2022 № 510, від 30.09.2022 № 673) і фактично застосованими відповідачем тарифами на теплову енергію і житлово-комунальні послуги, встановленими постановою НКРЕКП від 14.01.2020 № 77 (в редакції постанови НКРЕКП від 13.01.2021 № 40) та розпорядженнями КМДА/КМВА від 15.12.2021 № 2610 та від 30.09.2022 № 674.

Доводи позивача у відзиві стосовно заперечень проти апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції зводяться до того, що:

- суд першої інстанції в додатковому рішенні зменшив розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, до 50 000,00 грн., отже, розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у Господарському суді міста Києва у даній справі, визначений додатковим рішенням, складає 50 000,00 грн (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) без ПДВ, що підтверджено матеріалами справи;

- присуджений до стягнення розмір становить лише 0,009% від ціни позову (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) у даній справі, а отже є співмірним з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача та не виходить за розумні межі розміру гонорару;

- правова позиція позивача у даній справі сформована саме адвокатом Кудряшовим О.Ю., що підтверджується підписаними адвокатом Кудряшовим О.Ю. процесуальними документами у даній справі: позовною заявою та відповіддю на відзив, а Інші представники позивача, які приймали участь у судових засіданнях, лише озвучували правову позицію, сформовану саме адвокатом Кудряшовим О.Ю.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2024, справу №910/9531/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" на рішення Господарського міста Києва від 11.03.2024, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07. 2024 витребувано матеріали справи №910/9531/23

На виконання ухвали Господарським судом міста Києва було направлено на адресу Північного апеляційного господарського суду матеріали справи за № 910/9531/23 та отримано судом 22.07.2024.

В свою чергу, суддя Станік С.Р., перебував у відрядженні з 15.07.2024 по 20.07.2024 включно та у відпустках у періоди: з 22.07.2024 по 02.08.2024; з 05.08.2024 по 19.08.2024 включно; з 20.08.2024 по 30.08.2024 також, суддя Яковлєв М.Л. перебував у відпустці з 12.08.2024 по 30.08.2024 включно, у зв'язку із чим питання щодо руху справи вирішується після виходу суддів з відпусток.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/9531/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024, розгляд справи призначено на 03.10.2024, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/9531/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" на додаткове Господарського суду міста Києва від 27.06.2024. Об'єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" на рішення Господарського суду Києва від 11.03.2024 та додаткове рішення від 27.06.2024 у справі №910/9531/23, в одне апеляційне провадження для спільного розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 розгляд справи відкладено до 24.10.2024.

У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А у відрядженні з 23.10.2024 по 26.10.2024 включно та у відпустці з 27.10.2024 по 22.11.2024 включно, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити розгляд справи у визначеному складі - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 23.10.2024, справу №910/9531/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Яковлєв М.Л., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 справу №910/9531/23 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" на рішення Господарського суду міста Києва 11.03.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва 27.06.2024, до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Яковлєв М.Л., Сибіга О.М., призначено до розгляду справу №910/9531/23 за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" на рішення Господарського суду міста Києва 11.03.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва 27.06.2024 у судовому засіданні 20.11.2024.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судовому засіданні 20.11.2024 представники скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-реконструкція" (відповідача) підтримали доводи апеляційних скарг, просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі №910/9531/23 в частині стягнення суми основного боргу 439 931 374,47 грн , ухвалити нове рішення, яким позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити частково та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро- реконструкція" суму основного боргу 289 143 325,98 грн, в решті позовних вимог -відмовити. Також, представники скаржника просили скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 у справі №910/9531/23 в частині стягнення 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, та прийняти нове рішення, яким витрати на професійну правничу допомогу зменшити до 10 000,00 грн.

Представники позивача - Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" в судовому засіданні 20.11.2024 просили залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення та додаткове рішення - без змін, які такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, та перевірено судом апеляційної інстанції, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" є суб'єктом господарювання, який здійснює діяльність з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами. Цю діяльність позивач здійснює на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, виданою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на підставі рішення останньої № 2340 від 22.12.2016.

З червня 2017 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (підприємство), на підставі договору № 5 про надання послуг з транспортування теплової енергії (далі - Договір), укладеного 01 червня 2017 року з товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (товариство), тепловими мережами, які перебувають у його господарському віданні, транспортує теплову енергію, що виробляється відповідачем і постачається ним споживачам його зони теплопостачання.

Транспортування позивачем теплової енергії здійснюється на плату. Платником за Договором є відповідач. Відповідно до пункту 4.1 Договору тариф на транспортування теплової енергії за 1 Гкал встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).

В пунктах 4.2 - 4.4 Договору сторони погодили, що загальна сума вартості транспортування теплової енергії товариства за цим договором складається із сум вартості щомісячного транспортування теплової енергії товариства мережами підприємства, яка визначається згідно з пунктом 4.7 Договору. Товариство зобов'язується до 8 числа місяця, наступного за звітним місяцем, надавати нарочно підприємству форму № 2-НКП-тепло (місячна), що подається до НКРЕКП, підписану уповноваженою особою. Підприємство протягом 4 календарних днів після отримання форми № 2-НКП-тепло (місячна) передає нарочно товариству акт про надання послуг з транспортування теплової енергії у двох екземплярах. Товариство протягом 4 календарних днів розглядає проект акта про надання послуг з транспортування теплової енергії за звітний місяць та підписує його зі своєї сторони і один примірник надсилає підприємству або у цей же строк надає обґрунтовані заперечення, з урахуванням пункту 3.3.3 Договору.

Згідно з п. 3.3.3 Договору товариство зобов'язане щомісяця підписувати та повертати підприємству один примірник акта про надання послуг з транспортування теплової енергії протягом 4 календарних днів з дня їх отримання або в цей же строк надати обґрунтовані письмові заперечення.

Відповідно до пункту 4.5 Договору товариство зобов'язалося здійснювати остаточну оплату наданих за договором у відповідному місяці послуг з транспортування теплової енергії протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акта про надання послуг з транспортування теплової енергії, а у разі непідписання акта про надання послуг з транспортування теплової енергії з причин наявності заперечень, товариство здійснює остаточні розрахунки за надані у звітному місяці послуги з транспортування теплової енергії не пізніше 26 числа місяця, наступного за звітним, за ціною транспортування однієї гігакалорії теплової енергії, затвердженою уповноваженим органом.

Правовідносини, що виникли між сторонами за Договором, стосуються надання позивачем послуги, а сам Договір є договором про надання послуг з транспортування теплової енергії.

Також, подібні висновки містяться також і у п. 8.28 постанови Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 910/16781/21, п. 5.9 постанови Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 910/6306/21.

Загальні положення щодо договорів про надання послуг закріпленні у главі 63 Цивільного кодексу України (статті 901-907). Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України послуги розглядаються як окремий вид об'єктів цивільних прав, які відрізняються від інших об'єктів (речей, майнових прав, результатів робіт тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, відповідно до закону, послуга не зводиться до самої дії або діяльності, а розглядається як окреме явище. З огляду на це, для послуг характерним є те, що вони:

- мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває уречевлювального вигляду;

- тісно пов'язані з особою виконавця та процесом вчинення ним дій, здійснення діяльності;

- не збігаються із самими діями, здійсненням діяльністю виконавця, а існують як окреме явище.

Для замовника за договором послуга, незважаючи на її нематеріальну сутність, виступає як певне матеріальне благо, заради якого він і вступає у договірні відносини.

Підсумовуючи викладене, послугою є певне нематеріальне благо, яке надається виконавцем і споживається замовником у процесі вчинення певних дій або здійснення певної діяльності.

23.09.2022 позивач надіслав відповідачу скориговані акти про надання послуг з транспортування теплової енергії за квітень та травень 2022 року.

За актом № 04-2022 про надання послуг з транспортування теплової енергії при визначені вартості послуг позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації:

- № 2145 від 13.10.2021 (діяв до 21.04.2022) у розмірі 565,9 грн за 1 Гкал;

- № 510 від 22.04.2022, яке з 22.04.2022 встановило тариф у розмірі 601,09 грн за 1 Гкал;

- № 2176 від 19.10.2021, яке встановило тариф на транспортування теплової енергії для населення у розмірі 565,9 грн за 1 Гкал.

Всього відповідно до акту № 04-2022 позивач у квітні 2022 року протранспортував 20425 Гкал теплової енергії.

За актом № 05-2022 про надання послуг з транспортування теплової енергії позивач протранспортував 6485 Гкал теплової енергії. При визначенні вартості транспортування позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації:

- № 510 від 22.04.2022 (601,09 грн за 1 Гкал);

- № 2176 від 19.10.2021 (565,9 грн га 1 Гкал за транспортування теплової енергії для населення).

Відповідач відмовився від підписання цих актів (лист від 29.09.2022) з підстав незгоди із застосованими позивачем тарифами для визначення вартості послуг:

- для визначення вартості транспортування теплової енергії для населення відповідач запропонував застосувати показник у розмірі 378,32 грн за 1 Гкал, що є вартістю на транспортування теплової енергії тепловими мережами інших суб'єктів господарювання в структурі тарифу на теплову енергії для ТОВ "Євро-Реконструкція", встановлених постановою НКРЕКП від 13.01.2021 № 40;

- для визначення вартості транспортування теплової енергії для інших споживачів відповідач запропонував застосувати тариф 565,9 грн, що є вартістю витрат на транспортування теплової енергії тепловими мережами інших суб'єктів господарювання в структурі тарифу на теплову енергію, встановленим для ТОВ "Євро-Реконструкція" розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2021 № 2610 зі змінами від 22.04.2022 № 508.

Аналогічна ситуація мала місце щодо підписання актів у інші місяці спірного періоду.

Зокрема, 13.09.2022 позивач надіслав відповідачу акт № 06-2022 про надання послуг з транспортування теплової енергії за серпень 2022 року, відповідно до якого ним протранспортовано 2262 Гкал теплової енергії. При визначенні вартості послуг позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації:

- № 510 від 22.04.2022 у розмірі 601,09 грн за 1 Гкал;

- № 2176 від 19.10.2021, яке встановило тариф на транспортування теплової енергії для населення у розмірі 565,9 грн за 1 Гкал.

Відповідач відмовився від підписання акту № 06-2022 (лист від 20.09.2022) з підстав незгоди із застосованими позивачем тарифами для визначення вартості послуг.

25.10.2022 позивач надіслав відповідачу акт № 07-2022 про надання послуг з транспортування теплової енергії за вересень 2022 року, відповідно до якого ним протранспортовано 16198 Гкал теплової енергії. При визначенні вартості послуг позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації:

- № 510 від 22.04.2022 у розмірі 601,09 грн за 1 Гкал;

- № 2176 від 19.10.2021, яке встановило тариф на транспортування теплової енергії для населення у розмірі 565,9 грн за 1 Гкал.

Відповідач відмовився від підписання акту № 07-2022 (лист від 28.10.2022) з підстав незгоди із застосованими позивачем тарифами для визначення вартості послуг.

24.11.2022 позивач надіслав відповідачу акт № 08-2022 про надання послуг з транспортування теплової енергії за жовтень 2022 року, відповідно до якого ним протранспортовано 34727 Гкал теплової енергії. При визначенні вартості послуг позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 673 від 30.09.2022 у розмірі 656,9 грн за 1 Гкал.

Відповідач відмовився від підписання акту № 08-2022 (лист від 29.11.2022) з підстав незгоди із застосованими позивачем тарифами для визначення вартості послуг.

15.12.2022 позивач надіслав відповідачу акт № 09-2022 про надання послуг з транспортування теплової енергії за листопад 2022 року, відповідно до якого ним протранспортовано 109358 Гкал теплової енергії. При визначенні вартості послуг позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 673 від 30.09.2022 у розмірі 656,9 грн за 1 Гкал.

Відповідач відмовився від підписання акту № 09-2022 (лист від 26.11.2022) з підстав незгоди зі застосованими позивачем тарифами для визначення вартості послуг.

12.01.2023 позивач надіслав відповідачу акт № 10-2022 про надання послуг з транспортування теплової енергії за грудень 2022 року, відповідно до якого ним протранспортовано 137346 Гкал теплової енергії. При визначенні вартості послуг позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 673 від 30.09.2022 у розмірі 656,9 грн за 1 Гкал.

Відповідач відмовився від підписання акту № 10-2022 (лист від 18.01.2023) з підстав незгоди із застосованими позивачем тарифами для визначення вартості послуг.

13.02.2023 позивач надіслав відповідачу акт № 01-2023 про надання послуг з транспортування теплової енергії за січень 2023 року, відповідно до якого ним протранспортовано 147085 Гкал теплової енергії. При визначенні вартості послуг позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 673 від 30.09.2022 у розмірі 656,9 грн за 1 Гкал.

Відповідач відмовився від підписання акту № 01-2023 (лист від 16.02.2023) з підстав незгоди із застосованими позивачем тарифами для визначення вартості послуг.

16.03.2023 позивач надіслав відповідачу акт № 02-2023 про надання послуг з транспортування теплової енергії за лютий 2023 року, відповідно до якого ним протранспортовано 137312 Гкал теплової енергії. При визначенні вартості послуг позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 673 від 30.09.2022 у розмірі 656,9 грн за 1 Гкал.

Відповідач відмовився від підписання акту № 02-2023 (лист від 20.03.2023) з підстав незгоди із застосованими позивачем тарифами для визначення вартості послуг.

12.04.2023 позивач надіслав відповідачу акт № 03-2023 про надання послуг з транспортування теплової енергії за березень 2023 року, відповідно до якого ним протранспортовано 125055 Гкал теплової енергії. При визначені вартості послуг позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 673 від 30.09.2022 у розмірі 656,9 грн за 1 Гкал.

Відповідач відмовився від підписання акту № 03-2023 (лист від 21.04.2023) з підстав незгоди із застосованими позивачем тарифами для визначення вартості послуг.

12.05.2023 позивач надіслав відповідачу акт № 04-2023 про надання послуг з транспортування теплової енергії за квітень 2023 року, відповідно до якого ним протранспортовано 27610 Гкал теплової енергії. При визначені вартості послуг позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 673 від 30.09.2022 у розмірі 656,9 грн за 1 Гкал.

Відповідач відмовився від підписання акту № 04-2023 (лист від 16.05.2023) з підстав незгоди із застосованими позивачем тарифами для визначення вартості послуг.

13.06.2023 позивач надіслав відповідачу акт № 05-2023 про надання послуг з транспортування теплової енергії за травень 2023 року, відповідно до якого ним протранспортовано 9977 Гкал теплової енергії. При визначенні вартості послуг позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 673 від 30.09.2022 у розмірі 656,9 грн за 1 Гкал.

Відповідач відмовився від підписання акту № 05-2023 (лист від 21.06.2023) з підстав незгоди із застосованими позивачем тарифами для визначення вартості послуг.

12.07.2023 позивача надіслав відповідачу акт № 06-2023 про надання послуг з транспортування теплової енергії за червень 2023 року, відповідно до якого ним протранспортовано 12942 Гкал теплової енергії. При визначенні вартості послуг позивач застосував тариф на транспортування теплової енергії, передбачений розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 673 від 30.09.2022 у розмірі 656,9 грн за 1 Гкал.

Відповідач відмовився від підписання акту № 06-2023 (лист від 17.07.2023) з підстав незгоди із застосованими позивачем тарифами для визначення вартості послуг.

Отже, спір між сторонами існує щодо тарифу, що підлягає застуванню для визначення вартості протранспортованої теплової енергії у спірний період.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційних скарг на рішення та додаткове рішення, з урахуванням меж апеляційного оскарження, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

У розумінні Закон України "Про ціни та ціноутворення" ціною є виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару. Відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії регулює Закон України "Про теплопостачання", за яким такою ціною є тариф.

Регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії є формою діяльністі державного регулювання у сфері теплопостачання (ст. 15 Закону України "Про теплопостачання"), а самі ці тарифи є державними регульованим цінами (ст. 10 Закон України "Про ціни та ціноутворення").

Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ст. 13 Закон України "Про ціни та ціноутворення").

За ч. 2 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на транспортування встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

При встановленні повноважень органами місцевого самоврядування щодо встановлення тарифи на транспортування слід керуватись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", який встановлює засади організації та діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Пунктом 2 частини 1 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесені повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.

Критерій розмежування повноважень органів місцевого самоврядування та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, полягає у діяльності цих суб'єктів як ліцензіатів діяльності з транспортування теплової енергії. Такий висновок суду ґрунтується на порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, що врегульовується постановою НКРЕКП від 25.06.2019 №1174.

Цією постановою затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання (далі - Порядок), який визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для суб'єктів природних монополій і суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання, які є ліцензіатами НКРЕКП (п. 1.1 Порядку). Порядок застосовується під час встановлення НКРЕКП тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1.1 Порядку, та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку зазначених тарифів (п. 1.2 Порядку).

Виходячи з Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, що затверджені постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308, суб'єкти господарювання, теплові мережі яких розташовані на території міста Київ, є ліцензіатами Київської міської державної адміністрації (пункт 1.4 Ліцензійних умов).

Встановлення органами місцевого самоврядування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках, є предметом регулювання постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги" від 01.06.2011 № 869.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, який визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з постачання теплової енергії і постачання гарячої води. За приписами п. 2 цього Порядку, він застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку зазначених тарифів.

З 2018 року ліцензування діяльності з транспортування теплової енергії на території міста Київ здійснює Київська міська державна адміністрація, яка, як виконавчий орган Київської міської ради (ст. 10-1 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ"), встановлює тарифи на транспортування теплової енергії відповідно до Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869.

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" є організацією, що здійснює свою діяльність з транспортування теплової енергії на території міста Києва. Отже, оскільки як зазначено вище, вартість одинці наданої послуги з транспортування є регульованою ціною, тобто такою, що не встановлюється згодою сторін договору, при визначені вартості наданих послуг позивачем слід застосовувати регуляторні акти Київської міської державної адміністрації щодо встановлення тарифу на транспортування теплової енергії комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

Як вірно встановив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, такими актами, які встановлювали тариф на транспортування теплової енергії у спірний період, є розпорядження Київської міської державної адміністрації (Київської міської військової адміністрації) від 13.10.2021 № 2145 зі змінами від 22.04.2022 № 510, від 19.10.2021 № 2176, від 30.09.2022 № 673. Ці акти поширюють свої регуляторні функції на позивача та осіб, яким він надає послуги з транспортування теплової енергії. Останні у правовідносинах, що виникли з позивачем, є споживачами послуги з транспортування, якою є певне нематеріальне благо, яке надається виконавцем і споживається замовником у процесі вчинення дій з транспортування. Саме відповідач у відносинах за Договором набуває правового статусу споживача послуги, а тому у розумінні наведених вище розпоряджень Київської міської державної адміністрації (Київської міської військової) споживачами комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (в частині встановлення тарифів на транспортування теплової енергії) є особи, з якими позивач уклав договори на транспортування такої енергії, у тому числі і відповідач.

Отже, оцінивши наявні матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що дії позивача щодо застосування тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (Київської міської військової адміністрації) від 13.10.2021 № 2145 зі змінами від 22.04.2022 № 510, від 19.10.2021 № 2176, від 30.09.2022 № 673, для визначення вартості послуг з транспортування теплової енергії за Договором - є правомірними, відповідають як вищенаведеним приписам нормативних актів, так і умовам укладеного Договору.

З огляду на це, оскільки між сторонами відсутній спір щодо обсягу протранспортованої теплової енергії протягом квітня 2022 року - червня 2023 року, позивач надав відповідачу послуги з транспортування теплової енергії за Договором у цей період на загальну суму 534382975,79 грн, а саме:

квітень 2022 року на суму 13911634,67 грн,

травень 2022 року на суму 4426383,55 грн,

серпень 2022 року на суму 1536078,96 грн,

вересень 2022 року на суму 11030817,65 грн,

жовтень 2022 року на суму 23582411,16 грн,

листопад 2022 року на суму 74262830,64 грн,

грудень 2022 року на суму 93268921,68 грн,

січень 2023 року на суму 99882481,80 грн,

лютий 2023 року на суму 93245832,96 грн,

березень 2023 року на суму 84922349,40 грн,

квітень 2023 року на суму 18749398,80 грн,

травень 2023 року на суму 6775181,16 грн,

червень 2023 року на суму 8788653,36 грн.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, відповідач здійснив лише часткову оплату наданих позивачем послуг у сумі 94451601,32 грн (у тому числі за січень 2023 р. - 37751928,80 грн (дата часткової оплати - 20.02.2023), за лютий 2023 р. - 36699672,52 грн (з них 30945091,98 грн - 22-23.03.2023, 5754580,54 грн - 25.05.2023), за березень 2023 р. - 20000000,00 грн ( 2 платежі по 10 000 000,00 грн. 25.04.2023)).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані за Договором послуги у період з 01.04.2022 по 30.06.2023 становить 43993174,47 грн.

В свою чергу, доводи відповідача про те, що тариф на транспортування теплової енергії не є окремим тарифом, а є частиною тарифу на теплову енергію - судом апеляційної інстанції відхиляються, як необгрунтовані та такі, що спростовуються, зокрема, умовами договору № 5, яким перебачено врегулювання правовідносин сторін саме з транспортування теплової енергії, і жодних умов купівлі - продажу такої та/або надання житлово-комунальних послуг (вичерпний перелік яких передбачено ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») - Договір не містить, у зв?язку з чим до спірних правовідносин за вказаним Договором стосовно вартості наданих послуг не підлягають застосуванню тарифи (їх структура) ані на теплову енергію, ані на житлово-комунальні послуги, а застосовується діючий тариф на транспортування теплової енергії, встановлений саме як окремий тариф.

При цьому, те що тариф на транспортування теплової енергії регулюється і встановлюється саме як окремий тариф, прямо передбачено ч. 2 ст. 15 Закону України «Про теплопостачання», яка встановлює, що державне регулювання діяльності у сфері теплопостачання провадиться у тому числі у формі регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Наведена правова позиція узгоджується також з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 910/16781/21 (п. 8.28, 8.33, 8.47-8.51), від 12.06.2024 у справі № 910/6306/21 (п. 5.9, п. 5.21, п. 5.22).

Крім того, доводи відповідача про те, що тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, атому тариф на транспортування теплової енергії є складовою частиною тарифу на теплову енергію та включається до кінцевого тарифу, встановленого споживачам теплової енергії, як і доводи про те, що тариф на транспортування теплової енергії є частиною тарифу на теплову енергію, який включається КМДА до кінцевого тарифу відповідача, тобто є частиною ціни комунальної послуги з постачання теплової енергії (ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», ч. 5 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») - є необгрунтованими, оскільки вказані приписи закону встановлюють спосіб обчислення тарифу (ціни) на теплову енергію і відповідну житлово-комунальну послугу, який є загальною вказівкою уповноваженим органам про те, що при встановленні ними тарифу на теплову енергію та житлово-комунальну послугу необхідно врахувати у ньому інші окремо встановлені тарифи - на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії. Наведене також кореспондується з положенням ч. 15 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», що встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними доводами позивача про те, що економічна обгрунтованість тарифів не є предметом розгляду (дослідження) у даній справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними доводами позивача про те, що чинним законодавством не передбачено необхідності у будь-якій участі відповідача у встановленні, зміні, набранні чинності та застосуванні встановлених КМДА/КМВА тарифів на транспортування позивачем теплової енергії при оплаті відповідачем за надані йому послуги за Договором № 5, і відповідно, як зазначалось вище, дії позивача щодо застосування тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (Київської міської військової адміністрації) від 13.10.2021 № 2145 зі змінами від 22.04.2022 № 510, від 19.10.2021 № 2176, від 30.09.2022 № 673, для визначення вартості послуг з транспортування теплової енергії за Договором - є правомірними, відповідають як вищенаведеним приписам нормативних актів, так і умовам укладеного Договору.

Згідно з нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем саме на суму 439931374,47 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню повністю. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки.

Відповідно до п. 5.3 Договору, у разі невиконання своїх грошових зобов'язань відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

За розрахунком позивача, який перевірено судом першої інстанції, до стягнення з відповідача підлягає 87860076,94 грн пені.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність в один рік застосовується зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності зупиняється якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Президент України своїм Указом від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" ввів воєнний стан в Україні з 24.02.2022.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Зокрема, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, який передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності установлені статтями 257-259 Цивільного кодексу України.

Отже, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.

При цьому, суд першої інстанції врахував, що внаслідок економічної ситуації в країні, специфіку покладених завдань на відповідача, перебування підприємства у скрутному фінансовому становищі, а також те, що стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій підірве фінансовий стан відповідача та зумовить збитковість його діяльності, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України обґрунтованим є зменшення розміру заявленої до стягнення пені з 87860076,94 грн до 43930038,47 грн (50%). Суд першої інстанції дійшов висновку, що таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. В цій частині рішення суду першої інстанції учасниками спору не оскаржувалось.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, перевіреним судом першої інстанції, з відповідача слід стягнути 5684411,12 грн 3% річних, 14143983,86 грн інфляційних втрат.

При цьому, підстави для перерахунку вказаних сум у суду апеляційної інстанції - відсутні, оскільки позивач в апеляційній скарзі не погоджувався саме з основною сумою боргу (439931374,47 грн), на яку правомірно та арифметично вірно щодо сум, строків і ставок нарахувань здійснено позивачем відповідні нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, перевірені судом першої інстанції та присуджені до стягнення.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача до відповідача щодо стягнення суми основного боргу є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, і підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 439 931 374,47 грн., на яку правомірно та арифметично вірно щодо сум, строків і ставок нарахувань здійснено позивачем відповідні нарахування пені 43930038,47 грн пені (яка зменшена судом першої інстанції на 50%), 5684411,12 грн 3% річних, 14143983,86 грн інфляційних втрат. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Отже, усі інші доводи, посилання, обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким стягнуто з відповідача на користь позивача суми основного боргу 439 931 374,47 грн. (з чим не погоджувався скаржник), а також 43930038,47 грн пені, 5684411,12 грн 3% річних, 14143983,86 грн інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму боргу.

Також, суд першої інстанції, на підставі ст. 331 ГПК України, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, про що Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який триває і на даний час, відстрочив виконання рішення суду на 6 (шість) місяців, зазначивши, що таке відстрочення в повній мірі буде відповідати принципам справедливого судового розгляду в контексті ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У наведеній частині рішення суду першої інстанції учасниками спору не оскаржувалось, і відповідно, не входить до меж апеляційного розгляду у даному апеляційному провадженні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу 439 931 374,47 грн. (з чим не погоджувався скаржник), а також 43930038,47 грн пені, 5684411,12 грн 3% річних, 14143983,86 грн інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму боргу.

Також, розглянувши доводи скаржника в частині оскарження додаткового рішення в частині присудження до стягнення 50 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Скаржник в апеляційній скарзі вказував, що розмір присуджених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн. - є необґрунтованим. Проте, з вказаними доводами скаржника суд апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, на підтвердження понесених ним витрат позивач долучив до матеріалів справи:

- договір № 3661/ДПЗ-22 про надання правової допомоги від 02.12.2022 (т. 2 а.с. 22-24), у додатковій угоді до якого сторони встановили фіксований розмір винагороди (гонорару) виконавця із захисту інтересів у господарському суді першої інстанції -100000,00 грн;

- ордер № 1296212, щодо представлення інтересів КП «Київтеплоенерго» адвокатом Кудряшовим О.Ю. в Господарському суді міста Києва;

- акт здачі-приймання результатів наданих послуг від 11.03.2024, згідно з яким адвокат Кудряшов О.Ю. надав позивачу послуги професійної правничої допомоги, що включають: правовий аналіз документів, законодавства, судової практики; складання та подання процесуальних документів (позовна заява, відповідь на відзив; заява про збільшення розміру позовних вимог), загальною вартістю 100 000,00 грн..

В свою чергу, відповідач у запереченнях, поданих суду першої інстанції, вказувалось, що справедливим, обгрунтованим та доведеним буде відшкодування правничої допомоги в розмірі 10 000,00 грн., у зв?язку з чим просив зменшити відповідний розмір правничої допомоги до 10 000,00 грн.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

В п. 119, 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 910/1964/21 зроблено наступний висновок: "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 № 910/1964/21.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що дійсно, заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача в розмірі 100 000,00 грн. - підлягає зменшенню до 50 000,00 грн., і саме присудження саме такої суми відповідає принципам розумності та співмірності в даних правовідносинах, є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що присуджений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу становить лише 0,009% від ціни позову (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) у даній справі, а отже є співмірним з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача та не виходить за розумні межі розміру гонорару. Також, правова позиція позивача у даній справі сформована саме адвокатом Кудряшовим О.Ю., що підтверджується підписаними адвокатом Кудряшовим О.Ю. процесуальними документами у даній справі: позовною заявою та відповіддю на відзив, а Інші представники позивача, які приймали участь у судових засіданнях, лише озвучували правову позицію, сформовану саме адвокатом Кудряшовим О.Ю., що спростовує також і доводи скаржника про вартість кожного виготовленого документа адвокатом 33 333,33 грн., що є виключно припущеннями скаржника.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків як суду першої інстанції у оскаржуваному додатковому рішенні, так і суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване додаткове рішення у відповідності до ст. ст. 86, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, з присудженням до стягнення з відповідача на користь позивача 50 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні та оскаржуваному додатковому рішенні, оскаржувані рішення та додаткове рішення ухвалені з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» на рішення Господарського суду м. Києва від 11.03.2024 у справі №910/9531/23 в частині стягнення суми основного боргу 439 931 374,47 грн та на додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 27.06.2024 у справі №910/9531/23, за наведених скаржником доводів та обґрунтувань апеляційних скарг, з урахуванням меж апеляційного оскарження.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» на рішення Господарського суду м. Києва від 11.03.2024 у справі №910/9531/23 в частині стягнення суми основного боргу 439 931 374,47 грн та на додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 27.06.2024 у справі №910/9531/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 11.06.2024 у справі №910/9531/23 в частині стягнення суми основного боргу 439 931 374,47 грн. -залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 27.06.2024 у справі №910/9531/23- залишити без змін.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 11.03.2024 у справі №910/9531/23 залишити за скаржником.

5. Матеріали справи №910/9531/23 повернути до Господарського суду м. Києва .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 17.02.2025 (після виходу судді з лікарняного).

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді М.Л. Яковлєв

О.М. Сибіга