13 лютого 2025 року Справа № 320/10002/22
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Войтович І. І.,
при секретарі судового засідання Парфьонова А.М.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Чучковської А.В.,
представників відповідачів - Мостової М.І., Лисова Д.О., Ісламова В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, Міністерства оборони України
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - відповідач-1, Украерорух), Міністерства оборони України (далі- відповідач-2), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплачувати позивачу, як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» починаючи з 24 лютого 2022 року.
Позиції сторін у справі
Позивач вказує, що за відрядженими військовослужбовцями зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, а виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до підприємства, здійснюється за рахунок коштів такого підприємства.
Наполягає на протиправній бездіяльності відповідача Украерорух в частині виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», через перебування його на військовій службі у Збройних Силах України та посилання на положення абз. 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів №104.
Позивач наполягає на тому, що має право на отримання додаткової винагороди, передбаченої вказаною постановою та зауважує, що оскільки він є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, який відряджений до Украерорух із залишенням на військовій службі, для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, та обов'язок щодо грошового утримання військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, покладений безпосередньо на останнього.
Переконує, що Постанова №104 не містить вичерпного переліку складових грошового забезпечення, що виплачується відрядженому військовослужбовцю, а також заборони на здійснення відрядженим військовослужбовцям інших виплат (надбавок, доплат та винагород).
Додатково зазначає, що під час розгляду цієї справи, на підставі наказу Украероруху був відряджений до оперативно-тактичного угрупування Міністерства оборони України для виконання бойових та спеціальних завдань з організації планування та координації авіаційної підтримки військ у складі оперативних груп від Повітряних Сил Збройних Сил України.
Також, у період з 16 грудня 2022 року по 26 січня 2023 року включно брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України в м. Суми. Відряджений до ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в грудні 2022 року та січні 2023 року для виконання бойових (службових) завдань саме через наказ Украерорух, а не розпорядженням Командування Збройних Сил України, а саме наказом від 14.12.2022 №120/22 ДСК. Позивачем також зазначено про те, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, жодним чином не може впливати на наявність або відсутність у нього права на отримання такої додаткової винагороди, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення нарахування та виплати такої винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, відрядженим до Украерорух, є безумовним обов'язком даного відповідача.
Відповідач-1 Державне підприємство обслуговування повітряного руху України що виплати щомісячної додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» здійснюється за рахунок бюджетного фінансування. Украерорух згідно свого статуту є державним комерційним підприємством, яке не отримує жодного фінансування з державного бюджету, а джерело отримання доходу це надходження за надані послуги з аеронавігаційного обслуговування.
Відповідач-1 вважає, що не є розпорядник бюджетних коштів та не вправі приймати рішення щодо здійснення виплат додаткової винагороди військовослужбовцям, що відряджені до Украерорух, відмітив, що постановою Кабінету Міністрів України № 168 передбачено чіткий перелік осіб, на яких поширюється додаткова винагорода на період дії військового стану, зокрема на військовослужбовців, які проходять військову службу безпосередньо у Збройних Силах України, інформація про яких з поміж іншого, повинна міститись у спеціальних державних реєстрах. Однак даний перелік не передбачає виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, які відряджені до інших підприємств, установ та організацій, у тому числі до Украерорух. Позивач був відряджений до державного підприємства, яке не підпорядковане Міністерству оборони України, а основні завдання і функції якого жодним чином не пов'язані з обороною держави та її територіальної цілісності.
Додатково відповідач-1 зазначив, що згідно із пунктом 1 постанови КМУ від 07.02.2001 № 104 грошове забезпечення виплачується виходячи із посадових окладів, займаними в зазначених державних органах, установах та організаціях до яких відряджено, інших виплат, які установлені для відповідних працівників цих органів, установ, організацій, а також окладів за військовим (спеціальним) званням і надбавками за вислугу років у розмірах і порядку, визначеному законодавством для військовослужбовців, але виплата грошової винагороди визначеної постановою КМУ №168, відрядженим військовослужбовцям Збройних Сил України не передбачено.
Також, відповідач-1 послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22, просить врахувати такі в даній справі, яку вважає зразковою.
Відповідач-2 Міністерство оборони України наполягає на відсутності підстав у позивача для нарахування та виплати спірної додаткової винагороди визначеної постановою Кабінету Міністрів України № 168, вказуючи на те, що на відряджених військовослужбовців Збройних Сил України розповсюджуються положення постанови Кабінету Міністрів України №104, пункт якої передбачає, що грошове забезпечення виплачується виходячи із посадових окладів, займаними в зазначених державних органах, установах та організаціях до яких відряджено, інших виплат, які установлені для відповідних працівників цих органів, установ, організацій, а також окладів за військовим (спеціальним) званням і надбавками за вислугу років у розмірах і порядку, визначеному законодавством для військовослужбовців. Таким чином, вимоги позивача вважає необґрунтованими та такі, що спростовуються правовими висновками сформованими Великою Палатою Верховного Суду від 29.08.2024 у зразковій справі № 640/13029/22.
Процесуальні дії та рішення у справі
28 жовтня 2022 року позивач звернувся до суду із позовом в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та зобов'язати відповідача нарахувати та виплачувати позивачу, як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» починаючи з 24 лютого 2022 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року (суддя Терлецька О.О.), залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду 15 травня 2024 року адміністративну справу №320/10002/22 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.
24.05.2024 матеріали адміністративної справи отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа розподілена судді Войтович І.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 адміністративну справу № 320/10002/22 прийнято до провадження, розгляд справи визначено здійснювати одноособово суддею Войтович І.І. за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання на 22.07.2024 о 10:30 год.
22.07.2024 через ЄС надійшли до суду пояснення відповідача-2 Міністерства оборони України.
22.07.2024 до суду прибули представники сторін, суд задовольнив клопотання представника позивача про оголошення перерви у судовому засіданні, та визначено наступну дату підготовчого судового засідання на 05.08.2024 об 11:40 год.
24.07.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
05.08.2024 у підготовчому судовому засіданні, за участю представників сторін, суд порадившись на місці ухвалив задовольнити клопотання представника позивача та продовжити процесуальний строк на подання відповіді на відзив, розгляд справи відкласти на іншу дату.
Наступне судове засідання призначено на 23.09.2024 о 13:15 год, про що сторони повідомлені належним чином.
20.09.2024 через систему ЕС надійшли додаткові пояснення відповідача-1 Украерорух (зареєстровані 23.11.2024).
23.09.2024 представник позивача Чучковська А.В. подала до суду сформовану правову позицію по суті спору і вимоги позивача із розрахунком спірної додаткової винагороди, також відповідь на відзив у якій заперечує щодо позиції відповідача викладеної у відзиві на позовну заяву, та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача також заявила клопотання про залучення Міністерства оборони України до участі у справі в якості співвідповідача.
В ході проведення підготовчого судового засідання 23.09.2024, з урахуванням думки сторін, суд порадившись на місці ухвалив розгляд клопотання представника позивача здійснити в порядку письмового провадження.
23.09.2024 ухвалою Київського окружного адміністративного суду до участі у справі залучено в якості співвідповідача - Міністерство оборони України. Дату наступного судового засідання визначено на 23.10.2024 о 13:00 год.
02.10.2024 через систему ЕС надійшли додаткові пояснення відповідача-1 Украерорух по суті спору із проханням відмови в позові (зареєстрована судом 28.10.2024).
03.10.2024 через систему ЕС надійшла заява від відповідача-2 Міністерства оборони України по суті спору, із проханням відмовити у позові (зареєстрована судом 25.10.2024).
23.10.2024 представник Державного підприємства обслуговування повітряного руху України подав до суд додаткові пояснення по суті спору.
Представник Міністерства оборони України 23.10.2024 подав до суду через ЕС відзив на позовну заяву у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, та подав заяву про залишення позовної заяви без руху.
У судове засідання призначене на 23.10.2024 до суду прибули представники сторін, заслухавши обґрунтування представника Міністерства оборони України щодо заяви про залишення позовної заяви без руху, суд порадившись на місці ухвалив відмовити у задоволенні заяви поданої представником Міністерства оборони України про залишення позову без руху.
За відсутності заперечень від представників сторін, суд своєю ухвалою від 23.10.2024 ухвалив закрити підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.11.2024 о 10:30 год.
20.11.2024 в судовому засіданні за участю представників сторін оголошено перерву.
Наступне судове засідання призначено на 20.01.2025 о 13:15 год., про що сторони по справі повідомлені належним чином.
20.01.2025 в судове засідання прибули позивач ОСОБА_1 , представник позивача Чучковська А.В., представників відповідачів Мостова М.І., Лисов Д.О., Ісламов В.О.
В ході розгляду справи, судом на місці ухвалено перерву для надання часу представникам відповідача ознайомитись із клопотанням представника позивача про приєднання доказів та висловити свою правову позицію щодо нього.
Наступне судове засідання призначено на 13.02.2025 об 11:00 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.
13.02.2025 в судове засідання прибули позивач Горбатов Ю.І., представник позивача Чучковська А.В., представників відповідачів Мостова М.І., Лисов Д.О., Ісламов В.О.
Позивач та представник позивача наполягали на задоволенні позову, просили позов задовольнити.
Представники відповідачів проти позову заперечували, просили суд відмовити.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду та повідомлено сторін про термін виготовлення повного тексту рішення.
Встановлені судом обставини
Наказом Міністра оборони України по особовому складу від 19 жовтня 1999 року №600 ОСОБА_1 був відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
Наказ містить указівку на те, що він виданий: 1) відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 08 червня 1998 року №815 та від 19 липня 1999 року №1281; 2) згідно Директиви Міністра оборони України від 14 вересня 1999 року №115/1/0342 щодо створення об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України та 3) на підставі клопотання Генерального директора Украероруху.
Відповідно до цього наказу позивач увільнявся від займаних посад та відряджався у розпорядження Украероруху.
Довідкою Украероруху №1-24.2/2956/22 від 23 вересня 2022 року, підписаною адміністративним директором відповідача-1, було повідомлено, що позивач дійсно відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі у Збройних Силах України.
В Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України позивач займав посаду заступника начальника зміни (заступника оперативного чергового) відділу управління використання повітряного простору Украероцентру Украероруху відповідно до наказу відповідача №588/о від 14 серпня 2017 року.
Указана посада відповідає переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, затвердженому Указом Президента України №126/20117 від 03 травня 2017 року.
30 червня 2022 року (зареєстровано 04 липня 2022 року) позивач звернувся до в.о. директора Украероруху із заявою, у якій просив на підставі пункту 1 Постанови №168, виплатити йому накопичену заборгованість додаткової винагороди з 24 лютого 2022 року по теперішній час, та продовжити виплату додаткової винагороди до закінчення військового стану.
У відповідь на зазначену вище заяву, відповідачем-1 Украерорух було видано позивачу лист-відповідь від 18 липня 2022 року №1-24.2/2260/22, яким відмовив позивачу у задоволенні заяви.
Зі змісту зазначеного листа установлено, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів у розумінні Постанови №104 та не отримує фінансування з Державного бюджету України. Також у листі-відповіді відповідач указує на те, що ним було вчинено дії по урегулюванню питання належного грошового забезпечення позивача, зокрема відповідач з цією метою звернувся за роз'ясненням до Міністерства оборони України. Листом від 28 березня 2022 року №892/1/22 директор Департаменту фінансів Міноборони України повідомляв відповідача, що, ураховуючи зміст пункту 1 Постанови №104, яким не передбачена додаткова винагорода для відряджених військовослужбовців, така виплата військовослужбовцям, відрядженим до державних органів не здійснюється. Також, відповідно до зазначеного листа, виплата додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, які відряджені до Підприємства можлива лише за умови внесення відповідних змін до Постанови №104 у частині поширення цієї виплати на зазначену категорію військовослужбовців. Проти встановлених обставин у справі відповідачі не заперечують.
Вважаючи своє право на отримання додаткової грошової винагороди порушеним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Застосовано судом норми права та висновки суду
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу ЗСУ.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять в установленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини третьої статі 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 9-2 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній станом на 30 липня 2023 року) визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України, відряджених до державних органів, установ та організацій, затверджено Постановою №104 від 07.02.2001 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій» (далі - Постанова №104).
За приписами абзаців 1, 2 пункту 1 Постанови №104 військовослужбовцям відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців ЗСУ.
При цьому грошове забезпечення виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.
Водночас абзац 3 пункту 1 Постанови №104 містить застереження, що виплата одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов'язків і бездоганну дисципліну відрядженим військовослужбовцям не провадиться.
Положеннями абзаців 5, 6 пункту 1 Постанови №104 установлено, що виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби. За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби.
Проте постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) затверджено, зокрема: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу.
За змістом пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Постанови №704 передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Відповідно до пункту 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Виходячи із аналізу указаних вище норм суд зазначає, що законодавцем визначено спеціальне правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій та установлено, що його порядок і розміри визначаються Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також, цим Указом Кабінет Міністрів України (зобов'язаний) невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України (доручено) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято Постанову №168.
Інших постанов щодо зміни складових грошового забезпечення позивача Кабінетом Міністрів України не приймалося.
Відповідно до пункту 1 Постанови №168 (у редакції станом на 28 лютого 2022 року) установлено що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 Постанови №168 доручено Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
Пунктом 5 зазначеної Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №217 від 07 березня 2022 року «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №217) внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, виключивши в абзаці першому слова «(крім військовослужбовців строкової служби)».
Згідно з пунктом 2 Постанови №217 указана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №350) до Постанови №168 були внесені зміни, згідно яких, абзац перший пункту 1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Зміни набули чинності 24 березня 2022 року.
Згідно з пунктом 2 Постанови №350 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 липня 2022 року №754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №754) до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)». Зазначені зміни набули чинності 08 липня 2022 року.
Згідно з пунктом 2 Постанови №754 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №793) до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких: у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».
Згідно з пунктом 2 Постанови №793 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Отже, відповідно до абзацу 1 пункту 1 Постанови № 168 (у редакції станом на 19.07.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно, Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 43, набула чинності з 21.01.2023) до Постанови № 168 були внесені зміни, відповідно до яких:
1) у першому реченні абзацу першого:
слова "військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,", "співробітникам Служби судової охорони," виключити;
після слів "перебуваючи безпосередньо в районах" доповнити словами "їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора,";
2) доповнити пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту:
"Особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством оборони, але не більше ніж до 50000 гривень.".
Згідно із абзацом 1 пункту 1 Постанови № 168 (у редакції станом на 21.01.2023) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством оборони, але не більше ніж до 50000 гривень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 №836 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» внесено зміни:
Пункт 1 викласти в такій редакції:
« 1. Установити, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), розмір додаткової винагороди може бути збільшений відповідно до умов та розмірів, визначених Міністерством внутрішніх справ, але не більше ніж до 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань."
Доповнено постанову пунктами 1-1 та 1-2 такого змісту:
« 1-1. Установити, що на період воєнного стану:
військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони;
військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Військовослужбовцям, які обіймають посади керівного та інструкторсько-викладацького складу у навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі від 15000 до 30000 гривень з урахуванням їх рівня підготовки (кваліфікації) пропорційно часу здійснення підготовки та навчання персоналу в розрахунку на місяць відповідно до переліку посад керівного та інструкторсько-викладацького складу в навчальних військових частинах (навчальних центрах, навчальних підрозділах), затвердженого керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Розмір додаткової винагороди за конкретними категоріями посад керівного та інструкторсько-викладацького складу затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням заінтересованих центральних органів виконавчої влади та державних органів.
Військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, після перебування у розпорядженні понад два місяці (за які вони втратили право на отримання грошового забезпечення в повному обсязі за останніми займаними посадами) і до закінчення перебування у розпорядженні щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.
Військовослужбовцям строкової військової служби щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 6000 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Курсантам вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, закладів фахової передвищої військової освіти, які перед зарахуванням на навчання не перебували на військовій службі або проходили строкову військову службу, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 2350 гривень пропорційно часу перебування на службі (навчанні) в розрахунку на місяць.
1-2. Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);
загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини (виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).».
В абзаці першому, у другому реченні абзацу другого, абзацах п'ятому і шостому пункту 2 слова і цифру «у пункті 1» замінено словами і цифрами «у пунктах 1-1-2».
Пункт 2-1 викладено в такій редакції:
« 2-1. Установити, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають:
порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови;
особливості виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пунктах 1-1 і 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту;
порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги.».
Постанова №836 у частині виплати додаткової винагороди застосовується з 1 червня 2023 року.
Таким чином, Кабінет Міністрів України установив також з 21 січня 2023 року та з 1 червня 2023 додаткову винагороду до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України.
Суд зазначає, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка встановлена Постановою №168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні.
Правова природа такої виплати невід'ємно пов'язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають зі статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.
Запровадження в Україні правового режиму воєнного стану зумовило появу до низки формально-юридичних чинників, передбачених чинним законодавством, та зміну підходу сприйняття певних суспільних явищ. Серед останніх варто вказати на об'єктивне зростання ролі та значення військовослужбовців як осіб, які несуть основний тягар протидії агресору, забезпечують оборону та захист держави, зумовлюють можливість функціонування публічно-правових інституцій, бізнесу, життєдіяльності пересічних громадян.
Правовий статус військовослужбовця України визначається нормативно-правовими актами, які регламентують його права, обов'язки, відповідальність пов'язані з проходженням військової служби, а також встановлюють юридичні гарантії та механізми охорони і захисту його правового статусу.
Основу правового статусу військовослужбовців України становлять Конституція України, Закон № 2232-XII, Закон № 2011-XII, Положення № 1153/2008 та інші нормативно-правові акти.
Зміст поняття «військовослужбовець» на законодавчому рівні розкрито у Положенні № 1153/2008. Також Закон № 2232-XII визначає військовослужбовців як громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
До категорії військовослужбовців також прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у ЗСУ.
Отже, військовослужбовцями є особи, які проходять державну службу особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язану із захистом держави, її цілісності та суверенітету.
В умовах ведення гібридної війни рф проти України важливим залишається питання належного соціального захисту військовослужбовців, які беруть участь у захисті державного суверенітету України. У військово-соціальній сфері матеріальне забезпечення є аналогом системи гарантій у системі соціального захисту населення і включає професійні винагороди та премії тим військовослужбовцям, які виконують обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Безумовно, система матеріального забезпечення військовослужбовців виконує стимулювальну функцію, що, крім патріотизму, є потужною мотивацією і адекватною відповіддю держави, яка піклується про військовослужбовців під час дії воєнного стану.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Таким чином, Україна зобов'язана вживати всіх можливих заходів для мотивації військовослужбовців та забезпечення соціальної підтримки членів їхніх сімей.
Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їхньої службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Питання матеріального та морального стимулювання військовослужбовців ЗСУ під час дії воєнного стану було врегульовано Постановою № 168, якою на період дії воєнного стану запроваджено виплату додаткової винагороди військовослужбовцям.
У цьому контексті слід також зауважити, що правовими та соціальними наслідками прийняття такої постанови мала стати мотивація морально-психологічного стану та належний рівень виконання службових обов'язків, зокрема, військовослужбовцями ЗСУ щодо захисту незалежності, територіальної цілісності та державного суверенітету України.
За змістом частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення. Вказана гарантія передбачає виплату військовослужбовцям грошового забезпечення у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України та у порядку визначеному Міністром оборони України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-XII).
Крім того, у подальшому Законом України від 28.06.2023 № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» (далі - Закон № 3161-IX), Закон № 2011-XII було доповнено статтею 9-2 такого змісту: «Стаття 9-2. Додаткова винагорода військовослужбовцям під час дії воєнного стану. Під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Отже, прийняття Закону № 3161-IX створило відповідні умови для забезпечення належного рівня соціального захисту військовослужбовців шляхом законодавчого врегулювання питань виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.11.2018 у справі № 824/166/15-а, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Враховуючи вищезазначене, суд відмічає, постановами Кабінету Міністрів України №217, №350, №793, яким вносились зміни до Постанови №168, визначено, що такі набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України №754, якою теж вносились зміни до Постанови №168, визначено, що така набуває чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року.
Постанова Кабінету Міністрів України №836 набуває чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 червня 2023 року.
Щодо зазначення в вищезазначених Постановах про те, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022, з 01.06.2023 та 01.06.2023, суд зазначає про неможливість надання Постанові № 168 зворотної дії в часі, тобто застосування з дня набрання чинності Постановою № 168, а тому такий підзаконний нормативно-правовий акт врегульовував відповідні правовідносини з моменту його чинності.
Крім того, Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 (провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку, що зміст внесених Постановою № 793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Як встановлено судом, з 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 перебував на військовій службі у Збройних Силах України, проте він з 1999 року був відряджений у розпорядження Державного підприємства обслуговування повітряного руху України для подальшого проходження військової служби на посаді заступника начальника зміни (заступника оперативного чергового) відділу управління використання повітряного простору Украероцентру Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
На час вирішення даної справи, судом також встановлено та враховано, що позивач за розпорядженням начальника Украерорух від 14.12.2022 №120/22 ДСК відряджений до виконання бойових завдань, посвідчення про відрядження від 15.12.2022 №35 та згідно наказу командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » МОУ від 22.12.2022 №257 залучався до бойових дій з 16.12.2022 по 31.12.2022 включно у складі ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Згідно витягу з наказу Міністерства оборони України командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ЗСУ від 27.01.2023 №27 позивач вибув зі складу сил та засобів ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Підстава вказана: бойове розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України №10689 ЗПУ-2 від 21.01.2023, бойове розпорядження Командувача ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №313/1849/201 т від 22.01.2023.
Наказом Міністерства оборони України №800 від 24.05.2024 позивача звільнено з військової служби у запас за п. «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини) відповідно до п. 3 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 20.06.2024 №339/о, позивача звільнено з 21.06.2024 у запас за п. «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини) відповідно до п. 3 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до грошового атестату від 21.06.2024 №1-14.2/2296/24 позивач виключений зі списків особового складу з 21 червня 2024 року.
Відтак, є безспірним у справі те, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України, який був з 1999 року відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
За встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що з 24.02.2022 позивач мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць до кількості днів відпрацювання, установленої Постановою № 168, також винагороду за участь у бойових діях в грудні 2022 року - січень 2023 року в розмірі до 100 000,00 грн. пропорційно до виконаних завдань.
Абзацами 5, 6 пункту 1 Постанови № 104 визначено, що виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені, зокрема, зазначені військовослужбовці. За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів, зокрема, ЗСУ.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.07.2019 у справі № 807/1920/16, відрядженим військовослужбовцям виплачуються види матеріального забезпечення, визначені законодавством для військовослужбовців, за рахунок коштів установи, до якої останній був відряджений.
Положення про Український центр планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху, затвердженого спільним наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства оборони України №232/348 від 07 липня 2016 року (далі - Положення), Украероцентр є структурним підрозділом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та входить до ОЦВС. Украероцентр безпосередньо підпорядковується директору Украероруху, а з питань пов'язаних з виконанням завдань в інтересах оборони держави та її безпеки, - начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України. З переходом на функціонування в умовах воєнного стану організація функціонування та діяльності Украероцентру в організаційно-штатній структурі та штатах воєнного стану визначається відповідними наказами та розпорядженнями Міністра оборони України та Генерального штабу».
Відповідно до пунктів 9, 10 розділу І Положення, матеріально-технічне та інші види забезпечення функціонування Украероцентру для виконання покладених завдань здійснюються Міноборони та Украерорухом.
Матеріально-технічне забезпечення та підтримання працездатності обладнання, технічних систем, підготовка персоналу Украероцентру здійснюються відповідними службами та підрозділами Украероруху, Міноборони, Генерального штабу в межах їх компетенції.
Аналіз указаних положень дозволяє дійти висновку про те, що в особливий період Украероцентр підпорядковується Генеральному штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України щодо виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки, а матеріально-технічне та інші види забезпечення його функціонування здійснюються Міністерством оборони України та Украерорухом.
В особливий період Украероцентр підпорядковується Генеральному штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України щодо виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки.
Суд зазначає, що у складі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України утворено ОЦВС. Об'єднана цивільно-військова система організації повітряного руху України включає в себе Украероцентр Украероруху, безпосередньо в межах якого проходив службу позивач з 1999 по 2024 рік.
Відповідно до абз. 1 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 1999 р. №1281 «Про створення об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України», фінансування витрат на утримання підрозділів системи здійснюється за рахунок коштів, передбачених на пі цілі в державному бюджеті, частини коштів, що надходять віз аеронавігаційних зборів та законодавством.
Відповідно Украерорух фінансується з державного бюджету, та враховуючи обставини введеного в країні з 24.02.2022 воєнного стану, фінансування Украероруху здійснюється за рахунок асигнувань з державного бюджету через Міністерство оборони України.
Зокрема, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» від 03.03.2022 № 193.
Надалі, постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1271 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. № 193 і від 3 травня 2022 р. № 528", зокрема п.3 визначено доповнити постанову пунктом 2-4 такого змісту: "2-4. Виділити Міністерству інфраструктури для Державного підприємства обслуговування повітряного руху України 200 млн. гривень для забезпечення діяльності підрозділів Об'єднаної цивільно- військової системи організації повітряного руху. Міністерству фінансів здійснити зазначені видатки за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету".
Суд враховує наданий до суду Аерорухом Перелік заходів для забезпечення діяльності підрозділів ОЦВС на базі Украероруху в умовах воєнного стану на листопад-грудень 2022 року, з яого вбачаються витрати на оплату грошового забезпечення військовослужбовців в штатній структурі військового часу та інших платежів всього у розмірі 120 453 грн. Згідно даного Переліку відповідач наполягає, що він передбачав забезпечення виплати грошового забезпечення відрядженим військовослужбовцям, що на переконання суду не унормовується із положеннями діючого законодавства, враховуючи, що Украерорух мав у своєму підпорядкування відряджених військовослужбовців ЗСУ.
Посилання на Окреме доручення Міністра оборони України №912/3/29 від 23.06.2022 не є належним обґрунтуванням бездіяльності щодо не нарахування та не виплати спірної додаткової винагороди відрядженим військовослужбовцям ЗСУ.
З наявного у справі листа відповіді Управління оборонних ресурсів Генерального штабу Збройних Сил України від 05.07.2024 №374/3/2737 на запит представника позивача від 28.06.2024 вбачається, що ГШ ЗСУ з метою вирішення проблемних питань щодо виплати відрядженим військовослужбовцям ЗСУ додаткової винагороди, передбаченою постановою № 168, Міністерством економіки України було опрацьовано проєкт постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 р. № 104 і від 04 листопада 2015 р. № 910" щодо поширення виплати додаткової винагороди на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій та зазначений проєкт постанови ГШ ЗС України було погоджено без зауважень.
Міністерство оборони України в свою чергу не надало доказів щодо належного фінансового забезпечення установ, до яких відрядженні військовослужбовці ЗСУ щодо виплати державними органами, установами, організаціями додаткової винагороди за постановою №168.
Відповідно до матеріалів справи наказом Міністра оборони України №600 від 19.10.1999 та довідки Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 23.09.2022 №1-24.2/2956/22 позивач відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі, він займає посаду заступника начальника зміни (заступника оперативного чергового) відділу управління використання повітряного простору Украероцентру Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. З цієї ж посади був звільнений наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 20.06.2024 №339/о, з 21.06.2024 у запас.
За вказаних обставин, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України є установою відповідальною за нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 29.02.2024 у справі № 320/2090/23 та у постанові від 07.03.2024 № 320/10293/22.
У зв'язку з цим, на виконання абзацу 2 пункту 1 Постанови № 168, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України зобов'язане було прийняти наказ про виплату позивачу спірної додаткової винагороди з 24.02.2022 по 15.12.2022, з 27.01.2023 по серпень 2023 року у розмірі 30000,00 грн щомісячно та у період з 16.12.2022 по 26.01.2023 року у розмірі 100 000 пропорційно часу участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Суд також зазначає, що відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Керуючись частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справах «Ромашов проти України» ((Romashov v. Ukraine), № 67534/01, рішення від 27.07.2004) Європейський суд з прав людини зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язана з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до правової позиції, сформованої Європейським судом з прав людини у справі «Кечко проти України» ((Kechko v. Ukraine), № 63134/00, рішення від 08.11.2005), у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з Державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Отже, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Ураховуючи зазначене, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а.
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на необхідності застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі № 640/13029/22, яка була розглянута судом як зразкова, оскільки дана справа не є типовою по відношенню до зазначеної зразкової справи.
Так, суд погоджується з твердженням позивача стосовно того, що дана адміністративна справа не є типовою до зазначеної адміністративної справи № 640/13029/22, оскільки ознаками типових, визначених пунктом 21 частини першої статті 4 КАС України справ, є такі: а) позивач - військовослужбовець, відряджений до ДКА України; б) відповідач - НЦУВКЗ, який є бюджетною науково-випробувальною, науково-дослідною установою, яка належить до сфери управління ДКА України; є юридичною особою, яка має самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби та є суб'єктом владних повноважень; в) предмет спору - додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168; г) спір виник внаслідок невиплати військовослужбовцю, відрядженому до ДКА України, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168; г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24.02.2022 (стягнення з відповідача суми заборгованості з виплати додаткової винагороди за певний період).
Частиною десятою статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає, зокрема обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Разом з тим, у рішенні Верховного Суду від 06.02.2024 у зразковій справі № 640/13029/22 зазначено, що на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини, та інший предмет спору у подібних правовідносинах.
При цьому, суд зазначає, що предметом спору у даній справі є позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, Державного космічного агентства України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного космічного агентства України, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та зобов'язання відповідачів нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24.02.2022.
Відтак, з огляду на предмет спору у зразковій справі №640/13029/22 та предмет спору у даній справі, суд зазначає, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22 не підлягають застосування при розгляді даної справи. Крім того, Велика Палата Верховного Суду не відступала від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29.02.2024 № 320/2090/23 та від 07.03.2024 № 320/10293/22, від 02.05.2024 у справі №160/14528/22 та від 15.05.2024 у справі №160/14647/22, які були прийняті судом раніше під час касаційного перегляду адміністративних справ щодо наявності підстав для виплати відрядженим працівникам Міністерства оборони України до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України доплати згідно постанови Кабінету Міністрів України № 168.
При цьому, суд зазначає, що підлягають застосуванню висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.02.2024 № 320/2090/23 та від 07.03.2024 № 320/10293/22, а також, у постановах Верховного Суду від 02.05.2024 у справі №160/14528/22 та від 15.05.2024 у справі №160/14647/22, в яких судом досліджувалися аналогічні спори тому, який розглядається у даній справі.
З огляду на встановлені судом обставини, суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо не нарахування та не виплати позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 з 24.02.2024.
Суд враховує наданий до суду розрахунок не нарахованої та не виплаченої позивачу додаткової винагороди та зазначає, що до нарахуванню та виплати позивачу підлягають 5 000,00 грн. за лютий 2022 року із розрахунку 5 днів, за березень 2022 року по листопад 2022 року по 30 000,00 грн. щомісячно за кожен місяць, 66 129, 03 грн. за грудень 2022 року, що складається із винагороди по 30 000,0 грн. щомісячно та за період з 01.12.2022 по 15.12.2022 15 днів перебування що складає 14 516,13 грн., з 16.12.2022 по 31.12.2022 винагороди за участь у бойових діях із розрахунку до 100 000,00 грн. що складає 51 612,90 грн., 88 709, 68 грн. за січень 2023 року винагороди за участь у бойових діях із розрахунку до 100 000,00 грн. з 01.01.2023 по 26.01.2023 що склало 83 870,97 грн. та з 27.01.2023 по 31.01.2023 винагороди по 30 000,00 грн. за 5 днів перебування що склало 4 838,71 грн., 30 000,00 грн. за лютий 2023 року, винагороди з 30 000,00 грн. помісячно за 13 днів перебування в сумі 12 580,45 грн. за березень 2023 року, за квітень 2023 року по липень 2023 року винагороди по 30 000,00 грн. помісячно, та 9 677,42 грн. за 10 днів перебування за серпень 2023 року винагороди із 30 000,00 грн. помісячно. Всього 602 096,58 грн.
До даних розрахунків сум, у відповідачів зауважень, заперечень до суду не подано.
Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача Державного підприємства обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткову винагороду передбаченої Постановою №168 з 24.02.2022 у розмірі до 30 000,00 грн. пропорційно до кількості днів перебування у лютому 2022 року, у період з березня 2022 року по 15 грудня 2022 року по 30 000,00 грн. щомісячно враховуючи кількість днів перебування у загальній сумі 289 516,13 грн.; у період з 16 грудня 2022 року по 26 січня 2023 року у розмірі до 100 000 грн пропорційно часу участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у загальній сумі 135 483,87 грн.; у період з 27 січня 2023 року по серпень 2023 року по 30 000,00 грн. щомісячно враховуючи кількість днів перебування у загальній сумі 177 096,58 грн., що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Спору щодо виплати додаткової винагороди за наступні періоди між сторонами в межах даного позову позивачем не заявлено, такого судом не встановлено враховуючи перебування позивача з серпня 2023 року по червень 2024 року у відпустках, тимчасової непрацездатності та подальше звільнення.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 . 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи встановлене та вищезазначене, позивачем підтверджено бездіяльність відповідача Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо не нарахування та не виплати спірної додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 з 24.02.2022 року, відповідачами не спростовані твердження позивача належними та достатніми доказами з дотриманням норм ст. 77 КАС України.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (п. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вище встановлене та зазначене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Решта доводів сторін не впливають на висновки суду.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд відмічає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн., сума якого підлягає стягненню за рахунок відповідача Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
3. Зобов'язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з 24.02.2022 до 30 000,00 грн. пропорційно до кількості днів перебування у лютому 2022 року, у період з березня 2022 року по 15 грудня 2022 року до 30 000,00 грн. пропорційно до кількості днів перебування щомісячно враховуючи кількість днів перебування у загальній сумі 289 516,13 грн.; у період з 16 грудня 2022 року по 26 січня 2023 року у розмірі до 100 000 грн пропорційно часу участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у загальній сумі 135 483,87 грн.; у період з 27 січня 2023 року по серпень 2023 року по 30 000,00 грн. щомісячно враховуючи кількість днів перебування у загальній сумі 177 096,58 грн., з урахуванням висновків суду.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (код ЄДРПОУ 19477064) понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 17 лютого 2025 р.