Справа № 600/2135/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
17 лютого 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, у зв'язку з доглядом за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інвалідом І групи, яка потребує постійного стороннього догляду.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 31.07.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», зареєстрованого 17 квітня 2024 року за вх.№690/330/8.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», зареєстрований 17 квітня 2024 року за вх.№690/330/8.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану у складі військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями з військового квитка ОСОБА_1 , довідкою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 22 вересня 2023 року №213/23 та довідкою військової частини НОМЕР_1 від 10 березня 2024 року.
В матеріалах справи наявна копія рапорту ОСОБА_1 , адресованого командиру взводу технічного забезпечення, який, згідно тверджень позову та відповіді на відзив, був поданий позивачем у 2023 році і в якому він просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в якому вказана пропозиція уповноваженої особи військової частини НОМЕР_1 про те, що ОСОБА_1 не підлягає звільненню, оскільки до рапорту не долучено довідку МСЕК. У верхній частині аркуша копії рапорту вказано про залишення такого без реалізації.
17 квітня 2024 року позивач подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт, в якому просив клопотання перед вищим командування про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , яка за висновком МСЕК від 28 березня 2024 року №584838 потребує постійного догляду, так як відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд, що підтверджується довідкою сільської ради від 21 вересня 2023 року №02/01/16-418. У своєму рапорті ОСОБА_1 повідомив, що у відповідності до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України він не бажає проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю.
До вказаного рапорту позивач додав такі документи:
- копію довідки до акта огляду МСЕК №584838 серії 12 ААГ від 14 грудня 2023 року;
- копію висновку №1001 від 15 вересня 2023 року;
- копію висновку ЛКК №1001 від 15 вересня 2023 року;
- копію акту №22 від 25 вересня 2023 року;
- оригінал довідки №02-01-16/418 від 21 вересня 2023 року;
- оригінал витягу №136 від 28 березня 2024 року;
- оригінал витягу з реєстру територіальної громади;
- копію паспорта серії НОМЕР_2 від 25 червня 1996 року;
- копію паспорта серії НОМЕР_3 від 27 лютого 2008 року;
- копію паспорта ІПН ОСОБА_1 від 12 липня 2006 року.
Вказаний рапорт був зареєстрований військовою частиною НОМЕР_1 17 квітня 2024 року за вх.№690/330/8.
Водночас у рапорті наявні пропозиції уповноваженої особи військової частини НОМЕР_1 - майора юстиції ОСОБА_3 наступного змісту: «Не підлягає звільненню, оскільки в медичних документах відсутній висновок щодо потреби в особи іншого стороннього догляду». У верхній частині аркуша копії рапорту ОСОБА_1 від 17 квітня 2024 року про звільнення його з військової служби наявна відмітка про повернення такого без реалізації із зобов'язанням доведення його до особового складу.
З матеріалів справи також убачається, що у квітні 2024 року адвокатом Третьяковою Я.Ю., діючою в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордера №1117748 від 25 квітня 2024 року, було подано адвокатський запит на адресу командира військової частини НОМЕР_1 з проханням надати відмову у звільненні ОСОБА_1 , водія евакуаційного відділення, старшого солдата військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з обґрунтуванням підстав.
Згідно опису вкладення у цінний лист та накладної №5800217094989 адвокатом Третьяковою Я.Ю., діючою в інтересах ОСОБА_1 , направлено на адресу відповідача вказаний вище запит засобами поштового зв'язку 25 квітня 2024 року.
Відомості щодо результатів розгляду адвокатського запиту адвоката Третьякової Я.Ю. в інтересах ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.
Вважаючи, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не розгляду рапорту по суті та не звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем по суті не було прийнято жодного рішення (ані про задоволення, ані про відмову у задоволенні рапорту позивача), що свідчить про неналежний розгляд рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024 строк дії воєнного часу продовжувався.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час воєнного стану): через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Отже, однією з підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану, який тривав в Україні на час виникнення спірних відносин (і наразі триває), є необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Пунктом 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), встановлено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 210 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставах, визначених частиною другою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині.
Згідно з пунктами 233, 234 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Згідно з абзацом другим пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 (далі - Інструкція №170), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Абзацом тринадцятим пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Зміст указаних вище норм законодавства вказує на те, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби (за умови наявності відповідних підстав для звільнення, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу») подають відповідний рапорт по команді разом з документами, які підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби. Тобто, процедура звільнення військовослужбовця з військової служби відбувається за визначеною процедурою, яка включає в себе, зокрема, такі етапи:
- подання військовослужбовцем безпосередньо своєму командиру рапорту про звільнення з наданням документів, якими підтверджуються підстави для звільнення з військової служби;
- розгляд рапорту про звільнення;
- прийняття наказу про звільнення з військової служби.
Крім цього, як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби, адресований командиру військової частини НОМЕР_1 , зареєстрований 17 квітня 2024 року вх.№690/330/8, фактично, не був розглянутий, відповідь по суті поставленого військовослужбовцем питання йому не була надана.
Отже, відповідачем по суті не було прийнято жодного рішення (ані про задоволення, ані про відмову у задоволенні рапорту позивача), що свідчить про неналежний розгляд рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби.
Наявні на рапорті пропозиції уповноваженої особи військової частини НОМЕР_1 про те, що позивач не підлягає звільненню, оскільки в медичних документах відсутній висновок щодо потреби постійного стороннього догляду, не замінюють офіційного документа (офіційної письмової відповіді) за результатами розгляду рапорту або ж документа розпорядчого характеру відносно позивача (таким може бути, наприклад, наказ про звільнення з військової служби).
Твердження у письмовій формі посадової особи військової частини, зазначені на рапорті військовослужбовця, є лише пропозицією, тобто її думкою щодо поставленого військовослужбовцем питання, на яку варто звернути увагу та обговорити, вирішити. Така пропозиція не є рішенням суб'єкта владних повноважень, уповноваженого на прийняття відповідного рішення.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про допущення відповідачем відносно позивача протиправної бездіяльності щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Щодо ефективного захисту прав позивача, порушених вказаною протиправною бездіяльністю апеляційний суд зазначає наступне.
Як слідує з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Таким чином дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Отже, виключно у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.
Суд зауважує, що у цій справі відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо фактичного не розгляду та неприйняття рішення по рапорту позивача про його звільнення з військової служби. Відповідачем по суті не було прийнято жодного рішення про задоволення чи про відмову у задоволенні рапорту позивача.
Як зазначено судом вище, відповідач не надав належної оцінки заявленим підставам та документам, доданих до рапорту позивача про його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Відповідно, не вчинення відповідачем указаних вище дій унеможливлює здійснення судом оцінки документам, доданим до рапорту позивача про його звільнення, який по суті не був розглянутий відповідачем.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача у межах спірних правовідносин є саме зобов'язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», зареєстрований 17 квітня 2024 року за вх.№690/330/8.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.