ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
12 лютого 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2986/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
За участю представників сторін:
від ТОВ «Скайрора Юа» - адвокат Євгеньєва Л.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України»
на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 (суддя Цісельський О.В.)
у справі №916/2986/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайрора Юа»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України»
про стягнення 382 899,33 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю “Скайрора Юа» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Контейнери України», в якій просило суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 382899,33 грн, з яких: основна заборгованість - 306235,08 грн, пеня - 47778,66 грн, 3% річних - 4996,25 грн та штрафні санкції за користування чужими грошовими коштами - 23889,34 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу товару в частині здійснення поставки товару у погоджені сторонами строки, частину вартості якого позивачем було сплачено шляхом здійснення попередньої оплати у заявленій до стягнення сумі.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 по цій справі позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача попередню оплату в розмірі 306 235,08 грн, 3% річних в розмірі 2 811,34 грн, пеню в розмірі 44 515,49 грн, судовий збір в розмірі 5 303, 43 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 697,47 грн, в задоволенні решти позову відмовлено
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що на виконання умов договору позивачем було перераховано відповідачеві попередню оплату в рахунок майбутньої поставки товару. Однак, ТОВ “Контейнери України» у порушення взятих на себе зобов'язань товар, у строки встановлені специфікацією, не поставило.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені та трьох процентів річних, місцевий господарський суд, з урахуванням періодів прострочення та приписів чинного законодавства здійснив власний розрахунок та частково задовольнив такі вимоги. А також, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення штрафних санкцій за користування чужими грошовими коштами.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням всіх обставин справи та підлягає скасуванню з огляду на таке.
Так, за твердженням апелянта, місцевим господарським судом залишено поза увагою наступне:
- для здійснення оплати товару за договором відповідачем були виставлені позивачу рахунки;
- але позивач не надав суду належних та допустимих доказів здійснення оплат за виставленими рахунками, а надані суду платіжні інструкції не місять відмітку банку про їх проведення;
- таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів існування у відповідача заборгованості у заявленому розмірі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження у цій справи та призначено її до розгляду на 12.02.2025.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що ним було надано належні та допустимі докази на підтвердження перерахування та отримання відповідачем грошових коштів на виконання умов укладеного між сторонами договору.
Також, позивач зазначає, що відповідач у власних відповідях на претензії позивача щодо строків поставки товару фактично підтвердив отримання грошових коштів на виконання умов договору.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач також просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, які поніс позивач у зв'язку із розглядом апеляційної скарги в Південно-західному апеляційному господарському суді у розмірі 20 000, 00 грн.
Під час судового засідання від 12.02.2025 представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апелянта, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 26.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Скайрора Юа» (надалі - позивач або покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Контейнери України» (надалі - відповідач або продавець) був укладений договір купівлі-продажу товару №КУ26092023 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві товар в асортименті та за цінами відповідно до п. 2 цього договору, а покупець - прийняти і оплатити його згідно умов даного договору.
Відповідно до п. 2.1. договору продавець передає товар у власність покупцеві згідно виставленого продавцем рахунку-фактури в асортименті і за відповідними цінами, зазначеними у специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору.
Конкретний асортимент товару та його характеристики визначаються сторонами у специфікаціях, укладених до цього договору (п. 2.2. договору).
Згідно з п. 3.1. договору покупець здійснює оплату товару на поточний рахунок продавця згідно умов специфікацій до цього договору.
Пунктами 4.1., 4.2., 4.5. договору встановлено, що строки поставки партії товару визначаються сторонами у специфікаціях до цього договору. Товар за цим договором може постачатись на умовах EXW, FCA, DAP, CPT згідно з Інкотермс 2020 з урахуванням особливостей визначених цим договором та/або специфікаціями до нього. Конкретні умови поставки товару визначаються сторонами в специфікаціях на поставку кожної партії товару. Приймання товару здійснюються сторонами за актом приймання-передачі та видатковими накладними.
Пунктом 5.3. договору встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцю після отримання передоплати в порядку та розмірах встановлених у специфікаціях до договору та в строки визначені у специфікаціях до договору.
Умовами п. 7.1. договору погоджено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим договором.
При цьому, за умовами п. 7.5. договору у разі не поставки чи прострочення поставки товару продавець сплачує покупцю неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми не поставленого чи поставленого з порушенням термінів товару за кожен день прострочення.
Згідно з п. 10.2. договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами договору своїх зобов'язань. Строк дії договору може бути подовжений за взаємною згодою сторін шляхом підписання відповідної додаткової угоди.
Пунктом 10.6. договору передбачено, що його невід'ємною частиною є специфікація.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками зазначених суб'єктів господарювання.
26 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Контейнери України» і Товариством з обмеженою відповідальністю “Скайрора Юа» було підписано специфікацію №1 до договору купівлі-продажу товару № КУ26092023 від 26.09.2023, якою сторони погодили здійснення поставки контейнерів на наступних умовах:
- базис поставки: DAP склад покупця за адресою: м. Дніпро, вул. Щепкіна, 53 (п. 1.1.);
- термін поставки: протягом двадцяти одного робочого дня після отримання продавцем передоплати в порядку та розмірах, встановлених цією специфікацією (п. 1.2.);
- характеристики товару: 20 футовий суховантажний контейнер з двома дверима; тип контейнера: ISO: 22G1 DD; стан контейнера: новий 2020/2021 року випуску (п. 1.3.);
- кількість: 2 шт. (п. 1.4.);
- вартість продажу 1 контейнера становить: 7800 доларів США у т.ч. з ПДВ, що становить еквівалент 285235,08 грн у т.ч. з ПДВ за курсом НБУ станом на 26.09.2023 - 36,5686 грн за 1 долар США. Вартість за два контейнери на момент укладення специфікації складає: 15600 доларів США за курсом НБУ, що становить еквівалент 570470,16 грн з врахуванням ПДВ, за курсом НБУ на 26.09.2023 - 36,5686 грн/1 долар США. Окрім цього покупець сплачує вартість доставки товару, що становить 42000 грн з врахуванням ПДВ. Остаточна вартість товару та її еквівалент в гривні встановлюється згідно офіційного курсу долара США, встановленого НБУ на дату розрахунку покупцем за товар (п. 1.5.).
Пунктом 1.6. специфікації сторони погодили умови оплати, зокрема товар за цією специфікацією сплачується покупцем в порядку: передоплата в обсязі 50% від загальної суми специфікації сплачується покупцем протягом 3х банківських днів з моменту виставлення рахунку; решта 50% від загальної суми специфікації сплачується покупцем після отримання товару покупцем на його складі протягом 3х банківських днів з моменту виставлення рахунку. Вартість товару в гривні встановлюється на дату фактичного розрахунку за офіційним курсом гривні до долара США, встановленого на дату платежу. Остаточна вартість товару встановлюється на дату розрахунку може бути змінена у разі зміни курсу більш ніж на 3% від офіційного курсу НБУ дійсного на дату укладення цієї специфікації, що становить 36,5686 грн за 1 USD.
Для здійснення оплати товару за договором відповідачем були виставлені позивачу рахунки від 26.09.2023 № 213 на суму 306235,08 грн та № 214 на суму 306235,08 грн.
Згідно з наявними у справі платіжними інструкціями від 16.11.2023 № 7061 та № 7062 позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти у розмірі 153117,54 грн з призначенням платежу “передоплата в розмірі 50% за контейнер згідно рахунку № 214 від 26.09.2023 у т.ч. ПДВ 20%», а також грошові кошти у розмірі 153117,54 грн з призначенням платежу “передоплата в розмірі 50% за контейнер згідно рахунку № 213 від 26.09.2023 у т.ч. ПДВ 20%».
У листі № CU04/20DEC23 від 20.12.2023 відповідач сповістив позивача, що затримка поставки двох 20ти футових суховантажних контейнерів пов'язана з тимчасовими логістичними незручностями, повідомивши, що поставка контейнерів планується у строк до 31.12.2023.
Листом № 29/01.2024 від 29.01.2024 ТОВ “Контейнери України» сповістило позивача, що відвантаження двох 20ти футових суховантажних контейнерів відбудеться 1-2 лютого 2024 року та запевнив, що протягом тижня контейнери будуть доставлені позивачу у м. Дніпро.
02.02.2024 ТОВ “Скайрора Юа» звернулось до відповідача з претензією № S-D-24/4, якою просив в семиденний строк з дня отримання даної вимоги, виконати свої зобов'язання щодо поставки товару 20 футовий суховантажний контейнер з двома дверима у кількості 2х штук та сплатити суму пені у розмірі 22975,10 грн.
13.02.2024 відповідач надав відповідь (лист № CU01/13FEB24) на вищевказану претензію позивача, якою сповістив останнього, що поставка 20 футових суховантажних контейнерів буде здійснена у строк до 20.02.2024 року.
27.02.2024 ТОВ “Скайрора Юа» направило на адресу ТОВ “Контейнери України» претензію № S-D-24/5, відповідно до якої позивач відмовився від подальшого виконання продавцем зобов'язань з поставки товару та вимагав напротязі 7-ми календарних днів з моменту отримання даної претензії повернути суму сплаченої передоплати за товар та його доставку у розмірі 306235,08 грн, сплатити суму пені у відповідності до п. 7.5. договору та суму нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами.
Також в матеріалах справи наявна претензія позивача № S-D-24/9 від 27.03.2024, відповідно до якої ТОВ “Скайрора Юа» повторно повідомило відповідача про неналежне виконання умов договору та у зв'язку з наведеним вимагало напротязі 7-ми календарних днів з моменту отримання даної претензії повернути суму сплаченої передоплати за товар та його доставку у розмірі 306235,08 грн, сплатити суму пені у відповідності до п. 7.5. договору в розмірі 47960,01 грн та суму нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 12872,75 грн. Відповідні докази належного направлення даної претензії відповідачу наявні в матеріалах справи.
Вказана претензія отримана відповідачем 01.04.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповіді відповідача на претензію позивача або доказів її виконання матеріали справи на містять.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 306235,08 грн попередньої оплати, 47778,66 грн пені, 4996,25 грн 3% річних та 23889,34 грн штрафних санкцій за користування чужими грошовими коштами.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу. В той же час, здійснивши власний розрахунок пені та трьох процентів річних, місцевий господарський суд, частково задовольнив такі вимоги. А також, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення штрафних санкцій за користування чужими грошовими коштами.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
У відповідності до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст.ст. 662, 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 664 ЦК України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно з ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
У відповідності до приписів ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
За приписами ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Як вже було вказано вище та підтверджується наявними матеріалами справи, позивач на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу було перераховано на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 306235,08 грн згідно з платіжними інструкціями від 16.11.2023 № 7061 та № 7062.
Відповідно до п. 1.2. специфікації до договору продавець зобов'язаний був поставити товар - 20 футовий суховантажний контейнер з двома дверима ISO 22G1DD, 2020/2021 року випуску у кількості 2 шт у термін до 15.12.2023 включно.
Натомість, відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань, не виконав свого обов'язку щодо поставки придбаного товару позивачеві ані у визначений строк, ані після звернення позивача з листами (претензіями).
Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 року у справі №911/1958/18.
Відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії» (пункт 74), «Пономарьов проти України» (пункт 43), «Агрокомплекс проти України» (пункт 166).
Враховуючи вищенаведене, а також відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження повернення відповідачем попередньої оплати, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 306235,08 грн.
При цьому, колегія суддів відхиляє твердження апелянта з приводу того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів здійснення оплат за виставленими рахунками, а надані суду платіжні інструкції не місять відмітку банку про їх проведення, з огляду на таке.
Пунктом 6 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 року № 163 (надалі за текстом - Інструкція) визначено, що безготівкові розрахунки - перерахування коштів із рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, унесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів. Ініціатором є особа, яка на законних підставах ініціює платіжну операцію шляхом формування та/або подання відповідної платіжної інструкції, уключаючи застосування платіжного інструменту. До ініціаторів належать платник, отримувач, стягувач, обтяжувач. Користувачем є фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно), а в разі надання послуг банком - клієнт банку. Надавач платіжних послуг - це надавач платіжних послуг, у якому відкритий рахунок платника/отримувача/стягувача для виконання платіжних операцій (далі - надавач платіжних послуг платника/отримувача/стягувача). До надавачів платіжних послуг належать банки та небанківські надавачі платіжних послуг та отримувач - це особа, на рахунок якої зараховується сума платіжної операції.
У відповідності до п. 9 Інструкції, Ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в електронній або паперовій формі. Форма, порядок надання платіжної інструкції, засоби дистанційної комунікації для ініціювання платіжних операцій визначаються умовами договору між користувачем і надавачем платіжної послуги.
Пунктом 12 Інструкції передбачено, що надавач платіжних послуг приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію за умови, що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті.
Пункт 21 передбачає, що Надавач платіжних послуг отримувача зобов'язаний забезпечити зарахування суми коштів за платіжною операцією на рахунок отримувача протягом операційного дня надходження коштів на рахунок надавача платіжних послуг отримувача або в інший строк, визначений договором.
Даною Інструкцією не встановлено обов'язку щодо наявності відмітки банку (печатки, підпису тощо) на платіжних інструкціях складених в електронному вигляді.
Разом з цим, судова колегія зазначає, що надані позивачем платіжні інструкції від 16.11.2023 № 7061 та № 7062 містять підписи платника, а також печатки банківської установи - АТ «ОТП Банк».
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідач ані у листах у відповідь на запити позивача, ані під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не заперечував щодо отримання грошових коштів від позивача в якості попередньої оплати за договором купівлі-продажу.
Навпаки, зі змісту листів відповідача вбачається, що останній не заперечував проти отримання грошових коштів від позивача, був обізнаний про свій обов'язок поставити придбаний товар, однак повідомляв про тимчасові перепони, що перешкоджають поставити товар у визначений строк.
Щодо заявлених ТОВ “Скайрора Юа» вимог про стягнення з ТОВ “Контейнери України» 47778,66 грн - пені за прострочення виконання зобов'язання за договором щодо поставки товару, 4996,25 грн - 3% річних та 23889,34 грн штрафних санкцій за користування чужими грошовими коштами, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 Цивільного Кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За умовами п. 7.5. укладеного між сторонами договору у разі не поставки чи прострочення поставки товару продавець сплачує покупцю неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми не поставленого чи поставленого з порушенням термінів товару за кожен день прострочення.
Так, позивачем заявлено до стягнення 47778,66 грн пені, яка нарахована за період з 16.12.2023 по 01.07.2024.
Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, пеня розрахована позивачем невірно, а саме, без встановленого ч.6 ст.232 ГК України обмеження нарахування.
Таким чином, здійснивши перерахунок пені, відповідно до умов договору, з урахуванням вірного періоду нарахування та обмеженням в 6 місяців відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, суд першої інстанції вірно встановив, що розмір пені за загальний період з 16.12.2023 по 16.06.2024 становить 44515,49 грн, що відповідно зумовлює часткове задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що вимогу про повернення грошових коштів протягом 7-ми календарних днів з моменту її отримання було надіслано відповідачу 01.03.2024, а отримано останнім - 04.03.2024, відтак прострочення виконання грошового зобов'язання почалось на 8 день після отримання вимоги - 12.03.2024.
Відтак, 3% річних за період прострочення відповідачем повернення грошових коштів складають 2811,34 грн, нараховані у період з 12.03.2024 (перший день прострочення виконання грошового зобов'язання) по 01.07.2024 року (кінцева дата нарахування, вказана позивачем у його розрахунку).
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 23889,34 грн, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що відсутність між сторонами договірної відповідальності за несвоєчасне повернення попередньої оплати, а саме процентів за користування коштами у випадку порушення зобов'язання, зумовлює відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів на рівні облікової ставки Національного банку України за користування чужими грошовими коштами.
Колегія суддів наголошує на тому, що апеляційна скарга не містять доводів в частині незгоди відповідача із прийнятим судом першої інстанції рішенням про стягнення пені та трьох процентів річних, а також контррозрахунків.
Суд апеляційної інстанції також вважає цілком обґрунтованим оскаржуване рішення в частині часткового задоволення заяви позивача про покладення витрат на професійну правничу допомогу на відповідача, оскільки у даному випадку судом було враховано обставини щодо часткового задоволенні заявлених позовних вимог, пропорційність заявлених витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову та значення справи для позивача, а також необхідність понесення таких витрат.
В цій частині оскаржуваного рішення апеляційна скарга доводів також не містить.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є цілком обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування, зокрема із підстав зазначених апелянтом, відсутні.
Щодо заявленої позивачем у відзиві на апеляційну скаргу вимоги про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач у зв'язку із розглядом апеляційної скарги в Південно-західному апеляційному господарському суді у розмірі 20 000, 00 грн, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
У відповідності до ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до приписів статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За положеннями ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Крім того, п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).
У даному випадку, відповідач не скористався своїм правом на подання клопотання щодо зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, позивачем було надано до суду апеляційної інстанції докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема договір про надання правничої (правової) допомоги від 01.01.2025, акт виконаних робіт від 28.01.2025, виписку по рахунку.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом статті ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №520/9408/18).
Так з наявних матеріалів справи вбачається, що 01.01.2025 Євгеньєва Лілія Дмитрівна (адвокат) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Скайрора Юа» (клієнт) уклали договір про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до п.1.1 якого за цим договором зобов'язується, на постійній основі, надати правничу (правову) допомогу клієнту, відповідно до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до істотних умов договору про надання правничої (правової) допомоги сторони передбачили:
п.п. 4.1 - 4.3 - за надання правничої (правової) допомоги, передбаченої в п. 1.1. договору клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі, що визначений в рахунку. Виногорода (гонорар) є динамічною та може змінюватися відповідно до п. 4.3. цього договору; розмір гонорару не включає фактичні витрати, пов'язані із виконанням доручення; про розрахунку розміру гонорару до уваги береться орієнтована кількість годин, витрачених на надання правничої (правової) допомоги, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання доручення клієнта;
п. 4.5 - гонорар сплачується клієнтом протягом 2 (двох) робочих днів, з дати отримання клієнтом рахунку, у якому вказується сума гонорару;
п. 7.1 - цей договір набуває чинності з моменту його підписання та укладений строком до 31 грудня 2025 року;
п. 7.3 - факт надання правничої (правової) допомоги підтверджується звітом про надання правничої (правової) допомоги, що підписується клієнтом і адвокатом.
28.01.2025 сторони склали та підписали акт виконаних робіт, згідно з яким адвокат виконав наступні роботи, які замовник прийняв:
20.01.2025 - ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги (вартість послуги 3000,00 грн);
23.01.2025 складання та подання заяви про надання доступу до матеріалів судової справи в електронному вигляді (вартість послуги 1000,00 грн);
20-24.01.2025 складання відзиву на апеляційну скаргу (вартість послуги 10 000,00 грн);
28.01.2025 - збір додатків та формування електронних додатків для подання позову (та додаткові витрати на матеріальні ресурси) (вартість послуги 1000,00 грн);
28.01.2025 складання та подання клопотання про участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою онлайн сервісу відеозв'язку ВКЗ (вартість послуги 2000,00 грн);
12.02.2025 - планова участь у судовому засіданні в Південно-західному апеляційному господарському суді (вартість послуги 3000,00 грн).
Загалом адвокатом було надано послуги вартістю 20000,00 грн.
Отже, позивачем надано докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанцій у розмірі 20 000 грн.
Колегія суддів вирішуючи питання щодо відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції зазначає таке.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), пункт 7.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22)).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (пункт 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Висновки, аналогічні відображеним вище, раніше були викладені і в постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Так дослідивши наданий позивачем Акт виконаних робіт від 28.01.2025, колегія суддів зазначає таке.
У названому Акті позивачем вказано, що вартість ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги склала 3000,00 грн. Однак, судова колегія відзначає, що апеляційна скарга загалом налічує 6 аркушів, та фактично містить лише один довід щодо незгоди відповідача з оскаржуваним рішенням, а саме ненадання позивачем належних та допустимих доказів здійснення оплат. До того ж, апеляційна скарга не містить нових доказів, які потребували б дослідження. А тому, ознайомлення з апеляційною скаргою не вимагало від представника позивача значних затрат часу та опрацювання значного обсягу доводів та доказів.
Щодо такої послуги, як складання відзиву на апеляційну скаргу, вартість якої у Акті виконаних робіт від 28.01.2025 визначено у вартості 10 000,00 грн, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відзив на апеляційну скаргу складений на 8 аркушах, та з огляду на доводи та вимоги за апеляційною скаргою, не потребував від представника позивача, який є фахівцем у сфері права, витрачання значного часу, пошуку судової практики, її аналізу та формування власної позиції.
З приводу такої послуги, як збір додатків та формування електронних додатків для подання позову (та додаткові витрати на матеріальні ресурси) у сумі 1000,00 грн, колегія суддів зазначає, що такі послуги не були необхідними у суді апеляційної інстанції, оскільки стосувались збору доказів у судів першої інстанції.
Щодо складання та подання клопотання про участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою онлайн сервісу відеозв'язку ВКЗ вартістю 2000,00 грн, то така заява є стандартною (шаблонною), а її складання та подання до суду не вимагало від представника позивача докладання значних зусиль.
Колегія суддів також зазначає, що дана справа за своїм предметом та підставами не відноситься до категорії складних, матеріли справи не містять значного обсягу доказів по справі, які потребують детального дослідження представником позивача.
Відтак, на переконання колегії суддів, загальна сума наданих представником позивача, який є фахівцем у сфері права, послуг є у даному випадку явно завищеною та непропорційною.
З огляду на таке, колегія суддів вважає обґрунтованим, справедливим та співмірним часткове задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача на користь ТОВ «Скайрора Юа» 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок щодо відмови у задоволення позовних вимог.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 по справі №916/2986/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайрора Юа» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайрора Юа» 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції.
У задоволенні решти заяви - відмовити.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 17.02.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.