про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
17 лютого 2025 року м. Рівне №560/18530/24
Рівненський окружний адміністративний суд в особі судді Нор У.М., після одержання позовної заяви
ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
пропро визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в якому просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність АТ «Ощадбанк» що виявилася у ненаданні відповіді на запит від 17.09.2024 року.
Зобов'язати АТ «Ощадбанк» надати протягом п'яти робочих днів із дня набрання чинності рішенням суду відповідь на запит про належним чином завірену виписку з мого рахунку, який відкритий на моє ім'я в АТ «Ощадбанк», який керуючись законодавством України, щодо роздержавлення майна відповідно до Постанови КМУ №655 від 25 листопада 1992 року п. 3 зобов'язано вас відкритти мені на моє ім'я рахунок.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.01.2025 адміністративну справу 560/18530/24 передано за підсудністю до Рівненського окружного адміністативного суду.
Відповідно до автоматизованого розподілу судових справ дана справа передана до судді Нор У.М.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви зокрема з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, зокрема, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до положень пункту 7 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
В поданій позовній заяві позивач вказує, що звернулася до Відділення Ощадбанку у місті Хмельницький із запитом про надання інформації: а саме надати належним чином завірені виписки з рахунків які відкриті на ім'я позивача. Позивач зазначає, що після отримання відповіді на свій запит запитувана інформація надано не було.
Водночас встановлено, що у спірних правовідносинах АТ "Державний ощадний банк України" не виступав саме як суб'єкт владних повноважень, що здійснював стосовно позивача самостійні чи делеговані владні управлінські функції, або надавав адміністративні послуги.
У той же час суд зазначає, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Водночас спори, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, суди розглядають у порядку цивільного судочинства (ч.1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України). Правове регулювання договору банківського рахунку передбачене, у тому числі, Цивільним кодексом України.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 826/20221/16, від 10.08.2023 у справі №990/93/23 зроблені висновки про те, що банки не є суб'єктами владних повноважень, оскільки не здійснюють публічно - владні управлінські функції при наданні банківських послуг.
Відповідно до частини 1 статті 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
Згідно зі статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України.
Пунктом 2 частини першої статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, за рішенням суду.
Суд зауважує, що порядок розгляду судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб регулює глава 12 ЦПК України.
Статтею 347 ЦПК України «Підсудність» передбачено, що заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.
Статтею 348 ЦПК України передбачено, що в заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено, зокрема обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги стосуються приватно-правових відносин, порядок їх вирішення врегульований нормами ЦПК України, а тому вказаний спір не є публічно-правовим, що виключає можливість його вирішення адміністративним судом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відтак наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (частина 6 статті 170 КАС України).
Зважаючи на суб'єктний склад учасників спірних правовідносин та характер заявлених позовних вимог, розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 170, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити заявнику, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 17 лютого 2025 року.
Суддя У.М. Нор