Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
17 лютого 2025 р. №520/34006/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 2259034-24/20-11 від 28.06.2024 року;
2. Стягнути з Відповідача на користь Позивача суму сплаченого судового збору 1211,20 грн. та правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що податкове повідомлення - рішення № 2259034-24/20-11 від 28.06.2024 року, яким визначено суми податку податкового зобов'язання (позитивне значення різниці між сумою загального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків та зборів) за 2023 рік у сумі 22127,48 грн. є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки приийнято відносно несформованої земельної ділянки, право власності на яке не було зареєстровано в установленому законом порядку та винесено поза межами строків визначення податкового зобов'язання із земельного податку.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2024 року по справі відкрито спрощене провадження.
Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому останнім вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує, оскільки позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Судом з матеріалів справи встановлено, що Розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 12.03.2003р. №70 членам Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» були передані у приватну власність земельні ділянки за рахунок земельних часток (паїв) КСП «Вільшанське» (а.с. 5).
З додатку до вказаного розпорядження вбачається, що позивачем було отримано сертифікати серії ХР №0146688, серії ХР №0146835, серії ХР №0146875, серії ХР №0146879, серії ХР №014888, серії ХР №0146941 на 52,69 га землі (35,65 рілл; 12,96 пасовищ; 4,08 сіножатей) (а.с. 6).
Згідно інформаційних баз даних ГУ ДПС, в автоматичному режимі громадянину ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) за 2023 рік було сформоване податкове повідомлення-рішення № 2259034/20-11 від 28.06.2024р. за платежем 11011300 (МПЗ) на чотири земельні ділянки сільськогосподарського призначення площами - 13,02 а, 4,14 га, які розташовані на території Солоницівської ТГ Харківської області.
В зв'язку з відсутністю інформації щодо проведеної нормативно-грошової оцінки даних земельних ділянок за 2023 рік, розрахунок суми Позивачу здійснена з врахуванням показників нормативно грошової оцінки 1 гектара ріллі по Харківській області (п.п. 38? 1. 2 п. 38 1 ст. 38 ПКУ) (розрахунок додається до відзиву).
Не погодившись з податковими повідомленнями- рішеннями, позивач звернувся з позовом до суду.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі - ПК України).
За визначеннями, наведеними у пункті 14.1 статті 14 ПК України:Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147).
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (пп. 14.1.72).
Згідно зі статтею 269 ПК України платниками плати за землю є:
269.1.1 платники земельного податку:
269.1.1.1 власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
269.1.1.2 землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування;
269.1.2. платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Відповідно до п. 270.1. ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування платою за землю є: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; 270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності; 270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; 270.1.2. об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Згідно з п. 271.1 ст. 271 ПК України базою оподаткування є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено. База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту.
Законом України від 30.11.2021 року № 1914 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» для платників податків - фізичних осіб, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі. постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, вводиться поняття мінімального податкового зобов'язання (далі - МПЗ).
Відповідно до п. 64 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1 (зі змінами та доповненнями), першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов'язання, є 2022 рік.
Пунктами 170.14.3. п.170.14 ст. 170 ПКУ визначення загального мінімального податкового зобов'язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов'язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.
Відповідно до пп. 170.14.1. п.170.14 ст. 170 ПКУ для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов'язання визначається контролюючим органом.
Згідно з п.п. 170.14.5 п. 170.14 ст. 170 ПКУ до загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів для платника податку - фізичної особи включаються: податок на доходи фізичних осіб (далі - податок) та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь.
Правила обчислення мінімального податкового зобов'язання (далі за текстом - МПЗ) викладені законодавцем у приписах ст.381 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до п.п.381.1.1 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГОд x К x М / 12, де: МПЗ - мінімальне податкове зобов'язання; НГОд - нормативна грошова оцінка відповідної земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; К - коефіцієнт, який становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.
Згідно з п.п.381.1.2 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ мінімальне податкове зобов'язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.
Підпунктом 381.1.3. ст.381 Податкового кодексу України визначено, що при обчисленні мінімального податкового зобов'язання платниками єдиного податку четвертої групи - фізичними особами - підприємцями, які провадять діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України "Про фермерське господарство", коефіцієнт "К", визначений у підпунктах 381.1.1 і 381.1.2 цього пункту, застосовується у половинному розмірі.
Як то указано у п.п.381.1.4 ст.381 Податкового кодексу України, МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.
За правилами п.381.2 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ не визначається для: земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) на праві колективної власності чи перебували у їх постійному користуванні; земель запасу; невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду; земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 1 січня 2022 року знаходилися у межах населених пунктів; земельних ділянок, земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв'язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами. МПЗ для земельних ділянок, земельних часток (паїв), передбачених абзацом сьомим цього пункту, не визначається за період, за який не визначається плата за землю або єдиний податок четвертої групи.
Відповідно до п.381.3 ст.381 Податкового кодексу України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов'язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з п.381.4 ст.381 Податкового кодексу України у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов'язання кожного з таких власників або користувачів.
У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов'язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.
Положеннями п.170.14 Податкового кодексу України визначені особливості визначення загального мінімального податкового зобов'язання платників податку на доходи фізичних осіб - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь.
Так, згідно з п.п.170.14.1 ст.170 Податкового кодексу України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов'язання визначається контролюючим органом.
Відповідно до п.п.170.14.2 ст.170 Податкового кодексу України у разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов'язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому цим Кодексом.
За правилами п.п.170.14.3 ст.170 Податкового кодексу України визначення загального мінімального податкового зобов'язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб.
Мінімальне податкове зобов'язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.
При обчисленні мінімального податкового зобов'язання нормативна грошова оцінка земельних ділянок застосовується контролюючими органами з урахуванням вимог, встановлених пунктом 271.2 статті 271 цього Кодексу.
У разі державної реєстрації платника податку фізичною особою - підприємцем загальне мінімальне податкове зобов'язання за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, які використовуються таким підприємцем для провадження господарського діяльності, розраховується таким платником у порядку, визначеному пунктом 177.14 статті 177 та статтею 2971 цього Кодексу, з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація фізичної особи - підприємця.
Частиною 1 ст. 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою с частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об?єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об?єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Речові права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, виникають з моменту такої реєстрації відповідно до частини 2 статті 3 Закону від 01.07.2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Державній реєстрації відповідно до частиною 1 статті 4 Закону №1952 підлягають: право власності; похідні речові права, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; інші речові права відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Таким чином, законодавством чітко регламентовано порядок набуття права користування на земельну ділянку та момент з якого виникає право користування даною земельною ділянкою.
Враховуючи наведене, у спірних правовідносинах підлягає з'ясуванню питання щодо виникнення у позивача права власності на земельні ділянки.
Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2019 року по справі №120/4362/18-а (адміністративне провадження №К/9901/16831/19) висловив таку позицію:
«За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Судом встановлено, що приймаючи оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення № 2259034-24/20-11 від 28.06.2024 року контролюючий орган керувався інформацією з Протоколу загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021 року, Розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 12.03.2003 року № 70.
Так, відповідно до Протоколу загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021 року, Розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації від 12.03.2003 року № 70 погоджено технічну документацію по встановленню меж земельних ділянок для громадян, власників сертифікатів по КСП «Вільшанське» та передано членам КСП «Вільшанське» земельні ділянки у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Водночас, Протоколом загальних зборів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанське» від 18.06.2021 року був затверджений перелік громадян - власників земельних часток (паїв) КСП «Вільшанське», згідно якого за ОСОБА_1 значаться дві земельні ділянки - 13,02 га, та 4,14 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, без зазначення кадастрових номерів земельних ділянок.
Разом із тим, суд вважає, що зазначені документи, а саме розпорядження та протокол засвідчують лише факт набуття Позивачем права на отримання, після виконання положень чинного законодавства у власність земельних ділянок.
Визначення площі ділянок і за рахунок яких земель вони буду сформовані не є само по собі свідченням реалізації цього права, адже в 2023 році кадастрових номерів зазначені земельні ділянки не мали, що засвідчує факт їх фактичної не сформованості і відповідно не створення їх як об?єкта правовідносин.
Судом встановлено, що відповідно до листа № ПI-91/0-97/0/63-24 від 13.09.2024 року Головного управлінням Держгеокаластру у Харківській області з 24.06.2024 по 11.09.2024 року у Державному земельному кадастрі сформовано 420 земельних ділянки, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, угіддя - сіножаті та пасовища, розташовані на території Солоницівської селишної ради Харківського району Харківської області на підставі «Технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель сільськогосподарського призначення колективної власності реформованого КСП «Вільшанське», що розташовані за межами населених пунктів на території Солоницівської селищної ради Харківської області».
Згідно, додатку до відповіді наданої на запит в списку під №№ 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13. 14, 15, 16, 17 та 18 маються відомості про реєстрацію шести земельних ділянок площею по 0,68 га та шести земельних ділянок площею по 1,85 га, формування вказаних ділянок відбулась починаючи з 03.07.2024 року по 16.08.2024 року, в результаті чого позивач реалізував своє право на отримання земельних ділянок шляхом їх визначення (а.с. 9-10).
Судом також встановлено, що право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0383 площею 0,68га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) було зареєстровано 03.10.2024р., Підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р. , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 20).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322056200:02:000:0473 площею 1,85га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) було зареєстровано 03.10.2024р., Підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 20 зворот).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0362 площею 0,68га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) було зареєстровано 03.10.2024р., Підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р. , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 21).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322056200:02:000:0466 площею 1,85га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) було зареєстровано 03.10.2024р., Підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 21 зворот).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0378 площею 0,68га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) було зареєстровано 03.10.2024р., Підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 22).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322056200:02:000:0484 площею 1,85га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) було зареєстровано 03.10.2024р., Підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р. , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 22 зворот).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0355 площею 0,68га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) було зареєстровано 03.10.2024р., Підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 23).
Право власності на земельну ділянка із кадастровим номером 6322056200:02:000:0557 площею 1,85га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) було зареєстровано 03.10.2024р., Підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 23 зворот).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0376 площею 0,68га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) було зареєстровано 03.10.2024р., Підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 24).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322056200:02:000:0472 площею 1,85га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) було зареєстровано 03.10.2024р., Підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 24 зворот).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322080900:05:000:0379 площею 0,68га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) було зареєстровано 03.10.2024р., Підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 25).
Право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 6322056200:02:000:0531 площею 1,85га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) було зареєстровано 03.10.2024р., Підставою для реєстрації права власності указано рішення Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області №63 від 19.09.2024р., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 25 зворот).
Отже, оскільки право власності позивача на вказані земельні ділянки було зареєстровано 03.10.2024р. в Державному реєстрі речових прав, а відповідно п.п.170.14.3 ст.170 ПК України мінімальне податкове зобов'язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування, у відповідача були відсутні підстави для визначення суми податку податкового зобов'язання за 2023 рік у сумі 22127,48 грн., з огляду на відсутність право установчих документів.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, станом на 01.01.2023р. не підтверджено отримання позивачем правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки (як-то державний акт про право власності чи свідоцтво про право власності), а також не підтверджено фізичне використання позивачем спірних земельних ділянок.
Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позову та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням ДПС у Харківській області № 2259034-24/20-11 від 28.06.2024 року, яким ОСОБА_1 визначено суми податку податкового зобов'язання (позитивне значення різниці між сумою загального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків та зборів) за 2023 рік у сумі 22127,48 грн.
Частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником було надано копії: договору від 26.08.2024р.; додатку №1 від 26.08.2024р. до договору; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1182; ордеру серії АХ №1151703; акту №424 здачі-приймання виконаних робіт від 01.11.2024р.
Актом визначено, що вартість робіт із складання запиту складає 1.500,00грн., вартість робіт із складання адміністративної скарги на оскаржене податкове повідомлення-рішення складає 2.500,00грн.; вартість роботі по складанню позову складає 8.000,00грн., всього 12.000,00грн.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц.
Відповідачем по справі надано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами яке викладено в відзиві на позовну заяву.
Разом з тим, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи надане відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, суд зазначає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, такі послуги не є послугами значного обсягу, суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 3000,00 грн.
Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням ДПС у Харківській області № 2259034-24/20-11 від 28.06.2024 року, яким ОСОБА_1 визначено суми податку податкового зобов'язання (позитивне значення різниці між сумою загального податкового зобов'язання та загальною сумою сплачених податків та зборів) за 2023 рік у сумі 22127,48 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код - 43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ідентифікаційний код - 43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Бідонько А.В.