543/1109/24
2-а/543/1/25
17.02.2025 селище Оржиця
Оржицький районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Попадюка С.С., за участю секретаря судового засідання Щерби А.В., позивача ОСОБА_1 , сержанта поліції Карповського Д.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Полтавській області в особі поліцейського сектору поліцейської діяльності № 1 відділення поліції № 2 Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Полтавській області сержанта поліції Карповського Дмитра Юрійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
До Оржицького районного суду Полтавської області 08.11.2024 звернувся представник позивача адвокат Симоненко Т.В. із позовом, в якому просить скасувати постанову поліцейського сектору поліцейської діяльності № 1 відділення поліції № 2 Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Полтавській області сержанта поліції Карповського Дмитра Юрійовича серії ЕНА № 3370656 від 29.10.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 6 статті 121 КУпАП, а провадження у справі закрити. Стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору позивач покликається на те, що 29.10.2024 року в домогосподарстві позивача по вул. Українська, будинок 11 в селищі Оржиця, Лубенського району Полтавської області поліцейським ПСПД № 1 ВП № 2 Лубенського РВП сержантом поліції Карповським Дмитром Юрійовичем було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ст. 121 ч. 6 КУпАП, якого він насправді не вчиняв.
Жодної законної підстави для його зупинки, що передбачені ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію", вище згаданим працівником поліції йому не було повідомлено. Позивач пояснив, що ГБО на автомобіль було встановлено недавно, та він має 10 днів для того, щоб його зареєструвати.
На що поліцейський не відреагував та відразу виніс постанову про накладення стягнення не встановивши підстав для цього. Також в постанові про накладення адміністративного стягнення невірно зазначено державний номер транспортного засобу. Позивач не визнав вини у вчиненні даного правопорушення.
Спірною постановою серії EHA № 3370656 позивача притягнено до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 КУпАП та накладено штраф в розмірі 850,00 грн.
Вважає складену відносно нього постанову повністю протиправною та не обґрунтованою, адже відповідно до акта № 18 приймання-передачі транспортного засобу, переобладнаного для роботи на зрідженому нафтовому газі (ЗНГ) від 29.10.2024 року виданого ТОВ «ОТКА СТАТУС» його транспортний засіб CHEVROLET LACETTI днз НОМЕР_1 переобладнано 29.10.2024 року, про що він говорив поліцейському. 30.10.2024 року перереєстровано у встановленому Законом порядку, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , дата реєстрації 30.10.2024 року.
Виходячи з наведених вище обставин вважає, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП.
Ухвалою судді Оржицького районного суду Полтавської області Попадюка С.С. від 12.11.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 15 год. 00 хв. 20.11.2024, з повідомленням (викликом) сторін.
26.11.2024 року від Головного управління національної поліції в Полтавській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення, розгляд справи провести без участі представника відповідача.
У даному відзиві зазначив, що ГУНП в Полтавській області позовні вимоги не визнає в повному обсязі з огляду на наступне.
29.10.2024 приблизно о 23:00 год. в смт. Оржиця по вул. Українська 11 було зупинено транспортний засіб Chevrolet Lacetti д.н.з. НОМЕР_1 відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» (поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення).
Під час з'ясування обставин справи, перевірки водія ( ОСОБА_1 ) та транспортного засобу було встановлено, що позивач здійснював рух на вищезазначеному ТЗ, який був не перереєстрований протягом 10 діб з моменту встановлення газобалонного обладнання (ГБО) при обов'язковій реєстрації, чим порушив п. 2.9 «в», п. 30.1 ПДР України.
Таким чином в подальшому поліцейським Карповським Д.Ю. було роз'яснено позивачу права відповідно до ст. 268 КУпАП та роз'яснено строк на оскарження за ст. 289 КУпАП і складено постанову серії ЕНА № 3370656 за ч. 6 ст. 121 КУпАП.
Вважає, що в даному випадку позивачем по справі до адміністративного позову не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Між іншим, незгода позивача з його притягненням до адміністративної відповідальності не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності.
Зазначає, що Постанову серії ЕНА № 3370656 винесено згідно ст. 258, 280 КУпАП, що встановлює загальні правила накладення стягнення про адміністративні правопорушення, тобто відповідачем встановлена особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують. Факт вчинення правопорушення є доведеним поза розумним сумнівом.
Беручи до уваги те, що позивач дійсно порушив ПДР, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими і немає жодних правових підстав для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, оскільки вона винесена законно, а її скасування призведе до залишення правопорушника без відповідальності.
Щодо позовної вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв'язку з фактичними обставинами цієї справи, слід враховувати, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду адвокатом доказів.
Крім цього, ГУНП в Полтавській області вважає, що дана справа є справою незначної складності, провадження здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження. Відомості єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua містить численні рішення судів з аналогічного предмету спору, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Адвокат не відвідував суд для з'ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подавав клопотань та інших процесуальних документів. Подання відповіді на відзив у цій категорії адміністративних справ не передбачено.
Враховуючи наведені вище фактичні обставини цієї справи ГУНП в Полтавській області акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, вважає, що заявлена сума витрат на правову допомогу в розмірі 2000 гривень є завищеною.
В судовому засіданні 17.02.2025 позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач сержант поліції Карповський Д.Ю. зазначив, що позивач дійсно порушив ПДР, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими і немає жодних правових підстав для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, оскільки вона винесена законно. Вказав, що відеозаписами із нагрудної відеокамери працівника поліції підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, зазначеного в оскаржуваній постанові.
Представник ГУНП в Полтавській області в судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву просив розглядати справу без його участі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив, наступні обставини.
Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 3370658 від 29.10.2024, ОСОБА_1 29.10.2024 о 23 год. 00 хв. в смт Оржиця, вул. Генерала Костенка, 11, керуючи транспортним засобом шивроле лачеті д.н.з. НОМЕР_3 , здійснював рух на ТЗ який був не перереєстрований протягом 10 діб з моменту встановлення гбо при обов'язковості його реєстрації, чим порушив вимоги п. 2.9, 30.1 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 121 КУпАП, у зв'язку з чим на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850,00 грн (а.с.9, 42).
Спірні правовідносини носять публічно-правовий характер та виникли між сторонами у зв'язку з незгодою позивача з рішенням суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем Правил дорожнього руху та накладення, у зв'язку з цим, на нього адміністративного стягнення у виді штрафу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію"(далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух від 30.06.1993 №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР).
Відповідно до п. 2.9 «в» ПДР. водієві, зокрема забороняється: керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов'язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що:
не належить цьому засобу;
не відповідає вимогам стандартів;
закріплений не в установленому для цього місці;
закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м;
неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий;
Згідно із п. 30.1. ПДР, власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов'язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів.
Згідно до положень ч. 6 ст. 126 КУпАП, адміністративним правопорушенням є керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні у встановленому порядку.
Відповідно до пункту 1 Порядку переобладнання транспортних засобів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2010 №607, переобладнанням транспортних засобів, серед іншого, є установка спеціального обладнання не передбаченого нормативно-технічною документацією, що призводить до зміни повної маси та її розподілу по осях, розміщення центру ваги, типу двигуна, його ваги і потужності, зокрема для роботи на газовому моторному паливі та альтернативних видах рідкого і газового палива.
Таким чином, встановлення газобалонного обладнання на транспортний засіб вважається переобладнанням і повинно бути узгоджено з сервісним центром МВС відповідно до встановленої процедури і така інформація має бути вписана у свідоцтво про реєстрацію автомобіля
Відповідно до п. 18. Порядку переобладнання транспортних засобів, перереєстрація транспортного засобу, що переобладнаний, проводиться територіальним органом з надання сервісних послуг МВС відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (далі - Порядок).
Відповідно до п.1 Порядку, цим Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), присвоєння буквено-цифрової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформлення і видачі реєстраційних документів та/або їх формування в електронній формі.
Пунктом 33 Порядку передбачено, що перереєстрація транспортних засобів проводиться в разі отримання свідоцтва про реєстрацію (зокрема за бажанням заявника в електронній формі без виготовлення його на бланку) замість утраченого або непридатного для користування, зміни їх власників, місця реєстрації або найменування власників - юридичних осіб (крім зміни найменування юридичної особи у зв'язку із зміною типу акціонерного товариства або у зв'язку з перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство), місця проживання або прізвища, власного імені, по батькові (за наявності) фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, а також у разі заміни номерних знаків, отримання чи перезакріплення індивідуальних номерних знаків, зміни кольору, переобладнання транспортного засобу чи заміни кузова, інших складових частин, що мають ідентифікаційні номери.
Відповідно до п. 37 Порядку державна реєстрація (перереєстрація) переобладнаних транспортних засобів проводиться на підставі документів, що підтверджують правомірність придбання встановлених кузовів (рам), які мають ідентифікаційні номери (у разі їх заміни), а також за умови відповідності переобладнаних транспортних засобів вимогам безпеки дорожнього руху.
Для транспортних засобів, переобладнаних суб'єктами господарювання, які провадять господарську діяльність з переобладнання п'яти і більше транспортних засобів протягом року, відповідність вимогам безпеки дорожнього руху підтверджується сертифікатом відповідності, виданим органом із сертифікації, який відповідно до законодавства призначений або уповноважений Мінінфраструктури для індивідуального затвердження колісних транспортних засобів, партій частин та обладнання, або відомостями про такий сертифікат, що містяться в реєстрі сертифікатів затвердження типу і виданих виробниками сертифікатів відповідності колісних транспортних засобів та обладнання, до яких додаються свідоцтво про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, оформлене державним підприємством “ДержавтотрансНДІпроект» або Головним сервісним центром МВС на відповідний вид переобладнання, та акт приймання-передачі транспортного засобу за формою згідно з додатками 3, 4 чи відомості в електронній формі про такі свідоцтво та акт, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, або відомості про акт приймання-передачі транспортного засобу, оформлений в електронній формі засобами Єдиного державного реєстру транспортних засобів, згідно з додатком 6.
Для транспортних засобів, переобладнаних в індивідуальному порядку, а також транспортних засобів, переобладнаних для роботи на газових паливах, відповідність вимогам безпеки дорожнього руху підтверджується сертифікатом відповідності, виданим органом із сертифікації, який відповідно до законодавства призначений або уповноважений Мінінфраструктури для індивідуального затвердження колісних транспортних засобів, партій частин та обладнання, або відомостями про такий сертифікат, що містяться в реєстрі сертифікатів затвердження типу і виданих виробниками сертифікатів відповідності колісних транспортних засобів та обладнання, що подаються разом з документом про погодження, виданим згідно з порядком переобладнання транспортних засобів, або відомостями про такий документ про погодження, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.
Переобладнання транспортних засобів для роботи на газових паливах здійснюється виключно суб'єктами господарювання, які провадять господарську діяльність з переобладнання п'яти і більше транспортних засобів протягом року та мають свідоцтво про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху на відповідний вид переобладнання.
Власникам переобладнаних транспортних засобів видаються нові свідоцтва про реєстрацію (зокрема за бажанням заявника в електронній формі без виготовлення їх на бланку) із зазначенням нових ідентифікаційних номерів складових частин або особливостей конструкції, що виникли в результаті змін в ній.
Позивачем долучено до позовної заяви копію акта № 18 приймання-передачі транспортного засобу, переобладнаного для роботи на зрідженому нафтовому газі (ЗНГ) від 29.10.2024 року виданого ТОВ «ОТКА СТАТУС», яким підтверджується, що транспортний засіб CHEVROLET LACETTI днз НОМЕР_1 , який належить позивачу, переобладнано 29.10.2024 року.
Натомість, відповідачем не надано доказів того, що позивачем пропущений строк 10 діб, який обчислюється з моменту переобладнання транспортного засобу для роботи на газовому пальному для внесення необхідних змін до реєстраційних документів.
Слід зазначити, що положенням п. (а) ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.
Обвинувачення повинно бути конкретним, обвинувачена особа реалізує своє право на захист від пред'явленого їй конкретного обвинувачення (відомості про час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Згідно зі ст. 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису.
Приписами ст. 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Приписами ст. 251 КУпАП, встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 258 КУпАП встановлено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Стаття 280 КУпАП передбачає обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, а саме: орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Аналіз положень зазначених статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
При цьому, суд зазначає, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис підлягають зазначенню у постанові про адміністративне правопорушення не лише у випадку фіксації правопорушення здійсненої у автоматичному режимі, а й у інших випадках, оскільки ч. 3 ст. 283 КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Вимоги ж до постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режими, визначені частиною четвертою вказаної статті.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 15.11.2018 по справі № 524/5536/17 (адміністративне провадження № К/9901/1403/17), яка враховується судом при вирішенні цих правовідносин.
Судом враховується роз'яснення, викладені у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно з якими зміст постанови повинен відповідати вимогам, встановленим статтями 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.
В оскаржуваній постанові від 29.10.2024р. зазначено, що до постанови додається відеозапис зі службової боді-камери KammPro K9A.
З дослідженого в судовому засіданні відеозапису вбачається що розгляд справи про адміністративне правопорушення проведено сержантом поліції Карповським Д.Ю. без з'ясування усіх фактичних обставин справи. Так, відеозаписами не підтверджується з'ясування сержантом поліції Карповським Д.Ю часу встановлення ОСОБА_1 газобалонного обладнання, наявність та час виготовлення документів, необхідних для преререєстрації переобладнаного транспортного засобу засіб CHEVROLET LACETTI днз НОМЕР_1 , який належить позивачу.
Натомість позивачем надано суду копії акта № 18 приймання-передачі транспортного засобу, переобладнаного для роботи на зрідженому нафтовому газі (ЗНГ) від 29.10.2024 року виданого ТОВ «ОТКА СТАТУС», яким підтверджується, що транспортний засіб CHEVROLET LACETTI днз НОМЕР_1 , який належить позивачу, переобладнано 29.10.2024 року (а.с.7-8). При цьому розгляд справи про адміністративне правопорушення і винесення сержантом Карповським Д.Ю постанови про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 відбувається у цей же день значно пізніше, 29.10.2024 о 23год 31хв.27с., що підтверджується як змістом оскаржуваної постанови серії ЕНА № 3370656, так і дослідженими судом відеозаписами з службової бодікамери працівника поліції.
Оскільки позивачем доведено, що транспортний засіб CHEVROLET LACETTI днз НОМЕР_1 , який належить позивачу, переобладнано для роботи на зрідженому нафтовому газі (ЗНГ) 29.10.2024 року, він був зобов'язаний протягом 10 діб, починаючи з 29.10.2024 перереєструвати транспортний засіб в органі МВС, оскільки згідно із п. 30.1. ПДР, власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов'язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів.
В подальшому, 30.10.2024, тобто на наступний день після переробладнання, проведена перерєстрація належного позивачу транспортного засобу CHEVROLET LACETTI днз НОМЕР_1 , переобладнаного для роботи на зрідженому нафтовому газі (ЗНГ), що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 (а.с.6).
Відтак, позивачем вжито усіх належних заходів для перереєстрації транспортного засобу в Україні в установленому порядку.
Як встановлено судом, інших доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП, окрім самої спірної постанови, та відеозапису із службової бодікамери працівника поліції відповідачем не надано.
Відтак, в оскаржуваній постанові відсутні докази, що свідчать про вчинення позивачем 29.10.2024 порушення вимог ПДР, відповідно до положень статті 251 КУпАП.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 26.04.2018 у справі № 338/855/17.
Суд зазначає, що відповідно до принципу презумпції невинуватості щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів, наявності факту порушення ОСОБА_1 п.2.9 «в», п.30.1 ПДР, а саме того, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні у встановленому порядку.
Таким чином, відповідачем, на якого законом покладений обов'язок щодо збирання доказів правопорушення та на якого покладений обов'язок доказування правомірності свого рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, не надано суду докази, які б безпосередньо свідчили про наявність події правопорушення, яка б була підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене вище, вчинення ОСОБА_1 оскаржуваного адміністративного правопорушення є недоведеним, а тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності шляхом винесення спірної постанови не може вважатися законним і обґрунтованим.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення (ч. 3 ст. 286 КАС України).
За таких обставин, оскільки відповідачем не надано вагомих доказів на підтвердження того, що позивач допустив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122КУпАП, а відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд дійшов висновку, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд дійшов до таких висновків.
Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 18 березня 2020 року (провадження №11-1287апп18, справа № 543/775/17) відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16) про те, що у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає, вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18 березня 2020 року, у справах щодо накладення адміністративного стягнення за подання позовної заяви судовий збір складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп., що підтверджується квитанцією про сплату №2075-5385-6348-0065 від 07.11.2024, що є завищеним.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 605 грн 60 коп. на користь позивача, а решту, в сумі 605 грн 60 коп., повернути позивачу, як надміру сплачений.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Згідно з частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Згідно частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Згідно частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вищевказаного закону).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд також звертає увагу на те, що чинне законодавство покладає обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, крім іншого, зазначив наступне. Оцінюючи надані представником позивача документи взаємозв'язку з фактичними обставинами цієї справи, слід враховувати, що цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду адвокатом доказів. Крім цього, ГУНП в Полтавській області вважає, що дана справа є справою незначної складності, провадження здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження. Відомості єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua містить численні рішення судів з аналогічного предмету спору, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Адвокат не відвідував суд для з'ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подавав клопотань та інших процесуальних документів. Подання відповіді на відзив у цій категорії адміністративних справ1 і не передбачено. Враховуючи наведені вище фактичні обставини цієї справи ГУНП в Полтавській області акцентує увагу на тому, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтований. Отже, приходить до висновку, що заявлена сума витрат на правову допомогу в розмірі 2000 гривень є завищеною.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Симоненком Т.В. укладено договір про надання правової допомоги від 04 листопада 2024 року, зі змісту п. 3. якого вбачається, що за надання Адвокатом правової допомоги за цим Договором, що вказана в п. 1 цього договору Клієнт зобов'язаний виплатити Адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору в розмірі та на умовах визначених у Додатку до цього договору.
Відповідно до Акту виконаних робіт - наданих послуг №1 до Договору б/н від 04.11.2024 року про надання правової допомоги від 08.11.2024 Адвокатом надано наступні послуги Клієнту: написання позовної заяви ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення - вартість 2000,00 грн.
Відповідно до розрахункової квитанції серії АААА №0135 Адвокат Симоненко Т.В. 08.11.2024 провів розрахунок та отримав грошові кошти в сумі 2000.00 грн. за вказану вище надану послугу.
Суд зазначає, що витрати, понесені позивачем, підтверджуються належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.
Виходячи із приписів ст. 134 КАС України, суд вважає, що такі підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст. 5, 6, 77, 139, 241-250, 286 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову поліцейського сектору поліцейської діяльності № 1 відділення поліції № 2 Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Полтавській області сержанта поліції Карповського Дмитра Юрійовича серії ЕНА № 3370656 від 29.10.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 6 статті 121 КУпАП.
Закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 КУпАП.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2605 грн 60 коп., з яких 605 грн 60 коп. судовий збір та 2000 грн 00 коп. витрати на професійну правничу допомогу.
Повернути позивачу ОСОБА_1 з державного бюджету надміру сплачену ним при поданні позову суму судового збору, в розмірі 605 грн 60 коп., відповідно до квитанції №2075-5385-6348-0065 від 07.11.2024 року.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач Головне управління Національної поліції в Полтавській області, ЄДРПОУ 40108630, адреса: вул. Матвійчука Юліана, 83, м. Полтава, 36014.
Повний текст рішення складено 17.02.2025 року.
Суддя Попадюк С.С.