Справа № 600/4895/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнір В.О.
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
17 лютого 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Адвокат Соник Василь Васильович звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 , у якому просив суд:
- визнати протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відмови ОСОБА_1 , у наданні відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити ОСОБА_1 , відстрочку від призову за мобілізацією на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» шляхом внесення відомостей про відстрочку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та видачі ОСОБА_1 довідки про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Одночасно з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі його посадових осіб та інших компетентних органів та осіб вчиняти дії стосовно ОСОБА_1 , пов'язані з проходженням медичного огляду ВЛК з метою визначення придатності військовозобов'язаного до військової служби, а також призову на військову службу та переміщення до військової частини з метою проходження військової служби в Збройних Силах України, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Відповідно до ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду від28 жовтня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заяву.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що у відповідь на адвокатський запит щодо наслідків розгляду питання про надання ОСОБА_1 відстрочки, відповідач листом повідомив, що останній з 03.09.2024 перебуває в розшуку як особа, яка не з'явилась на виклик по розпорядженню та що останньому потрібно особисто з'явитися до ТЦК та СП і подати документи, які підтверджують наявність у одного із батьків з числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Представник заявника звертає увагу, що пункт 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає таких обставин, які необхідно довести позивачу, які вимагає відповідач. З наведеного, адвокат дійшов висновку, що відповідач після отримання заяви ОСОБА_1 про отримання відстрочки почав вчиняти активні дії щодо мобілізації.
Тобто, адвокат необхідність у застосуванні заходів забезпечення позову обґрунтовує фактичною незгодою з оголошенням заявника у розшук з цієї позиції, що вважає, що має право на відстрочку. У заяві адвокатом зазначено, що на його переконання, "виклик по розпорядженню" є рішенням керівника районного (міського) ТЦК та СП про направлення ОСОБА_1 на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду. При цьому, згідно п.63 "Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період", затвердженого Постановою КМУ №560 від 16.05.2024 року військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
З доданих до заяви документів видно, що ОСОБА_1 листом повідомлено про те, що для оформлення відстрочки йому необхідно особисто прибути до ТЦК та СП для проходження ВЛК та пред'явлення оригіналів документів, що підтверджують право на відстрочку.
Крім того, у заяві адвокат в якості аргументу на користь необхідності вжиття заходів забезпечення позову наводить ту обставину, що у разі призову його довірителя на військову службу під час мобілізації в особливий період останній набуде нового статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду. Отже, у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, відновлення яких буде неможливим.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що обставин існування небезпеки порушення прав позивача або очевидної протиправності рішення відповідача, обґрунтованих відповідними доказами, позивачем не зазначено та судом не встановлено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, згідно ч.1 ст.150 КАС суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Положеннями ч. 2 ст.150 КАС передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, наведеними вище нормами процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Проте, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
За Рекомендацією №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Відтак, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
За наслідками розгляду заяви про забезпечення позову суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Оголошення військовозобов'язаного у розшук ще не є діями щодо призову на військову службу, а можуть бути заходами, спрямованими на забезпечення оновлення військово-облікових даних.
Станом на момент звернення із позовом та з цією заявою, підстав стверджувати, що відповідачем здійснюються заходи щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації немає, відтак і не йдеться про зміну його статусу з "військовозобов'язаного" на "військовослужбовця".
Беручи до уваги наведене, в поданій заяві про забезпечення позову заявник не довів існування жодної з обставин, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, за наявності яких суд може забезпечити позов.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.